Курако Михайло Костянтинович
| Курако Михайло Костянтинович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
11 (23) вересня 1872 маєток біля села Козелля, тепер Краснопільський район Могильовської області Білорусі |
| Помер |
8 лютого 1920 (47 років) Кузнецьк, тепер Новокузнецьк, РФ ·тиф |
| Поховання | Новокузнецьк |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | металургія |
| Галузь | металургія |
| Відомі учні | Бардін Іван Павлович і Vladimir Gulygad |
| Заклад | Краматорський металургійний завод, Донецьксталь, Єнакієвський металургійний завод, Гданцівський чавуноливарний завод і Новокузнецьк |
Михайло Констянтинович Курако (* 23 вересня 1872 — † 8 лютого 1920) — металург, засновник вітчизняної школи доменників.
Принципово вдосконалив доменну піч і технологію доменного процесу.
Шлях майстра[ред. | ред. код]
.jpg)
Михайло Курако виріс у сільській резиденції свого діда, генерала у відставці Арцимовича, в провінції Могильов, неподалік села Козельє. Батько Михайла також був військовим, брав участь у Кримській війні. Дід мріяв і про військову кар'єру онука, тому, освіту Михайло отримав у Полоцькому кадетському корпусі у Вітебську[1].
У 1890 році Курако розпочав свою роботу в Катеринославі на доменній печі південноросійської Олександрівської металургійної компанії Брянського акціонерного товариства (зараз - Дніпровський металургійний завод). Спочатку він працював фізично - возив вагонетки вагою 1000 кг руди, потім носив проби заліза для аналізу як пробовідбірник. Врешті-решт став помічником майстра з плавки.
У 1892 році він переїхав на чавунний комбінат «Гданцівка» у Херсонській окрузі, де став майстром у 1896 році. У 1898 році він переїхав до Маріуполя на завод, де в 1900 році став старшим майстром на зміну американцю Джуліану Кеннеді. Курако самотужки, опанував курси з фізики та хімії, вивчив англійську мову, французьку знав раніше.[2]
У 1903 р. Михайло Курако став начальником доменного цеху Краматорського металургійного заводу. Він став одним з перших місцевих спеціалістів в Російській імперії. Приблизно в цей час він почав конструювати власні доменні печі.
Брав участь у революційних подіях 1905 року, через що був висланий до Вологодського намісництва. У 1908 році зміг повернутись на Донбас та стати помічником доменої печі на Донецькому металургійному заводі, а в 1913 році отримав посаду начальника доменної печі.
У 1913 році перейшов на Єнакіївський металургійний завод на посаду начальника доменної печі. У 1916 році повернувся на Донецький металургійний завод. Тут він заснував середню школу, Академію Курако, з якої вийшли важливі інженери та вчені, зокрема Іван Бардін та Г. Й. Касарновський. [2] У 1917 році отримав пропозицію від франко-бельгійського товариства "Копікуз" (Кузнецькі камяновугольні копі) спроектувати та побудувати металургійний завод в Кузбаському басейні Сибіру. Це дало йому можливість побудувати першу в Росії повністю механізовану доменну піч.
У 1918 році він почав писати книгу про будівництво доменної печі, яка була видана в м. Єнакієво після його смерті.[3]
Під час чергової поїздки до Кузнецьку захворів на черевний тиф, від якого помер 8 лютого 1920 року. Кузнецький маталургійний комбінат, проектування якого почав Михайло Курако, був побудований у 1929–1936 роках під керівництвом його студена та колеги Івана Бардіна.
Іменем Михайла Курако названо вулиці в Донецьку, Єнакієво, Краматорську, Маріуполі, Кривому Розі та деяких міста Російської Федерації. Його пам'ятник встановлено перед доменною піччю Єнакіївського металургійного комбінату.
Діяльність[ред. | ред. код]
- Сконструював і побудував на одній з печей Краматорського заводу перший у Російській імперії механічний скіповий підйомник для завантаження шихти;
- Сконструював оригінальну конструкцію горна, яка і нині застосовується на доменних печах;
- Удосконалив фурмений прилад для подачі дуття;
- Увів 4 стандартні марки фасонної вогнетривкої цегли, що дозволило вдвічі скоротити тривалість капітальних ремонтів печей;
- З 1909 до 1913 працював на Юзівському металургійному заводі, де створив школу доменників — «куракинську академію».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Курако Михаил Константинович | Донецк: история, события, факты - Сайт о Донецке и его истории. infodon.org.ua. Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 15 травня 2020.
- ↑ Курако Михайло Костянтинович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 15 травня 2020.
- ↑ Курако М.: План доменного цеха. Jenakijewe 1921.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Курако Михайло Костянтинович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] //
Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 512. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- О. Я. Привалова. Курако Михайло Костянтинович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Жестовский М. Ф. Михаил Константинович Курако. // Люди русской науки. — М., 1965. (рос.)
- Енциклопедія сучасної України. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=51764 [Архівовано 22 червня 2020 у Wayback Machine.]
- http://infodon.org.ua/pedia/422 [Архівовано 4 лютого 2013 у Wayback Machine.]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Курако Михайло Костянтинович |
- Загадка доменної печі [Архівовано 30 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Курако М. К. — чудовий доменник-самоучка [Архівовано 4 лютого 2013 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про Донецьку область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |