Криза Римської імперії у III столітті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Caesar.jpg

Імператорські династії
Стародавнього Риму

Принципат
(27 до н. е.192 н. е.)
Юлії-Клавдії (27 до н. е. — 68 н. е.)
Громадянська війна (68—69)
Династія Флавіїв (69—96)
Династія Антонінів (96—192)
Бюрократизований принципат
(193235)
Громадянська війна (193—197)
Династія Северів (193—235)
Політична криза
(235284)
Солдатські імператори (235—284)
Галльска імперія (258—273)
Пальмірське царство (262—273)
Домінат
284)
Тетрархія (293—313)
Громадянські війни (306—323)
Династія Констянтина (306—364)
Династія Валентиніана-Феодосія (364—395)
Західна Римська імперія
(395476)
Династія Валентиніана-Феодосія
Східна Римська імперія
(Візантійська імперія)
Династія Феодосія (395—457)
Династія Левів (з 457)


Кризою III століття називають період історії Римської цивілізації, що характеризувався низкою кризових явищ в економіці, ремеслі, торгівлі.

Стіна Авреліана, побудована наприкінці кризи для захисту Рима від зовнішніх загроз.

Рік п'яти імператорів[ред.ред. код]

Після вбивства останнього імператора династії Антонінів Коммода в Імперії починається громадянська війна 193 — 197 років. Ряд відомих лідерів проголошують себе імператорами: Пертінакс і Дідій Юліан у Римі, командувач дунайською армією Септіміус Северус, командувач сирійськими легіонами Песценній Нігер та Клодій Альбін у Британії. Імператорська влада була офіційно вручена сенатом переможцю Септіміусу Северусу, який заснував імператорську династію Северів (193—235).

Правління Северів[ред.ред. код]

Северус спирався винятково на армію, а режим правління при ньому перетворився на військово-бюрократичну монархію. Зовнішня політика характеризувалася низкою успішних воєн з Парфією (195—199) та з племенами каледонців (208—211). Після смерті імператора його син Антонін Каракалла (211—217) вбив свого брата Ґету, зайняв престол, після чого почав війну з парфянами і був убитий змовниками. Його наступник префект преторіанців Макрін (217—218) також був убитий солдатами, що його зрадили, поступившись своїм місцем родичу Северів, який видавав себе за сина Каракалли, сирійському жерцеві Геліогабалу (Елагабал, 218—222), у березні 222 року вбитому своїми воїнами. Імператором став 13-річний Олександр Северус (222—235), при якому загострилася фінансова криза, а також підвищилася загроза з боку Новоперського царства, з яким у 231 почалася війна. Олександр був убитий бунтівниками, що ознаменувало початок ще глибшої політичної та соціально-економічної кризи.

Ауреус Деція, на честь його перемог

Криза імперії[ред.ред. код]

З 235 почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валеріан (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак і за час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.

Передумови Домінату[ред.ред. код]

Іллірійська династія продовжилася в правлінні Марка Аврелія Проба (276—282), який навів лад в Іллірії, Фракії і Малій Азії. Його наступник Гай Марк Аврелій Кар (282—283) розбив германців, після чого на трон зійшов іллірієць Діокл, відомий під ім'ям Діоклетіана, і ознаменував початок періоду доміната (284—476).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]