Кулик Іван Юліанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кулик Іван Юліанович
Іван Кулик виступає на ХІІІ з'їзді Рад УСРР(Київ, січень 1935)
Іван Кулик виступає на ХІІІ з'їзді Рад УСРР
(Київ, січень 1935)
При народженні Кулик Ізраїль Юделевич
Псевдоніми, криптоніми Р. Ролінато, Василь Роленко
Дата народження 14 (26) січня 1897(1897-01-26)
Місце народження м. Шпола, тепер Черкаської області
Дата смерті 10 жовтня 1937(1937-10-10) (40 років)
Громадянство Російська імперія, СРСР
Мова творів українська, російська
Рід діяльності поет, прозаїк, перекладач

Іва́н Юліа́нович Кули́к (за паспортом — Ізраїль Юделевич; 14 (26) січня 1897(18970126), м. Шпола, тепер Черкаської області — розстріляно 10 жовтня 1937) — український письменник (поет, прозаїк, перекладач), партійний і громадський діяч єврейського походження. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї вчителя. Закінчив 4-класне училище в Умані, куди переїхали батьки.

Перший вірш російською мовою надруковано 1911 року в уманській газеті «Провинциальный голос».

1911 року вступив до художнього училища в Одесі, але 1914 року разом із родиною виїхав до США. Працював на фабриках і шахтах Пенсильванії, друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новый мир». 1914 року вступив до РСДРП(б).

Навесні 1917 року через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну. У Києві став членом ревкому. У грудні 1917 року обрано членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України (очолив Народний секретаріат закордонних справ). Улітку 1918 року разом з Віталієм Примаковим брав участь у створенні бойових частин Червоного козацтва.

Від травня 1921 року до травня 1922 року — секретар повіткому КП(б)У в Кам'янці-Подільському. Тут редагував газету «Червона правда», одночасно викладав історію в інституті народної освіти. Для «Сторінки молоді» в газеті «Червона правда» написав вірш «Зелене серце» (1921).

У 19241926 роках — радянський консул в Канаді. Від 15 вересня 1930 року до червня 1932 року — секретар райкому КП(б)У в Кам'янці-Подільському.

Був одним із керівників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, а після літературно-художньої реорганізації у 1934 році очолив Спілку радянських письменників України. Від 1935 року він ще й одночасно керує Держполітвидавом України, редагує «Літературну газету» та журнал «Радянська література».

Був одружений з українською письменницею Люціаною Карлівною Піонтек (18991937), німкенею за походженням. Мешкав в будинку Слово в Харкові, по переїзді в Київ — у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку.

Трагічний фінал[ред.ред. код]

На день арешту, 27 липня 1937 року, Іван Кулик — член ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання:

«…Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль „рятувальника“ українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…»

І далі: «…Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом…»

В обвинувальному висновку відзначалося й таке: «…із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великобританії представники „Інтелідженс сервіс“ в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР». Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 року «…осуджений за першою категорією… Вирок виконано 10 жовтня 1937 р».

Трохи раніше — 25 вересня 1937 року — було розстріляно його дружину Люціану Піонтек.

12 жовтня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».

Івана Кулика реабілітовано посмертно.

Творчість[ред.ред. код]

Першу збірку віршів «Мої коломийки» (1921) присвячено подіям громадянської війни в Україні. В наступній збірці «Зелене серце» (1923) оспівав перші успіхи соціалістичного будівництва, народження індустріальної України, братнє єднання народів. Цій же темі присвячено поеми «Одужання» (1923) і «Ніагара» (1925), збірка віршів «В оточенні» (1927). У поемі «Чорна епопея» (1929) відтворив жахливі картини поневіряння негрів у Америці, злочини колонізаторів.

Останні твори почасти увійшли до книги «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934) та збірки «Змужніла молодість»(Одеса — Київ, 1935), а частково вийшли періодичним друком. Серед них можна виділити хвальну оду «Пісня про Щорсову славу» на честь 10-річчя Радянської України. Мріяв про велику поему «Кам'янець», але встиг лише опублікувати уривки «Зі вступу».

Кулик — автор прозових творів «Пригоди Василя Роленка», «Чотирнадцята люлька» (обидва — 1932), «Записки консула» (1934). У перекладах Кулика вийшла «Антологія американської поезії» (1928), а також твори Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Ніколоза Бараташвілі, Акопа Акопяна та ін.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Про письменника знято фільм «Іван Кулик» (1972, веде М. Костогриз)

Публікації творів[ред.ред. код]

  • Поетична збірка «Мої коломийки» (Харків, 1921).
  • «Огляд революції на Україні» (частина 1, Харків, 1921).
  • Поетична збірка «Зелене серце» (Харків, 1923).
  • Поетична збірка «Одужання» (Харків, 1923).
  • «Нариси історії Комуністичної Партії (більшовиків) України» (частина 1 — Харків, 1923; у співавторстві з Матвієм Яворським).
  • Поетична збірка «В оточенні» (Київ, 1927).
  • Поетична збірка «Ніагара» (Київ, 1929).
  • Поема «Чорна епопея» (Харків, 1929; друге видання — Харків, 1934).
  • Повість «Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів» (Харків, 1929; друге видання — Харків; Одеса, 1932).
  • Брошура «Чикагська трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня» (Харків, 1929).
  • Поетична збірка «Шість поем» (Харків, 1930).
  • Поема «Карачай. Гірський примітив» (Харків, 1931).
  • Віршоване оповідання для дітей «Про брук і молоток» (Харків, 1931).
  • Поетична збірка «Ганька на трибуні. Цикл літагіток» (Харків, 1932).
  • Збірка новел «Чотирнадцята люлька» (Харків, 1932; третє видання — Харків, 1934).
  • Роман «Записки консула» (книга 1 — Харків; Київ, 1932; книга 2 — Харків, 1934).
  • Поема «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934).
  • Поетична збірка «Змужніла молодість» (Київ; Одеса, 1935).
  • Твори. — Т. 1. — Харків, 1932.
  • Записки консула. — К., 1958.
  • Стихотворения. Баллады. Поэмы / Перевод с украинского. — М., 1959.
  • Вірші та поеми: Вибране. — К.: Радянський письменник, 1962. — 326 с.
  • Записки консула / Перевод с украинского. — М., 1964.
  • Поезії. — К., 1967.
  • Антологія української поезії. — Т. 4. — К., 1985. — С. 137—145.
  • Не ридай мене, мати; Пісня 45-го Кам'янецького гарматного полку; На могилі; Рання осінь на Дніпрі; Із старих зшитків // Літературна Україна. — 1987. — 5 листопада. — С. 7.

Переклади[ред.ред. код]

  • «Антологія американської поезії. 1855–1925» (Харків, 1928).
  • Поема Бруно Ясенського «Слово про Якуба Шелю» (Харків, 1930).
  • Роман «Поет-журналіст» П. Дж. Вудгауза (Харків, 1928).
  • Роман «Жебраки життя. Автобіографія босяка» Джима Тюлі (Харків, 1928).
  • Роман «Джентльмени воліють білявих» Аніти Люс (Харків, 1930).
  • Збірка поезій Майка Ґолда «120 000 000» (Харків, 1931).
  • Збірка поезій Карла Сендберґа «Дим і криця» (Харків, 1931).
  • «Поезії» Ніколоза Бараташвілі (Харків, 1936).

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.494.
  • Крижанівський С. А. Кулик Іван Юліанович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 5. — Київ, 1980. — С. 566.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Т. 2. — С. 527.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1230.
  • Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — С. 237.
  • Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 71—72.
  • Сорока М. Іван Кулик // …З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 291—292.
  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 256—257.
  • Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 40.
  • Первомайський Л. Поезія Івана Кулика // Кулик І. Поезії. — К., 1967. — С  5—20.
  • Бейдер Ю. Секретар повіткому // Вітчизна. — 1967. — № 12. — С. 108—112.
  • Бейдер Ю. Меморіальний музей І. Ю. Кулика в Кам'янці-Подільському // Радянське літературознавство. — 1969. — № 10. — С. 95—96.
  • Бейдер Ю. Поділля в творчості І. Ю. Кулика // Матеріали ІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 157—161.
  • Поет революції: Спогади про Івана Кулика. — К., 1971. — 246 с.
  • Петляк Ф. І. Ю. Кулик в педінституті: Сторінки історії // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1970. — 21 липня. — С. 4.
  • Собчук В. В революцію — революціонером: На екрані Іван Кулик // Прапор Жовтня. — 1972. — 10 листопада. — С. 4.
  • Фоміних Г. Життя, насичене енергією: Івану Кулику — 90 років // Прапор Жовтня. — 1987. — 24 січня. — С. 4.
  • Жулинський Микола. Комсомолець із зеленим серцем // Літературна Україна. — 1987. — 5 листопада. — С. 7.
  • Комсомолець із зеленим серцем // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 25 січня. — С. 6.
  • Поет пролетарського інтернаціоналізму: Ескіз портрета // Левада О. Письменник і доба. — К., 1976. — С. 257—268.