Кульчицький Юрій-Франц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Франц Кульчицький
Georg Franz Kolschitzky.JPG
Юрій Кульчицький. Гравюра 1683
Народився 1640
Кульчиці, Україна,
(тоді Річ Посполита)
Помер 20 лютого 1694(1694-02-20)
Відень, Австрія
сухоти
Національність українець
Діяльність козак, шляхтич
Конфесія православний
Дружина Марія Мейер
POL COA Sas I.svg

Ю́рій Франц Кульчи́цький (нім. Georg Franz Kolschitzky, пол. Jerzy Franciszek Kulczycki, *1640, Кульчиці, Самбірський район — †20 лютого 1694, Відень) — козак запорожець, замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив до турецького полону, де досконало вивчив турецьку мову. В Білгороді, тепер Белград, став товмачем у «Орієнтальній Торговій Компанії», яку заснували віденські купці[1]. 1678 р. став імпортером східних товарів у Відні. Прославився своїм героїчним вчинком – погодився передати листи з оточеного Відня до герцога Лотарингського Карла V, в яких повідомлялося цісареві Леопольдові про становище в місті, і повернутися з новинами до Відня. Цей героїчний вчинок посприяв зняттю облоги Відня османськими військами («Віденська відсіч» 1683 року), за що отримав титул «Цісарський товмач» (нім. Kaiserlicher Dolmetscher), постійну платню та помешкання[2]. Заснував у Відні каварню "Під синьою пляшкою", де каву подавали за особливим рецептом, який тепер відомий як «віденська кава».

Гіпотези походження[ред.ред. код]

Походив із української шляхетної родини Кульчицьких-Шелестовичів з села Кульчиці, Самбірського району на Львівщині. Особливістю цього видатного села є те, що крім козака Юрія Кульчицького звідси родом три козацькі гетьмани:

За версією польського дослідника Зиґмунта Абрагамовича (ПСБ, 1970 рік), є мало документів, джерел про нього, етнічне походження через це було предметом суперечок. Український дослідник О. Грицай стверджував, що він був православним, як запорожець брав участь у поході на турків, потрапив у ясир. Згідно друкованих за життя Юрія Кульчицького видань, він, за його словами, «був родовитим поляком … з королівського польського вільного містечка Самбора». Його друге ім'я, яке не використовували православні, уніяти, вказує на приналежність до спольщеного руського (тобто українського) шляхетського роду гербу Лис католицького обряду. В 1678 році йому — прибульцю з Сербії — загрожувало вигнання з міста разом з осілими тут сербськими купцями, які були конкурентами місцевих, через звинувачення в шпигунстві на користь турків. Австрійські, угорські (зокрема, Е. Палучі) дослідники твердили, що він — серб Джуро Кольчіч (Kolcsics) із Зомбору, а твердження про належність до польської шляхти мало на меті уникнути репресій, яких зазнавали серби.

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Один з портретів

Народився близько 1640 р. у сім'ї дрібного українськрго шляхтича в селі Кульчиці-Шляхетські біля Самбора на Бойківщині. «Був православним українцем, і ще нині живуть потомки його родини, які носять предикт: Шелестович. …шляхетського села, славного тим, що видало багато свідомих українських інтелігентів Кульчицьких… Кульчицькі-Саси до кінця XVII ст. оставали в православію.»[3]

У 1648-1652 рр. Навчався у Самбірській церковній школі. Замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив у турецький полон, де досконало вивчив турецьку мову й звичаї (зокрема, звичай пити каву). Він був поліглот — знав турецьку, угорську, сербську, румунську і німецьку мови.

Між 1673 та 1678 роками[4] почав працювати як перекладач для Білгородського відділення Віденської Східної Торговельної Компанії (Orientalische Handelskompagnie). На цій посаді зібрав достатньо багатства, і перебрався до Леопольдштадту під Віднем, щоб відкрити власну торгову компанію у Відні й перебратися туди. Торгував килимами, шовком, перлами, та ювелірними виробами.

У 1678 році Юрій Кульчицький покинув свою торговельну діяльність і став надвірним австрійським кур'єром між Австрією та Туреччиною. Навіть під час війни з турками, у 1684 р., він підписувався як «Цісарський придворний кур'єр у Туреччині».[5]

Віденська відсіч 1683[ред.ред. код]

31 березня 1683-го, султан Османської імперії офіційно оголосив про початок чергової «священної війни з невірними». 7 червня того ж року на військовій раді, яка відбулася в місті Рааб, у завойованій Угорщині, було ухвалено — йти на Відень. 14 липня розпочався штурм столиці Австрійської імперії 200-тисячною турецькою армією під командуванням великого візира Кара-Мустафи. Місто обороняли 16 тисяч солдатів під проводом австрійського графа Ернста Рюдиґера фон Штаремберга (Ernst Rüdiger von Starhemberg). Відень захищали потужні укріплення, а оточені відчайдушно чинили опір. Саме тому турки вирішили вдатися до багатотижневої облоги. У місті почався голод, епідемії, серед мешканців – відчай і паніка. Міська влада вже готова була здати Відень туркам. Тоді Рюдиґер Штаремберг вирішив просити про невідкладну допомогу цісаря Леопольда I і герцога Карла V Лотарингського. Для цього через ворожі шанці та окуповану територію необхідно було послати когось, хто знав би турецьку мову і турецькі звичаї.[6] Однак всі кур'єри, яких посилали з листами, попадали до рук турків і становище обложених ставало безнадійним.

Подвиг і нагорода[ред.ред. код]

Коли почалася облога Відня, Юрій Кульчицький взяв активну участь в обороні міста, однак під час бою був поранений. Заліковувати отримані рани йому допомагала Марія Мейер (Maria Meyer), з якою він після перемоги над турками одружився.

Розвідник Юрій Кульчицький під час облоги Відня. 1684

Коли ситуація у Відні загострилася, почалися хвороби, не вистарчало їжі, Юрій Кульчицький зголосився вийти з обложеного і голодного міста. Він вирішив пробратися через табір турків, щоб зв'язатися з герцогогом Лотаринзьким Карлом V. Переодягнений у одяг турецького купця, разом з надійним слугою-сербом Юрієм Михайловичем (Đorđe Michajlović), пізнього вечора 13 вересня вони вийшли через одну із західніх брам (Шоттендор). Лив сильний дощ і вони були змушені перечекати до ранку. Вранці пішли через ворожі лінії наспівуючи османські пісні. Турецький ага, побачивши як вони змокли, запросив їх до свого шатра обсохнути і почав розпитувати. Вони сказали що торгують виноградом і ага навіть порадив їм як уникнути небезпеки. Коли наблизилися до Дунаю, який треба було переплисти, були обстріляні австрійцями, бо ті думали, що вони турки.[4] Недовіра до них зникла тільки тоді, коли були прочитані принесені з Відня листи.

Зв'язавшись з герцогом лотаринзьким Карлом, пара зуміла вранці 17 вересня повернутися іншим шляхом до міста з обіцянкою швидкої військової допомоги. Про щасливе повернення Кульчицького до Відня обложені дали знати австрійським військам сигнальними ракетами з вежі собору св. Стефана. Завдяки цим відомостям міська рада вирішила не здаватися турецькій армії паші Кара Мустафи, а продовжувати боротьбу з подвійним завзяттям.

Юрій Кульчицький. Відень, мозаїка у районі Фаворітен, вул. Лаксенбург 1-5

12 вересня облога була знята військом європейських союзників на чолі з польським королем Яном III Собеським. Вдячні городяни Відня визнали Кульчицького героєм і граф Штаренберг покликав його, щоб віддячити за здійснений подвиг (Юрій Михайлович, на жаль, уже загинув, коли вдруге пробирався через ворожі лінії з новим повідомленням до князя Карла). Міська рада нагородила Юрія Кульчицького чималою сумою грошей, подарувала будинок, відзначили подвиг срібною медаллю. 10 січня 1684 року на його прохання отримав титул цісарського перекладача з турецької мови.[4] З трофеїв, які були здобуті у турків, Кульчицькому віддали 300 мішків кави, які знайшли в захопленому військовому таборі паші Кари Мустафи.

Віденська кава[ред.ред. код]

Каварня Юрія Кульчицького «Під синьою пляшкою»

Юрій спочатку продавав так звану «турецьку каву», тобто без цукру. Одягнений у турецький одяг, він носив каву на таці по вулицях Відня і пропонував горнятко за один крейцер. Однак така кава не дуже подобалася віденцям і Кульчицький почав експерементувати. Спочатку він додав цукру, а потім трошки молока. Кава Кульчицького сподобалося віденцям і згодом її почали називати — «віденська кава».

Кількість любителів кави зростала і Кульчицький відкрив у Відні каварню «Під синьою пляшкою» в кравецькому ряду біля собору, за адресою Домгассе, 6. Завдяки Кульчицькому кава стала відомою в Австрії, і з часом його каварня перетворилася на одне з найпопулярніших місць у Відні. Завжди обслуговував у турецькому вбранні, чим додавав оригінальності каварні.[7]

Відкрита 1683 року каварня Кульчицького була першою у Відні і однією з перших у Європі — каву на той час ще зовсім не пили у Східній і Центральній Європі, хоч вона вже поширилась на Заході — декілька каварень працювали у Парижі, Лондоні (1652), Оксфорді та Бостоні. В Україні кава була відома на теренах, що були зайняті турками. Так у 1672 році в Кам’янці–Подільському уже пили «турецьку каву».

Був одружений з Марією Мейєр, яка допомагала заліковувати отримані рани в 1683 році. Пізніше захворів на сухоти, від яких він помер у віці 54 років.[4] Юрій Кульчицький був похований із великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

Маргінальна легенда[ред.ред. код]

Цілком маргінальна «теорія», без Авторитетних джерел

У липні 1683 Відень обложила турецька армія під командуванням великого візира Кара-Мустафи .  Місто захищали 16 тисяч солдатів під проводом графа Рюдигера Штаренберга .  В обложеному місті почався голод, епідемії. Міська влада вже готова була здати Відень туркам.  У цій ситуації  Юрій Кульчицький запропонував свої послуги, щоб вибратися з міста за підмогою.

Він був людиною спостережливою та розумною. Кульчицький помітив, що коли падав дощ турецькі солдати співали пісні та танцювали, чим ще більше додавали жаху обложеним.. Тому вбравшись з своїм слугою в турецьку одежу,співаючи турецькі пісні, пішли через позиції турків.

Був пізній вечір та падав сильний дощ. Турецькі солдати , які були впевнені у свої перемозі, розслаблено зігрівались і пили, якийсь невідомий Кульчицькому напій. Юрію впало в очі, що після того, як солдат коштував чорну рідину він раптово бадьорів і починав танцювати та ще голосніше співати.

Ще б трохи і здавалось турецький табір був би пройдений. Та раптом Кульчицький з слугою почули владне запитання. Юрій повернувся і побачив хана, який запитував хто вони такі і чому не танцюють. На, що Кульчицький повідомив ханові, що вони бідні турецькі купці, які втомились і змокли тому не танцюють. “То чому ви не п’єте каву” ? Кульчицький швидко зметикував про що говорить хан. Підійшовши до солдат, які розливали чорний напій він взяв собі та слузі каву. З першого ковтка, цього теплого гіркого напою він відчув несподівану бадьорість. Його ноги самі по собі підхопили танець турецьких солдат. Пританцьовуючи та ще голосніше співаючи, вони продовжили рух через табір. Страх і втома зникли. Кульчицький відчув в що він в разі потреби міг би подужати 12 турецьких солдат.

Благополучно минувши турецькі позиції, Кульчицький і слуга ледь не загинули в одному з придунайських сіл, де 5000 козаків на чолі з Семеном Палієм прийняли їх за справжніх турків. Дізнавшись, хто вони такі, та про їхню місію козаки зробили наступне. Переоділи Кульчицького та слугу в козацький одях та повезли до Львова, оскільки в місті з військами отаборився Ян III.

Під’їжджаючи до Львова, вони зупинились табором біля мурів Львова на сучасній площі Данила Галицького . Був пізній вечір та падав дощ. Кульчицький помітив, що козаки дуже втомлені. Тому він підійшов до турецьких купців, які теж отаборились біля мурів Львова. Юрій купив у них мішок кави та приготував козакам цей чорний напій. Спочатку козаки недовірливо посьорбували. Та невдозі почали співати та танцювати. Семен Палій помітивши радість та бадьорість солдат, нагородив Кульчицького золотом та пообіцяв відкрити в честь нього заклад де готуватимуть цей чудесний напій(кав'ярню)…

12 вересня 1683 відбулася Віденська битва , в результаті якої польсько-австро-німецькі війська під командуванням короля Речі Посполитої Яна III Собеського , завдали нищівної поразки турецької армії.  Після цієї перемоги в ознаменування заслуг Кульчицького міська рада Відня нагородила його великою торбою грошей, подарувала будинок у престижному районі Леопольдштадт і звільнила його від податків на 20 років. Кульчицькому надали право самостійно взяти собі в нагороду частину захопленого трофейного майна, і він вибрав в якості нагороди 300 мішків кави , почавши прилучення віденців до цього напою.  Спочатку Кульчицький розносив каву вулицями міста в горнятках на таці, але цей напій ненависних вінців турків спочатку не користувався попитом.  Тоді Кульчицький став підсолоджувати каву медом, додавати до кави молоко і цукор, звідки пішов рецепт знаменитого «кава по-віденськи».  Крім того, йому приписують винахід круасанів - рогаликів у вигляді «турецького півмісяця».  У 1686 у подарованому йому будинку Ю.Кульчицького відкрив першу у Відні (і п‘яту за рахунком в Європі) кав'ярню під назвою «Будинок під блакитною пляшкою» («Hof zur Blauen Flasche»). У ній господар, одягнений у турецькі одягу, сам обслуговував відвідувачів. Слідом за ним кав'ярні у Відні почали відкривати інші підприємці, а сам Кульчицький очолив віденський цех продавців кави.  Портрет Кульчицького довгий час висів на чільному місці у приміщенні, де віденські господарі кав'ярень збиралися для вирішення своїх цехових проблем.  Крім того, на спеціальному штандарті віденських кав'ярів була зображена сцена надання імператором Леопольдом I організатору «кавового руху» привілею - ліцензії на відкриття першої кав'ярні

Першу в Європі кав'ярню відкрили в Італії у 1645 році, удругу- у Лондоні в 1652 році, третю-в Франції в 1657, четверту у Львові Семен Палій1684.[Джерело?]

{{{*А у столиці Відні в 1683 році кав'ярню начебто і не відкривали. Вирішили сперше відкрити у далекій від турецького впливу провінції - у Львові/Лембергу = Наскрізь міфологізована «свідомість»}}}

І нині Юрій-Франц Кульчицький вдягнутий у козацький стрій, стоїть з кавовими атрибутами та мішками кави, які перетворились в чорне золото у  Львова ще у 1683 році. Статуя Юрія ніби дивиться на будинок в якому Семен Палій в1684 році відкрив в честь Кульчицького першу в східній Європі кав’ярню.

Вшанування[ред.ред. код]

Пам'ятник Кульчицькому
у Відні
Пам'ятник Кульчицькому
у Львові

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Die Geschichte des Kaffeehauses in Wien — Історія кав'ярень Відня(нім.)
  2. Як український козак врятував столицю Австрії, винайшов каву по-віденськи і привчив Європу її пити
  3. Німчук І. Юрій Франц Кульчицький та його подвиг. — Львів, 1933. — С. 14-15.
  4. а б в г Zygmunt Abrahamowicz. / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 128–129.
  5. Паєвський Й. Бунчук і меч. — Варшава, 1963.
  6. КАВА ПО-ВІДЕНСЬКИ З УКРАЇНСЬКИМ ПРИСМАКОМ
  7. Волчко-Кульчицький, Іван. Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів: (до 700-ліття села і 1000-ліття роду) — Дрогобич: Відродження, 1995. - 392 с. - ISBN 5-7707-6451-1
  8. Український герой повернувся додому
  9. У Львові з'явився бронзовий рятівник Відня

Джерела[ред.ред. код]

  • Чухліб Тарас. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр. / Тарас Чухліб. — К. : Києво-Могилянська академія, 2010. — 446 с. : табл. - Бібліогр.: с. 410-432. ISBN 978-966-518-533-8
  • Юрій Винничук. Таємниці львівської кави. / Юрій Винничук. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2013. — 202 с. : ISBN 978-617-679-037-2
  • Zygmunt Abrahamowicz. / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 128–129. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.