Куракін Олексій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Олексій Борисович Куракін (рос. Алексей Борисович Куракин; * 19 вересня 1759 — † 30 грудня 1829) — російський та український державний діяч, генерал-губернатор Гетьманщини (Малоросії, 1802—1807). Князь. Фаворит російських імператорів Павла І та Олександра І. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Біографія[ред.ред. код]

Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін - правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.

Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.

Діяльність в Україні[ред.ред. код]

Соціальні новації[ред.ред. код]

Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 по 1807 рік - як раз по смерті останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.

До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:

  • відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
  • перші щеплення проти віспи в Україні;
  • відкриття перших державних аптек у Полтаві та Чернігові;
  • будівництво каналу на р. Остер;
  • складання перспективних планів і початок забудови не тільки губернських, але і повітових міст недавньої Гетьманщини;
  • відкриття "будинків для виховання бідних шляхтичів", перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
  • створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу – купив сам і подарував місту.

Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.

Нелояльна діяльність[ред.ред. код]

З точку зору національних українських інтересів, князь Куракін припускався і нелояльних кроків:

  • організація німецьких колоній на території лівобережної України - у Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді. Вони конкурували з українськими виробниками сукна;
  • спорудження помпезного пам'ятника в Полтаві на згадку про поразку українських та шведських військ у Полтавській битві 1709.

Куракінські теплиці[ред.ред. код]

Генерал-губернатор любив техніку. У 1805р. створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач – звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.

До 1917 року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60,х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).

Подальша доля[ред.ред. код]

Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністром внутрішніх справ Російської Імперії (1807-1810), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Віктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.

З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 – канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами. Помер 1829, проживши 70 років. Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Головіною.

Джерела[ред.ред. код]