Культ карго

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церемоніальний хрест культу карго Джона Фрума, острів Танна, Нові Гебріди (тепер Вануату), 1967 р.

Культ карґо́ або карґо-культ (англ. cargo cult — поклоніння вантажу), Також релігія літакошанувальників або культ Дарів небесних — термін, яким називають групу релігійних рухів в Меланезії. У культах карго вірять, що західні товари (карго, англ. вантаж) створені духами предків і призначені для меланезійського народу. Вважається, що білі люди нечесним шляхом отримали контроль над цими предметами. У культах карго проводяться ритуали, схожі на дії білих людей, щоб цих предметів стало більше. Культ карґо може розглядатися як сучасний прояв магічного мислення.

Короткий огляд[ред.ред. код]

Культи карґо фіксувалися з XIX століття, але особливо сильно вони набули поширення після Другої світової війни. Члени культу зазвичай не розуміють повною мірою значимість виробництва або комерції. Їх поняття про західне суспільство, релігію та економіку можуть бути частковими і фрагментарними.

У найвідоміших культах карґо з кокосових пальм і соломи будуються точні копії злітно-посадкових смуг, аеропортів і радіовеж. Члени культу будують їх, вірячи в те, що ці споруди залучать транспортні літаки (які вважаються посланцями духів), заповнені вантажем (карго). Віруючі регулярно проводять стройові навчання («муштру») і якусь подобу військових маршів, використовуючи гілки замість гвинтівок і малюючи на тілі ордени і написи «USA».

Історія[ред.ред. код]

Перші культи карґо були зафіксовані в кінці XIX і на початку XX століття. Найраніший — рух Тука, що зародився на Фіджі в 1885. Інші ранні культи виникали в основному на Папуа — Новій Гвінеї — це культ Таро на півночі і божевілля Вайлала.

Класичні культи карго були поширені під час Другої світової війни і після неї. Величезну кількість вантажів було доставлено на острови під час Тихоокеанської кампанії проти Японської імперії, що внесло корінні зміни в життя острів'ян. Зроблені промисловим чином одяг, консерви, намети, зброя та інші корисні речі у величезних кількостях з'явилися на островах з метою забезпечення армії, а також і остров'ян, які були провідниками військових і гостинними господарями. Наприкінці війни повітряні бази були покинуті, а вантаж («карго») більше не прибував.

Щоб отримати карґо і побачити падаючі парашути, літаки чи кораблі, остров'яни імітували дії солдатів, моряків і льотчиків. Вони робили навушники з дерева і прикладали їх до вух, перебуваючи в побудованих з дерева контрольно-диспетчерських вежах. Вони зображували сигнали посадки, перебуваючи на збудованій з дерева злітно-посадковій смузі. Вони запалювали смолоскипи для освітлення цих смуг і маяків. Прихильники культу вірили, що іноземці мали особливий зв'язок зі своїми предками, які були єдиними істотами, хто міг виробляти такі багатства.

Остров'яни будували з дерева літаки у натуральний розмір, злітно-посадкові смуги для привернення літаків. Врешті-решт, оскільки це не призвело до повернення божественних літаків з дивним вантажем, вони повністю відмовилися від своїх колишніх релігійних поглядів, що існували до війни, і стали більш ретельно поклонятися аеродромам і літакам.

За останні 75 років більшість культів карґо зникли. Однак культ Джона Фрума досі живий на острові Танна (Вануату).

Термін здобув широку популярність частково завдяки промові фізика Річарда Фейнмана, яку він виголосив у Каліфорнійському технологічному інституті і під заголовком «Наука літакошанувальників»[1] , яка пізніше увійшла до книги «Ви, звичайно, жартуєте, містер Фейнман». У своїй промові Фейнман зауважив, що літакошанувальники відтворюють вигляд аеродрому, аж до навушників з «антенами» з бамбукових паличок, але літаки не сідають. Фейнман стверджував, що деякі вчені часто проводять дослідження, що мають всі зовнішні атрибути справжньої науки, але насправді складають псевдонауку, негідну ні підтримки, ні поваги.

Інші приклади культів карґо[ред.ред. код]

Схожий культ, танець духів, зародився при контакті індіанців та англо-американців в кінці XIX століття. Пророк Вовока народу Паюти проповідував, що якщо танцювати певним чином, предки повернуться по залізниці, а нова земля покриє білих людей.

Під час В'єтнамської війни частина народу хмонг вірила в швидке друге пришестя Ісуса Христа, який приїде одягненим в камуфляж за кермом військового джипу, щоб забрати їх на ньому в землю обітовану.

Деякі індіанці Амазонки вирізали з дерева моделі касетних аудіоплеєрів, за допомогою яких вони розмовляли з духами.

Аналогії в західній і нашій культурі[ред.ред. код]

Поняття «карґо-культ» часто використовується для опису аналогічних явищ у західній культурі. Звичайно мається на увазі формальне застосування тих чи інших методологій без розуміння відповідних процесів.

Наприклад, коли підприємство створює програму сертифікації по ISO 9001, це зазвичай не припускає яких-небудь змін в технологічному процесі, але сам факт сертифікації може впливати на вартість активів підприємства (оскільки замовники піддаються до карго-культу).

Український політолог Віктор Каспрук, стверджуючи, ніби «в Україні побудовано муляж держави», проводить аналогію з культом карго[2].

Російський математик та публіцист Михайло Вербицький порівнює з карґо-культом спроби побудови в пострадянській Росії соціальних інститутів, які копіюють західні[3].

Культ карґо в масовій культурі[ред.ред. код]

  • Культ карґо докладно описаний у романі Віктора Пєлєвіна « Ампір В».
  • У фільмі «Божевільний Макс 3: Під куполом грому» присутня подоба карґо-культу, коли діти чекають на повернення капітана Волкера, який повинен полагодити їх літак і повернути їх до цивілізації.
  • У фантастичному оповіданні Роберта Шеклі «Ритуал» описаний міжпланетний варіант культу карґо.
  • Культ карґо у однойменному анімаційному фільмі Бастьєна Дюбуа.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фейнман Р. Ф. Наука літакошанувальників // Ви, звичайно, жартуєте, містер Фейнман = Surely You're Joking, Mr. Feynman! (Adventures of a Curious Character). — М.: Регулярна і хаотична динаміка, 2001. — С. 336. — ISBN 5-93972-087-0
  2. Віктор Каспрук. Бамбукові аеродроми української влади.
  3. М. С. Вербицький LJ: кінець епохи.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Еліаде М. Космічне оновлення і есхатологія.

Посилання[ред.ред. код]