Крип'якевич Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Петрович Крип'якевич
Ivan kryp.jpg
Народився 25 червня 1886(1886-06-25)
Львів
Помер 21 квітня 1967(1967-04-21) (80 років)
Львів
Національність українець
Alma mater Львівський університет
Відомі учні Сливка Юрій Юрійович

Іва́н Петро́вич Крип'яке́вич (псевдонім — Холмський Іван) (* 25 червня 1886, Львів — † 21 квітня 1967, там само) — історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор великої кількості наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 25 червня 1886 року у Львові у сім'ї священика. В 1904–1909 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. 1908 року організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 — редактор).

1911 року захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912–1914), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911–1914) та «Ілюстрована Україна» (1913–1914).

У 1918–1919 роках — приват-доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921–1924 роках — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934—39 рр. викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 був секретарем історичної секції, 1924 редагував «Записки НТШ», з 1934 — голова історичної секції).

У 1920—1930-х роках Іван Крип'якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921—22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923–1925 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925–1926). З жовтня 1939 року Крип'якевич — завідувач кафедри історії України, професор (з 1941 року) Львівського університету.

У роки німецької окупації працював редактором наукових видань «Українського видавництва» у Львові. У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. 1946 року Іван Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва.[1] Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.

У травні 1948 року Іван Крип'якевич дістав можливість повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953–1962 роках — директор цього інституту. 18 листопада 1958 обраний дійсним членом АН УРСР. У жовтні 1961 професор Крип'якевич указом Президії ВР УРСР удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.

Могила Івана Крип'якевича у Львові на Личаківському цвинтарі.

Помер 21 квітня 1967 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (поле № 59). Автор надгробка — скульптор Теодозія Бриж[2].

Сім'я[ред.ред. код]

Сини — Петро-Богдан Іванович Крип'якевич, Роман Крип'якевич

Праці[ред.ред. код]

Найважливіші історичні праці Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін.

Крип'якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»; 1923), археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури»; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України: «Історія України» (1920), «Велика історія України» (1935), «Запорозьке Військо» (ч. ІІ з «Історії українського війська» 1936) та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України» репетиторій для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів" (1919), [http://lviv.ridne.net/node/765 «Історичні проходи по Львові» (1932, перевидання 1991 р.) та ін.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]