Крижанич Юрій

Юрій Крижанич
(хорват.) Juraj Križanić
видання «Політики» Ю.Крижанича, М.:«Новый свет», 1997
Дата народження:	1618
Місце народження:	Обрх, біля м. Рибник (тепер Хорватія) або біля м. Біхач (тепер Боснія і Герцеговина)
Дата смерті:	12 вересня 1683(1683-09-12)
Місце смерті:	біля Відня
Національність:	хорват
Рід діяльності:	релігійний і політичний діяч, просвітитель, священик, історик, філософ, мовознавець
Роки активності:	40 — 80 роки XVII ст.

Ю́рій Крижа́нич (хорват. Juraj Križanić, рос. Юрий Крижанич, * 1618, Обрх — † 12 вересня 1683, поблизу Відня) — хорватський релігійний і політичний діяч, просвітитель, священик, історик, філософ, мовознавець, вчений-енциклопедист, представник соціально-політичної думки південних слов'ян.

Біографія

Життєвий шлях Крижанича до вступу на московську службу (до 1658 року)

Крижанич народився у 1618 році у хорватському містечку Обрх, поблизу Гориці, у шляхетній, але незаможній родині. У 1633 році, коли Юрію було 15 років, не стало батька.

Згідно з деякими розвідками початкову освіту Крижанич здобував у Любляні. Надалі Крижанич здобуває богословську освіту. Спочатку в Загребі (гімназія у 1629 — 1636 роки), потім у Віденській духовній семінарії, Болоньї та Римі (є також дані про навчання Крижанича або тільки отримання вченого звання у Граці). Коло його наукових зацікавлень було надзвичайно великим - крім богослів'я і філософії, він вивчає юриспруденцію, знайомиться з сучасною йому соціально-політичною думкою. Юрій Крижанич - блискучий мовознавець і поліглот, який крім рідної, сербо-хорватської, оволодіває не лише обов'язковими на той час мовами наук - латиною та грецькою, а й італійською та німецькою, а пізніше слов'янськими мовами, зокрема, руською, польською та московською.

Після студій у Римі, в тому числі з 1642 року в грецькому колеґіумі святого Афанасія, де Юрій Крижанич знайомиться зі східною християнської традицією (культурою Візантії), він починає свою місіонерську діяльність на службі Ватикану. Як місіонер Юрій Крижанич багато мандрує по Європі - Німеччина, Велике князівство Литовське, Константинополь, Флоренція тощо. 1647 року, подорожуючи до Москви, Крижанич вперше відвідав українські землі.

Перебуваючи у Відні в 1658 році, Крижанич прийняв пропозицію чиновників з Московії, які в Європі фрахтували іноземних учених, перейти на службу до російського царя, хоча це рішення й далося йому нелегко .

«Український 1659 рік» в біографії Юрія Крижанича

На початку 1659 року Юрій Крижанич виправляється з Відня через Львів до Москви, вдруге потрапляючи в Україну, у якій, як відомо, в цей час дуже неспокійно - торік у 1658 році укладено Гадяцьку угоду, на підставі якої Україна мала стати конфедеративним Великим князівством Руським в унії з Річчю Посполитою, внаслідок чого московський цар негайно збирає військо для присмирення посталої автономії. Вже доїжджаючи межі, Крижанич натикається на обози російського війська і вирішує повернутися назад до України.

У середині літа цього року відбувається славетна Битва під Конотопом, у якій гетьман Іван Виговський завдає нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького, що затримує Крижанича ще на деякий час (аж до листопада ц.р.) в Україні. Українська козацька старшина радо приймає іноземного, але близького по духу слов'янського вченого. Відомо, що проживав він у Ніжині в полковника Василя Золотаренка. В цей же час він відвідує інші українські міста Лівобережної України - Батурин, Переяслав, Путивль та інші .

Також в «український 1659-й рік» своєї біографії Юрій Крижанич знайомиться і зав'язує тісні контакти з тогочасними українськими схоластами і пише два твори, що стосуються цілком і повністю України - «Опис подорожі від Львова до Москви» та «Бесіду ко черкасам», які проникнуті розумінням і співчуттям до української ідеї.

Наступні роки життя Крижанича (1660 — 1683 роки)

Діставшись нарешті наприкінці 1659 року Москви, Юрій Крижанич зіткнувся з непереборними проблемами з властями. Як це було звичайною практикою в ті часи в Московії, передові погляди та ідеї Крижанича не були сприйняті, а за думки про єдність Церкви, які посягали на московське православ'я, його взагалі засудили і вислали у 1660 році до Сибіру (Тобольськ). Втім, як зазначає відомий український вчений-історик Микола Костомаров : «Можливо, його [Крижанича] з якоїсь причини підозрювали у недоброму ставленні до Росії з приводу тодішніх шведських та польських справ. Принаймні, поза сумнівом, що його видалили не через якусь провину, а з підозри. Вислання його добре було обвлаштоване.

16 років Юрій Крижанич перебуває на засланні, проте не падає духом, саме тут він створює найславетніші свої твори — «Граматичне ізказаннє об руськом язику» (Gramaticcno iskazanie ob ruskom jaziku, бл. 1665 року), «Політика» (інакше Політичні думи, Розмови про панування, Politika, Razgovory ob vladatelstvu, 1663-1666) та Про Божу ласку (De providentia Dei, 1666-1667).

Лише після смерті московського царя Олексія Михайловича у 1676 році Крижанич отримує дозвіл повернутися до Москви, а згодом і виїхати з Московської держави до Литви і Польщі.

Виснажений фізично і морально, у період з 1678 до 1681 року, Юрій Крижанич живе монахом у домініканському кляшторі у Варшаві. Далі перебуває у Варшаві та Вільно, а 1683 року вкотре прямує до Відня.

Помер Крижанич 12 вересня 1683 року під Віднем під час оборони міста у стані загонів українських козаків, які долучилися до війська польського короля Яна Собеського, що дозволило останньому отримати блискучу перемогу над турками і зняти облогу з міста.

Творчість Юрія Крижанича

Доробок Юрія Крижанича величезний. Воістину він був ученим-енциклопедистом, фактично важко назвати галузь науки, у якій би він не зробив свій внесок. Юрій Крижанич - автор багатьох трактатів з філософії, політичної економії, історіографії.

Відомо, що ще в римський період свого життя (наприкінці 40 - початку 50-х років) він серйозно займається музикою, зокрема переглядає публікації музичних творів португальського короля Жуана IV. Абсолютно новаторськи, випереджаючи століття, звучать його оригінальні ідеї прирівняти музику до математики у праці «Asserta musicalia nova», написаній у 1650 році. Проявив себе Крижанич і як історик - і в своїх «українських творах» і в написаній латиною наприкінці життя з присвятою Яну Собеському «Історії Сибіру (Historia de Siberia) (1680 рік).

Та все ж у багатоманітній науковій спадщині Крижанича найбільше уваги приділено лінгвістиці та політичній думці.

Мовознавчі пошуки й досягнення Юрія Крижанича

Найоригінальнішим з багатьох точок зору у доробку Крижанича є твір Граматичне ізказаннє об руськом язику (Gramaticcno iskazanie ob ruskom jaziku, написаний приблизно 1665 року. Оригінальність твору полягає як у змісті, так і у мові цього трактату.

Отже, Граматичне ізказаннє Крижанича - це слов'янська граматика, але не якоїсь однієї, живої розмовної або книжної, як церковнослов'янська або давньої літературної загально-слов'янської мови, а нової, винайденої самим Крижаничем, мови для усіх слов'ян. Книга являє власне зведення граматичних правил такої мови, почерпнутих з існуючих слов'янських мов, а мова книги є взірцем її лексики.

Проведені дослідження чітко доводять, що мова Крижанича - суміш слов'янських мов, причому з явним переважанням слів російської мови. Так, згідно з дослідженнями голландського славіста Т. Екмана, словарний фонд загально-слов'янської мови Крижанича більше як на половину складається зі слів російської мови, ще 10 % - прямі запозичення з церковнослов'янської, приблизно стільки ж припадає на рідну Крижаничу хорватську (сербо-хорватську), решта узяті з української та польської мов, які він добре знав, а ще якась частина взагалі вигадана самим Крижаничем, бо вони не фіксуються у жодній із сучасних йому слов'янських мов .

Серед учених-лінгвістів точаться суперечки і про причини виникнення самої ідеї в Крижанича щодо загально-слов'янської мови та й безпосредньо відносно самої мови. На порівняння науковці не скупляться - одні називають її слов'янською койне, інші слов'янським есперанто. Звичайно на койне така мова не «тягнула», зоставшись мертвонародженою, а от штучною - слов'янським есперанто, що не отримала свого подальшого розвитку і представлена лише у творах самого Крижанича, таки була. Та й не під силу одній людині було подужати настільки гранідозне завдання, що втім усвідомлював і сам Крижанич, пишучи:

«Не може одна людина знати усе без випробовувань і порад інших... Живучи на самоті, я не міг і не можу скласти таку книгу, в якій за абеткою були б подані й витлумачені усі слова. Що до цієї граматики, нехай її наступники викривають, додають і виправляють усе те, що я опустив або у чому припустився помилок...»

Попри контроверсійні цільові настанови «Граматики...» в дечому ця праця Крижанича була і лишається безцінним джерелом для мовознавців та істориків, а саме — Крижанич виступив у ній, як один з перших істориків і компаративістів слов'янських мов. Його оригінальні умовиводи та історичні паралелі вивірені пізнішими висновками.

Чи не найголовнішим постулатом у Крижанича є ідея історичної батьківщини всіх слов'ян з теренів сучасної України, що як відомо, підтверджується багатьма пізнішими дослідженнями археологів, істориків та лінгвістів, яку вчений гаряче обстоює, принагідно критикуючи сучасні йому твердження про пізніше походження східних слов'ян і як аргумент наводячи латинське коріння метаетноніму «слов'яни». У нього про це:

«Усім одноплемінним народам голова — народ руський, і руське ім'я через те, що всі вийшли з Русі та рушили до Римської імперії, заснували три держави і назвалися: болгари, серби і хорвати; ще інші [...] посунули на захід і заснували держави ляську і моравську або чеську. Ті ж, що воювали з греками або римлянами, назвалися словенцями, і тому ім'я це в греків зробилося відомим...»

Попри своє абсолютне захоплення російською мовою, Крижанич визнає, що тільки завдяки рідкісному консерватизму та державній політиці московських правителів у ній (мові) вдалося зберегти граматичний лад і лексику праслов'янської мови, тоді як інші сучасні йому слов'янські мови - українська, західно- та південнослов'янські пережили саморозвиток, багато втративши від спільної основи. Ось як він про це пише:

«Я не можу читати київських книжок [писаних руською - староукраїнською мовою], від яких мене нудить, без гидування. Тільки у Великоросії збереглося мовлення, придатне і властива нашій мові... Тільки там, де є державна справа і народне законодавство своєю мовою, лише там мова ... облаштовується день у день... У болгар [у мові] нічого позичити, тому що мова в них утрачена, заледве лишаються від неї сліди; в поляків половина слів узяті з інших мов; чеська чистіша за ляську [польську], але також немало зіпсована; серби і хорвати спроможні говорити своєю мовою лише на побутові теми, хтось навіть писав, що вони розмовляють усіма мовами і жодною водночас»

В цілому мовознавчі пошуки й теорії Юрія Крижанича ще не до кінця оцінені сучасною славістикою й чекають на своїх ретельник дослідників та інтерпретаторів.

Політологічні погляди Крижанича

Суспільно-політичні думки Юрія Крижанича викладені у його основних творах: «Політика» («Політичні думи, Розмови про панування», «Politika, Razgovory ob vladatelstvu», 1663-1666) та «Про Божу ласку» (De providentia Dei, 1666-1667).

У останньому творі, за задумом Крижанича — настанова спадкоємцю престола, він обстоює погляди на розвиток суспільства з позицій провіденціалізму.

Політичні ідеї у «Політиці» Крижанича зводяться у кращих традиціях Макіявелі до схиляння перед абсолютизмом, зокрема російським. У Крижанича багато теоретизування — аналізу категорій «держава», «влада», «самоврядування» тощо. Політику хорватський вчений виводить з етики і визначає «найблогороднішою з усіх наук і всім наукам господинею», яка вчить «справедливо, справно і достойно» управляти людьми, містами і країнами. Найбільша роль у політиці, за Крижаничем, відведена правителям, чий обов'язок — зробити народ щасливим, а найбільший гріх яких — тиранія.

Проте у політології Юрія Крижанича не лише теоретичні викладки, а й практичні настанови. Захищаючи російську монархію, він пише, що лише розвиток і реформи зможуть її зміцнити. Вчений щиро вірив, що просвітницький вплив на правителя може змінити на краще весь хід історії. А ще Крижанич неодноразово застерігає російських правителів від чвар та інтриг, що в ті часи, за його словами, панували в Малоросії (Україні), та від повторення суперечок і конкуренції в середовищі польської аристократії. У Крижанича безліч разів повторені перестороги від наслідування німців і взагалі іноземців та схиляння перед ними. З огляду на потребу реформ ці його настанови виглядають суперечливо. Роздуми Крижанича повні нищівної критики тодішньої Московії - антисанітарії, малограмотності, п'янства і крадійства населення і чиновників, тодішнього розуміння корупції, визисків народних мас. Ось як про «корупцію» у Крижанича:

«Правители областей, целовальники и всякие должностные лица привыкли продавать правду и заключать сделки с ворами для своей частной выгоды. Один правитель, приехавши в свою область, показал всему народу свою милость тем, что обещал никого не казнить смертью. Это значило: воруйте, братцы, свободно разбойничайте, крадите да мне приносите. И за четыре года воры верно исполняли приказание. То и дело, что носились вести - там людей зарезали, там обобрали; дошло до того, что люди не могли спать спокойно в своих избах: никто не был казнен смертью - на то царское милосердие!»

Крижанич виступає і свого роду геополітиком - звертає увагу на важливість оволодіння Московською державою причорноморським регіоном і зокрема, Північним Причорномор'ям, хоча від просування в глиб Сибіру не в захваті. Разом з тим Юрій Крижанич передрікає славне майбуття Московії, фактично є провидцею створення і становлення Російської імперії (а якщо більш сміливо, то і її наступниці Радянської імперії).

Недарма відомий російський історик XIX століття С.М. Соловйов, який присвятив Юрію Крижаничу в тринадцятому томі своєї славнозвісної «Історії Росії з найдавніших часів» у 29-и томах чи не пів першої глави, скаже, що «Політика» Крижанича була настільною книгою російського царя-реформатора Петра І:

«Книга Крижанича була нагорі у великого государя, відтак, є підстава гадати, що вона не зосталася без впливу. [...] Петро Великий у своїй просвітницькій діяльності знаходився під впливом цієї [Крижанича] програми.»

«Українські студії» та українська ідея у творах Юрія Крижанича

Юрій Крижанич у своїх творах доволі часто звератється до української тематики. Українці у нього безперечно завжди окремий народ, який він називає тодішнім етнонімом черкаси, які до того ж мають свої історичні і політичні традиції. Іще в своїй славнозвісній «Політиці...» Крижанич наголошує, що неприхильність черкасів (українців) до Москви є її політика щодо «Малоросії» (України):

«[...] И вот, мои украинцы, новые подданные, как только отведали закон этой власти, сейчас раскаялись и опять к ляхам обратились. А отчего это? От обдирательства народа.»

У тій же «Політиці» є ще цікаві зауваження Крижанича, дотичні України та її історії. Він, зокрема, один з перших піддає критиці літописні легенди про закликання варягів на Русь.

У своїй «Бесіді ко черкасам» (1659) Крижанич виклав свої погляди на те, «як нужно обходіться з черкасами і вєсти дєла».

Величезна наукова спадщина Юрія Крижанича є надбанням світової культури.

Українські вчені про Крижанича

Цікаво, що проблематикою Крижанича та його літературної спадщини займалися саме українські вчені Микола Костомаров і Осип Бодянский. Перший присвятив йому один зі своїх історичних «Портретів...», другий написав передмову і нарис про життя і творчість для московського видання «Граматики» Крижанича.

Історик Микола Костомаров про Крижанича:

«Крижанич є осібним явищем, шо виходить поза усі рамки. У його творах подибуємо такі судження, що визначали тодішні розхожі поняття. Щоравда, і Крижанич не минув упереджень, властивих своєму колу і століттю; його зацікавлення понад усілякою межею здорового глузду і правди; але ж із цими упередженнями і захопленнями переплітаються ознаки проникливості і видатного ясного погляду на предмети».

Український дослідник-славіст Осип Бодянский називав Крижанича батьком порівняльної слов'янської філології, який

«суворо і систематично струнко провів свою основну ідею, зробив багато глибокодумних і вражаючих зауважень про слов'янську мову та про різні наріччя; перший підмітив такі правила і особливості, які тільки у новітній час обнародували кращі європейські та слов'янські філологи, спираючись на усі посібники та багатства наукових засобів».

Афористичні висловлювання Юрія Крижанича

Гість за три дні іноді побачить більше, ніж хазяїн за цілий рік.

х х х

Чужоземні красномовство, краса, спритність, розпещеність, люб'язність і розкошування наче звідниці, позбавляють нас розуму.

х х х

Справжній філософ нічого не вміє робити і про все може судити.

Цікаві факти, пов'язані з життям Юрія Крижанича

• Насправді у біографії Крижанича безліч темних плям. Почати хоча б з місця народження. Того поселення, де він народився, зараз не існує. На батьківщину філософа претендують як мінімум дві місцевості, і то доволі віддалених одна від одної - округа міста Рибник у сучасній Хорватії у прикордонні з Словенією та місцина в окрузі міста Біхач біля або й у сучасній Боснії і Герцеговині. Відповідно етнічність Юрія Крижанича теж варіюється - хоча в історіографії і закріпилася за ним «хорватськість», подеколи його називають сербом, і вже зовсім рідко словенцем. Цікаво, що в своїй «Граматиці...» Крижанич сам або видавцем названий серблянином, меджу Купоjу и Буноjу риками, во уjездех Бихща града, окол Дубовца, Озльа и Рибника острогов, тобто ані підтвердити, ані спростувати, виходячи з такого іменування, вище наведені версії неможливо.
• Ще більш загадковою лишається конфесійна приналежність Крижанича. Є дані, що він відвідував єзуїтську школу. Загальновідомо, що отримав він католицьку освіту і був католицьким місіонером у своїх мандрівках, але в той же час гаряче обстоював унію, у другій половині 50-х років був членом ілірійського (хорватського) уніатського товариства Святого Ієроніма. На схилі років, вже після московського заслання, він дотичив знову з єзуїтами і домініканцями.
• Портретного зображення Юрія Крижанича не збереглося, тому судити про його зовнішній вигляд сучасникам не випадає.

Видання творів Юрія Крижанича

• Крижанич Ю. Русское государство в половине XVII века. Рукопись времен царя Алексея Михайловича. [Политика.] В 6-ти ч. Ч.4. (Приложение к №4 Русской беседы за 1859 г.) [Открыл и издал П.Бессонов. Сокращенное издание.] М., типография Александра Семена, 1859
• Крижанич И. Граматично исказание об руском jезику попа Jурка Крижанища, прозванjем Серблянина, меджу Купоjу и Буноjу риками, во уjездех Бихща града, окол Дубовца, Озльа и Рибника острогов. Писано в Сибири. Лита зр=од. М., Унив. тип., 1859 (Публікація оригіналу твору Криєжанича з передмовою і нарисом про життя автора О. Бодянського).
• Крижанич Ю. Обличение на Соловецкую челобитную. Перевел с сербского языка справщик московской типографии Федор Поликарпов., Казань. В Университетской типографии., 1878
• Крижанич Ю. Политика., Серія: Литпамятники., М., 1965
• Крижанич. Политика. М.: «Новый свет», 1997

Джерела, посилання і література

• Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
• Радянська Енциклопедія історії України, К.: Головна редакція УРЕ, 1970, Том 2, стор. 505
• Політологічний енциклопедичний словник, НАНУ, К.:«Генеза», 1997, стор. 177
• Костомаров М. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Второй отдел: Господство дома Романовых до вступления на престол Екатерины II. Выпуск пятый: XVII столетие. - Глава 11. Юрий Крижанич (рос.)
• Соловьев С.М. История России с древнейших времен. - Том 13. Глава первая. (рос.)
• Дацюк Б.Д. Юрий Крижанич., М., 1946 (рос.)
• Пушкарёв Л. Н. Юрий Крижанич. Очерк жизни и творчества. Москва: «Наука», 1984 (рос.)
• Хорватські вчені - Юрай Крижанич (англ.)
• Всеслов'янська мова Крижанича на сайті «Неоезотерика» (рос.)
• Маркевич А. Юрий Крижанич и его литературная деятельность. Историко-литературный очерк., Варшава, типографія Варшавського навчального округу., 1876 (рос.)
• Lavrin J. Yury Krizhanich, Russian Review, Vol. 25, число 4 (жовтень 1966 року), стор. 369-382 (англ.)