Кричевський Василь Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Григорович Кричевський
Кричевський Василь.jpg
Василь Кричевський
Дата народження 31 грудня 1872 (12 січня 1873)(1873-01-12)
Місце народження село Ворожба, на Сумщині, Російська імперія
Дата смерті 15 листопада 1952(1952-11-15) (79 років)
Місце смерті Каракас
Національність українець
Громадянство Венесуела
Жанр малярство, архітектура, графіка, кіно
Навчання Залізнично-технічне училище, Харків
Напрямок імпресіонізм, Український архітектурний модерн
Роки творчості 19001951
Твори Будинок Полтавського губернського земства, Шевченківський музей

Васи́ль Григо́рович Криче́вський (* 31 грудня 1872 (12 січня 1873)(18730112), Ворожба (Лебединський район) — 15 листопада, 1952) — український маляр, архітектор, графік.
Був патріархом великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі розголос особливо за свої праці аквареллю. Дід мисткині Катерини Василівної Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського — видатного образотворчого митця і педагога.

Побіч малярства, у якому Василь Кричевський був типовим представником ліричного «українського імпресіонізму», графіки, де він пов'язував сучасність із здобутками книжкових прикрас 17-18 століть, виконавши у цьому дусі, між іншими цінними працями, проект прийнятого Центральною Радою українського державного герба, його вважають творцем нового українського стилю в архітектурі.[1]

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився 1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з 8-ми дітей міщанина, повітового земського фельдшера Григора Якимовича Кричевського та його дружини, Прасковії Григоріівни.[2] Навчався в місті Харкові в залізнично-технічному училищі. По закінченні був помічником міського архітектора.

1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю (Український архітектурний модерн) (УАМ),[1] спертого на спадщину українського народного будівництва. Між 1904–1908 роками він бере участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку.

У роках 1912-1913-му Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою в Миргороді.[1] На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В. Г. Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.

За української влади він був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.[1]

Василь Кричевський керував мистецькою частиною у випродукуванні великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в роках 1925–1927. В роках 1935–1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.[1]

Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої Образотворчої Студії. Потім викладачі та студенти переїхали на Лемківщину (Криниця; село Лобове, в якому розписували церкву, зокрема, одним з студентів був Володимир Воронюк [3]). Пізніше до Німеччини, 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу (Венесуела, де помер 15 листопада 1952 року.[1] Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі, США[4].

Протягом довгих років збирав предмети української народньої творчости і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році.[1]

Малярство[ред.ред. код]

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорку. 2003 року онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала близько 300 робіт Кричевського від його доньки, що мешкає у Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема близько 40 творів знаходяться в колекції Харківського художнього музею.

Архітектура[ред.ред. код]

Будинок Полтавського губернського земства (1903–1908)[ред.ред. код]

Будинок І. І. Щітківського (1907–1908)[ред.ред. код]

Першим будинком, спорудженим у Києві у стилі Український архітектурний модерн, стає дім І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907–1908 pp.). Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й обличкований цеглою, мав плаский фасад у сім вікон на поверх.[5][6]

Будинок Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1916–1919)[ред.ред. код]

Будівлю Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства у стилі українського модерну збудовано 1916 року за проектом Василя Кричевського та за діяльної участі інструктора гончарного виробництва з Галичини Юрія Лебіщака.

Меморіальний будинок-музей Шевченка в Києві (1923–192)[ред.ред. код]

У 1923–1924 рр. Кричевський з'ясував, що у будинку на Хрещатицькому завулку, 8 у 1846 р. проживав Тарас Шевченко. Василю Кричевському належить не тільки сама постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й саду.

Будинок письменників «Роліт» (1932–1939)[ред.ред. код]

Докладніше: Роліт

По проектам В. Кричевського у Києві були побудовані:

Графіка[ред.ред. код]

22 березня 1918 р. Центральна Рада затвердила проекти В. Кричевського, зокрема, герб, розроблений ним на основі Володимирового Тризуба.

Кіно[ред.ред. код]

Василь Кричевський був фактично першим українським митцем, що розпочав працювати в кіно на студії в місті Одеса. Він узяв участь як художник в створенні фільмів:[2]

Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР, більшість кінострічок була знищена радянською цензурою. Відомості про працю Кричевського зберігає музей кіностудії в Одесі.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Василю Кричевському (Харків вул Сумська 18 20).jpg
Поштова марка 1997 р.на честь В. Г. Кричевського

Меморіальна дошка Кричевському відкрита в Харкові на будинку радіотехнічного технікуму (вул. Сумська, 18/20) 21 серпня 2008 р. Василь Григорович є розроблювачем ескізів ліпнини, які прикрашають будинки міста дотепер: автотранспортний технікум і Будинок техніки (колишні Земельний та Торговий банки) на площі Конституції, радіотехнічний технікум на вулиці Сумській (колишній Будинок Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії) тощо.

У 1974 р. в Нью-Йорку надрукована книга про Василя Кричевського «Життя й робота» (автор Вадим Павловський).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Певний, Б. «Василь Кричевський», «Крилаті»: журнал юнацтва, жовтень, 1970, ч.10
  2. а б Павловський Вадим. Василь Григорович Кричевський: життя і творчість, монографія, Українська Вільна Академія Наук у США, Нью-Йорк, 1974 Library of Congress Catalog Card No. 74-33991
  3. Володимир Воронюк. Поезія і проза. Спогади.— Бучач — Львів — Вінніпег — Івано-Франківськ — Тернопіль, 2001. Книга ІІІ. 80 с. с. 75
  4. http://korolenko.kharkov.com/krichevsk.htm Корифей української культури (До 135-річчя від дня народження В. Г. Кричевського)
  5. Василь Галайба. Фотоспомин. Київ, якого немає. На сайті Интересный Киев
  6. Ольга Друг і Дмитро Малаков «Особняки Києва»

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]