Кульбаба лікарська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кульбаба лікарська
Taraxacum officinale - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-135.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Рід: Кульбаба (Taraxacum)
Вид: Кульбаба лікарська
Біноміальна назва
Taraxacum officinale
(L.) Weber ex F.H.Wigg, 1780
Посилання
IPNI: 254151-1
ITIS logo.jpg ITIS: 36213
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 50225
The Plant List: gcc-1916
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Taraxacum officinale

Gatunek leczniczy darkgreen on 102 255 0 6C transparent.svg Кульбаба лікарська[1][2], Кульбаба звичайна[2] (Taraxacum officinale Wigg., Taraxacum vulgare Schrank., Taraxacum almaatense Schischk., Taraxacum retroflexum Lindb., Taraxacum campylodes G.E.Haglund) — багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (Asteraceae).

«Taraxacum officinale» означає «заспокоюючий лікарський».

Опис[ред.ред. код]

Квітка кульбаби лікарської
Плід кульбаби
Насінинки з чубком


Рослина заввишки 10-40 см з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Головний корінь відносно товстий, зазвичай вертикальний, малогіллястий. Корені, розрізані на шматочки навіть у півсантиметра, дають листочки і потім цілі рослинки[3].

Стебла квіток безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками.

Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7-10 м і заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Жолобки на листках збирають вологу і направляють її струмками до кореня[3].

Квітколоже голе, усі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня.

Варто лише дмухнути — і вони полетять..

Жовта головка кульбаби — не окрема квітка, а цілий «кошик» з квітами: кожна квітка має вигляд трубочки з п'ятьма зрощеними пелюстками, з прирослими до них п'ятьма тичинками, бічні квітки мають пелюстки, які виросли в довгі язички[3].

Суцвіття-кошики закриваються в другу половину дня і у вологу погоду, оберігаючи пилок від намокання. У ясну погоду кошики відкриваються о шостій годині ранку і закриваються о третій годині дня[3]. За суцвіттям кульбаби можна дізнаватися час.

Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Квітне у травні-липні; сім'янки дозрівають приблизно через місяць після початку цвітіння. Нерідко спостерігається повторне цвітіння та плодоношення протягом усього літа.

В кульбаби велика здатність розповсюджуватися. Дозрівши плоди-сім'янки розправляють зверху парасолькою білі волоски, як парашут, і летять за вітром у різні сторони. Один кошик квіток дає до двохсот насінин, а вся рослина — до трьох тисяч[3] І якщо кожна кульбаба займає площу в 20 квадратних сантиметрів, то до десятого покоління, якби всі рослини виживали, знадобилася б площа в п'ятнадцять разів більша, ніж поверхня земної кулі[3]. Але не з усіх насінин виростають кульбаби, більшість їх гине.

Етимологія[ред.ред. код]

Очевидно, вторинне утворення на основі початкового *кульбава з праслов'янської «kulьbava» — схильна до згинання (округлості).[4] Порівняно до укр. «кульбастий» — горбатий, загнутий. Назва зумовлена тим, що обірване стебло кульбаби, коли діти беруть його в рот (примовляючи при цьому «кульбабо, розвернися» і под.) розривається в кінці на три або чотири поздовжні частини, які при цьому закручуються (загинаються) назовні.[4]

Місця поширення. Розповсюдження[ред.ред. код]

Taraxacum sect. Ruderalia MHNT.jpg

Кульбаба лікарська — дуже поліморфний вид, який має багаточисельні апоміктичні форми. Деякі дослідники розглядають їх в якості самостійних видів. Однак всі вони при заготівлі не відрізняються і використовуються в медицині нарівні з типовою формою[5].

Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Мешкає зазвичай в місцях з порушеною природною рослинністю, на слабозадернених грунтах, особливо поблизу житла. В цих умовах вона нерідко утворює значні за площею зарості. На порушених розорюванням і випасом лугах кульбаба не дуже рясна.

Тіньовитривала рослина. Поширена всією Україною, особливо у лісостепових районах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській , Харківській і Львівській областях. Запаси сировини значні.

Близькі види[ред.ред. код]

Суцвіття-кошичок з дозрілим насінням
Загальний вид квітучих рослин
Загальний вид рослин з дозрілими сім'янками
  • Кульбаба червоноплода (Т. eruthrospermum Andrz.) має довгасті перисторозсічені, розсіяноопушені листки, кошики 1-2 см у діаметрі, квітки лимонно-жовті, сім'янки темночервоні або темно-коричневі. Росте на галявинах, схилах, луках, у лісостепових і степових районах.
  • Кульбаба нерівнобока (T. obliquum (Fr.) Dahlst.) має глибокоперисторозсічені, голі або трохи опушені листки, кошики 2-2,5 см у діаметрі, сім'янки блідобурувато-сірі, носик у 1,5-2 рази довший за сім'янку. Росте в тих же умовах, що й кульбаба лікарська. Поширена всією Україною.

Ці види кульбаби лікарського значення не мають, їх не слід заготовляти.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Заготовлюють корені кульбаби пізно восени в фазі в'янення її листків або рано навесні. Рослини викопують лопатами, обтрушують землю, обрізають ножами залишки листків, кінчик кореня, кореневу шийку і тоненькі бокові коріння. Викопані корені миють у холодній воді, і протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі, поки з них не перестане виділятись молочний сік. Потім сушать, розложивши тонким шаром на папері або на тканині на горищах під залізним дахом з хорошою вентиляцією або під навісами. У печах або сушарках сушать при температурі 40-50°. Вихід сухої сировини становить 33—35% від свіжозібраних. Сухі корені пакують у тюки вагою по 50-100 кг. Зберігають у сухих добре провітрюваних приміщеннях протягом п'яти років.

При культивуванні на добре удобреному і глибоко розрихленому грунті її коріння досягають значно більшої довжини, ніж в дикоростучих рослин. Коріння бувають придатні до вживання на другий рік; викопують їх восени.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Молочний сік кульбаби лікарської містить гіркі глікозиди тараксацин і тараксацерин, смолисті речовини, віск, каучук[6].

Листки кульбаби містять аскорбінову кислоту (50-70 мг/100 г), каротин (6-8 мг/100 г), альфа-токоферол, солі кальцію, фосфору[6]. Знайдено також нікотинову кислоту, залізо, марганець, флавоноїдні глікозиди[6].

З коріння кульбаби виділено трипертенові з'єднання, Р-ситостерин, сігмастерин, інулін до 24% (восени вміст інуліну наближається до 40%, навесні зменшується до 2%[6]), холін, нікотинова кислота, яблучна кислота (2%[3]), нікотинамід, гіркі й дубильні речовини, цукор, вітаміни, смоли, віск, каучук (до 3%), білки (5%[3]) і олію, яка містить гліцериди олеанової, пальмітинової, лінолевої, мелісової і церотинової кислот.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, вітамінозна, харчова, медоносна, технічна і косметична рослина.

Loewenzahn101.jpg

У медицині[ред.ред. код]

У науковій медицині використовують корінь кульбаби — лат. Radix Taraxaci i листки — лат. Folium Тагахасі. З них готують порошки, екстракти, відвари; їх включають разом з хвощем, деревієм та іншими травами до складу шлункових і апетитних чаїв. Їх рекомендують як апетитний, жовчогінний і проносний засіб, що поліпшує травлення при запорах.

Галенові припарати з коріння кульбаби або свіжі її корені використовують для збудження апетиту і покращення травлення, в тому числі для покращення секреторної і моторної діяльності шлунку і кишківника, для підвищення жовчовідділення і секреції травних залоз. Як самостійно, так і в суміші з іншими жовчогінними засобами застосовують при холециститах, гепатохолециститах, анацидних гастритах, ускладненнях патологій гепатобіліарної системи і хронічними запорами.

Екстракт кульбаби густий використовують при виготовленні пілюль.

Препарати цикорію дикого та кульбаби лікарської досить ефективні при лікуванні хворих з жировою інфільтрацією печінки. Корінь кульбаби лікарської в суміші з листками кропиви дводомної використовується також для поліпшення лактації у породіль.[6]

У народній медицині цю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.

У косметиці[ред.ред. код]

З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби, ними зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння, кульбаба входить до складу противугревого лосьйону.

Здавна використовують у народній медицині сік кореня кульбаби для виведення ластовиння і пігментних плям на обличчі.

При укусі бджоли, молочний сік кульбаби позбавляє болю і опухлості[3].

Листки кульбаби містять вітамін С (50-70 мг %), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів'ї, знесиленні, порушенні обміну речовин.

У харчуванні[ред.ред. код]

Зелень кульбаби у харчуванні

Свіжі листки придатні для салатів після попереднього вимочування у солоній воді, їх можна маринувати в оцті і добавляти до овочевих страв як приправу. Маринують і пуп'янки кульбаби, вживають їх замість каперсів (які кладуть в солянки і вінігрети[3]). Їдять і корені кульбаби, попередньо проварені в двох водах з домішкою оцту[3]. З коренів готують сурогат кави, а цукор, що міститься в них, при підсмажуванні карамелізується і надає відвару аромату і кавового забарвлення. Інулін при підсмажуванні перетворюється на цукор. Розрізані вздовж коріння кульбаби висушують, потім підсмажують до почервоніння і хрустіння. Підсмажені корені кульбаби солодкуваті, з ними можна пити чай. Підсмажені корені розмелюють і вживають як каву.[3]

Кульбаба як медоносна рослина дає велику кількість пилку, багатого на білки. Починаючи з ранньої весни бджоли збирають з неї пилок, поповнюючи запаси азотистих речовин, необхідних для годування молодих робочих бджіл. Мед з кульбаби густий, швидко кристалізується, забарвлення від яскраво-жовтого до темно-янтарного кольору. Сильні сім'ї, підвезені до масивів кульбаби, збирають в день по 3 кг нектару. Один кошик дає 0,5 мг цукру. Медопродуктивність 4,3 кг/га.

Літні листки кульбаби — добрий корм для кролів, цінна силосна рослина. На пасовищах вона не бажана. кульбабою називають ненатуральних людей.

У промисловості[ред.ред. код]

Виробник шин і постачальник автомобільних компонентів Continental AG спільно з інститутом молекулярної біології міста Фраунгофера і Вестфальським університетом імені Вільгельма розробили технологію отримання гуми із звичайної кульбаби. Через невибагливість до клімату, кульбабу можна буде вирощувати на некультивованих землях Європи, в тому числі й України. Це дозволить зберегти цінні тропічні ліси. Характеристики кульбабової гуми будуть такими ж, як і в каучукової[7].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.)
  2. а б Кобів Ю. Й. Кульбаба лікарська // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ: Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  3. а б в г д е ж и к л м н (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  4. а б Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с. ISBN 966-00-0785-X.
  5. Травы и здоровье. Лекарственные растения /Авт.-сост.: А. М. Задорожный и др. — М.: Махаон; Гамма Пресс 2000, 2000.-512с.: ил — (Домашняя энциклопедия). ISBN 5-88215-989-X ISBN 5-9223-0042-3
  6. а б в г д Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  7. Continental вироблятиме гуму зі звичайних кульбаб // National Geographic Україна, (грудень 2014) С. 143.

Джерело[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
  • Травы и здоровье. Лекарственные растения /Авт.-сост.: А. М. Задорожный и др. — М.: Махаон; Гамма Пресс 2000, 2000.-512с.: ил — (Домашняя энциклопедия). ISBN 5-88215-989-X ISBN 5-9223-0042-3