Кремінна
| Кремінна | |
|---|---|
  |
|
| Основні дані | |
| Країна |  Україна |
| Регіон | Луганська область |
| Район/міськрада | Кремінський район |
| Рада | Кремінська міська рада |
| Код КОАТУУ | 4421610100 |
| Засноване | 1679 |
| Статус міста | з 1882 року |
| Населення | ▼20735 (01.01.2011)[1] |
| Площа | 15,72 км² |
| Густота населення | 1319 осіб/км² |
| Поштові індекси | 92900-905 |
| Телефонний код | +380-6454 |
| Координати | 49°03′00″ пн. ш. 38°13′16″ сх. д. / 49.05000° пн. ш. 38.22111° сх. д.Координати: 49°03′00″ пн. ш. 38°13′16″ сх. д. / 49.05000° пн. ш. 38.22111° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 56 м |
| Водойма | р. Красна |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція | Кремінне |
| До обл./респ. центру | |
| - залізницею | 210 км |
| - автошляхами | 117 км |
| До Києва | |
| - залізницею | 774 км |
| - автошляхами | 698 км |
| Міська влада | |
| Адреса | 92900, Луганська обл., Кремінський р-н, м. Кремінна, пр. Леніна, 13 |
| Веб-сторінка | Кремінська міськрада |
| Міський голова | Віктор Гриценко |
Кремінна́ (в минулому — Новоглухів) — місто на Слобожанщині. Місто районного значення в Луганській області України, адміністративний центр Кремінського району. Розташоване на річці Красна за 117 км від облцентру.
Місто Кремінна займає територію в 5,5 тис. га. Чисельність населення становить 24,4 тис., з яких 12,2 тис. — працездатного віку.
Зміст |
Історія [ред.]
- Кремінна заснована 1679
- з 1679 по 1958 і з 1917 по — перейменовувалось на Кремінну
- у 1882 здобув статус повітового міста (Старобільський повіт Катеринославської губернії)
- у лютому 1919 став центром новоствореної Донецької губернії
- з червня 1938 через розділення Донецької губернії на Сталінську і Ворошиловградську області входить до складу Ворошиловградської області
Перші люди тут з'явилися в часи мезоліту 15 тисяч років тому. Це був час після льодовикового періоду. Наступним примітним періодом в історії цих місць є час, коли тут жили кочові племена половців. Вони в середині XI століття витиснули з російської землі торків. Від Торків нам залишилися лише назви. Село Торське одержало свою назву через древніх жителів цього краю. Половці ж нам залишили такі сліди перебування, як кам'яні баби. Слово баба перекладається з тюркської як «предок». Кам'яні статуї зображувалися у вигляді жінки-матері. Вони втілювали предків, пасовища, що охороняють степ й, половців. Статуї встановлювали на вершинах курганів — поховань поважних осіб у половецькому суспільстві.
І от нам цікаві події квітня-травня 1185 року що відбувалися в кремінських лісах. Мова йде про битву київського князя Ігоря з половцями. Раніше передбачалося що битва була на річці Дон. Але вчені все-таки з'ясували що битва була на річці Сіверський Донець. Передбачалося що поблизу міста Ізюма (Харківська область). Але останні дослідження показали що битва була десь у районі міст Кремінна й Рубіжне. Підтвердженням того є знахідка меча одного зі знатних воїнів із дружини князя Ігоря в селі Новокраснянка (в 1900 р.)
Сучасніше поселення тут утворилося коли сюди прийшли Донські козаки, яких царський уряд вигнав сюди за участь у повстанні під керівництвом Разіна. Близько 1680 року вони заснували Сухарєв городок при впаданні ріки Бахмутки у Сіверський Донець. У цей же час на берегах ріки Красної кріпаки-втікачі з правобережної України заснували слободу Кремінну. У цій слободі в 1688 році розмістилася одна із сотень Ізюмського слобідського полку.
У процесі суперечки між цими селищами цар Петро I став на сторону Ізюмських козаків. В 1707 році в Сухарєв городок направляється князь Юрій Долгорукий щоб описати майно донських козаків Сухарєва городка в царську скарбницю. Після цього походу містечко втратило своє значення. Останні його жителі перебралися жити в Кремінну в 1836 році.
В 40-х роках XVIII сторіччя на території міста виявили свинцеві залізні руди. Але з'ясувалося, що вони низької якості та в недостатній кількості для організації промислового видобутку. У першій чверті XIX сторіччя селище стає військовим і до початку XX століття називається Новоглуховим. На честь Глухівського полку, що тут розташувався. Військові рекрути що тут служили жили на правах кріпаків і служили 25 років. У рекрути відправляли простих «безрідних селян».
В 1825 році практикант Петербурзького гірничого корпусу Першин знайшов тут кілька шматків кам'яного вугілля. За якістю вугілля не уступало кращому англійському. Через кріпосну систему господарювання розвинути видобуток вугілля відразу не вдалося. Тільки на початку 90-х років XIX сторіччя починається видобуток кам'яного вугілля в Кремінній. Це робили як окремі селяни так і цілі селянські артілі в місцях де вугільні шари виходили на поверхню. В 1893 році закладена перша шахта в Кремінній. Вона належала відомому промисловцеві Алчевському. Будівництво завершили в 1895 році. Цього року ввели в експлуатацію залізницю Лисичанськ—Куп'янськ. Видобуток кам'яного вугілля одержав поштовх до розвитку.
За даними на 1864 рік у казенній слободі Новоглухів Купянського повіту Харківської губернії мешкало 4073 особи (1932 чоловічої статі та 2141 — жіночої), налічувалось 362 дворових господарства, існувала православна церква та училище[2].
Станом на 1885 рік у колишній державній слободі, центрі Новоглухівської волості, мешкало 4213 осіб, налічувалось 989 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 10 лавок, 4 ярмарки на рік: середопісний, троїцький, 23 вересня та 8 листопада[3].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6004 осіб (3048 чоловічої статі та 2956 — жіночої), з яких 6314 — православної віри[4].
У грудні 1917 року, після революції, у Кремінній був утворений ревком. Проте у квітні 1918 року, як і Рубіжне, Кремінну захопили війська кайзерівської Германії. У грудні 1918 року радянську владу відновили. В 1919 році сюди прийшли війська Денікіна. 21 грудня частини 11-ої й 4-ої кавалерійської дивізій Першої кінної армії звільнили Кремінну. Але в селах продовжували промишляти розбоєм банди Шаповалова, Кайдаша та Винника.
У 1932 році в Кремінському лісі був створений національний заповідник. У той час тут розводили нутрію, норку, ласку; також завезли в заповідник оленів, козуль і лосів. Зараз у Кремінній є звіроферма. У 2004 році сюди завезли 8 тисяч самиць. Приплід кожної самиці — 18 щенят.
28 жовтня 1938 року Кремінна отримала статус міста.
У 1940 році місто стає районним центром. В 1940 році на території міста був виявлений природний газ. Але видобуток газу не організували. У лісах будувалися бази відпочинку й санаторій.
10 липня 1942 року після масових повітряних атак місто захопили німецькі війська. 31 січня 1943 року радянські війська 195 гвардійської дивізії звільнили місто.
Економіка [ред.]
З дня заснування й особливо останні 40 років Кремінна розвився як місто з багатогалузевою промисловістю. У структурі промисловості переважають енергомісткі і фондомісткі галузі, на їхню частку приходиться найбільша частина промислово-виробничих фондів.
Транспорт [ред.]
На особливому контролі в Луганську перебуває транспорт. Останнім часом залучення маршрутних таксі і придбання нових одиниць автобусів, введення нових маршрутів стабілізують роботу міського та приміського транспорту.
Охорона здоров'я [ред.]
Медичну допомогу населенню міста надає 4 медичні установи, у тому числі 2 лікувально-профілактичних.
Освіта [ред.]
Щорічно розширюється мережа загальноосвітніх установ. Крім 4 загальноосвітніх шкіл у м. Кремінній діють 1 ліцеї, 1 гімназія, 3 спецшколи-інтернати.
Культура [ред.]
Культурна сфера міста представлена, 1 музеєм, 1 міською бібліотекою, 1 будинком культури, 1 музичною і художньою школами.
Спорт [ред.]
Спорт-комплекс «Олімп»
Готелі [ред.]
Готель «Кремінна»
Відомі люди [ред.]
У місті народилися:
- Тимошенко Олег Семенович — український хоровий диригент і педагог, народний артист України;
- Гребенюк Валерій Миколайович — український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України.
- Кременчуцький Анатолій Михайлович — педагог, Заслужений учитель України.
Примітки [ред.]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
- ↑ Харьковская губерния. Список населенных мест по сведениям 1864 года. Санкт-Петербург, 1869 (рос.), (код 2314)
- ↑ рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
- ↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-251)
 |
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть покращити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
|
||||||||||||||
|
||||||||||||||
