Кулик Іван Юліанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кулик Іван Юліанович
Іван Кулик виступає на ХІІІ з'їзді Рад УСРР(Київ, січень 1935)
Іван Кулик виступає на ХІІІ з'їзді Рад УСРР
(Київ, січень 1935)
При народженні: Кулик Ізраїль Юделевич
Псевдоніми, криптоніми: Р. Ролінато, Василь Роленко
Дата народження: 14 (26) січня 1897(1897-01-26)
Місце народження: м. Шпола, тепер Черкаської області
Дата смерті: 10 жовтня 1937(1937-10-10) (40 років)
Громадянство: Російська імперія, СРСР
Мова творів: українська, російська
Рід діяльності: поет, прозаїк, перекладач

Іва́н Юліа́нович Кули́к (за паспортом — Ізраїль Юделевич; 14 (26) січня 1897(18970126), м. Шпола, тепер Черкаської області — розстріляно 10 жовтня 1937) — український письменник (поет, прозаїк, перекладач), партійний і громадський діяч єврейського походження. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї вчителя. Закінчив 4-класне училище в Умані, куди переїхали батьки.

Перший вірш російською мовою надруковано 1911 року в уманській газеті «Провинциальный голос».

1911 року вступив до художнього училища в Одесі, але 1914 року разом із родиною виїхав до США. Працював на фабриках і шахтах Пенсильванії, друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новый мир». 1914 року вступив до РСДРП(б).

Навесні 1917 року через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну. У Києві став членом ревкому. У грудні 1917 року обрано членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України (очолив Народний секретаріат закордонних справ). Улітку 1918 року разом з Віталієм Примаковим брав участь у створенні бойових частин Червоного козацтва.

Від травня 1921 року до травня 1922 року — секретар повіткому КП(б)У в Кам'янці-Подільському. Тут редагував газету «Червона правда», одночасно викладав історію в інституті народної освіти. Для «Сторінки молоді» в газеті «Червона правда» написав вірш «Зелене серце» (1921).

У 19241926 роках — радянський консул в Канаді. Від 15 вересня 1930 року до червня 1932 року — секретар райкому КП(б)У в Кам'янці-Подільському.

Був одним із керівників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, а після літературно-художньої реорганізації у 1934 році очолив Спілку радянських письменників України. Від 1935 року він ще й одночасно керує Держполітвидавом України, редагує «Літературну газету» та журнал «Радянська література».

Був одружений з українською письменницею Люціаною Карлівною Піонтек (18991937), німкенею за походженням. Мешкав в будинку Слово в Харкові, по переїзді в Київ — у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку.

Трагічний фінал[ред.ред. код]

На день арешту, 27 липня 1937 року, Іван Кулик — член ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання:

«…Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль „рятувальника“ українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…»

І далі: «…Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом…»

В обвинувальному висновку відзначалося й таке: «…із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великобританії представники „Інтелідженс сервіс“ в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР». Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 року «…осуджений за першою категорією… Вирок виконано 10 жовтня 1937 р».

Трохи раніше — 25 вересня 1937 року — було розстріляно його дружину Люціану Піонтек.

12 жовтня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».

Івана Кулика реабілітовано посмертно.

Творчість[ред.ред. код]

Першу збірку віршів «Мої коломийки» (1921) присвячено подіям громадянської війни в Україні. В наступній збірці «Зелене серце» (1923) оспівав перші успіхи соціалістичного будівництва, народження індустріальної України, братнє єднання народів. Цій же темі присвячено поеми «Одужання» (1923) і «Ніагара» (1925), збірка віршів «В оточенні» (1927). У поемі «Чорна епопея» (1929) відтворив жахливі картини поневіряння негрів у Америці, злочини колонізаторів.

Останні твори почасти увійшли до книги «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934) та збірки «Змужніла молодість»(Одеса — Київ, 1935), а частково вийшли періодичним друком. Серед них можна виділити хвальну оду «Пісня про Щорсову славу» на честь 10-річчя Радянської України. Мріяв про велику поему «Кам'янець», але встиг лише опублікувати уривки «Зі вступу».

Кулик — автор прозових творів «Пригоди Василя Роленка», «Чотирнадцята люлька» (обидва — 1932), «Записки консула» (1934). У перекладах Кулика вийшла «Антологія американської поезії» (1928), а також твори Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Ніколоза Бараташвілі, Акопа Акопяна та ін.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Про письменника знято фільм «Іван Кулик» (1972, веде М. Костогриз)

Публікації творів[ред.ред. код]

  • Поетична збірка «Мої коломийки» (Харків, 1921).
  • «Огляд революції на Україні» (частина 1, Харків, 1921).
  • Поетична збірка «Зелене серце» (Харків, 1923).
  • Поетична збірка «Одужання» (Харків, 1923).
  • «Нариси історії Комуністичної Партії (більшовиків) України» (частина 1 — Харків, 1923; у співавторстві з Матвієм Яворським).
  • Поетична збірка «В оточенні» (Київ, 1927).
  • Поетична збірка «Ніагара» (Київ, 1929).
  • Поема «Чорна епопея» (Харків, 1929; друге видання — Харків, 1934).
  • Повість «Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів» (Харків, 1929; друге видання — Харків; Одеса, 1932).
  • Брошура «Чикагська трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня» (Харків, 1929).
  • Поетична збірка «Шість поем» (Харків, 1930).
  • Поема «Карачай. Гірський примітив» (Харків, 1931).
  • Віршоване оповідання для дітей «Про брук і молоток» (Харків, 1931).
  • Поетична збірка «Ганька на трибуні. Цикл літагіток» (Харків, 1932).
  • Збірка новел «Чотирнадцята люлька» (Харків, 1932; третє видання — Харків, 1934).
  • Роман «Записки консула» (книга 1 — Харків; Київ, 1932; книга 2 — Харків, 1934).
  • Поема «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934).
  • Поетична збірка «Змужніла молодість» (Київ; Одеса, 1935).
  • Твори. — Т. 1. — Харків, 1932.
  • Записки консула. — К., 1958.
  • Стихотворения. Баллады. Поэмы / Перевод с украинского. — М., 1959.
  • Вірші та поеми: Вибране. — К.: Радянський письменник, 1962. — 326 с.
  • Записки консула / Перевод с украинского. — М., 1964.
  • Поезії. — К., 1967.
  • Антологія української поезії. — Т. 4. — К., 1985. — С. 137—145.
  • Не ридай мене, мати; Пісня 45-го Кам'янецького гарматного полку; На могилі; Рання осінь на Дніпрі; Із старих зшитків // Літературна Україна. — 1987. — 5 листопада. — С. 7.

Переклади[ред.ред. код]

  • «Антологія американської поезії. 1855–1925» (Харків, 1928).
  • Поема Бруно Ясенського «Слово про Якуба Шелю» (Харків, 1930).
  • Роман «Поет-журналіст» П. Дж. Вудгауза (Харків, 1928).
  • Роман «Жебраки життя. Автобіографія босяка» Джима Тюлі (Харків, 1928).
  • Роман «Джентльмени воліють білявих» Аніти Люс (Харків, 1930).
  • Збірка поезій Майка Ґолда «120 000 000» (Харків, 1931).
  • Збірка поезій Карла Сендберґа «Дим і криця» (Харків, 1931).
  • «Поезії» Ніколоза Бараташвілі (Харків, 1936).

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.494.
  • Крижанівський С. А. Кулик Іван Юліанович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 5. — Київ, 1980. — С. 566.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Т. 2. — С. 527.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1230.
  • Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — С. 237.
  • Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 71—72.
  • Сорока М. Іван Кулик // …З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 291—292.
  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 256—257.
  • Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 40.
  • Первомайський Л. Поезія Івана Кулика // Кулик І. Поезії. — К., 1967. — С  5—20.
  • Бейдер Ю. Секретар повіткому // Вітчизна. — 1967. — № 12. — С. 108—112.
  • Бейдер Ю. Меморіальний музей І. Ю. Кулика в Кам'янці-Подільському // Радянське літературознавство. — 1969. — № 10. — С. 95—96.
  • Бейдер Ю. Поділля в творчості І. Ю. Кулика // Матеріали ІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 157—161.
  • Поет революції: Спогади про Івана Кулика. — К., 1971. — 246 с.
  • Петляк Ф. І. Ю. Кулик в педінституті: Сторінки історії // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1970. — 21 липня. — С. 4.
  • Собчук В. В революцію — революціонером: На екрані Іван Кулик // Прапор Жовтня. — 1972. — 10 листопада. — С. 4.
  • Фоміних Г. Життя, насичене енергією: Івану Кулику — 90 років // Прапор Жовтня. — 1987. — 24 січня. — С. 4.
  • Жулинський Микола. Комсомолець із зеленим серцем // Літературна Україна. — 1987. — 5 листопада. — С. 7.
  • Комсомолець із зеленим серцем // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 25 січня. — С. 6.
  • Поет пролетарського інтернаціоналізму: Ескіз портрета // Левада О. Письменник і доба. — К., 1976. — С. 257—268.