Культ особи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Статуя Мао Цзедуна в КНР. 2012 р.

Культ особи (культ постаті, лат. cultus «поклоніння, шанування») — безмірне звеличення постаті, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Теоретичною основою культу особи є волюнтаристський погляд на історію, згідно з яким її хід визначається не об'єктивними законами, а волею видатних людей, переважно вождів (див. Вождизм). Найчастіше культ особи притаманний тоталітарним і авторитарним державам. Іноді його елементи простежуються і в демократичних країнах (у Франції в період правління Шарля де Голля). Передумови культу особи політичних керівників на соціально-психологічному рівні починаються з їх сакралізації, обожнювання влади. Найдавніші випадки його — в ідолопоклонстві первісних релігійних культів. Суб'єктивною передумовою культу особи є також патріархальне сприйняття глави держави як «батька» однієї великої сім'ї, визнання держави за жорсткою ієрархічною побудовою суспільства єдиною моделлю.

Джерела виникнення[ред. | ред. код]

Ідейні джерела культу особи — в монополізації права на істину, в утвердженні «єдино вірної ідеології», творці якої наділяються якостями пророків та ясновидців. Культ особи нетерпимий до будь-якого опору, він створює тотальну систему особистої залежності, немовби паралізуючи масову свідомість, породжує у населення віру у всемогутність керівництва, страх перед ним, узаконює будь-яке беззаконня, формує у мас рабську покірність та угодовську поведінку, що досягається їх систематичною ідеологічною обробкою. Культ особи найчастіше виникає при концентрації у руках однієї людини всіх важелів політичної, економічної, духовної та соціальної влади. Термін «культ особи» стосовно характеристики суспільно-політичного, становища в 30 — 50-х рр. в СРСР уперше використаний 1956, коли ЦК КПРС ухвалив постанову «Про подолання культу особи та його наслідків», у якій було проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення культу Й. В. Сталіна. Об'єктивними причинами культу особи називалися: відсталість країни, капіталістичне оточення, зовнішня загроза, суб'єктивними — особисті риси характеру диктатора. Культ особи — складова частина ідеології та практики сталінізму — виник на основі комплексу тогочасних соціально-економічних, політичних, історичних традиційних, психологічних чинників. Одним з головних соціально-психологічних чинників було існування монархічної, традиції у свідомості мільйонів людей, багатовікової звички до підкорення усього суспільства одній людині, відсутність демократичних традицій у суспільно-політичному, житті, звичка населення країни до жорстко централізованого типу влади. Розвиток культу полегшили ідеологічна диктатура партії й цілковите панування єдиної офіційної ідеології. Елементи культу особи простежувалися у діяльності Л. І. Брежнєва, керівників колективно соціалістичних держав; вони мають місце в ряді країн Сходу.

Об'єктом поклоніння часто є не лише голова держави чи уряду, а й митець, конфесійний чи ідеологічний діяч.

Приклади культу особи[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • С. Кульчицький. Культ особи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 380 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]