Курляндське герцогство
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
| Історія Латвії |
Доісторична Латвія
Середньовіччя
Новий час
Новітній час
Сучасність
|
Курляндія і Семігалія (нім. Herzogtum Kurland und Semgallen) — герцогство, яке існувало в західній частині сучасної Латвії, на території історичних областей Курземе (Курляндія) і Земгале (Семігалія), з 1562 по 1795.
Протягом історії герцогства, до 1791 року, правителі Курляндії з династій Кетлерів (1562—1711) і Біронів (1737-95) визнавали себе васалами Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Столицею герцогства була Мітава (зараз Єлгава в Латвії). При третьому поділі Польщі (березень 1795) Курляндія була приєднана до Російської імперії, де на її території була утворена Курляндська губернія. Була спроба відновлення Курляндського герцогства в 1918 рік див. «Балтійське герцогство».
Зміст |
Утворення герцогства [ред.]
-
Див. також: Лівонська війна та Задвінське герцогство
До 1562 історія Курляндії тісно пов’язана з історією Лівонського ордена. В 1559 великий магістр ордену Готхард Кетлер визнав протекторат польського короля Сигізмунда II Августа над Лівонією. Завдяки цьому, в 1561 з розвалом орденських земель, колишній магістр ордену Готхард Кетлер утримав за собою Курляндію і взяв титул герцога. Секуляризована Курляндія стала в ленній залежності спочатку від Великого князівства Литовського, а вісім років згодом, після Люблінської унії, від Речі Посполитої, таким чином захистила себе від експансії Івана Грозного.
На час утворення в герцогстві було тільки три міста: Газенпот, Голдінген та Віндава. В 1566 році поляки витіснили Кетлера з Риги, після чого він був змушений жити в замках Голдінгена та Мітави, сприявши розвитку обох міст. Статус столиці отримала Мітава, двічі в рік там збирався курляндський ландтаг. Пізніше містами стають Бауск та Лібава.
Відмовившись від штатгальтерства в Лівонії в 1568, Кетлер всю свою увагу зосередив на внутрішніх реформах в герцогстві: піклувався про загальне поширення реформаційних учень, впровадив загальні церковні візітації, підняв рівень освіти, сприяв відновленню торгівельних відносин з Лівонією і Польщею. Усвідомлюючи слабкість свого становища, і з метою забезпечити спадковість, Кетлер в 1570 рік видає новоявленим поміщикам — колишнім лівонським рицарям — «привілей Готхарда», за яким вони ставали власниками своїх володінь і вводиться загальне кріпосне право. Третина курляндських земель при цьому залишилася в володінні самого Кетлера.
Після смерті Кетлера (1587) його сини поділили герцогство — Фрідріх отримав Семігалію з столицею в Мітаві, а Вільгельм залишився правителем Курляндії з резиденцією в Голдінгені. Братам вдалося збільшити володіння батька за рахунок викупу у спадкоємців Магнуса Лівонського єпископства Пільтенського і отримання через шлюбний союз орденського замку Гробіна з околицями (вони були закладені рицарями герцогу прусському). Вільгельм, проте, посварився з братом і розпочав боротьбу з вільнодумством в своїх володіннях. Поміщики отримали підтримку короля і, після вбивства під час засідання ландтагу лідерів опозиції, герцог Вільгельм в 1616 рік був позбавлений трону. Фрідріх правив один до самої смерті в 1642, продовживши мирну політику батька.
Розквіт при Якобові Кетлері [ред.]
-
Див. також: Курляндська колонізація Америки
.svg)
Після смерті Фрідріха герцогом був син Вільгельма, Якоб (1642—1682). Він отримав гарну освіту, багато подорожував, захоплювався ідеями меркантилізму, покровительствував развитку портів (Віндави і Лібави) і торгівлі з іншими країнами. Ініціативою герцога Якоба було також розвиток металургійного виробництва на території герцогства. Експорт продукції (зокрема — зброї) приніс суттєвий внесок в розвиток економіки герцогства.
Якоб Кетлер зробив декілька спроб закріпитися на острові Джеймс у Гвінейського узбережжя. В Вест-Індії колонія була заснована на острові Тобаго 20 травня 1654, коли капітан Віллем Молленс оголосив острів «Новою Курляндією». Також проектувалося розширення Мітавської гавані спуском річки Аа в море.
З початком Першої Північної війни в Курляндію вторглися шведи, запідозривши її в дружніх стосунках з царем Олексієм Михайловичем. Герцог був взятий в полон і вивезений в Ригу (1658), його заморські володіння захоплені голландцями. Поява Сапеги зупинило успіхи шведів. За умовами Оливському миру (1660) шведи відмовилися від будь-яких зазіхань на Курляндію; тоді ж повернувся з полону і Якоб.
Ослаблення Кетлерів і посилення російського впливу [ред.]
-
Див. також: Північна війна (1700 — 1721) та Війна за курляндську спадщину
Син Якоба, Фрідріх-Казимир (1682—1698), оточив себе розкішю, витрачав всю казну на придворный блиск; йому довелося закласти декілька герцогських маєтків і продати Нову Курляндію англійцям. Він приймав в Мітаві Петра Великого. Після його смерті престол перейшов до його малолітнього сина, Фрідріха-Вільгельма, опікуном якого був його дядько Фердинанд.
З початком Великої Північної війни Курляндія знову стала театром бойових дій, переходячи з рук шведів в руки росіян. Остаточно шведи залишили Курляндію після Полтавської битви; її зайняв Шереметьєв. В 1710 Фрідріх-Вільгельм вернувся в Курляндію і одружився на племінниці Петра Великого, Анні Іоаннівні. На шляху з Петербургу в Курляндію герцог захворів і помер в січні 1711.
З того часу російський вплив значно посилюється в Курляндії. Вдова герцогиня Анна до свого призоду на російський престол в 1730 рік проживала в Мітаві, але всіма справами герцогства фактично заправляв російський резидент Петро Михайлович Бестужев. Герцогом був оголошений дядько Фрідріха-Вільгельма — Фердинанд (1711—1737), останній представник Кетлерів по чоловічій лінії. Боячись опозиції дворянства, Фердинанд не приїзжав в Курляндію, а залишався в Данцігу, через щоо на з’їзді в Мітаві 1717 постановлено було позбавити Фердинанда влади і передати урядові повноваження в руки вищих радників герцогства.
Коли близьке припинення роду Кетлерів стало очевидним, на курляндський трон стали претендувати декілька осіб. З сторони Росії герцогського титулу для себе добивався Меншиков. З сторони Польщі і Франції була в 1726 рік висунута кандидатура графа Моріца Саксонського — незаконнонарожденого сина польського короля Августа. Протягом швидкої Війни за курляндську спадщину Росія заставила його в наступному році покинути межі Курляндії і відмовитися від престолу.
Правління Біронів [ред.]
Коли в 1733 виникло питання про заміщення вакантної польської корони, Росія подтримала кандидатуру Августа III, який погодився за це визнати герцогом курляндським фаворита російської імператриці Анны Іоаннівни, Бірона. Останнього визнали і дворяни Курляндії. Бірон правив в Мітаві з 1737 по 1741, проводячи за рахунок коштів російської скарбниці, до якої мав необмежений доступ, велике будівництво. Він перебудував Мітавський палац своїх попередників.
З висланням Бірона в Сибір Анна Леопольдівна заручилася підтримкою Австрії на те, щобы провести в герцоги свого діверя Людвіга-Ернста Брауншвейгського. Не встиг ландтаг узаконити обрання нового герцога, як Анна Леопольдівна сама позбулася влади в Російській імперії, внаслідок чого Курляндія залишилась без герцога; так тривало до 1758. Август III знову дозволив вищим радникам країни управляти справами.
В 1758 з дозволу Росії Курляндія уступлена Карлу Саксонському, сину Августа III. Він правив нею з 1758 по 1763 більше на словах, ніж на справді, так як значна частини дворянства зберігала вірність присязі, даній Бірону. В 1761 той повернувся з заслання. Катерина II, незадоволена тим, що герцог Карл не дозволив російським військам, які брали участь в Семилітній війні, повертатися в Росію через Курляндію, наполягла на його усуненні, і герцогом вдруге визнано було Бірона, який правив до 1769. Він зобов’язався пропускати через Курляндію російські війська, не вступати ні в які стосунки з противниками Росії, віротерпимо ставитися до православних і дозволити побудову православного храму в Мітаві.
В 1769 Бірон, знесилений боротьбою між пропольською і проросійською партіями, відмовився від престолу на користь свого сына Петра, проти якого одразу розпочався рух незадоволеної шляхти; він утримався на престолі тільки завдяки підтримці Росії. Одружився на графині Анні фон Медем, Петро провів декілька років за кордоном і повернувся в 1787 в Курляндію, він знову повинен був витримати внутрішню боротьбу з незадоволеною шляхтою.
Приєднання до Російської імперії [ред.]
-
Див. також: Курляндськая губернія
З третім поділом Польщі (1795) ленна залежність Курляндії від Польщі припинилася, і на ландтаг в Мітаві, в тому ж 1795, Курляндія була приєднана до Російської імперії. Петро склав знаки герцогської владиа (пом. в 1800). Дочки його — Вільгельміна і Доротея — вели екстравагантний спосіб життя при монарших дворах Європи; перша з них була коханкою Меттерніха, друга — Талейрана.
Герцоги Курляндії [ред.]
| Ім'я | Термін | |
|---|---|---|
| Династія Кеттлерів | ||
| Готтгард | 28 листопада 1561 - 17 травня 1587 | |
| Вільгельм | 17 травня 1587 - 1618 | |
| Фрідріх (І) | 1618 - 26 серпня 1642 | |
| Окупація Швецією | 1658 - 1660 | |
| Екаб/Яків/Якоб | 1660 - 31 грудня 1681 | |
| Фрідріх-Казимир | 1682 - 1698 | |
| Фрідріх-Вільгельм | 1698 - ?? січня 1711 | |
| Фердинанд | 1711 - 1737 | |
| Династія Біронів | 1737 - 1795 | |
| Ернст Іоганн Бюрен (Бірон) | 1737 - 1741 | |
| безгерцогів'я | 1741 - 1758 | |
| Карл Крістіан-Йосиф Саксонський | 1758 - 1763 | |
| Ернст Іоганн Бюрен (Бірон) | 1763 - 1769 | |
| Петро Бірон | 1769 - 1795 | |
| Приєднання до Російської імперії | 1795 | |
Джерело [ред.]
Література [ред.]
- Вяроўкін-Шэлюта У. Курляндскае і Земгальскае герцагства // ЭГБ, у 6 т. Т. 4. - Мн., 1997.
- Курляндскае герцагства // БелЭн, у 18 т. Т. 9. - Мн., 1999.
- Пуренс В., Лиепиня Д. История Латвии.- RaKa, 2000.
- Bilmanis A. A history of Latvia. Princeton, 1951.
- Plakans A. The Latvians. A short history. Study of nationalities,- Hoover institution press. Stanford university, California, 1997.
- Historia Europy Srodkowo-Wschodniej- T. 1.- Lublin, 2000.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Kurlandia |
, ,
