Кузневич Григорій Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Григорій Микитович Кузневич (* 30 вересня 1871 Старе Брусно, † 9 січня 1948 Ганачівка) — українській скульптор.

Григорій Микитович Кузневич, 1936р.
«Фортуна» на будинку Галицької ощадної каси (1892 p., співавтор Ю. Марковський)
G Kuźniewicz pomnik w Horyńcu.JPG

Людина незвичайної долі та надзвичайного таланту, чудовий майстер архітектурного мистецтва, якого сміливо можна назвати західноукраїнським Донателло, Григорій Микитович Кузневич прожив довге, сповнене подіями життя, побував в Італії, США, до 1946 року жив у тій частині Галичини, що зараз належить до території Польщі, є прикладом надзвичайної мужності, витримки, цілеспрямованості…

Народився Григорій Микитович 30 вересня 1871 року в селі Старе Брусно, що перейшло до Польщі разом з деякими іншими землями Галичини після Другої світової війни. Сім'я його була звичайнісінькою, але талант хлопця помітили зі самого дитинства і саме з метою його розвитку віддали могодого Григорія у 1893 році вчитися у Львівську промислову школу, яку він закінчив 1896 року. Навчання у цій школі дало ще зовсім молодому Григорієві Кузневичу заявити про свій талант на всю Західну Україну, що згодом стала П'ємонтом України. Протягом 1897–1901 років Кузневич удосконалював свої знання у Римській Академії мистецтв. Після прибуття на Україну його вчителем став скульптор Ю. Марковський. Саме у Львові протягом 1901–1907 років відбувається його становлення як відомого скульптора, знайомство з іншими представниками талановитої молоді.

Період з 1882 по 1906 характеризується найвищою піднесеністю творчості митця, бо протягом цих рокув він створює свої найвідоміші роботи: статую «Фортуна» на будинку Галицької ощадної каси (1892 p., співавтор Ю. Марковський), декоративну композицію для Палацу мистецтв у Львові (1894 p.), пам'ятник Янові Кілінському у Стрийському парку (1894 р., закінчував роботу за Ю. Марковським), надгробок С. Щепановському на Личаківському кладовищі (1905 p.), пам'ятник Бартошу Гловацькому в Личаківському парку (1906 р., закінчував роботу за Ю. Марковським), алегоричні фігури при вході до Львівської залізничної станції, які там до сьогодні видніють .

Згодом скульптор відправився за окен у США, де побував у Нью Йорку, Клівленді, Пітсбурзі. У Філадельфії розмалював будинки «Просвіти», а разом з владикою Сотером Ортинським, який також був художником, — кафедральний собор.

По закінченню Першої світової війни Григорій Микитович повернувся у рідне Старе Брусно, адже і на рідній землі хотілося йому залишити по собі добрий слід. Там для своєї рідної старої церковці він вирізьбив новий деревяний іконостас та розпочав розмальовувати внутрішні стіни храму, але роботу свою він так і не закінчив, бо розпочалася Друга світова війна. Все ж трохи раніше йому вдалось вималювати церкву в Чесаневі (1936 р.) та кількох інших сусідніх селах. У рідному селі Кузневич займався активною громадською діяльністю, був головою бруснянської «Просвіти», навчав молодих хлопців своєї справи. Відомо, що серед його учнів були Григорій Галабурда зі Старого Брусна та Микола Грицевич з Мацьковичів.

У 1947 році наприкінці життя Григорій Микитович був переселений на Перемишлянщину, а точніше у с. Ганачівку, згідно з польсько — радянською операцією «Вісла». У самій Ганачівці старенький Кузневич займався тільки однією справою — ремонтував старі годинники. Це заняття було його улюбленою справою після різбення, ліплення, малювання через ціле життя. Перемишлянська земля прийняла митця, як і інших переселенців дуже привітно і люб'язно, адже одна із його «товаришок по-нещастю» Наталія Хміль розказала, що ще змалку пам'ятає як на новому місці за короткий період часу старенькому вдалося приручити сороку, та як жалкував він коли ця птаха зникла.

Сталося так, що Ганачівка залишилась місцем вічного спочинку цього великого українця, бо саме тут 9 січня 1948 року на 77 році життя зупинилося його серце. Жителі села щиро раді, що на їхній землі Господь дозволив спочити такому чоловікові, адже зараз кожний з нас може поставити собі його у приклад, як людину, що не старалася розвиватися в одному напрямку, а була всебічнорозвинутою. Помер Григорій Микитович у злиднях, так і не відчувши навіть на старість дійсно світової слави. Але чи задля цього він жив? Я думаю, що ні, він жив задля того, щоб виконати свою місію і стати для нас прикладом для наслідування.

Посилання[ред.ред. код]