Куниче
| село Куниче | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Тульчинський район |
| Громада | Крижопільська селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1600 |
| Населення | 736 |
| Площа | 26,46 км² |
| Густота населення | 27,82 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 24632 |
| Телефонний код | +380 4340 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°29′16″ пн. ш. 28°58′10″ сх. д. / 48.48778° пн. ш. 28.96944° сх. д.Координати: 48°29′16″ пн. ш. 28°58′10″ сх. д. / 48.48778° пн. ш. 28.96944° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
219 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 24600, Вінницька обл., Тульчинський р-н., смт Крижопіль, вул. Героїв України, 59 |
| Карта | |
  Куниче | |
 Куниче | |
| Мапа | |
| |
Куни́че — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області. Населення становить 736 осіб.
З історії села[ред. | ред. код]
Археологічні знахідки свідчать про те, що люди тут жили ще 60—40 тис. років тому. Вперше Куниче згадується в письмових джерелах в 1600 р., коли Максим Кривоніс визволяв Брацлавщину від польської шляхти. Козаки стояли станом на південь від села, на долині, під лісом. Там вони викопали криницю, з якої люди і досі п'ють воду. Вона так і називається — Козацька криниця.
Походження назви Куниче невідоме. Однак, виходячи з певних відомостей, можна назвати три версії походження назви даного населеного пункту:
- назва походить від прізвища шляхетського роду Куницьких, які володіли цими землями в першій половині XVI ст.[1];
- назва походить від одного із видів тварин — куниць, на яких, очевидно, полювали місцеві жителі в давнину[2];
- назва походить від податку, відомого як «куниче», який сплачували місцеві жителі первісно в натуральній формі (хутром), а згодом — у грошовій формі в період XV—XVI ст[3].
З покоління в покоління передавались старожилами перекази про стародавнє місто Куниче. Під час карального походу на Поділля в 1672 році турки штурмом взяли Куниче і зруйнували його. Містяни, які залишилися живими, почали селитись на південний схід від міста і поклали початок теперішньому селу Куниче. На місці давнього міста збереглася лише Рублена криниця, яку жителі села доглядають і п'ють з неї воду.
В 1793 році, після II поділу Польщі, Поділля і Брацлавщина були возз'єднані з Україною в складі Росії. У 1797 році була утворена Подільська губернія. Куниче належало до Ольгопільського повіту. Землі Куничого і село належали поміщику Бржозовському.
Школа в с. Куничому була заснована в 1864 р. Це була трикласна церковно-парафіяльна школа.
В 1923 році було завершено будівництво клубу. При клубі було відкрито хату-читальню.
1930 р. закінчено організацію колгоспу, а в 1933 р. йому присвоєно назву «Жовтнева революція».
22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. Село було окуповане румунською владою (Трансністрія) та під контролем німецьких військ. Згодом 14 березня 1944 року село захопили частини 52-ї армії 2-го Українського фронту. Усі дорослі чоловіки села пішли на фронт і воювали у 252-й дивізії під Ясами і Кишиневом, брали участь у битвах за Угорщину, Австрію, Чехословаччину. У битвах брали участь на різних фронтах такі мешканці села, як: Григоренко Павло Кузьмич, Гнатенко Арсен Семенович, Херсун Тарас Васильович, Коломійчук Яків Терентійович, Зеленчук Іван Андронович, Довганюк Іван Тимофійович, Козак Гнат Маркович, Олійник Василь Леонтійович, Херсун Арсен Тодосійович, Вихристюк Йосип Тодотович, Херсун Демид Степанович та інші.
152 жителів села так і не повернулися з фронту.
У повоєнні часи в селі діяли колгосп «Жовтнева революція», восьмирічна школа, бібліотека і клуб.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Крижопільської селищної громади.[4]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Крижопільського району, село увійшло до складу Тульчинського району[5].
Церква[ред. | ред. код]
Церква відома принаймні з 1782 р. — дерев’яна триверха, дуже давня; існувала до 1839 р. При ній була дзвіниця.
В 1839 р. на її місці збудована нова дерев’яна церква. В 1869 р. прибудовано притвор з дзвіницею.
На даний час в селі функціонує мурована церква Богородиці[6].
Персоналії[ред. | ред. код]
- Щербатий Філімон Тихонович (1902- 08.07.1924) - вояк армії УНР. Воював в загоні Дорошенка, потім в еміграції в Бесарабії. Розстріляний чекістами. [7]
- Кавалер ордена Леніна Г. М. Козак
- Заслужена вчителька УРСР Ф. М. Коношевська
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Дорош І. Землеволодіння української шляхти на Брацславщині з кін. XIV до сер. XVII ст. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2015.
- ↑ Мармур Н. К. Історія села Куниче [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](укр.)
- ↑ Вілкул Т. Куниче, податки 15-16 ст. // Еницклопедія історії України / Редкол.: Т.5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – Київ: В-во «Наукова думка», 2008. - Т. 5. - С. 498.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Жарких М.І. Храми Поділля. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2015.
- ↑ Атаман Федорченко Ч. 5/7 Операция "Сеть" (1923) | Аресты украинцев в Румынии | Петлюра в опасности (uk-UA) , процитовано 19 травня 2023
Джерела[ред. | ред. код]
- Мармур Н. К. Історія села Куниче [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](укр.)
- Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.
- Погода в селі [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
| ||||||||
| ||||||||||||||||
_(1796).png)
| |||||||||||
