Крим-Конго геморагічна гарячка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Крим-Конго геморагічна гарячка
Crimean-Congo Hemorrhagic Fever.jpg
Типовий геморагічний висип при Крим-Конго геморагічній гарячці.
МКХ-10 A98.0
DiseasesDB 31969

Крим-Конго геморагічна гарячка англ. Crimean-Congo haemorrhagic[1] fever (CCHF), (син.: середньоазіатська, узбецька, болгарська геморагічна гарячка, карахалак, англ. Central Asian haemorrhagic fever) — це гостре арбовірусне, природно-осередкове, зоонозне захворювання, що передається іксодовими кліщами та рідше мокрецями, проявляється гострим початком, двоххвильовою гарячкою, виразною інтоксикацією й тромбогеморагічним синдромом.

Історія[ред.ред. код]

Хоча вважають, що перші згадки про цю геморагічні гарячку є у літописах XII ст. з території нинішнього Таджикистану, однак лише в ХХ ст., в 30-і роки у Криму вперше детально описані випадки тяжкого захворювання під назвою «гострий інфекційний токсикоз». У 1944–1945 рр. під час спалаху хвороби (летальність досягла 10%) під керівництвом М. П. Чумакова виділений вірус з крові хворих і з іксодових кліщів, доведена нозологічна самостійність хвороби з назвою «кримська геморагічна гарячка»[2], що було в подальшому визнано міжнародною медичною спільнотою. У 1956 році ідентичний за антигенним складом вірус був виділений у Конго з крові хворого на геморагічну гарячку, внаслідок чого хвороба в кінці кінців одержала сучасну назву — Крим-Конго геморагічна гарячка[3],[4].

Іксодовий кліщ з роду Hyalomma — Hyalomma marginatum, що є переносником Крим-Конго геморагічної гарячки у Північній Африці

Актуальність[ред.ред. код]

Нозоареал поширення Крим-Конго геморагічної гарячки досить широкий і відповідає регіонам поширення іксодових кліщів роду Hyalomma[5] та мокреців Culicoides. Захворювання реєструється в країнах Південно-Східної Азії, Центральної й Середньої Азії, Південно-Східній і Центральній Європі, Африці, Середземномор'я, Чорноморського басейну[6]. Актуальність цієї гарячки для України пояснюється наявністю природних осередків, де резервуаром і переносником інфекції можуть бути певні іксодові кліщі, додатковим резервуаром − різні дикі й свійські тварина. Найбільше поширена ця гарячка в південно-східній Україні, включаючи звісно Кримський півострів, дуже рідко може зустрічатися в лісистих районах північно-східної України. В інших регіонах України вона не виявлена в дикому середовищі та у людей. Існує ймовірність завезення інфекції з несприятливих регіонів. Увага клініцистів до цієї хвороби обумовлено складністю розпізнавання захворювання на ранніх стадіях, тяжкістю перебігу й високою летальністю, що за певних обставин досягає 30%. Захворювання з подібною клінічною симптоматикою реєструються і в інших регіонах. Найтяжчі спалахи були зареєстровані в ОАЕ (1995 р.) з летальністю до 73%, Іраку в 1980р до 64%.

В останні роки нові вогнища хвороби з'явилися в кількох балканських країн, на північному заході Росії, у Туреччині. Починаючи з 2002 року, Туреччина переживає найбільшу зареєстровану захворюваність з більш ніж 2500 випадків. Потенційні причини виникнення або повторного виникнення Крим-Конго геморагічної гарячки включають зміни клімату, які істотно впливають на швидкість розмноження кліщів Hyalomma, а також антропогенних чинників (наприклад, зміни в сільському господарстві та мисливстві). З огляду на численність кліщів, тварин — джерел інфекції, сприятливий клімат і екологічі параметри в інших країнах півдня Європи, Середземномор'я, Крим-Конго геморагічна гарячка є характерним прикладом тих трансмісивних хвороб, які можуть ймовірно поширюватися на ті країни навколо Середземноморського басейну, де вони раніше не зустрічалися[7].

Етіологія[ред.ред. код]

Крим-Конго геморагічна гарячка
Класифікація вірусів
Група: v
Ряд: Некласифікований
Родина: Bunyaviridae
Рід: Nairovirus
Вид: Crimean-Congo hemorrhagic fever virus(Haemorragogenes chumakovi)

Збудник Крим-Конго геморагічної гарячки — Crimean-Congo hemorrhagic fever virus (Haemorragogenes chumakovi), вірус, що містить РНК і належить до родини Bunyaviridae. Локалізується переважно в цитоплазмі, малостійкий у навколишньому середовищі, при кип'ятінні інактивується моментально, чутливий до ефіру, хлороформу, дезрастворам. Ліофілізована культура зберігається понад два роки. Найбільш чутливі до вірусу клітини нирок ембріона свиней, сірійських хом'ячків, мавп. Дорослі лабораторні тварини (щури, миші) не захворюють на Крим-Конго геморагічну гарячку, але переносять безсимптомну інфекцію.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Джерело інфекції[ред.ред. код]

Основним переносником і резервуаром інфекції є іксодові кліщі, переважно з роду Hyalomma, рідше — мокреці Culicoides, чим і обумовлене формування ендемічних вогнищ. Кліщі здатні до трансоваріальної передачі вірусу. Резервуаром вірусу також є дикі невеликі ссавці — лісова миша, малий ховрашок, заєць-русак, вухастий їжак, птахи (зокрема, граки), домашні тварини — корови, вівці, кози.

Механізм і фактори передачі[ред.ред. код]

Механізм передачі вірусу — трансмісивний, не виключається ймовірність повітряно-пилового шляху. Зараження можливе в лабораторних і лікарняних умовах, а також — при контакті з мертвою твариною. З зараженим пилом через повітря, з кров'ю зараженою людини віруси здатні потрапляти в організм особи через мікротравми. Кліщі зберігають вірус довічно, людина заразна у період гарячки.

Сприйнятливий контингент та імунітет[ред.ред. код]

Частіше хворіють особи, що зайняті в сільському господарстві, віком 20-60 років (80% випадків). Сезонність — з травня по вересень в Україні, визначається періодами найбільшої активності кліщів і сільськогосподарських робіт. Сприйнятливість людей висока, після перенесеного захворювання зазвичай формується стійкий імунітет.

Патогенез[ред.ред. код]

Вірус проникає через шкіру з укусом кліща або внаслідок дрібних травм при контакті з кров'ю хворих людей (при внутрішньолікарняному зараженні). На місці воріт інфекції значних змін не спостерігається. Вірус проникає в кров і накопичується в клітинах системи макрофагальних фагоцитів, відбувається його розмноження з наступною масивною вірусемією. Вірус має вазотропну дію, а також пошкоджує гіпоталамічну ділянку головного мозку і кору надниркових залоз. При вторинній, більш масивній вірусемії з'являються ознаки загальної інтоксикації, ураження ендотелію судин і розвивається різної виразності синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ). Важлива роль у патогенезі Крим-Конго геморагічної гарячки належить дії імунних комплексів. Багато питань патогенезу цієї хвороби на цей час залишаються невивченими та непроясненими.

Патологоанатомічні зміни характеризуються геморагічними проявами різної інтенсивності: у шкірі — крововиливи, у печінці — підвищене кровонаповнення, набряк, еозинофільні некрози (тільця Каунсілмена), у серці — дистрофічні зміни, крововиливи в епікард, перикард, ендокард, у травінй системі — множинні геморагії в слизові оболонки, нерідко наявність крові в їх просвіті, однак запальні зміни відсутні. В легенях — крововиливи і набряк, у нирках та надниркових залозах — крововиливи, зерниста дистрофія, у головному мозку — набряк, оболони гіперемовані, крововиливи діаметром 1-1,5 см з руйнуванням мозкової речовини.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Класифікація[ред.ред. код]

Загальноприйнята клінічна класифікація хвороби не розроблена, згідно МКХ−10 виділяють «Крим-Конго геморагічна гарячка» А98.0. Необхідно оцінювати ступінь тяжкості захворювання (легкий, середньо-тяжкий, тяжкий). Тяжкість стану оцінюється за ступенем виразності загальнотоксичного, геморагічного синдромів і характеру ураження органів й систем протягом усього періоду хвороби. Виділяють:

  1. початковий (догеморагічний) період;
  2. геморагічний;
  3. період реконвалесценції.

Початковий період[ред.ред. код]

Інкубаційний період становить 1-14 днів (у середньому 2-7 днів). Продроми немає. Хвороба починається раптово. Хворі можуть вказати годину виникнення захворювання. У початковому періоді розвиваються загальнотоксичні прояви. Швидке підвищення температури до 39-41ºС, іноді з виразним ознобом. Сильний головний біль, біль у суглобах, м'язах, попереку, ломота в усьому тілі. Можливе здуття живота, діарея, блювання, не пов'язана з прийомом їжі, біль у животі. Рідкі прояви — запаморочення, порушення свідомості, виражений м'язовий біль, запалення верхніх дихальних шляхів. При огляді відзначаються гіперемія обличчя, шиї, ротоглотки, верхнього відділу грудної клітки; ін'єкція кровоносних судин склер і кон'юнктив, сухість у роті, нерідко позитивне (болісне) постукування по спині у попереку. З боку серцево-судинної системи — відносна брадикардія, гіпотонія, глухість серцевих тонів. Початковий період триває від 1 до 7 днів (у середньому 3-4 дні), потім температура тіла знижується до субфебрильної на 1-2 дні, у цьому періоді й починається геморагічний синдром з наступним підвищенням знову температури тіла до високих цифр. Така «двоххвилева» температурна крива — характерна ознака Крим-Конго геморагічної гарячки. У легких та середньо-тяжких випадках — гарячка частіше без другої хвилі.

Геморагічний період[ред.ред. код]

Відповідає періоду розпалу захворювання, починається з 3-7 дня хвороби й триває від 1 до 10 днів. Виразність ДВЗ-синдрому визначає тяжкість й прогноз хвороби. При цьому відзначається ряд клінічних симптомів. Висип на шкірі спочатку петехіальний, у цей час з'являється висип (енантема) на слизових оболонках ротоглотки, потім з'являється геморагічний висип на шкірі й слизових, гематоми в місцях ін'єкцій, кровотечі різної локалізації (прогностично несприятливою ознакою є шлунково-кишкова кровотеча, макрогематурія). Тривалість кровотеч 1-10 днів. Гіперемія обличчя змінюється блідістю, саме обличчя одутле, губи ціанотичні, акроціаноз. У цей період характерний біль в животі, блювання, діарея, збільшена й болісна печінка, болісне колотіння у попереці, у деяких випадках — олігурія, анурія. Брадикардія змінюється тахікардією (вказує на тяжкий перебіг), іноді з аритмією, тони серця глухі, артеріальний тиск знижений. У 10-25% випадків — менінгеальні симптоми, можливе марення; нерідко змінюється поведінка хворого — він стає сонливим, неспокійним, агресивним.

Петехіальний висип на кінцівках

Реконвалесценція[ред.ред. код]

Нормалізація температури тіла й припинення кровотеч характеризує перехід до періоду реконвалесценції. Тривалий час зберігається астенизація (до 1-3 місяців). У окремих хворих можуть бути легкі форми хвороби, що перебігають без виразного тромбогеморагічного синдрому, але вони, як правило, залишаються не виявленими. Пульс тривало залишається лабільним, є гіпотонія, астенія. Після видужання можуть залишатися алопеція й моно- або поліневрити.

Ускладнення[ред.ред. код]

Найбільш тяжкі ускладнення розвиваються в розпал хвороби й пов'язані зі станами, що загрожують життю хворого, − масивна кровотеча, гіповолемія, набряк мозку, набряк легень, синдром Уотергауза-Фредериксена (гостра надниркова недостатність), гостра печінкова недостатність, ниркова недостатність, тромбофлебіти. Відносно рідше й пізніше можуть виникнути ускладнення, пов'язані з приєднанням вторинної інфекції, − фокальна пневмонія, отит, сепсис. Прогноз серйозний. Летальність досить висока, смерть наступає зазвичай на 2-му тижні хвороби.

Діагностика[ред.ред. код]

Клінічна діагностика[ред.ред. код]

Важливими клініко-епідеміологічними критеріями при постановці діагнозу є епідеміологічні передумови (перебування в ендемічних регіонах, укуси кліщів, сезон, рівень захворюваності та ін.) і характерні клінічні симптоми: гострий початок, рання інтоксикація й різко виражений ДВЗ-синдром, двоххвилева температурна крива, лейкопенія, анемія та ін.

Загальна лабораторна діагностика[ред.ред. код]

При лабораторному дослідженні з перших днів хвороби в крові виявляється різка лейкопенія, нейтропенія із зсувом до юних форм, мієлобластів, тромбоцитопенія, анеозинофілія, гіпохромна анемія, помірне збільшення ШОЕ. Високий показник гематокриту може свідчити про несприятливий прогноз, а лейкоцитоз — про бактеріальні ускладнення. У сечі — протеїнурія, мікро- і макрогематурія. При наявності виразних загальномозкових, менінгеальних симптомів у спинномозковому лікворі можуть виявляти свіжі й змінені еритроцити. Біохімічні показники характеризуються помірним підвищенням активності амінотрансфераз (АлАТ й АсАТ), вмісту білірубіна (за рахунок непрямої його фракції), тоді як збільшення прямого білірубіна — несприятлива ознака. Відзначається дуже високий вміст фібриногену, продуктів його деградації. У тяжких випадках — помірне підвищення сечовини, залишкового азоту, креатиніну.

Специфічна лабораторна діагностика[ред.ред. код]

Важлива й надійна складова при підтвердженні клінічного діагнозу, але в практичній роботі використовується рідко. Виділення вірусу з крові можливе в перші 2-3 дні захворювання, проводиться в спеціалізованих лабораторіях методом ПЛР, РНІФ, а також шляхом зараження піддослідних тварин або на культурі тканини. Серологічні реакції мають більш ретроспективне значення, тому що антитіла з'являються відносно пізно: проводять РЗК, реакція нейтралізації (РН) і оцінюють їх в динаміці зростання.

Лікування[ред.ред. код]

При лікуванні необхідна ізоляція хворого з дотриманням правил, спрямованих на захист персоналу від зараження кров'ю хворого, знищенням переносників. У випадку наявності ДВЗ-синдрому — лікування в реанімаційному відділенні. Дотримуються обережного транспортування й повного фізичного спокою до закінчення періоду геморагічних проявів. Введення лікарських засобів роблять внутрішньовенно (в/в).

Ефективного етіотропного лікування немає. На ранніх стадіях хвороби можливе застосування рибавірину (2 г на добу, курс — 3-5 днів). Був отриманий позитивний ефект при в/в введенні імунної плазми (150–200 мл), сироватки (60-100 мл) з крові реконвалесцентів, гіперімунного гамма-глобуліну (гетерогенного) — всі ці засоби застосовуються за життєвими показниками. Як і при всіх геморагічних гарячках, важливого значення набуває патогенетична терапія. Проводиться інтенсивна дезінтоксикація, при цьому необхідно уважно стежити за станом водного балансу, при необхідності (погроза набряку легень) вводять сечогінні засоби, ГКС. Одночасно застосовують гемостатичні препарати (5% амінокапронова кислота, фібриноген, кальцію хлорид, етамзилат) при постійному контролі стану кровозгортання. При наявності геморагічного синдрому — переливання крові (краще свіжоцитратної), плазми, а також еритроцитарної або тромбоцитарної маси. Застосовують десенсибілізуючі, серцево-судинні засоби, препарати, що зміцнюють судинну стінку, при розвитку набряку легень або бактеріального ускладнення — антибіотики.

Профілактика[ред.ред. код]

Загальна профілактика[ред.ред. код]

Полягає в проведенні заходів щодо боротьби з кліщами й захисту від них людей. Потрібна своєчасна госпіталізація й ізоляція хворих. У стаціонарах і лабораторіях необхідно попередити зараження від хворих і їх біологічного матеріалу. Запобіжного заходу повинні дотримуватися на всіх етапах обстеження хворого, взяття матеріалу, при проведенні лабораторних досліджень та ін. У вогнищах проводять заключну дезінфекцію.

Специфічна профілактика[ред.ред. код]

Для запобігання захворювання людей за епідемічними показниками в ендемічних районах застосовується інактивована формаліном вакцина з мозку заражених сосунців білих мишей або білих щурів. Контингент групи ризику — працівники сільського господарства, лісники, співробітники лабораторій, які працюють з культурами збудника. Для екстреної профілактики користуються специфічним імуноглобуліном. Заходи в ендемічному осередку включають також дератизацію і дезінсекцію.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Правомірно й використання hemorrhagic
  2. Chumakov, M. P. (1945). A new tick-borne virus disease — Crimean hemorrhagic fever. In Crimean hemorrhagic fever, pp. 13-43. Edited by A. A. Sokolov, M. P. Chumakov & A. A. Kolachev. Simferopol: Izdaniye Otdelnoi Primorskoi Armii (in Russian).
  3. Casals J, Henderson BE, Hoogstraal H, Johnson KM, Shelokov A: A review of Soviet viral hemorrhagic fevers. J. Infect. Dis. 122(5), 437–453 (1969). http://www.unboundmedicine.com/medline/citation/4920325/A_review_of_Soviet_viral_hemorrhagic_fevers_1969_
  4. John Chamberlain, Nicola Cook, Graham Lloyd, Valerie Mioulet, Howard Tolley and Roger Hewson Co-evolutionary patterns of variation in small and large RNA segments of Crimean-Congo hemorrhagic fever virus. J Gen Virol December 2005, vol. 86, n. 12, 3337-3341 http://vir.sgmjournals.org/content/86/12/3337.full
  5. Crimean-Congo Hemorrhagic Fever (CCHF) http://www.cdc.gov/vhf/crimean-congo/transmission/index.html
  6. Информационный бюллетень N°208. Январь 2013 г. http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs208/ru/
  7. Helena C. Maltezou, Anna Papa Crimean-Congo hemorrhagic fever: Risk for emergence of new endemic foci in Europe? Travel Medicine and Infectious Disease Volume 8, Issue 3 , Pages 139–143, May 2010 http://www.travelmedicinejournal.com/article/S1477-8939(10)00060-8/abstract

Джерела[ред.ред. код]