Кубок африканських націй

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кубок африканських націй
      Логотип Кубка африканських націй
Заснування 1957
Учасників
(розіграш 2013 року)
16 фіналістів
Поточний чемпіон Нігерія Нігерія
Найбільше титулів Єгипет Єгипет (7)

Кубок африканських націй (фр. Coupe d'Afrique des nations, англ. African Nations Cup, араб. كأس الأمم الأفريق‎) — найважливіший футбольний турнір Африки для національних збірних, континентальна першість, яка влаштовується Африканською конфедерацією футболу (фр. Confédération africaine de football, КАФ). Перший розіграш відбувся у 1957 році у Судані. Починаючи з 1968 року турнір розігрується кожні два роки. Матчі фінальної частини турніру відбуваються у січні — лютому.

У 1957 році у чемпіонаті брали участь лише три країни з чотирьох, що входили до складу КАФ: Єгипет, Судан та Ефіопія. У змаганнях мала також взяти участь Південна Африка, але вона була дискваліфікована через політику апартеїду тодішнього політичного керівництва країни. Кількість учасників фінального розіграшу була збільшена до 16-ти у 1992 році, і з тих пір формат чемпіонату залишається незмінним: чотири групи по чотири команди, які грають по одному матчу з кожною іншою командою групи; дві найкращі команди в кожній групі виходять до стадії плей-оф, де граються чвертьфінали і півфінали, фінальний матч і матч за третє місце.

Поточним чемпіоном Африки є збірна Єгипту, яка перемагала у трьох останніх чемпіонатах (у 2006, 2008 та 2010  роках); всього за історію розіграшів вона здобувала цей титул сім разів. Гана і Камерун ставали чемпіонами по чотири рази. За теперішнього часу розігрується вже третя версія турнірного трофею; перші дві були передані в довічне володіння відповідно командам Гани (у 1982) і Камеруну (у 2002) після здобуття ними свого третього чемпіонського титулу.

Історія[ред.ред. код]

Початок[ред.ред. код]

Ідея про влаштування африканського футбольного турніру була започаткована у червні 1956 року, коли на третьому конгресі ФІФА у Лісабоні делегатом від Єгипту Абдельазізом Абдаллахом Салемом була висловлена пропозиція про організацію Африканської конфедерації футболу. Тоді ця пропозиція не була прийнята, зважаючи на малу кількість африканських членів ФІФА (лише чотири). Єгипетський делегат у відповідь на відмову покинув конгрес, сказавши: «Раз до нас не ставляться як до рівних, то ми не бачимо сенсу у нашій тут присутності»; його демарш підтримав суданський делегат Мохамед Абдельхалім, який також покинув засідання. Цей інцидент спонукав ФІФА пристати на пропозицію й ухвалити створення окремої конфедерації для Африки.

Відразу після заснування КАФ почалися приготування до загальноафриканського футбольного турніру. Абдельазіз Салем, перший голова КАФ, збирався назвати його своїм ім’ям, але після заперечень з боку інших членів КАФ турнір був названий Кубком Африки (Coupe d'Afrique), а ім’я Салема було надано трофею, який мали вручати переможцю. Перший розіграш Кубку Африки відбувся у лютому 1957 року в столиці Судану Хартумі; змагання урочисто відкрив суданський прем’єр-міністр Сайєд Ісмаель Ель-Азарі на щойно збудованому стадіоні місткістю 30000 глядачів. Цей турнір не мав кваліфікаційної стадії, позаяк у ньому мали взяти участь лише чотири країни-співзасновники КАФ: Ефіопія, Єгипет, Судан і Південно-Африканська Республіка. Більше того, позаяк Південна Африка погоджувалася прислати на турнір команду, складену лише з білих або лише з чорношкірих гравців (оскільки расово мішані команди заборонялися панівною у той час у країні політикою апартеїду), команда ПАР була дискваліфікована, і Ефіопія, яка згідно з жеребом мала грати у півфіналі з ПАР, потрапила до фіналу без боротьби.[1] Таким чином, перший чемпіонат Африки складався лише з двох матчів — півфіналу і фіналу. У півфінальному матчі Єгипет переміг Судан з рахунком 2:1, у фіналі єгиптяни розгромили Ефіопію 4:0 і стали першими в історії футбольними чемпіонами Африки, отримавши приз Абдельазіза Салема. У той час у складі збірних дозволялось грати лише футболістам, що грали за клуби відповідної країни; легіонери до збірної не допускались.[2]

Два роки по тому, у 1959 році, другий Кубок Африки приймав Каїр, столиця Об’єднаної Арабської Республіки — союзної держави, утвореної Єгиптом і Сирією. У цьому турнірі брали участь ті ж самі три команди, що й у 1957. Футболу надавалося дуже велике політичне значення: маршал Абдель Хакім Амер, друга за впливом політична фігура в ОАР після Гамаля Абделя Насера, доклав значних зусиль для того, щоб влаштувати свою довірену особу, генерала Абдельазіза Мустафу, на посаді голови КАФ. Збірна Єгипту подолала Ефіопію 4:0 і Судан 2:1 і зберегла за собою звання чемпіона Африки попри скарги з боку Судану на ворожі дії єгипетських уболівальників та незрозумілі рішення югославського арбітра Живко Баїча.[3]

Третій Кубок Африки повинна була приймати Ефіопія у 1961 році, але він був перенесений на наступний рік у зв’язку з невдалою спробою державного перевороту у грудні 1960.[3] У 1962 році кількість членів КАФ досягла дев’яти, і для визначення чотирьох учасників фінального розіграшу в Аддис-Абебі був вперше влаштований кваліфікаційний раунд. Поточний чемпіон (Єгипет) і країна-господар турніру (Ефіопія) здобували місця у фінальній частині змагань автоматично, до них приєднались переможці кваліфікаційного турніру збірні Тунісу та Уганди. Єгипет утретє вийшов до фіналу, подолавши у півфіналі Уганду 2:1, але чемпіоном цього разу стала збірна Ефіопії, яка перемогла Єгипет з рахунком 4:2 у додатковий час після того, як основний час матчу закінчився внічию 2:2.

Період панування Гани[ред.ред. код]

Гана, незалежна держава з 1957 року, вперше потрапила до фінального розіграшу Кубка Африки у 1963 році як країна-організатор турніру і здобула свій перший чемпіонський титул, подолавши у фінальному матчі в Аккрі збірну Судану з рахунком 3:0. Двома роками пізніше, на Кубку Африки (який тепер став називатись Кубком африканських націй) 1965 року в Тунісі збірна Гани повторила цей успіх, маючи у своєму складі лише двох гравців переможної команди попереднього чемпіонату, таким чином ставши другою командою після Єгипту, що здобула титул чемпіона Африки двічі. Кількість учасників фінального розіграшу цього разу була збільшена до шести. Слід зауважити, що багато африканських країн, засуджуючи висловлення туніського лідера Хабіба Бургіби на підтримку переговорів між Ізраїлем та Палестиною, відмовились брати участь у чемпіонаті 1965 року. Єгипет, який успішно пройшов кваліфікацію, щойно розірвав з Тунісом дипломатичні відносини і через це відмовився грати у фінальній стадії змагань. На його місце був запрошений Судан, який також відмовився. Кінець кінцем місце Єгипту у фінальному розіграші зайняла команда Конго-Леопольдвіля[3] (сучасна Демократична Республіка Конго), яка навіть не брала участі у кваліфікації.

Під час розіграшу Кубка Африки 1968 року, який знову проходив в Ефіопії, згідно зі змінами, внесеними до регламенту змагань роком раніше, командам було надане право включати до свого складу до двох гравців, граючих за межами країни, а кількість учасників фінальних ігор була збільшена до восьми. У кваліфікаційному турнірі взяли участь 28 збірних. Вісім команд, що пройшли кваліфікацію, були розділені на дві групи по чотири команди, кожна команда в групі мала грати з кожною іншою, і дві найкращих команди кожної групи потрапляли до півфіналів (ця формула використовувалася до 1982 року). Завдяки голам легіонерів М’Пеле і Балекіти чемпіоном Африки 1968 року стала збірна Конго-Кіншаси, яка подолала у фіналі Гану з рахунком 1:0.

Починаючи з 1968 року змагання почали влаштовуватися раз на два роки, по парним рокам. Нападник збірної Кот-д'Івуару Лоран Поку, який забив шість голів на чемпіонаті 1968 року і вісім — на чемпіонаті 1970 року, став найкращим бомбардиром в історії Кубків Африки. На чемпіонаті 1970 року, який проводився у Судані, була вперше організована телевізійна трансляція матчів[4]. Господар турніру, збірна Судану, здобула перший і поки що єдиний чемпіонський титул у своїй історії, подолавши з рахунком 1:0 Гану, яка дійшла до фіналу змагань четвертий раз поспіль.

Десятиріччя чемпіонів[ред.ред. код]

Лідер Заїру Мобуту Сесе Секо надав національній збірній свій президентський літак для повернення на батьківщину після перемоги на чемпіонаті Африки 1974 року.
Лівійський лідер Муаммар Каддафі прагнув влаштувати Кубок Африки 1982 року у себе в країні для пропаганди ідей своєї «Зеленої книги».

Шість розіграшів Кубка Африки з 1970 по 1980 виграли шість різних країн: Судан, Конго, Заїр, Марокко, Гана і Нігерія. На чемпіонаті 1974 року другий титул здобув Заїр (перший титул у 1968 році країна здобула під назвою Конго-Кіншаса), подолавши у фіналі збірну Замбії. Вперше і востаннє в історії змагань для з’ясування переможця влаштовувався повторний матч після того, як основний і додатковий час фінального матчу завершився внічию 2:2. Нападник Муламба Ндайє забив усі чотири заїрські голи в обох матчах. Для доставки переможної команди додому президент Заїру Мобуту Сесе Секо прислав до Каїру свій особистий літак[5]. Через три місяці після цієї перемоги збірна Заїру стала першою командою Чорної Африки, яка пройшла кваліфікацію до чемпіонату світу. Втім, на світовій першості команда виступила невдало, зазнавши трьох поразок, у тому числі з рахунком 0:9 від збірної Югославії.[6]

Збірна Марокко, у складі якої відзначився знаменитий марокканський футболіст Ахмед Фарас, здобула свій перший титул на Кубку Африки 1976 року, який втретє проходив в Ефіопії. У 1978 році третій чемпіонський титул здобула Гана; як першому тричі чемпіону Африки в історії Кубків Африки їй було дозволено зберегти в себе навічно турнірний трофей — Кубок Абдельазіза Салема, який був замінений іншою нагородою.[7] У 1980 році Нігерія, яка на двох попередніх чемпіонатах поспіль посідала третє місце, нарешті виборола чемпіонство, подолавши у фіналі збірну Алжиру завдяки голам свого форварда Сегуна Одегбамі.

Панування Камеруну і Нігерії[ред.ред. код]

На чемпіонаті Африки 1982 року правила КАФ були приведені у відповідність до прийнятого ФІФА положення про те, що «всі гравці, що є громадянами країни згідно з її відповідним законодавством, мають право грати у складі її національної збірної». Ця реформа значно підвищила клас гри африканських збірних шляхом включення до їхнього складу великої кількості досвідчених професіоналів.

Муаммар Каддафі розгорнув шалену пропагандистську кампанію для залучення до своєї країни африканського чемпіонату та самміту Організації Африканської Єдності (у серпні того же року), на якому він розраховував бути обраним головою цієї організації. Цим зусиллям активно, хоча й невдало, протидіяв президент Єгипту Анвар Садат, який хотів провести чемпіонат саме у своїй країні і відчував особисту відразу до лівійського лідера. Жеребкування помістило обидві команди до однієї групи у фінальному розіграші змагань, але протистояння між політичними суперниками на футбольному полі не відбулося: після вбивства єгипетського президента 6 жовтня 1981 року Єгипет вирішив відмовитись від участі у чемпіонаті, і його місце посіла збірна Тунісу. Каддафі скористався церемонією відкриття турніру як трибуною для критики політики Франції у Чаді та загалом в Африці, засудження імперіалізму США, апартеїду, саудівської монархії, «фашистського» режиму Судану та зради спортивних ідеалів заради грошей. Протягом одинадцяти днів змагань футболістів і членів делегацій всюди переслідували цитати та лозунги «Зеленої книги» — програмної праці Каддафі, присвяченої побудові «суспільства нового типу» і панафриканській солідарності.

У фіналі чемпіонату зустрілися збірні Лівії та Гани. Напружений матч, який проходив при шаленій підтримці лівійських уболівальників, що постійно кидали на поле різні предмети, закінчився внічию 1:1, і Гана здобула свій четвертий чемпіонський титул за результатами серії післяматчевих пенальті (7:6), після якої на поле прорвався розлючений натовп глядачів.[3]

Двома роками пізніше, на чемпіонаті 1984 року в Кот-д'Івуарі свій перший чемпіонський титул здобула збірна Камеруну, яка перемогла у фіналі збірну Нігерії з рахунком 3:1. У наступному розіграші в Єгипті Камерун зустрівся у фіналі з господарями турніру (відсутніми у фіналах кубка Африки з 1962 року) і поступився після серії післяматчевих пенальті з рахунком 5:4 (в основний та додатковий час матчу не було забито жодного гола). Камерунці відігралися через два роки, на чемпіонаті в Марокко, де вони знову зустрілися у фіналі з Нігерією і знову перемогли, цього разу з рахунком 2:0.

Чемпіонат 1990 року в Алжирі проходив у дуже напруженій політичній атмосфері: керівництво країни вело боротьбу з ісламістами, і лише за кілька місяців до початку змагань армія розстріляла у столиці студентську демонстрацію. Єгипет відмовився брати участь у чемпіонаті, але під тиском з боку КАФ і загрозою санкцій все ж таки погодився прислати команду, яка, однак, програла усі матчі групового турніру і покинула змагання. У фіналі збірна Нігерії знову, як і десять років тому, зустрілася зі збірною Алжиру, але подолати господарів турніру виявилася неспроможною, поступившись з рахунком 0:1.[3]

Повернення Південної Африки[ред.ред. код]

У фінальному розіграші чемпіонату 1992 року, що проходив у Сенегалі, брало участь вже дванадцять команд, розділених на чотири групи по три команді, дві найкращі команди кожної групи потрапляли до чвертьфіналу. У фіналі зустрілися збірні Гани і Кот-д'Івуару; в основний і додатковий час голів забито не було, і чемпіон був визначений за результатом найдовшої в історії Кубків Африки (і міжнародних змагань взагалі) серії післяматчевих пенальті: з рахунком 11:10 перемогу і перший чемпіонський титул здобув Кот-д'Івуар.

На чемпіонаті 1994 року в Тунісі збірна Нігерії, яка незадовго до того вперше у своїй історії пройшла кваліфікацію до чемпіонату світу, підтвердила свій клас, виборовши титул чемпіона Африки у фінальному матчі проти збірної Замбії (значна частина гравців якої загинула в авіакатастрофі 28 квітня 1993 року[8]). Нігерієць Рашиді Якіні вдруге став найкращім бомбардиром турніру.

Ювілейний, 20-й чемпіонат Африки 1996 року відбувся у Південно-Африканській Республіці. Початково його мала приймати Кенія, але у 1994 році вона від цього відмовилась через фінансові труднощі. Це була перша поява Південної Африки у фінальному розіграші континентальної першості після чотирьох десятиріч перебування за межами великого футболу внаслідок політики расової дискримінації. Вперше Південна Африка брала участь у кваліфікації до Кубка Африки 1994 року, але тоді до фінальних змагань не потрапила. У 1996 році вона взяла в них участь як господар турніру. Кількість учасників фінальних змагань цього разу була збільшена до шістнадцяти: вони були поділені на чотири групи, з яких до чвертьфіналу виходили по дві найкращі команди. Нігерія відмовилась брати участь у фінальному розіграші через політичні протиріччя між військовим диктатором Нігерії Сані Абачею і президентом ПАР Нельсоном Манделою. Мандела закликав до встановлення ембарго проти Нігерії після страти 10 листопада 1995 року дев’яти активістів народу огоні, засуджених до смерті під час показового судового процесу[9]. Наслідком відмови Нігерії взяти участь у змаганнях стало її чотирирічне вигнання з Кубків Африки (термін дискваліфікації було зменшено до двох років після успіху нігерійської збірної на Олімпійських іграх 1996 року, де вона здобула золоті медалі футбольного турніру)[3]. Збірна Південної Африки здобула свій перший чемпіонський титул, обігравши у фіналі збірну Тунісу з рахунком 2:0[3]. На церемонії нагородження переможця Кубок Африки вперше прийняв білий футболіст — капітан південноафриканців Нейл Тоуві[5].

Збірна Південної Африки знову дісталася до фіналу на чемпіонаті 1998 року, що проходив у Буркіна-Фасо, але цього разу програла 0:2 збірній Єгипту, яка здобула четвертий чемпіонський титул у своїй історії. Матч за третє місце, в якому збірна ДР Конго грала проти господарів турніру збірної Буркіна-Фасо, запам’ятався тим, що буркінійська команда, програючи з рахунком 1:4, зуміла відігратись, забивши три м’яча протягом п’яти останніх хвилин основного часу матчу. Позаяк додатковий час не виявив переможця, була влаштована серія пенальті, в якій удача була на боці конголезців. ДР Конго перемогла з рахунком 4:1 і посіла третє місце.

Домінування Камеруну[ред.ред. код]

Камерунець Самюель Ето'о, утримує рекорд кількості забитих на Кубках африканських націй м’ячів.

Занепад в африканському футболі, який спричинило у 1990-х роках впровадження вільної циркуляції гравців між чемпіонатами європейських країн, підсилювався, але рішення ФІФА надати будь-якому громадянину країни право грати у складі її національної збірної створило нову тенденцію, яка дещо компенсувала падіння класу африканських національних чемпіонатів внаслідок відтоку гравців до Європи: європейські футболісти африканського походження внаслідок високої конкуренції за місце у збірних європейських країн приймали громадянство країни своїх батьків і починали грати за африканські збірні, наприклад, французький футболіст Фредерік Кануте почав грати за збірну Малі, забивши в її складі чотири м’яча на Кубку Африки 2004 року.

Серед заходів КАФ, спрямованих на запобігання занепаду футболу в країнах Африки, була організація Ліги африканських чемпіонів по типу європейської, а також надання переваги країнам на південь від Сахари при прийнятті рішення про влаштування наступних розіграшів Кубка Африки: тоді як в країнах Північної Африки футбол має давні професійні традиції, клубний футбол Чорної Африки досі знаходиться переважно на напіваматорській стадії розвитку. Так за останні роки Кубки проходили в Малі, Нігерії і Гані, Кубок 2010 року розігруватиметься в Анголі, а 2012 — в Габоні й Екваторіальній Гвінеї.[10]

На початку 2000-х років лідером африканського футболу знову стала збірна Камеруну, яка виграла чемпіонат 2000 року, що проходив у Гані та Нігерії після того, як від його організації відмовилася Зімбабве[11]. Фінальний матч проти Нігерії завершився нічиєю 2:2, і Камерун здобув чемпіонський титул в серії пенальті. На чемпіонаті 2002 року в Малі «неспинні леви» (прізвисько збірної Камеруну) здобули другий чемпіонський титул поспіль, останнього разу таке вдавалося Гані у 1960 році. Цього разу, знову за допомогою післяматчевих пенальті, у фінальному матчі був переможений Сенегал.

Новий підйом Єгипту[ред.ред. код]

Двома роками пізніше Туніс, господар чемпіонату 2004 року, здобув свій перший титул чемпіона Африки, здолавши у фіналі з рахунком 2:1 збірну Марокко. У 2006 році переможцем знову стала країна-господар змагань — Єгипет, який став першим п’ятиразовим чемпіоном Африки. Через два роки в Гані Єгипет захистив свій титул, здолавши у фіналі збірну Камеруну.

Організація[ред.ред. код]

Починаючи з 1968 року Кубок африканських націй з футболу проводиться раз на два роки, по парним рокам. Цю незвичну для континентальних першостей дворічну періодичність КАФ пояснює бажанням сприяти якнайшвидшому розвитку футбольної інфраструктури у країнах-господарях чергових розіграшів.

За теперішнього часу змагання відбуваються на початку року (у січні — лютому), щоб уникнути сезону дощів чи спеки, які панують на Африканському континенті протягом літніх місяців. Зараз обговорюється пропозиція перенесення розіграшів Кубка на непарні роки (після 2016 року) для того, щоб африканським командам не приходилося виступати відразу у двох головних міжнародних змаганнях (Кубку Африки і чемпіонаті світу) протягом одного року.[12]

Місця проведення матчів Кубка Африки 2008 року в Гані.

Підготовкою і ходом змагань керує Конфедерація африканського футболу (КАФ). Під час прийняття рішення про проведення змагань у тій чи іншій країні береться до уваги велика кількість факторів: спортивних, регламентних, комерційних, економічних, соціальних, фінансових та з питань безпеки. Вибір країни-господаря відбувається за кілька років до чемпіонату; наприклад, Гана була обрана місцем проведення Кубка Африки 2008 у липні 2004 року [13]. Спеціальний комітет КАФ готує пул країн-претендентів, вибір з якого здійснюється шляхом таємного голосування усіх членів КАФ.

З моменту заснування Кубка Африки п’ятнадцять країн ставали місцем проведення його фінальних змагань; дві країни проводили континентальну першість чотири рази: Гана (у 1963, 1978, 2000 і 2008 роках) і Єгипет (у 1959, 1974, 1986 і 2006). Наступний розіграш КАФ вирішила провести у двох країнах, які досі Кубків ніколи у себе не приймали: Кубок 2012 року спільно влаштовуватимуть Габон і Екваторіальна Гвінея. У 2014 році Кубок Африки вдруге пройде у Лівії.

Фінал останньої африканської першості відбувся з 10 січня по 31 січня 2010 року в Анголі. Матчі турніру проходили на стадіонах столиці країни Луанда і у трьох інших анголскьких містах: Бенгела, Кабінда і Лубанго.

Регламент змагань[ред.ред. код]

Починаючи з чемпіонату 1962 року змагання складаються з двох фаз — кваліфікаційної (відбірної) та фінальної. До 2006 року країна-господар чемпіонату і переможець попереднього розіграшу здобували місце у фінальній фазі змагань без проходження кваліфікації; починаючи з відбірного циклу до Кубка Африки 2006 такий привілей надається лише господарю турніру, а поточний чемпіон віднині має проходити кваліфікацію разом з іншими учасниками.

Відбірний турнір[ред.ред. код]

Регламент кваліфікаційного турніру змінювався з плином часу по мірі збільшення кількості країн — членів КАФ. Вперше кваліфікація була влаштована у 1962 році; до того, в перших двох розіграшах Кубка брали участь три з чотирьох співзасновників КАФ. У 1962 році кількість членів КАФ збільшилась, і була запроваджена кваліфікаційна фаза, яка тоді проводилася за олімпійською системою, у формі ігор на вибування. Така організація кваліфікації існувала до 1992 року, після чого була реформована за зразком кваліфікаційних змагань чемпіонату Європи: команди-претенденти розбиваються на групи (від чотирьох до семи) і грають всередині груп з кожною іншою командою по два матчі, один на своєму полі і один на виїзді; учасники фінальних змагань визначаються за результатами групового турніру.

Фінальний розіграш[ред.ред. код]

Організація фінальної фази змагань також зазнавала значних змін протягом часу. У 1957 році турнір був організований за олімпійською системою і складався з двох півфіналів і фіналу (один із півфінальних матчів не був зіграний через дискваліфікацію ПАР). У 1959 році розіграш проводився у формі міні-чемпіонату, коли кожна з трьох країн-учасниць грала з кожною іншою. За теперішнього часу використовується система, вперше упроваджена в 1996 році, коли кількість учасників фінальної фази була збільшена до 16.

Спочатку відбувається груповий турнір: 16 команд розбиваються на чотири групи по чотири команди кожна; всередині груп кожна команда грає з кожною іншою один матч. Дві найкращі команди з кожної групи потрапляють до наступної фази чемпіонату.

У різні роки застосовувались дещо відмінні критерії визначення найкращих команд у групах. Зараз діє система, стандартна для інших міжнародних змагань: враховується кількість набраних під час групового турніру очок, коли за перемогу команда отримує три очка, а за нічию обидві команди отримують по одному. Наразі рівної кількості набраних очок у декількох команд для їхнього ранжування застосовуються такі крітерії у такому порядку:

  • кількість очок, набраних лише у матчах між цими командами;
  • кількість забитих м'ячів у цих матчах;
  • різниця забитих і пропущених м'ячів в усіх групових матчах;
  • кількість забитих м'ячів в усіх групових матчах;
  • індекс fair-play, який враховує кількість жовтих та червоних карток, отриманих гравцями команди в усіх групових матчах;
  • наразі рівності усіх цих показників для виявлення кращої команди має бути використаний жереб.[14]

У завершальній фазі розіграшу таким чином беруть участь вісім команд; розіграш відбувається за олімпійською системою з вибуванням і складається з чвертьфінальних і півфінальних матчів, фіналу, в якому зустрічаються переможці півфіналів, і матчу за третє місце, де змагаються команди, що у півфіналах програли. Місця нижче четвертого не класифікуються.

Наразі нічийного результату матчу в цій фазі змагань команди грають два додаткові тайми по 15 хвилин. Якщо і додатковий час не виявляє переможця, влаштовується серія післяматчевих пенальті.

Трофей[ред.ред. код]

В історії Кубків африканських націй було три різних трофея, якими нагороджувались переможці. Перший трофей, відлитий з бронзи, був названий на честь єгиптянина Абдельазіза Абдаллаха Салема, першого президента КАФ. Коли Гана у 1978 році стала першим тричі чемпіоном Африки, їй було дозволено залишити трофей в себе навічно.

Другий турнірний трофей мав назву «Кубок Африканської Єдності» і був подарований КАФ Вищою радою африканського спорту на початку 1980 року; на ньому були вигравірувані олімпійські кільця на тлі обрисів африканського континенту. У 2000 році цей трофей був відданий у довічне володіння збірній Камеруну, яка втретє стала чемпіоном Африки.

У 2001 році публіці був представлений третій трофей, виконаний з накладного золота. Він має цілковито оригінальний дизайн і формою ніяк не нагадує дві попередні нагороди: це вежа, яка підтримує земну кулю з вирізьбленим на ній контуром Африки. Новий трофей був замовлений тій же італійській компанії, що виготовляла трофеї Кубка світу та інших змагань під егідою ФІФА.[15] Нагорода вручається переможцям Кубку африканських націй починаючи з розіграшу 2002 року; її першим володарем також стала збірна Камеруну, яка здобула у довічне володіння попередній трофей. Найкращі шанси забрати до себе навічно третій кубок має збірна Нігерії, дворазовий чемпіон Африки (у 1980 і 1994 роках), яка продовжує демонструвати досить високі результати.

Статистика[ред.ред. код]

Країни, які брали участь у фінальних розіграшах Кубка Африки[ред.ред. код]

Кожна країна-член КАФ має можливість взяти участь у фінальних змаганнях Кубка африканських націй шляхом проходження кваліфікаційного турніру. Практично у кожному сезоні якась країна вперше потрапляє до фінального розіграшу Кубка. У першому розіграші в 1957 році брали участь команди усіх чотирьох тогочасних членів КАФ (Ефіопії, Єгипту, Південної Африки та Судану); втім, Південна Африка була виключена зі складу КАФ напередодні змагань і була знову прийнята лише у 1990-х роках. Коло учасників фінальних змагань Кубка Африки з часом розширювалося таким чином:

Країни Африки, що брали участь у фінальних змаганнях Кубка африканських націй. Забарвлення відображає кількість турнірів, в яких країна брала участь.
Рік Вперше у фінальних змаганнях
1957 Ефіопія Ефіопія
Єгипет Єгипет
Судан Судан
1959
1962 Уганда Уганда
Туніс Туніс
1963 Гана Гана
Нігерія Нігерія
1965 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
ДР Конго Конго-Кіншаса (сучасна ДР Конго ДР Конго)
Сенегал Сенегал
1968 Алжир Алжир
Республіка Конго Республіка Конго
1970 Камерун Камерун
Гвінея Гвінея
1972 Кенія Кенія
Малі Малі
Марокко Марокко
Того Того
1974 Маврикій Маврикій
Замбія Замбія
1976
1978 Буркіна-Фасо Верхня Вольта (сучасна Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо)
1980 Танзанія Танзанія
1982 Лівія Лівія
1984 Малаві Малаві
1986 Мозамбік Мозамбік
19881992
1994 Габон Габон
Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне
1996 Ангола Ангола
Ліберія Ліберія
ПАР ПАР
1998 Намібія Намібія
20002002
2004 Бенін Бенін
Зімбабве Зімбабве
Руанда Руанда
20062008
Разів Країни
22 Єгипет Єгипет
20 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
19 Гана Гана
17 Нігерія Нігерія
16 Камерун Камерун
ДР Конго ДР Конго
Туніс Туніс
Замбія Замбія
15 Алжир Алжир
Марокко Марокко
12 Сенегал Сенегал
10 Гвінея Гвінея
Ефіопія Ефіопія
9 Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо
8 ПАР ПАР
Судан Судан
Малі Малі
7 Ангола Ангола
Того Того
6 Республіка Конго Республіка Конго
5 Кенія Кенія
Уганда Уганда
Габон Габон
4 Мозамбік Мозамбік
3 Бенін Бенін
Лівія Лівія
2 Зімбабве Зімбабве
Ліберія Ліберія
Намібія Намібія
Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне
Нігер Нігер
Малаві Малаві
1 Маврикій Маврикій
Руанда Руанда
Танзанія Танзанія
Кабо-Верде Кабо-Верде
Ботсвана Ботсвана
Екваторіальна Гвінея Екваторіальна Гвінея

Станом на 2008 рік із 53 країн-членів КАФ у фінальних змаганнях Кубка Африки брали участь 34. Рекорд кількості виступів належить збірній Єгипту, яка брала участь у 21-му Кубку Африки з 26.[16] Жодного разу не діставалися до фінальних змагань Кубків Африки 16 країн — членів КАФ:

Розіграші[ред.ред. код]

Рік Місце
проведення
Фінал Матч за третє місце Найкращі бомбардири
Чемпіон Друге місце Третє місце Четверте місце
1 1957 Судан Судан Єгипет
Єгипет
4 : 0 Ефіопія Ефіопія Судан Судан ПАР Південно-Африканський Союз
дискваліфікована (1)
Єгипет Мохаммед Діаб Ель-Аттар (5)
2 1959 Єгипет Єгипет Єгипет
Єгипет (2)
2 : 1(2) Судан Судан Ефіопія Ефіопія лише три країни
брали участь
Єгипет Махмуд Аль-Гохарі (3)
3 1962 Ефіопія Ефіопія Ефіопія
Ефіопія
4 : 2
дод. час
Єгипет Єгипет Туніс Туніс 3 : 0 Уганда Уганда Єгипет Абдельфаттах Бодаві (3)
Ефіопія Менгісту Ворку (3)
4 1963 Гана Гана Гана
Гана
3 : 0 Судан Судан Єгипет Єгипет 3 : 0 Ефіопія Ефіопія Єгипет Хассан Ель-Шазлі (6)
5 1965 Туніс Туніс Гана
Гана (2)
3 : 2
дод. час
Туніс Туніс Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 1 : 0 Сенегал Сенегал Гана Бен Ачеампонг (3)
Гана Осеї-Кофіл (3)
Кот-д'Івуар Есташ Мангле (3)
6 1968 Ефіопія Ефіопія
(вдруге)
Конго-Кіншаса
Конго-Кіншаса
1 : 0 Гана Гана Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 1 : 0 Ефіопія Ефіопія Кот-д'Івуар Лоран Поку (6)
7 1970 Судан Судан
(вдруге)
Судан
Судан
1 : 0 Гана Гана Єгипет Єгипет 3 : 1 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар Лоран Поку (8)
8 1972 Камерун Камерун Республіка Конго
Республіка Конго
3 : 2 Малі Малі Камерун Камерун 5 : 2 ДР Конго Заїр Малі Шейх Кейта (5)
9 1974 Єгипет Єгипет
(вдруге)
Заїр
Заїр (2)
2 : 2 дод. час
2 : 0 повт.
Замбія Замбія Єгипет Єгипет 4 : 0 Республіка Конго Республіка Конго ДР Конго Муламба Ндайє (9)
10 1976 Ефіопія Ефіопія
(втретє)
Марокко
Марокко
n/a(3) Гвінея Гвінея Нігерія Нігерія n/a(3) Єгипет Єгипет Гвінея Нжо Леа (4)
11 1978 Гана Гана
(вдруге)
Гана
Гана (3)
2 : 0 Уганда Уганда Нігерія Нігерія 2 : 0(4) Туніс Туніс Уганда Філіп Омонді (4)
12 1980 Нігерія Нігерія Нігерія
Нігерія
3 : 0 Алжир Алжир Марокко Марокко 2 : 0 Єгипет Єгипет Марокко Халед Лабієд (3)
Нігерія Сегун Одегбамі (3)
13 1982 Лівія Лівія Гана
Гана (4)
1 : 1 дод. час
(7 : 6) п. пен
Лівія Лівія Замбія Замбія 2 : 0 Алжир Алжир Гана Джордж Альхассан (4)
14 1984 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар Камерун
Камерун
3 : 1 Нігерія Нігерія Алжир Алжир 3 : 1 Єгипет Єгипет Єгипет Тагер Абу-Зейд (4)
15 1986 Єгипет Єгипет
(втретє)
Єгипет
Єгипет (3)
0 : 0 дод. час
(5 : 4) п. пен
Камерун Камерун Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 3 : 2 Марокко Марокко Камерун Роже Мілла (4)
16 1988 Марокко Марокко Камерун
Камерун (2)
2 : 0 Нігерія Нігерія Алжир Алжир 1 : 1 дод. час
(4 : 3) п. пен
Марокко Марокко Алжир Лахдар Беллумі (2)
Єгипет Джамаль Абдель Хамід (2)
Камерун Роже Мілла (2)
Кот-д'Івуар Абдулайє Траоре (2)
17 1990 Алжир Алжир Алжир
Алжир
1 : 0 Нігерія Нігерія Замбія Замбія 1 : 0 Сенегал Сенегал Алжир Джамель Менад (4)
18 1992 Сенегал Сенегал Кот-д'Івуар
Кот-д'Івуар
0 : 0 дод. час
(11 : 10) п. пен
Гана Гана Нігерія Нігерія 2 : 1 Камерун Камерун Нігерія Рашиді Єкіні (4)
19 1994 Туніс Туніс
(вдруге)
Нігерія
Нігерія (2)
2 : 1 Замбія Замбія Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 3 : 1 Малі Малі Нігерія Рашиді Єкіні (5)
20 1996 ПАР Південна Африка ПАР
Південна Африка
2 : 0 Туніс Туніс Замбія Замбія 1 : 0 Гана Гана Замбія Калуша Бвалья (5)
21 1998 Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо Єгипет
Єгипет (4)
2 : 0 ПАР ПАР ДР Конго ДР Конго 4 : 4(5)
(4 : 1) п. пен
Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо Єгипет Хоссам Хассан (7)
ПАР Бенедикт Маккарті (7)
22 2000 Гана Гана (втретє)
Нігерія Нігерія (вдруге)
Камерун
Камерун (3)
2 : 2 дод. час
(4 : 3) п. пен
Нігерія Нігерія ПАР ПАР 2 : 2 дод. час
(4 : 3) п. пен
Туніс Туніс ПАР Шон Бартлетт (5)
23 2002 Малі Малі Камерун
Камерун (4)
0 : 0 дод. час
(3 : 2) п. пен
Сенегал Сенегал Нігерія Нігерія 1 : 0 Малі Малі Нігерія Джуліус Агахова (3)
Камерун Патрік Мбома (3)
Камерун Саломон Олебме (3)
24 2004 Туніс Туніс
(втретє)
Туніс
Туніс
2 : 1 Марокко Марокко Нігерія Нігерія 2 : 1 Малі Малі Камерун Патрік Мбома (4)
Малі Фредерік Кануте (4)
Марокко Юсеф Мохтарі (4)
Нігерія Джей-Джей Окоча (4)
Туніс Франсілеудо Сантос (4)
25 2006 Єгипет Єгипет
(вчетверте)
Єгипет
Єгипет (5)
0 : 0 дод. час
(4 : 2) п. пен
Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар Нігерія Нігерія 1 : 0 Сенегал Сенегал Камерун Самюель Ето'о (5)
26 2008 Гана Гана
(вчетверте)
Єгипет
Єгипет (6)
1 : 0 Камерун Камерун Гана Гана 4 : 2 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар Камерун Самюель Ето'о (5)
27 2010 Ангола Ангола Єгипет
Єгипет (7)
1 : 0 Гана Гана Нігерія Нігерія 1 : 0 Алжир Алжир Єгипет Мохамед Гедо (5)
28 2012 Габон Габон
Екваторіальна Гвінея Екв. Гвінея
Замбія
Замбія
0 : 0 дод. час
(8 : 7) п. пен
Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар Малі Малі 2 : 0 Гана Гана Ангола Манушу (3)
Габон П'єр-Емерік Обамеянг (3)
Замбія Крістофер Катонго (3)
Замбія Еммануель Маюка (3)
Кот-д'Івуар Дідьє Дрогба (3)
Малі Шейх Діабате (3)
Марокко Хуссін Харджа (3)
29 2013 ПАР Південна Африка
(вдруге)
Нігерія
Нігерія (3)
1 : 0 Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо Малі Малі 3 : 1 Гана Гана Гана Вакасо Мубарак (4)
Нігерія Еммануель Еменіке (4)

(1) В 1957 році Південна Африка, яка у півфіналі мала грати проти Ефіопії, напередодні змагань була дискваліфікована за відмову прислати на чемпіонат расово мішану команду (що заборонялося пануючою тоді у країні політикою апартеїду).

(2) В 1959 році розіграш проводився у формі міні-чемпіонату; кожна команда грала проти двох інших, і переможець визначався кількістю набраних очок. Єгипет став чемпіоном завдяки перемозі 2:1 над Суданом в останньому матчі, який традиційно вважається фіналом цього турніру.

(3) Регламентом Кубка 1976 року окремий фінальний матч не передбачався; чемпіон і місця з другого по четверте визначалися кількістю очок, набраних чотирма найкращими командами у фінальному груповому турнірі.

(4) В 1978 році технічна перемога з рахунком 2:0 у матчі за третє місце була присуджена Нігерії після того, як на 42-й хвилині матчу збірна Тунісу покинула поле при нічийному рахунку 1:1.

(5) В матчі за третє місце в турнірі 1988 року серія післяматчевих пенальті була влаштована відразу по закінченні основного часу матчу, без додаткових 15-хвилинних таймів.

Чемпіони та фіналісти[ред.ред. код]

Африканські країни за кількістю перемог в Кубках африканських націй.
Перемог Фіналів Команда Роки
7 8 Єгипет Єгипет 1957, 1959, 1962, 1986, 1998, 2006, 2008, 2010
4 7 Гана Гана 1963, 1965, 1968, 1970, 1978, 1982, 1992
4 6 Камерун Камерун 1984, 1986, 1988, 2000, 2002, 2008
3 7 Нігерія Нігерія 1980, 1984, 1988, 1990, 1994, 2000, 2013
2 2 ДР Конго ДР Конго 1968, 1974
1 2 Ефіопія Ефіопія 1957, 1962
1 3 Судан Судан 1959, 1963, 1970
1 1 Республіка Конго Республіка Конго 1972
1 2 Марокко Марокко 1976, 2004
1 2 Алжир Алжир 1980, 1990
1 3 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 1992, 2006, 2012
1 2 ПАР ПАР 1996, 1998
1 3 Туніс Туніс 1965, 1996, 2004
1 3 Замбія Замбія 1974, 1994, 2012
1 Малі Малі 1972
1 Гвінея Гвінея 1976
1 Уганда Уганда 1978
1 Лівія Лівія 1982
1 Сенегал Сенегал 2002
1 Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо 2013

Країни-організатори[ред.ред. код]

Країна Разів Роки
Єгипет Єгипет 4 1959, 1974, 1986, 2006
Гана Гана 4 1963, 1978, 2000 (1), 2008
Ефіопія Ефіопія 3 1962, 1968, 1976
Туніс Туніс 3 1965, 1994, 2004
Лівія Лівія 2 1982, 2017 (2)
Нігерія Нігерія 2 1980, 2000 (1)
Судан Судан 2 1957, 1970
ПАР Південна Африка 2 1996, 2013
Алжир Алжир 1 1990
Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо 1 1998
Камерун Камерун 1 1972
Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 1 1984
Малі Малі 1 2002
Марокко Марокко 1 1988
Сенегал Сенегал 1 1992
Ангола Ангола 1 2010
Габон Габон 1 2012 (2)(3)
Екваторіальна Гвінея Екваторіальна Гвінея 1 2012 (2)(3)

(1) Кубок Африки 2000 року проводився у двох країнах — Гані і Нігерії.

(2) Розіграш ще не відбувався.

(3) Кубок Африки 2012 року заплановано провести у двох країнах — Габоні й Екваторіальній Гвінеї.

Рекорди[ред.ред. код]

  • Командні рекорди:
    • Найбільша кількість чемпіонських титулів: Єгипет Єгипет — 7-разовий чемпіон (1957, 1959, 1986, 1998, 2006, 2008, 2010).
    • Найбільша кількість появ у фіналі поспіль: Гана Гана — чотири фінали поспіль (1963, 1965, 1968, 1970).
    • Найбільша кількість появ у фінальному розіграші: Єгипет Єгипет — брав участь в 21 Кубку Африки з 26.

Найкращі бомбардири[ред.ред. код]

Гравець Збірна Голів Розіграші
Самюель Ето'о Камерун Камерун 16
Лоран Поку Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 14
Рашиді Єкіні Нігерія Нігерія 13
Хассан Ель-Шазлі Єгипет Єгипет 12
Патрік Мбома Камерун Камерун 11
Хоссам Хассан Єгипет Єгипет 19862006
Калуша Бвалья Замбія Замбія 10
Менгісту Ворку Ефіопія Ефіопія
Муламба Ндайє ДР Конго Заїр
Франсілеудо Сантос Туніс Туніс
Жоель Тьєгі Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
Абдулайє Траоре Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 9
Вільбельфорс Квадво Мфум Гана Гана 8
Алі Абугреша Єгипет Єгипет 7
Тагер Абузаїд Єгипет Єгипет
Мохаммед Абу-Трейка Єгипет Єгипет
Бенедикт Маккарті ПАР ПАР
Роже Мілла Камерун Камерун
Джей-Джей Окоча Нігерія Нігерія

Сумарні показники команд[ред.ред. код]

Сумарні показники команд по закінченню Кубка африканських націй 2008.

Команда О(1) Т І В Н П МЗ МП +/- %
1 Єгипет Єгипет 150 21 84 45 15 24 138 82 +56 57,3%
2 Нігерія Нігерія 135 15 74 39 18 17 106 73 +33 62,4%
3 Камерун Камерун 124 15 66 35 19 12 104 62 +42 62,8%
4 Гана Гана 121 16 65 36 13 15 87 54 +34 60,6%
5 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар 100 17 67 28 16 23 96 77 +19 47,3%
6 Замбія Замбія 74 13 51 21 11 19 63 56 +7 48,6%
7 Марокко Марокко 73 13 51 18 19 14 59 46 +13 48,6%
8 Алжир Алжир 70 13 51 18 16 17 63 57 +6 45,8%
9 Туніс Туніс 66 13 50 16 18 16 66 63 +3 44,2%
10 ДР Конго ДР Конго 63 15 56 16 15 25 64 80 -16 37,5%
11 Сенегал Сенегал 56 11 43 15 11 17 49 40 +9 45,0%
12 ПАР ПАР 48 7 31 13 11 9 37 32 +5 54,8%
13 Гвінея Гвінея 41 9 32 10 11 11 45 48 -3 44,0%
14 Малі Малі 34 5 25 9 7 9 31 37 -6 45,5%
15 Судан Судан 23 7 20 6 5 9 24 31 -7 45,1%
16 Ефіопія Ефіопія 23 9 24 7 2 15 28 54 -26 31,9%
17 Республіка Конго Республіка Конго 21 6 22 5 6 11 21 34 -13 31,8%
18 Ангола Ангола 12 4 13 2 6 5 18 23 -5 25,9%
19 Того Того 12 6 18 2 6 10 13 32 -19 22,2%
20 Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо 11 6 21 2 5 14 20 45 -25 17,5%
21 Лівія Лівія 10 2 8 2 4 2 8 9 -1 41,7%
22 Уганда Уганда 10 5 16 3 1 12 17 31 -14 20,8%
23 Кенія Кенія 7 5 14 1 4 9 8 24 -16 16,7%
24 Зімбабве Зімбабве 6 2 6 2 0 4 8 13 -5 33,3%
25 Ліберія Ліберія 5 2 5 1 2 2 5 7 -2 33,3%
26 Габон Габон 5 3 8 1 2 5 6 16 -10 20,8%
27 Руанда Руанда 4 1 3 1 1 1 3 3 0 44,4%
28 Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне 4 2 5 1 1 3 2 11 -9 26,7%
29 Намібія Намібія 3 2 9 0 3 6 11 25 -14 22,2%
30 Танзанія Танзанія 1 1 3 0 1 2 3 6 -3 11,1%
31 Малаві Малаві 1 1 3 0 1 2 2 6 -4 11,1%
32 Мозамбік Мозамбік 1 3 9 0 1 8 2 19 -17 3,7%
33 Маврикій Маврикій 0 1 3 0 0 3 2 8 -6 0,0%
34 Бенін Бенін 0 2 9 0 0 9 3 23 -20 0,0%

(1) — кількість очок, обчислена за системою «3 очка за перемогу». Насправді така система була впроваджена лише в 1994 році, до того переможець здобував 2 очка.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Balla, Benoît (19 січня 1998). «De Khartoum à Accra, 51 ans d’Histoire de Coupe d'Afrique des Nations». Cameroon-info.net. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  2. MAP (15 січня 1998). «CAN-2008: De Khartoum 1957 à Accra-2008, une histoire riche en mutations». Bled.ma. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  3. а б в г д е ж Mahjoub, Faouzi (2007-02-11). «50 ans en dix coupes». Jeune Afrique.com. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  4. «History of the African Cup of Nations». ESPN Star.com. Процитовано 2008-03-15.  (англ.)
  5. а б «Histoire de la compétition». BBC Afrique.com. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  6. Dreyfus, Gérard. «La déroute du Zaïre». Radio France Internationale. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  7. Bertrand, Guilhem. «Histoire de la CAN (1/2)». sport24.com. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  8. «Les Chipolopolo (balles de cuivre) de Zambie». BBC Afrique.com. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  9. «20ème édition : le coup de maître des Bafana Bafana». Radio France Internationale. 12 січня 2006. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  10. Ghorbal, Samy (2007-02-11). «La dérive des années 2000». Jeune Afrique.com. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  11. «CAN 2000: le Zimbabwe, organisateur déchu». L’Humanite. 1999-02-09. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  12. AFP (19 січня 2008). «Foot - FIFA - La CAN «les années impaires» ?». L’Equip.fr. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  13. Dreyfus, Gérard (2004-07-09). «La CAN 2008 au Ghana». Radio France Internationale. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  14. «Règlements de la XXVe Coupe D'Afrique des Nations». CAF Online. Процитовано 2008-05-04.  (фр.)
  15. Balla, Benoît (2001-10-27). «Un nouveau trophée pour la CAN». Cameroon-info.net. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)
  16. «Foot - CAN 2008 - Le Ghana et l'Egypte épargnés». L’Equip.fr. 2007-10-19. Процитовано 2008-03-15.  (фр.)

Посилання[ред.ред. код]