Криптофітові водорості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Криптофіти
Rhodomonas salina
Rhodomonas salina
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти
Царство: Хромісти
- Hacrobia
Тип: Криптофіти
Клас: Криптофіти
Типові роди
Order Cryptomonadales    Campylomonas
   Chilomonas
   Chroomonas
   Cryptomonas
   Falcomonas
   Geminigera
   Guillardia
   Hemiselmis
   Plagioselmis
   Proteomonas
   Storeatula
   Rhodomonas
   Teleaulax
Order Goniomonadales
   Goniomonas

Криптофіти (лат. Cryptophyta; також — криптомонади, криптофітові водорості) — група водоростей[1], більшість з яких мають пластиди. Розповсюджені переважно в прісній воді, також інколи населяють морську або солонувату воду. Кожна клітина розмірами близько 10-50 мкм, мають пласку форму. Мають два неоднакові джгутики. Деякі види — міксотрофи.[2]

Біохімічні особливості[ред.ред. код]

Для фотоавтотрофних криптофітових характерні хлорофіли а та с, α- та ε-каротини, фікобілінові пігментифікоціанін та фікоеритрин, ксантофіли лютеїнового ряду (лютеїн, віолаксантин, зеаксантин) та специфічні ксантофіли (алоксантин, крококсантин, монадоксантин). Кількісні співвідношення пігментів у різних родів варіюють у широкому діапазоні. Це обумовлює велику різноманітність забарвлення криптофітових водоростей. Так, хлоропласти можуть бути червоними, блакитними, жовтими, коричневими, зеленими. Вторинно гетеротрофні представники безбарвні. Основний продукт асиміляції – крохмаль, який відкладається у перипластидному просторі, часто – поблизу піреноїда. Додатковий асимілят – олія.

Цитологічні особливості[ред.ред. код]

Клітини криптофітових звичайно дорзовентральні, на передньому кінці косо зрізані, мають глибоку чи невелику глотку, два гетероконтні джгутики, що відходять від дорзального боку глоткового отвору. При основі глотки у прісноводних видів є одна-дві, рідше п'ять-вісім скоротливих вакуолей. На вентральному боці розташовується вузька поздовжня борозенка. Клітинні покриви представлені перипластом. Він складається з плазмалеми, яка з внутрішнього боку несе прямокутні чи полігональні білкові платівки, що прикріплюються до плазмалеми за допомогою білкових шипів. На зовнішньому боці плазмалеми зазвичай є шар зовнішніх білкових платівок, що за формою повторюють внутрішні. Платівки утворюють правильні ряди, які надають клітинним покривам криптофітових характерної поздовжньої посмугованості. Під перипластом знаходяться трихоцисти. Великі трихоцисти звичайно вистилають глотку, дрібні розсіяні під усією поверхнею клітини. Ядро розташовується в задній частині клітини, має досить велике ядерце. Зовнішня ядерна мембрана безпосередньо переходить у зовнішню мембрану хлоропласта. Центріолі відсутні, їх функцію виконують базальні тіла джгутиків та ризопласти. Хромосоми в інтерфазі знаходяться у конденсованому стані. Мітоз відкритий. Зазвичай у клітині є один-два великі пристінні хлоропласти, вкриті чотиримембранною оболонкою. Дві зовнішні мембрани утворюють хлоропластну ендоплазматичну сітку. Зовнішня мембрана хлоропластного ендоплазматичного ретикулюму безпосередньо переходить у зовнішню мембрану ядра. Перипластидний простір між двома зовнішніми та двома внутрішніми мембранами хлоропласта містить крохмаль та особливу органелу – нуклеоморф. Від перипластидного простору нуклеоморф відмежований подвійною мембраною, яка, подібно до ядерної, має пори та містить ДНК та РНК. Тилакоїди у хлоропласті зібрані парами. На внутрішніх боках кожної пари локалізовано фікобілінові пігменти, які, проте, не організовані у фікобілісоми. Більшість криптофітових мають великий піреноїд напівзануреного типу. У зоні перипластидного простору, що безпосередньо прилягає до піреноїда, відкладається крохмаль. У деяких криптофітових у хлоропласті є вічко, положення якого не зкоординовано із джгутиковим апаратом. Вторинні гетеротрофи безбарвні, але зберігають редуковану пластиду – лейкопласт. Мітохондріальний апарат представлений двома великими мітохондріями – дорзальною та вентральною. Обидві мають пластинчасті кристи. Монадні клітини дводжгутикові, джгутики злегка гетероконтні, спрямовані вперед. На довшому джгутику мастигонеми розташовуються у два ряди, на коротшому вони однорядні. У перехідній зоні джгутики мають по дві поперечні платівки. Специфічними органелами криптофітових є тільця Мопа – великі, добре помітні одномембранні структури, що знаходяться поблизу глотки і містять переважно залишки трихоцист. Припускають, що тільця Мопа є гомологами лізосом і їх функція полягає в перетравленні надлишкових трихоцист. Звичайно між глоткою та тільцями Мопа розташовується один комплекс Гольджі.

Типи структури тіла[ред.ред. код]

Майже всі криптофітові водорості мають монадний тип структури тіла. Переважна більшість видів здатна втрачати джгутики, одягатися шаром слизу і переходити у пальмелевидний стан.

Розмноження та життєві цикли[ред.ред. код]

Розмноження відбувається поділом клітин надвоє у поздовжньому напрямку в рухливому стані. У одного виду (Proteomonas sulcata) описаний гаплодиплофазний життєвий цикл з гетероморфною зміною поколінь. У Chroomonas acuta спостерігався хологамний статевий процес.

Система відділу[ред.ред. код]

Всі криптофітові належать до одного класу – Cryptophyceae та одного порядку – Cryptomonadales. Характерними представниками є роди Cryptomonas, Rhodomonas та Chilomonas.


Примітки[ред.ред. код]

  1. Khan H, Archibald JM Lateral transfer of introns in the cryptophyte plastid genome // Nucleic Acids Res., 36 (May 2008) (9) С. 3043–53. — DOI:10.1093/nar/gkn095. — PMID:18397952.
  2. «Cryptophyta - the cryptomonads». Процитовано 2009-06-02. 

Джерела[ред.ред. код]

1. Костіков І. Ю., Джаган В. В., Демченко Е. М., Бойко О. А., Бойко В. Р., Романенко П. О. - Ботаніка. Водорості та гриби: Навчальний посібник. - К.: Арістей, 2006. с. 149. ISBN 966-8458-67-2