Куничник сіруватий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Помилка Lua у Модуль:Autotaxobox у рядку 157: attempt to index a nil value.
Куничник сіруватий
Біологічна класифікація редагувати
Вид:
Куничник сіруватий (C. canescens)
Біноміальна назва
Calamagrostis canescens
Синоніми

Arundo canescens Weber ex F.H.Wigg
Calamagrostis lanceolata Roth
Arundo calamagrostis L.[1]

Куничник сіруватий[2], куничник сивуватий[3] (Calamagrostis canescens (Web.) Roth) — багаторічна трав'яниста рослина, вид роду куничник (Calamagrostis) родини тонконогові (Poaceae), що зазвичай росте на добре зволожених територіях.

Поширення та екологія[ред. | ред. код]

Природний ареал куничника охоплює територію всієї Європи та помірних широт Азії, зокрема Західного та Східного Сибіру, Кавказу та Туреччини[1]. В Україні зрідка росте на більшій частині території, окрім Криму[4][5].

Широко поширений на сирих заплавних та торф'янистих луках, по берегах озер, річок, струмків, на низинних і перехідних болотах, в сирих і заболочених лісах. Може рости навіть в літоральному поясі при рівні води на 0,2 м вище рівня ґрунту. Часто зустрічається на межиріччі і заболочених просіках.

Куничник добре росте на пухких, добре аерованих, достатньо вологих ґрунтах, не схильних до занадто різких коливань температури і вологості в шарі, де розташовані кореневища і де виникають нові корені і пагони. Поширений на глейових і торф'яних ґрунтах різного ступеня підзолистості.

Ботанічний опис[ред. | ред. код]

Куничник сіруватий в книзі Карла Лінмана «Bilder ur Nordens Flora»

Багаторічна злакова темно-зелена трав'яниста рослина із прямостоячим гіллястим стеблом 70-130 см заввишки. Листки вузьколінійні, шириною 2,5-5 мм, плоскі, злегка шорсткі, голі або зверху вкриті довгими і тонкими волосками. Язички 0,5-2,5 мм довжиною, тупі.

Кореневища міцні, солом'яного кольору, діаметром 1,5-2 мм. Зелене кореневище утворює пухкі дерновини. Додаткові корені зосереджені у вузлах кореневищ, по 8-15 в кожному з них. Коріння тонкі, міцні, густо вкриті кореневими волосками.

Суцвіття — негуста поникла волоть 10-12 см завдовжки з довгими тонкими гілочками. Колоски ланценті, фіолетові або бурувато-фіолетові, 4-5 мм довжиною. Колоскові луски ланцетні, довгозагострені. Нижні квіткові луски 2-2,75 мм довжиною, широколанцетні, з дуже слабо розвиненим, часто майже повністю редукованим остюком. Рудимент осі колоска відсутній або дуже короткий (до 0,5 см завдовжки), голий, рідше з відносно нечисленними волосками.

Зернівка довгаста, злегка яйцеподібна, світло-коричнева.

Апомікт. Цвіте в червні, дозріває в липні[5][6].

Значення і застосування[ред. | ред. код]

Куничник сіруватий — малоцінна в кормовому відношенні рослина, але зелене листя поїдають гуси, а восени і ранньою зимою — зайці. Рослину можна використовувати на сіно, але скошувати його потрібно до цвітіння, бо до кінця літа він швидко грубіє.

Як фітомеліоративна рослина рекомендується для укріплення берегів водойм. Волотисте суцвіття можна використовувати для оформлення сухих букетів.

Куничник сіруватий входить до так званого «Регіонального червоного списку» судинних рослин Закарпатської області — переліку видів судинних рослин, що підлягають особливій охороні на території Закарпатської області[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GRIN Taxonomy for Plants [Архівовано 19 листопада 2004 у Wayback Machine.](англ.)
  2. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
  3. Calamagrostis canescens // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  4. [[https://web.archive.org/web/20160828110408/http://econtsh.astra.in.ua/system.php?a=view&recid=0 Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] Довідник назв рослин України від Наукового товариства імені Шевченка, Лісівничої академії наук України, за участю працівників Державного природознавчого музею НАН України та студентів і викладачів Прикарпатського лісогосподарського коледжу; розробка вебресурсу: Третяк Платон Романович]
  5. а б Ю. Н. Прокудин, А. Г. Вовк, О. А. Петрова. Злаки Украины. // Под общ. ред. Шеляг-Сосонко Ю. Р. — Київ : «Наукова думка», 1977. — 518 с.(рос.)
  6. Ботаническое описание [Архівовано 8 жовтня 2014 у Wayback Machine.] в Агроэкологическом атласе России и сопредельных стран(рос.)
  7. Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 вересня 2012. Процитовано 22 квітня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]