Культурний туризм

Культурний туризм — це відвідання історичних, культурних або географічних визначних пам'яток.

Основна мета культурного туризму — ознайомлення з туристськими визначними пам'ятками (пам'ятками історії, архітектури, мистецтва, природними та етнічними особливостями, сучасним життям народу).

Базові критерії культурного туризму:

1. Об'єкт є шедевром людського творчого генія.

2. Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей в певний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, в монументальному мистецтві, в плануванні міст або створенні ландшафтів.

3. Об'єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує досі або вже зникла.

4. Об'єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, які ілюструють значущий період людської історії.

5. Об'єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив незворотних змін.

6. Об'єкт безпосередньо або матеріально пов’язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість.

Культурний туризм — це також культурний обмін, за допомогою якого як туристи, так і місцеві жителі, сприймають і пізнають об’єкти культури, а також взаємодіють між собою. Культурний туризм — вагома форма музейної роботи. На відміну від пам’яток архітектури, музеї здатні самостійно поставляти значну частину інформації і про себе, і про своє оточення.

Напрями культурного туризму

Основними напрямами культурного туризму є:

• знайомство з різними історичними, архітектурними або культурними епохами шляхом відвідання архітектурних пам’я¬ток, музеїв, історичних маршрутів;
• відвідування культурницьких акцій: відвідування фестивалів (музичних, театральних, кіно, фольклорних), релігійних свят, виставок;
• відвідування лекцій, семінарів, курсів наукової мови.

Основним принципом розвитку культурного туризму є принцип стійкого розвитку, що має на увазі підтримку місцевої культури, збереження культурних і природних об’єктів та поліпшення життєвого рівня місцевого населення. Туризм, реалізований за принципами стійкого розвитку, є важливим засобом забезпечення зайнятості населення й економічного розвитку регіону, а також збереження і залучення в соціально-економічний розвиток об’єктів культури.

Види об’єктів культурного туризму:

• археологічні — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності первісних людей;
• історичні — будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
• монументального мистецтва — твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
• архітектурні — історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;
• садово-паркового мистецтва — поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
• ландшафтні — природні території, які мають історичну цінність.

Лідери за кількістю об’єктів Всесвітньої культурної спадщини, та відповідно культурного туризму:

• 45 — Італія.
• 42 — Іспанія.
• 40 — Китай.
• 35 — Франція.
• 33 — Німеччина.
• 31 — Мексика.
• 28 — Індія.
• 28 — Великобританія.
• 24 — Росія.
• 21 — США.

Джерела

• Сучасні різновиди туризму : навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. — К. : Знання, 2011. — 334 с. — (Вища освіта XXI століття). Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (лист №N 1/11-4223 від 26.05.11) Рекомендовано до друку Вченою радою Ужгородського національного університету (протокол № 2 від 25.02. 2010) ISBN 978-966-346-854-9 (серія) ISBN 978-966-346-730-6