Джеймс Кук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Кук

Ця стаття має численні проблеми. Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ця стаття не містить посилань на джерела.

Дже́ймс Кук (англ. James Cook; * 27 жовтня 1728 — † 14 лютого 1779) — британський першовідкривач, навігатор і дослідник.

[ред.] Біографія

Після повідомлення в Королівському науковому товаристві про зроблені ним спостереження за затемненням Сонця в 1766, його призначено командиром першої наукової експедиції в Тихий океан у 1768-71 рр.

Він здійснив три подорожі океаном і першим з європейців, дослідив більшу частину його узбережжя. Кук відкрив Гаваї та інші острови, крім цього він першим проплив навколо Австралії. Кук також був картографом. У пошуках північного морського проходу з Тихого океану в Атлантичний він дослідив частину узбережжя Аляски. Його ім'ям названо затоку Кука на Алясці, у місті Анкорідж встановлено пам'ятник Куку.

Джеймс Кук народився в Йоркширі (Англія) в 1728 у родині фермера. Тому він не отримав гідної освіти. У 1756 р. Кук пішов служити на флот. У 1768 р. він отримав командування кораблем «Ендевор» (англ. Endeavour).

На кораблі «Ендевор» Дж.Кук досліджував Таїті, Нову Зеландію й Австралію. Кук був чудовим астрономом, тож він не втратив нагоди направити свій корабель до берегів Таїті, щоб спостерігати за Венерою: в 1769 р. вона проходила між Сонцем та Землею. Водночас з Куком в експедиції брали участь ще натураліст, ботанік і 2 художників. Крім того, Кук отримав наказ знайти Terra Incognita. Дослідження почалося 3 червня. Потім кораблі попрямували до Нової Зеландії. Тубільці маорі зустріли Кука вороже. Сотні каное напали на «Ендевор».

У квітні 1770 р. Кук підійшов до східного берега Австралії. Він відкрив затоку, названу згодом Ботнічною. Кук зустрів тут дивовижних тварин та аборигенів. Існує легенда про те, що Кук запитав австралійців, як називаються дивовижні тварини з сумками, і ті відповіли «Кен гуру» (‘Я вас не розумію’). Так виникла назва кенгуру. Пливучи на північ, корабель наштовхнувся на Великий Бар'єрний Риф і зазнав аварії. Після ремонту Кук повернувся додому в 1771 р. Кук здійснив ще 2 експедиції. Перша з них розпочалася в 1772 р., коли Кук вийшов з Плімута на 2 суднах. У січні 1774 р. Кук досяг 70 градусів південній широти. Але умови були жахливими, і Кук вирішив, що Terra Incognita якщо й існує, то все одно вона недосяжна. Потім Кук відвідав о. Пасха, Туамоту, Тонга.

У 1772-75 він плавав у південній частині Тихого океану, а в 1776-79 у південній і північній частині, намагаючись відкрити північно-західний шлях і досягти берегів Сибіру. У XVIII в. 60% моряків помирало від різних хворіб, наприклад, від цинги. Проте Кук ввів суворі правила, щоб знизити захворювання. Його моряки завжди дотримувалися правил гігієни, на кораблях завжди був запас свіжих фруктів, які містили вітамін С. Кук зумів уберегти команду від цинги, даючи матросам багато свіжих фруктів.

В 1773-1775-х роках великий англійський мореплавець та дослідник Джеймс Кук здійснив велику навколосвітню подорож уздовж 50-ї південної паралелі, щоб відкрити та нанести на карту південний континент. В січні, 30-го числа 1774 року, він досяг найпівденнішої точки своєї подорожі. Уже далеко за Полярним колом на широті 71( він був зупинений суцільним щільним паковим льодом та змушений був повернутися назад. Він вирішив, що південного континенту не існує, хоча написав в бортовому журналі про «країну, приречену долею бути похованою під вічним снігом і льодом». Подорож Кука заперечила існування «Південної землі» принаймні на широтах 60 ( і повністю змінила концепцію, на якій базувались пошуки. Кук відмітив наявність в цих водах великої кількості китів та тюленів. Ця новина, тільки-но стала відомою, одразу дуже зацікавила багатьох людей в Європі та Сполучених Штатах. На початку 19-го століття в даному регіоні почалось хижацьке винищення китів та колоній тюленів.

1770 Капітан Кук оголосив Новий Південний Уельс володінням Англії.

8 січня 1778 Кук відкрив Сандвічеві (Гавайські) острови. Гавайці спочатку прийняли його за бога Лопо, але скоро розчарувалися в гостях. Після цього «Дискавері» (англ. Discovery) і «Резолюшн»(англ. Resolution) попливли до берегів російської Аляски. Наступного року Кук повернувся на Гаваї, але його матроси погано ставилися до аборигенів. Капітан Кук загинув 22 лютого 1779 р. під час третьої подорожі на Гавайські острови, під час атаки аборигенів.

P.S. Британський мореплавець Джеймс Кук був першою білою людиною, яка потрапила на Гавайський архіпелаг. Капітана і його бувалу команду вразили дві речі: перше, краса і доступність острів'янок; друге, неймовірна кількість спортивних ігор (інколи не дуже безпечних!), якими займалися остров'яни.

І все ж найбільш незвичним видовищем, котре довелось побачити Кукові, було так зване «хее-налу» — мистецтво ковзання на дошках по хвилях. Яке й отримало назву «серфінг» від англійського surf (прибій). Найбільш цікаво, що ковзанням на дошках займався не лише простолюдини, а навіть вожді. З огляду на це остров'яни користувалися двома типами дощок : алача і оло.

Алача виготовлялася з хлібного дерева, або менш міцного коа. У довжину така дошка не перевищувала 3 м ,а вага ii сягала 10 кг. Такий «транспорт» призначався для підданих. Варто зазначити, що сучасні серфи мають найбільшу схожість саме із алача. А ось другий вид історичного серфу - оло - був привілеєм знаті. Параметри такоі дошки дещо нагадують човна. Довжина приладу 6 м і більше. А вага - цілих 100 кг. Не більше, не менше! Здавалося б, таку «махіну» важко навіть зрушити з місця, не кажучи вже про спортивні вправи. Проте, корінні жителі Гаваів на таких «агрегатах» могли осідлати хвилю заввишки 7-8 м. Мало того, вони могли розвинути швидкість до 45-50 км/год. Цікавий сам процес виготовлення дощок, адже його полінезійці вважали священним обрядом. Дерева у корінних полінезійців вважалися улюбленими дітьми бога лісу — Кане. Дереву, що йшло під вирубку, приносили жертву - рибу. Після того, як майстер робив дошку, йшов обряд «освячення». Тільки після цього виготовлену алача або оло використовували за призначенням.

Варте уваги також відношення полінезійців до дошки для ковзання по хвилях. Вона була не простим «спортивним снарядом», після катання її добре висушували і, загорнувши в матерію, дбайливо зберігали до наступного використання. Можливо, справа у тому, що виготовлення хорошої дошки супроводжувалося великими складностями, адже тодішні жителі Гаваїв ще не мали досконалої техніки для обробки дерева. Що ж до змагань, то їхні правила були надзвичайно простими. За знаком судді два спортсмени кидалися у воду, аби на гребені хвилі першими досягнути фінішу. Якщо суперники фінішували одночасно, або обох змивало хвилею, переможця не оголошували.

[ред.] Посилання