Крутійський роман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Рома́н круті́йський (ісп. novela picaresca, від picaro — «шахрай», «крутій») — різновид епічного жанру, одна з найдавніших форм європейського роману.
Виник в Іспанії (анонімна повість «Ласарильйо з Тормеса»). Крутійський роман розповідає про пригоди хвацького пройдисвіта, авантюриста — пікаро, вихідця з низів або декласованого дворянства, який повністю ігнорує обов'язкові суспільні моральні норми. Як правило, це слуга, бездомний жебрак, «лицар випадку». Крутійський роман виник із культурно-історичної ситуації, коли Європа переповнилася бурлакуванням, і став антиподом лицарського роману з його шляхетними героями.

У крутійському романі відсутня складна композиція: як правило, тут однолінійний сюжет, події розгортаються у хронологічному порядку, оповідь ведеться найчастіше від першої особи, що імітує форму автобіографічних спогадів героїв; сюжет має авантюрний характер. Найбільшого розквіту крутійський роман досяг в Іспанії у 17 ст. («Життєпис крутія Гусмана де Альфараге» М. Алемані-де-Енеро, «Історія життя пройди на ім'я Дон Паблос» Ф. Кеведо-і-Вільєгаса, «Кульгавий біс» Л. Велеса де Гевари).

Активно проникає до Латинської Америки (Фернандес де Лісарді та ін.), невдовзі вплинув на жанровий розвиток літератур інших європейських країн. Його художні прийоми використав Даніель Дефо, Генрі Філдінг, Ганс Гріммельсгаузен, Поль Скаррон, Ален Рене Лесаж, Микола Гоголь та ін. Оскільки герой крутійського роману «мандрує» у своїх пригодах різними соціальними середовищами, такий жанр допомагав письменникам створити загальну картину суспільства, містив елементи критики й сатири.

У 20 ст. деякі художні прийоми крутійського роману використовують Т. Манн, Дж. Стейнбек та ін. В українській літературі мало виявлений.

Джерело[ред.ред. код]