Кременчуцьке водосховище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кременчуцьке водосховище
Кременчуцьке водосховище
Координати 49°16′ пн. ш. 32°38′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 32.633° сх. д. / 49.267; 32.633Координати: 49°16′ пн. ш. 32°38′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 32.633° сх. д. / 49.267; 32.633
Розташування
Розташування Полтавська область, Кіровоградська область та Черкаська область України
Геологічні дані
Тип Гідроелектростанційне водосховище
Розміри
Площа поверхні, км2 2,250 км²
Середня глибина, м 6 м
Макс. глибина, м 28 м
Берегова лінія 800 км
Об'єм, км3 13.5 км³
Басейн
Вливаються річки Дніпро
Витікають річки Дніпро
Країни басейну Україна

Кременчу́цьке водосхо́вище — водосховище на річці Дніпрі в Полтавській, Кіровоградській та Черкаській областях України. Розташоване між Канівським та Дніпродзержинським водосховищами.

Водосховище було створене греблею Кременчуцької ГЕС. Заповнено у 19591961 роках.

Загальні дані[ред.ред. код]

Площа — 2 252 км² (найбільше за площею водосховище в Україні)[1], об'єм 13,5 км³ (друге місце в Україні). Довжина — 185 км, найбільша ширина — 30 км, найбільша глибина — 28 м. Довжина берегової лінії — 800 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води 5,25 м[2].

На основі морфологічних, морфометричних та гідрологічних характеристик, водосховище умовно розділене на три частини. Верхня і середня частини згідно з фізико-географічним районуванням України, розташовані в межах Дніпровського заплавно-борового району північної лісостепової області. Нижня частина водосховища та територія Сульської затоки входить до Оболонсько-Градизького району південної лісостепової області, Лівобережно-Дніпровської, Лісостепової провінції, Лісостепової зони України.

Береги водосховища високі (до 30—40 м), урвисті; поширені ерозійні процеси. Берег піщаний, в основному попід кручами, розділеними ярами. Взимку водосховище замерзає: з кінця грудня до березня. Товщина крижаного покриву до 50 см, іноді до 80 см. Водообмін у водосховищі відбувається 2,5—4 рази на рік. Режим рівнів характеризується весняним наповненням і зимовим спрацюванням.

Створення водосховища покращило умови судноплавства. Використовується для зрошення, водозабезпечення, рекреакції.

На берегах водосховища міста: Черкаси, Світловодськ.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Температурний режим у теплий період року сприяє розвитку зоо- та фітопланктону. Водяна рослинність найпоширеніша на мілководді. Тут розвивається цицанія широколиста, очерет, рогіз вузьколистий, є лепешняк, рдесник, біле латаття, кушир темно-зелений. Влітку спостерігається «цвітіння води». Цей процес охоплює до 70 відсотків площі водосховища, особливо у південній частині та затоках, погіршуючи якість води.

Фауна налічує 154 види зоопланктону, 180 — донних безхребетних, 50 — риб (зокрема лящ, судак, короп, плітка, синець, тюлька). Мілководдя вздовж лівого берега — місце гніздування птахів. Водяться бобер, ондатра; в острівній частині — видра, єнотоподібний собака, лисиця, горностай.

У водосховище впадають річки:[ред.ред. код]

Затоплені поселення[ред.ред. код]

При заповненні водосховища були затоплені 212 населених пунктів, або 39,6 тисяч дворів з населенням 133 тисяч осіб[3]. Найбільшим з них було місто Новогеоргіївськ.

Серед затоплених сіл на лівому березі були: Біла Голова, Білки, Бузьки, Васьківка, Велике Липське, Воїнська Гребля, Галицьке, Головки, Гусине, Демки, Дубина, Дубинка, Жовнинське, Забудько, Залізьки, Котлів, Красне, Червонохижинці, Лебехівка, Лялинці, Ляшенки, Мале Липське, Малярівка, Меринці, Миклашівка, Миколаївка, Митьки, Мойсинці, Морозівка, Налісні, Палений, Пищики, Плависте, Погоріле, Пугачівка, Радутське, Родьківка, Самовиця, Сергіївка, Старе, Чигирин-Діброва, Мутихи, Шафорости, Хрести.

На правому березі було затоплено такі села: Шабельники, Бужин, Адамівка, Кожарки, Талдики, Тарасівка, Мудрівка, Чаплисте, Подорожне, Самусіївка, Воронівка, Коропівка, Клочкове, Нове Липове, Старе Липове, Калантаїв-Польський, Чернече, Петрівка, Колаборок, Вітрівка, Шумейко, Польський Крилів, Скобіївка, Ломувате.

Багато сіл було перенесено із зони затоплення зі збереженням старих назв (серед них — Васютинці, Москаленки, Тимченки, Вереміївка, Жовнине, Рацеве, Тіньки, Боровиця, Кліщинці, Леськи, Худяки, Сагунівка, Топилівка, Вітове, Пронозівка, Мозоліївка).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]