Кульчицький Юрій-Франц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Франц Кульчицький
Georg Franz Kolschitzky.JPG
Народився 1640
Кульчиці, Україна,
(тоді Річ Посполита)
Помер 20 лютого 1694(1694-02-20)
Відень, Австрія
сухоти
Національність українець
Діяльність козак, шляхтич
Конфесія католик, православ'я?
POL COA Sas I.svg

Ю́рій Франц Кульчи́цький (нім. Georg Franz Kolschitzky, пол. Jerzy Franciszek Kulczycki, *1640, Кульчиці, Самбірський район — †20 лютого 1694, Відень) — козак запорожець, замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив до турецького полону, де досконало вивчив турецьку мову. В Акермані, тепер Білгород-Дністровський, став товмачем у «Орієнтальній Торговій Компанії», яку заснували віденські купці[1]. 1678 р. став імпортером східних товарів у Відні. Прославився своїм героїчним вчинком – погодився передати листи з оточеного Відня до герцога Лотарингського Карла V, в яких повідомлялося цісареві Леопольдові про становище в місті, і повернутися з новинами до Відня. Цей героїчний вчинок посприяв зняттю облоги Відня османськими військами («Віденська відсіч» 1683 року), за що отримав титул «Цісарський товмач» (нім. Kaiserlicher Dolmetscher), постійну платню та помешкання[2]. Заснував у Відні каварню "Під синьою пляшкою", де каву подавали за особливим рецептом, який тепер відомий як «віденська кава».

Гіпотези походження[ред.ред. код]

Походив із української шляхетної родини Кульчицьких-Шелестовичів з села Кульчиці, Самбірського району на Львівщині. Особливістю цього видатного села є те, що крім козака Юрія Кульчицького звідси родом три козацькі гетьмани:

За версією польського дослідника Зиґмунта Абрагамовича (ПСБ, 1970 рік), є мало документів, джерел про нього, етнічне походження через це було предметом суперечок. Згідно друкованих за життя Ю. Кульчицького видань, він, за його словами, «був родовитим поляком … з королівського польського вільного містечка Самбора». Його друге ім'я, яке не використовували православні, уніяти, чітко вказує на приналежність до спольщеного руського шляхетського роду гербу Лис католицького обряду. Український дослідник О. Грицай стверджував, що він був православним, як запорожець брав участь у поході на турків, потрапив у ясир. В 1678 році йому — прибульцю з Сербії — загрожувало вигнання з міста разом з осілими тут сербськими купцями, які були конкурентами місцевих, через звинувачення в шпигунстві на користь турків. Австрійські, угорські (зокрема, Е. Палучі) дослідники твердили, що він — серб Джуро Кольчіч (Kolcsics) із Зомбору, а твердження про належність до польської шляхти мало на меті уникнути репресій, яких зазнавали серби.

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Один з портретів

Народився в селі Кульчиці-Шляхотські біля Самбора. Замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив у турецький полон, де досконало вивчив турецьку мову й звичаї (зокрема, звичай пити каву).

Між 1673 та 1678 роками[3] почав працювати як перекладач для Акерманського відділення Віденської Східної Торгівельної Компанії (Orientalische Handelskompagnie). На цій посаді зібрав достатньо багатства, щоб відкрити власну торгову компанію у Відні й перебратися туди.

Перед 1673 роком, потім — до 1678 був перекладачем Віденської Східної Торгівельної Компанії в Белграді, звідки перебрався до Леопольдштадту під Віднем.

Віденська відсіч 1683[ред.ред. код]

31 березня 1683-го, султан Османської імперії офіційно оголосив про початок чергової «священної війни з невірними». 7 червня того ж року на військовій раді, яка відбулася в місті Рааб, у завойованій Угорщині, було ухвалено - йти на Відень. 14 липня розпочався штурм столиці Австрійської імперії 200-тисячною турецькою армією під командуванням великого візира Кара-Мустафи. Місто обороняли 16 тисяч солдатів під проводом австрійського графа Ернста Рюдиґера фон Штаремберга (Ernst Rüdiger von Starhemberg). Відень захищали потужні укріплення, а оточені відчайдушно чинили опір. Саме тому турки вирішили вдатися до багатотижневої облоги. У місті почався голод, епідемії, серед мешканців – відчай і паніка. Міська влада вже готова була здати Відень туркам. Тоді Рюдиґер Штаремберг вирішив просити про невідкладну допомогу цісаря Леопольда I і герцога Карла V Лотарингського. Для цього через ворожі шанці та окуповану територію необхідно було послати когось, хто знав би турецьку мову і турецькі звичаї.[4]

Подвиг і нагорода[ред.ред. код]

Під час Віденської відсічі 1683 зголосився вийти з обложеного і голодного міста, щоб зв'язатися з герцогогом Лотаринзьким Карлом V. Разом з надійним слугою-сербом Юрієм Михайловичем (Đorđe Michajlović) пізнього вечора 13 вересня через одну із західніх брам (Шоттендор), потім ледве уник смерті від кульмісцевих селян,[3] покинув місто в турецькому вбранні й перетнув ворожі лінії, співаючи османських пісень. Зв'язавшись з герцогом лотаринзьким Карлом, пара зуміла повернутися до міста з обіцянкою швидкої військової допомоги вранці 17 вересня. Завдяки цим відомостям міська рада вирішила не здаватися турецькій армії паші Кара Мустафи, а продовжувати боротьбу.

Каварня Юрія Кульчицького «Під синьою пляшкою»

12 вересня облога була знята військом європейських союзників на чолі з польським королем Яном III Собеським. Вдячні городяни Відня визнали Кульчицького героєм. Міська рада нагородила його чималою сумою грошей, а бюргери надали будинок у міському районі Леопольдштадт (Leopoldstadt). Король Ян III Собеський безпосередньо надав Кульчицькому 300 мішків кави, яку знайшли в захопленому військовому таборі паші Кари Мустафи.

10 січня 1684 року на його прохання отримав титул цісарського перекладача з турецької мови, отримав матеріальну винагороду, зокрема, нерухомість у Відні.[3]

Кульчицький відкрив кав'ярню Hof zur Blauen Flasche («Двір під синьою пляшкою») у Відні в кравецькому ряду біля собору. Завдяки Кульчицькому кава стала відомою в Австрії, і з часом його кав'ярня перетворилася на одне з найпопулярніших місць у місті. Завжди обслуговував кавою в турецькому вбранні, чим додавав оригінальності місцю. Іншою його ідеєю було подавати каву з молоком та цукром, що було невідоме туркам, але сподобалося віденцям.

Відкрита 1683 року кав'ярня Кульчицького була першою у Відні і однією з перших у Європі — каву на той час ще зовсім не пили у Східній і Центральній Європі, хоч вона вже поширилась на Заході — декілька кав'ярень працювали у Парижі, Лондоні, Оксфорді та Бостоні.

Був одружений з Леопольдиною Меєр (пол. Leopoldyna Meyer), дружина допомагала заліковувати отримані рани в 1683 році, пізніше також сухоти, від яких він помер у віці 54 років.[3]

Маргінальна легенда[ред.ред. код]

Цілком маргінальна «теорія», без Авторитетних джерел

У липні 1683 Відень обложила турецька армія під командуванням великого візира Кара-Мустафи .  Місто захищали 16 тисяч солдатів під проводом графа Рюдигера Штаренберга .  В обложеному місті почався голод, епідемії. Міська влада вже готова була здати Відень туркам.  У цій ситуації  Юрій Кульчицький запропонував свої послуги, щоб вибратися з міста за підмогою.

Він був людиною спостережливою та розумною. Кульчицький помітив, що коли падав дощ турецькі солдати співали пісні та танцювали, чим ще більше додавали жаху обложеним.. Тому вбравшись з своїм слугою в турецьку одежу,співаючи турецькі пісні, пішли через позиції турків.

Був пізній вечір та падав сильний дощ. Турецькі солдати , які були впевнені у свої перемозі, розслаблено зігрівались і пили, якийсь невідомий Кульчицькому напій. Юрію впало в очі, що після того, як солдат коштував чорну рідину він раптово бадьорів і починав танцювати та ще голосніше співати.

Ще б трохи і здавалось турецький табір був би пройдений. Та раптом Кульчицький з слугою почули владне запитання. Юрій повернувся і побачив хана, який запитував хто вони такі і чому не танцюють. На, що Кульчицький повідомив ханові, що вони бідні турецькі купці, які втомились і змокли тому не танцюють. “То чому ви не п’єте каву” ? Кульчицький швидко зметикував про що говорить хан. Підійшовши до солдат, які розливали чорний напій він взяв собі та слузі каву. З першого ковтка, цього теплого гіркого напою він відчув несподівану бадьорість. Його ноги самі по собі підхопили танець турецьких солдат. Пританцьовуючи та ще голосніше співаючи, вони продовжили рух через табір. Страх і втома зникли. Кульчицький відчув в що він в разі потреби міг би подужати 12 турецьких солдат.

Благополучно минувши турецькі позиції, Кульчицький і слуга ледь не загинули в одному з придунайських сіл, де 5000 козаків на чолі з Семеном Палієм прийняли їх за справжніх турків. Дізнавшись, хто вони такі, та про їхню місію козаки зробили наступне. Переоділи Кульчицького та слугу в козацький одях та повезли до Львова, оскільки в місті з військами отаборився Ян III.

Під’їжджаючи до Львова, вони зупинились табором біля мурів Львова на сучасній площі Данила Галицького . Був пізній вечір та падав дощ. Кульчицький помітив, що козаки дуже втомлені. Тому він підійшов до турецьких купців, які теж отаборились біля мурів Львова. Юрій купив у них мішок кави та приготував козакам цей чорний напій. Спочатку козаки недовірливо посьорбували. Та невдозі почали співати та танцювати. Семен Палій помітивши радість та бадьорість солдат, нагородив Кульчицького золотом та пообіцяв відкрити в честь нього заклад де готуватимуть цей чудесний напій(кав'ярню)…

12 вересня 1683 відбулася Віденська битва , в результаті якої польсько-австро-німецькі війська під командуванням короля Речі Посполитої Яна III Собеського , завдали нищівної поразки турецької армії.  Після цієї перемоги в ознаменування заслуг Кульчицького міська рада Відня нагородила його великою торбою грошей, подарувала будинок у престижному районі Леопольдштадт і звільнила його від податків на 20 років. Кульчицькому надали право самостійно взяти собі в нагороду частину захопленого трофейного майна, і він вибрав в якості нагороди 300 мішків кави , почавши прилучення віденців до цього напою.  Спочатку Кульчицький розносив каву вулицями міста в горнятках на таці, але цей напій ненависних вінців турків спочатку не користувався попитом.  Тоді Кульчицький став підсолоджувати каву медом, додавати до кави молоко і цукор, звідки пішов рецепт знаменитого «кава по-віденськи».  Крім того, йому приписують винахід круасанів - рогаликів у вигляді «турецького півмісяця».  У 1686 у подарованому йому будинку Ю.Кульчицького відкрив першу у Відні (і п‘яту за рахунком в Європі) кав'ярню під назвою «Будинок під блакитною пляшкою» («Hof zur Blauen Flasche»). У ній господар, одягнений у турецькі одягу, сам обслуговував відвідувачів. Слідом за ним кав'ярні у Відні почали відкривати інші підприємці, а сам Кульчицький очолив віденський цех продавців кави.  Портрет Кульчицького довгий час висів на чільному місці у приміщенні, де віденські господарі кав'ярень збиралися для вирішення своїх цехових проблем.  Крім того, на спеціальному штандарті віденських кав'ярів була зображена сцена надання імператором Леопольдом I організатору «кавового руху» привілею - ліцензії на відкриття першої кав'ярні

Першу в Європі кав'ярню відкрили в Італії у 1645 році, удругу- у Лондоні в 1652 році, третю-в Франції в 1657, четверту у Львові Семен Палій1684.[Джерело?]

{{{*А у столиці Відні в 1683 році кав'ярню начебто і не відкривали. Вирішили сперше відкрити у далекій від турецького впливу провінції - у Львові/Лембергу = Наскрізь міфологізована «свідомість»}}}

І нині Юрій-Франц Кульчицький вдягнутий у козацький стрій, стоїть з кавовими атрибутами та мішками кави, які перетворились в чорне золото у  Львова ще у 1683 році. Статуя Юрія ніби дивиться на будинок в якому Семен Палій в1684 році відкрив в честь Кульчицького першу в східній Європі кав’ярню.

Вшанування[ред.ред. код]

Пам'ятник Кульчицькому у Відні
Пам'ятник Кульчицькому у Львові
  • 28 cерпня 2010 р. запорозькому козакові Юрію Кульчицькому було відкрито пам'ятник у його рідному селі Кульчиці, що на Самбірщині, Львівської області[5].
  • У Львові на площі Данила Галицького 22 жовтня 2013 року урочисто відкрито пам'ятник Кульчицькому[6].
  • У Відні одну з вулиць названо на честь Юрія Кульчицького.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Чухліб Тарас. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр. / Тарас Чухліб. - К. : Києво-Могилянська академія, 2010. - 446 с. : табл. - Бібліогр.: с. 410-432. ISBN 978-966-518-533-8
  • Zygmunt Abrahamowicz. / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 128–129. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.