Герцогство Курляндії та Семигалії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Курляндське герцогство)
Перейти до: навігація, пошук
Герцогство Курляндії і Семигалії
васал Речі Посполитої (до 1726)
1561 – 1795
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Курляндії і Семигалії

   Герцогство у складі Речі Посполитої (1619)
Столиця Мітава[1]
Мови німецька, латиська[2]
Релігії лютеранство
Форма правління Герцогство
Герцог Курляндії
 - 15591587 Готтгард Кеттлер (1-й)
 - 17691795 Петро Бірон (останній)
Законодавчий орган ландтаг
Історія
 - Віленська унія 28 листопада 1561
 - Конституція 18 березня 1617
 - Шведська окупація 16581660
 - Незалежність 1726
 - Анексія Росією 28 березня 1795
Площа
 - 1794 27 286 км2
Населення
 - 1794 200 000 осіб
     Густота 7,3 осіб/км² 
Валюта талер

Ге́рцогство Курля́ндії і Семига́лії (лат. Ducatus Curlandiæ et Semigalliæ[3]) — держава у Східній Європі раннього нового і нового часів. Існувала у 15611795 роках. Розташовувалася на березі Балтійського моря, в західній частині сучасної Латвії — на території історичних областей Курляндія і Семигалія. Столиця — місто Мітава (сучасна Єлгава). Виникла на території Тевтонського ордену в Лівонії, ландмейстр якого прийняв титул герцога й став васалом польського короля. Очолювавлася герцогами із німецьких династій Кеттлерів (15621737) і Біронів (17371795). Управлялася шляхтою німецького походження. До 1726 року перебувала у васальній залежності від монархів Речі Посполитої; згодом отримала незалежність. Була населена німцями, латишами, поляками і євреями. Більшість мешканців сповідували лютеранство, меншість — католицизм. Серед мов домінували німецька і латиська. Найбільшого розквіту досягла за правління Якова Кеттлера та Ернста-Йоганна Бірона. У 16371690 роках мала невеликі колонії в Північній Америці, на Карибах, та Західній Африці. Під час поділів Речі Посполитої 17931795 стала ареною боротьби між Російською та Австрійською імперіями. 28 березня 1795 року анексована Росією. Втратила самостійність і була перетворена на Курляндське намісництво, що з 1796 року стало Курляндською губернією. 1918 року, наприкінці Першої світової війни, балтійські німці намагалися відновити герцоство за допомоги Німецької імперії.

Назва[ред.ред. код]

  • Герцогство Курляндії і Семигалії
  • Герцогство Курляндське і Семигальське
  • Князівсвто Курляндії і Семигалії
  • Князівство Курляндське і Семигальське
  • Курляндське герцогство
  • Курляндія і Семигалія

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Готтгард Кеттлер, засновник герцогства.

Ліквідація Лівонської конфедерації позначила перехід Балтії від середньовіччя до раннього нового часу. Правителі Лівонії, неспроможні стримати військовий настик Московії під час Лівонської війни (15581583), були змушені шукати допомоги у сусідніх держав. Внаслідок цього Естонія, північна частина краю, здалася королю Швеції, а решта країни віддалася Сигізмунду ІІ Августу, королю польському і великому князю литовському. 28 листопада 1561 року у Вільні лівонці уклали із останнім унію, відому як «договір підпорядкування»[4]. За умовами унії, землі Лівонської конфедерації — території чернечо-лицарського Лівонського ордену та чотирьох єпископств — перетворювалися на два світські литовські протекторати, поділені по річці Західна Двіна — північне Лівонське герцогство та південне герцогство Курляндії і Семигалії[4]. Спадковим головою другого визначався Готтгард Кеттлер, останній магістр Лівонського ордену[4]. У звязку з цим юридичною датою заснування герцогства Курляндії і Семигалії вважається 28 листопада 1561 року[4]. Одночасно, з укладанням унії, польський король дарував своїм лівонським підданим «привілей Сигізмунда Августа», яким гарантував політичні, майнові, національні права та релігійні свободи у обох протекторатах. Цей документ завжди був чинним на теренах Курляндії й Семигалії[4].

Урочиснтий акт переходу Лівонії під протекцію Сигізмунда ІІ Августа був проведений 5 березня 1562 року в Ризькому замку[4]. Готтгард Кеттлер та інші лідери Лівонського ордену офіційно зріклися своїх посад, а сам орден секуляризували. Готтгард проголошувався світським герцогом Курляндським і Семигальським. Він склав присягу на вірність Сигізмунду ІІ Августу, ставши його васалом і отримавши протекцію Великого князівства Литовського (після укладання Люблінської унії 1569 року — Речі Посполитої)[4]. У свою чергу, колишні ченці-лицарі Лівонського ордену присягнули герцогу Готтгарду як своєму світському сюзерену. Відповідно, фактичною датою заснування герцогства Курляндії й Семигалії є 5 березня 1562 року[4].

Розвиток[ред.ред. код]

Мітава, Бауске, Лігау.

На час утворення в герцогстві було тільки три міста: Газенпот, Голдінген та Віндава. 1566 року поляки витіснили Готтгарда з Риги, після чого він був змушений жити в замках Голдінгена та Мітави, сприявши розвитку обох міст. Статус столиці отримала Мітава, двічі в рік там збирався курляндська земельна рада (ландтаг). Пізніше містами стають Бауск та Лібава.

Відмовившись від штатгальтерства в Лівонії в 1568 році, Готтгард всю свою увагу зосередив на внутрішніх реформах в герцогстві: піклувався про загальне поширення реформаційних учень, впровадив загальні церковні візітації, підняв рівень освіти, сприяв відновленню торговельних відносин з Лівонією і Польщею. Усвідомлюючи слабкість свого становища, і з метою забезпечити спадковість, Кеттлер в 1570 рік видає новоявленим поміщикам — колишнім лівонським рицарям — «привілей Готтгарда», за яким вони ставали власниками своїх володінь і вводиться загальне кріпосне право. Третина курляндських земель при цьому залишилася в володінні самого Кеттлера.

Після смерті Готтгард в 1587 році його сини поділили герцогство — Фрідріх отримав Семигалію з столицею в Мітаві, а Вільгельм став правителем Курляндії з резиденцією в Голдінгені. Братам вдалося збільшити володіння батька за рахунок викупу у спадкоємців Магнуса Лівонського єпископства Пільтенського і отримання через шлюбний союз орденського замку Гробіна з околицями (вони були закладені рицарями герцогу прусському). Вільгельм, проте, посварився з братом і розпочав боротьбу з вільнодумством в своїх володіннях. Поміщики отримали підтримку короля і, після вбивства під час засідання ландтагу лідерів опозиції, герцог Вільгельм в 1616 рік був позбавлений трону. Фрідріх правив один до самої смерті в 1642, продовживши мирну політику батька.

Після смерті Фрідріха герцогом був син Вільгельма, Яків (16421682). Він отримав гарну освіту, багато подорожував, захоплювався ідеями меркантилізму, покровительствував развитку портів (Віндави і Лібави) і торгівлі з іншими країнами. Ініціативою герцога Якоба було також розвиток металургійного виробництва на території герцогства. Експорт продукції (зокрема — зброї) приніс суттєвий внесок в розвиток економіки герцогства.

Яків Кеттлер зробив декілька спроб закріпитися на острові Джеймс у Гвінейського узбережжя. В Вест-Індії колонія була заснована на острові Тобаго 20 травня 1654, коли капітан Віллем Молленс оголосив острів «Новою Курляндією». Також проектувалося розширення Мітавської гавані спуском річки Аа в море.

З початком Першої Північної війни в Курляндію вторглися шведи, запідозривши її в дружніх стосунках з царем Олексієм Михайловичем. Герцог був взятий в полон і вивезений в Ригу (1658), його заморські володіння захоплені голландцями. Поява Сапеги зупинило успіхи шведів. За умовами Оливському миру (1660) шведи відмовилися від будь-яких зазіхань на Курляндію; тоді ж повернувся з полону і Якоб.

Син Якоба, Фрідріх-Казимир (16821698), оточив себе розкішшю, витрачав всю казну на придворний блиск; йому довелося закласти декілька герцогських маєтків і продати Нову Курляндію англійцям. Він приймав в Мітаві Петра Великого. Після його смерті престол перейшов до його малолітнього сина, Фрідріха-Вільгельма, опікуном якого був його дядько Фердинанд.

З початком Великої Північної війни Курляндія знову стала театром бойових дій, переходячи з рук шведів в руки росіян. Остаточно шведи залишили Курляндію після Полтавської битви; її зайняв Шереметьєв. В 1710 Фрідріх-Вільгельм вернувся в Курляндію і одружився на племінниці Петра Великого, Анні Іоаннівні. На шляху з Петербургу в Курляндію герцог захворів і помер в січні 1711.

З того часу російський вплив значно посилюється в Курляндії. Вдова герцогиня Анна до свого приходу на російський престол в 1730 рік проживала в Мітаві, але всіма справами герцогства фактично заправляв російський резидент Петро Михайлович Бестужев. Герцогом був оголошений дядько Фрідріха-Вільгельма — Фердинанд (17111737), останній представник Кеттлерів по чоловічій лінії. Боячись опозиції дворянства, Фердинанд не приїжджав в Курляндію, а залишався в Данцігу, через що на з'їзді в Мітаві 1717 постановлено було позбавити Фердинанда влади і передати урядові повноваження в руки вищих радників герцогства.

Коли близьке припинення роду Кеттлерів стало очевидним, на курляндський трон стали претендувати декілька осіб. З сторони Росії герцогського титулу для себе добивався Меншиков. З сторони Польщі і Франції була в 1726 рік висунута кандидатура графа Моріца Саксонського — незаконнонарожденого сина польського короля Августа. Протягом швидкої Війни за курляндську спадщину Росія заставила його в наступному році покинути межі Курляндії і відмовитися від престолу.

Бірони[ред.ред. код]

Докладніше у статті Бірони
Мітавський палац — міська резиденція герцогів.
Рундальський палац — заміська резиденція герцогів.

Коли в 1733 виникло питання про заміщення вакантної польської корони, Росія подтримала кандидатуру Августа III, який погодився за це визнати герцогом курляндським фаворита російської імператриці Анны Іоаннівни, Бірона. Останнього визнали і дворяни Курляндії. Бірон правив в Мітаві з 1737 по 1741, проводячи за рахунок коштів російської скарбниці, до якої мав необмежений доступ, велике будівництво. Він перебудував Мітавський палац своїх попередників.

З висланням Бірона в Сибір Анна Леопольдівна заручилася підтримкою Австрії на те, щоб провести в герцоги свого дівера Людвіга-Ернста Брауншвейгського. Не встиг ландтаг узаконити обрання нового герцога, як Анна Леопольдівна сама позбулася влади в Російській імперії, внаслідок чого Курляндія залишилась без герцога; так тривало до 1758. Август III знову дозволив вищим радникам країни управляти справами.

В 1758 з дозволу Росії Курляндія уступлена Карлу Саксонському, сину Августа III. Він правив нею з 1758 по 1763 більше на словах, ніж на справді, так як значна частини дворянства зберігала вірність присязі, даній Бірону. В 1761 той повернувся з заслання. Катерина II, незадоволена тим, що герцог Карл не дозволив російським військам, які брали участь в Семилітній війні, повертатися в Росію через Курляндію, наполягла на його усуненні, і герцогом вдруге визнано було Бірона, який правив до 1769. Він зобов'язався пропускати через Курляндію російські війська, не вступати ні в які стосунки з противниками Росії, віротерпимо ставитися до православних і дозволити побудову православного храму в Мітаві.

В 1769 Бірон, знесилений боротьбою між пропольською і проросійською партіями, відмовився від престолу на користь свого сина Петра, проти якого одразу розпочався рух незадоволеної шляхти; він утримався на престолі тільки завдяки підтримці Росії. Одружився на графині Анні фон Медем, Петро провів декілька років за кордоном і повернувся в 1787 в Курляндію, він знову повинен був витримати внутрішню боротьбу з незадоволеною шляхтою.

Анекісія[ред.ред. код]

З третім поділом Польщі (1795) ленна залежність Курляндії від Польщі припинилася, і на ландтаг в Мітаві, в тому ж 1795, Курляндія була приєднана до Російської імперії. Петро склав знаки герцогської влади (пом. в 1800). Дочки його — Вільгельміна і Доротея — вели екстравагантний спосіб життя при монарших дворах Європи; перша з них була коханкою Меттерніха, друга — Талейрана.

Державний устрій[ред.ред. код]

Державний устрій герцогства визначався «Формулою правління» — конституцією, проголошеною 18 березня 1617 року. Вона лишалася чинною до 1795 року, до часу ліквідації герцогства.

Герцоги[ред.ред. код]

Яків Кеттлер і Ернст-Йоганн Бірон на латвійській марці «450 років герцогству Курляндії і Семигалії».

Державу очолював герцог Куляндії і Семигалії. Цей титул був затверджений в результаті Віленської унії 1561 року між Польсько-Литовською державою та Лівонським відділенням Тевтонського ордену. Першим герцогом був останній ландмейстер Тевтонського ордену в Лівонії — Готтгард Кеттлер. Герцоги вважалися васалами польського короля і великого князя литовського. 1795 року, під час третього поділу Речі Посполитої, останній герцог Петро Бірон відмовився від своїх прав на герцогство на користь російського трону.

Ім'я Термін Династія Герб
Готтгард 15611587 Кеттлери
Coat of Arms of Duchy of Courland.png
Фрідріх 1587—1595 Кеттлери
Фрідріх (співправитель, герцог Семигальський) 1595—1617 Кеттлери
Вільгельм (співправитель, герцог Курляндський) 1595—1616 Кеттлери
Фрідріх 1617—1642 Кеттлери
Яків 1642—1681 Кеттлери
Фрідріх-Казимир 1682—1698 Кеттлери
Фрідріх-Вільгельм 1698—1711 Кеттлери
Фердинанд 1711—1737 Кеттлери
Ернст-Йоганн 17371741 Бірони
Biron COA.png
Людовік-Ернст 1741 Вельфи
Карл-Християн 1758—1763 Веттіни
Ернст-Йоганн 17631769 Бірони
Петро 1769—1795 Бірони

Верховні радники[ред.ред. код]

Згідно з «Формулою управління» в герцогстві було 6 верховних радників.

Ландгофмейстер (Landhofmeister, «Крайовий гофмейстер») — перший міністр герцогства [1]

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Карта герцогства 1770 року.

За «Формулою правління» 1617 року герцогство поділялося на 4 «майорства» (oberhauptmannschaft) — адміністративно-територіальні й судові одиниці найвищого рівня. Вони поділялися на менші одинці — «парафії» (kirchspiel).

Курляндія

Гробінська парафія (Grobinsche Kirchspiel); центр — Гробін (сучасна Гробіня)
Грамсденська парафія (Gramsdinsche Kirchspiel); центр — Грубін (сучасна Грамзда)
Дурбенська парафія (Durbsche Kirchspiel); центр — Дурбен (сучасне Дурбе)
Віндауська парафія (Windausche Kirchspiel); центр — Віндау (сучасний Вентспілс)
Алшвангенська парафія (Alschwagsche Kirchspiel); центр — Алшванген (сучасне Алсунга)
Гольдінгенська парафія (Goldingensche Kirchspiel); центр — Гольдінген (сучасна Кулдіга)
Фрауенбурзька парафія (Frauenburgsche Kirchspiel); центр — Фрауенбург (сучасний Салдус)
Ессернська парафія (Essernsche Kirchspiel); центр — Ессерн (сучасне Езере)
  • Тукумське майорство (Oberhauptmannschaft Tuckum); центр — Тукум (сучасний Тукумс)
Цабельнська парафія (Zabelnische Kirchspiel); центр — Цабельн (сучасне Сабіле)
Тальзенська парафія (Talsche Kirchspiel); центр — Тальзен (сучасне Талсі)
Кандауська парафія (Kandausche Kirchspiel); центр — Кандау (сучасна Кандава)
Ваненська парафія (Wahnensche Kirchspiel); центр — Ванен (сучасна Ване)
Тукумська парафія (Tuckumsche Kirchspiel); центр — Тукум (сучасний Тукумс)
Ауцька парафія (Autzische Kirchspiel); центр — Ауц (сучасне Ауце)

Семигалія

  • Мітавське майорство (Oberhauptmannschaft Mitau / Mitausche Oberhauptmanschaft); центр — Мітава (сучасна Єлгава)
Ноєнбурзька парафія (Neuenburgische Kirchspiel); центр — Ноєнбург (сучасний Яунпілс)
Добленська парафія (Doblensche Kirchspiel); центр — Доблен (сучасний Добеле)
Гренцгофська парафія (Grenzhofsche Kirchspiel); центр — Гренцгоф (сучасна Межмуйжа)
Мітавська парафія (Mitausche Kirchspiel); центр — Мітава (сучасна Єлгава)
Зезауська парафія (Sesausche Kirchspiel); центр — Зезау (сучасний Сесавас)
Баускеська парафія (Bauskersche Kirchspiel); центр — Бауске (сучасна Бауска)
Екауська парафія (Eckausche Kirchspiel); центр — Екау (сучасна Ієцава)
Бальдонська парафія (Baldohnsche Kirchspiel); центр — Бальдон (сучасне Балдоне)
Нойгутська парафія (Neuguthsche Kirchspiel); центр — Нойгут (сучасні Вецумнієкі)
Зельбурзька парафія (Selburgsche Kirchspiel); центр — Зельбург (сучасний Вецселпілс)
Дюнабурзька парафія (Dünaburgische Kirchspiel); центр — Дюнабург (сучасний Даугавпілс)
Нертфська парафія (Nertfsche Kirchspiel); центр — Нерфт (сучасна Нерета)
Ашераденська парафія (Ascheradsche Kirchspiel); центр — Ашераден (сучасний Айзкраукле)

Cуспільство[ред.ред. код]

Лицарі[ред.ред. код]

Лицарі були привілейованою частиною шляхти герцогства. Вони походили від родів середньовічних васалів Лівонського ордену та єпископів. Первісно лицарі були зобовязані особисто прибувати з військом на запит свого сюзерена, але з часом отримали право надсилати замість себе заступника — озброєнного кіннотика. У XV–XVI ст. лицарі, що отримували за службу земельні наділи, перетворилися на землевласників, господарів угідь та маєтків у Курляндії та Семигалії. Сам термін «лицар» став синонімом терміну «шляхтич». Лицарі мали своїх представників — лицарських капітанів (Hauptmann), а також власні скарбниці. Після заснування герцогства його лицарі вважали герцога лише «першим серед рівних» й виступали проти будь-яких спроб посилення герцогської влади. З метою знищити конкуренцію угідь та офіційних посад в Курляндії і Семигалії, шляхта створила закриту лицарську корпорацію. Конституція герцогства «Формула управління» (Formula Regiminis), прийнята 1617 року, надавала лицарям право вирішувати, кого визнавати за лицаря. Відтоді «лицарями» називали лише тих шляхтичів, які були зайняті на державній службі.

Міста[ред.ред. код]

Усі міста Курляндії і Семигалії були володіннями герцога. Міста мали самоврядування, обирали собі бургомістрів і суддів, але затверджувалися герцогами. Податки з міст збирали герцогські урядовці. До 1695 року міське населення росло, але після того приріст зупинився через епедимічні захворювання. Велика північна війна та чума 1710 року втричі зменшили населення усього герцогства.

Військо[ред.ред. код]

Військо герцогства брало участь майже усіх збройних конфліктах Речі Посполитої. За Віленською унією 1561 року під час війни курляндці зобов'язувалися делегувати польському королю 400 німецьких рейтарів, сотню з яких герцог надсилав особисто. Під командуванням останнього перебувала гвардія з 500 вершників. Військо було професійним і складалося переважно з найманців. Інколи збирали ополчення з місцевих латишів. Населення мусило виставляти 12 вояків на 1 сотню дворів. Під час польсько-шведської війни 16001611 років герцог Фрідріх командував підрозділом з 300 рейтарів, з якими брав участь у переможній битві під Кірхольмом. У наступній війні 16261629 років війсьво-морські сили герцогства разом із польським флотом розбили шведів у битві під Оливою. На середину XVII століття, за панування герцога Якова, військо герцогства нараховувало 1—2 тисячі вояків та 60 кораблів. Вони брали участь у колонізації Карибського басейну та Західної Африки.

Герцоги часто надавали свої війська в аренду іноземним правителям. Зокрема, курляндські полки брали участь у голландсько-французькій війні 16721679 років. З 1683 року курляндські найманці воювали на боці Священної ліги у Великій турецькій війні. 1685 року герцог Фрідріх-Казимир особисто керував підрозділами герцогства під час антиосманської кампанії на Буковині.

На початку XVIII військо Курляндії і Семигалії складалося з 6 кінних і 2 піших сотень (компаній): 1 гвардійська сотня кірасирів, 2 драгунські сотні, 2 шляхетські сотні з лицарських маєтків герцогства, 1 сотня кінних єгерів та 2 піхотні сотні. Підрозділи мали свої прапори — у піших був білий стяг із червоним левом, у кінноти — із золотим левом; кінні єгері мали зелений стяг з гербом герцогства. У воєнних діях барли зазвичай кінні підрозділи, а піші залишалися на місцях дислокації в Мітаві й Бауске.

Востаннє збройні сили герцогства брали участь у боях проти російських військ під час Курляндського повстання 1794 року.

Релігія[ред.ред. код]

Від 1561 року офіційною і панівною релігією на території герцоства було лютеранство. Цей статус був закріплений за ним за умовами Віленської унії. Організаційна структура Євангельської лютеранської церкви встановилася за правління Готгарда, що підпорядкував її герцогам. Служби, проповіді та інші церковні обряди проводилися місцевою мовою — німецькою в містах або латиською в селах. Сам Готтгард сприяв перекладам релігійних текстів і пісень на латиську мову.

Станом на 1567 рік у герцогстві діяло 58 церков (Згідно з рішенням Курляндського ландтагу від 28 лютого 1567 року про внески, передбачені на підтримку, ремонт та заснування храмів, школ і богаділень. В історіографії часто фігурує помилкова цифра −70 церков).

1570 року Готтгард уклав інструкцію «Реформація церкви Курляндії і Семигалії», в якій визначив організаційні питання та основи християнської моралі. Зокрема, герцог намагався змінити негативне ставлення не-німецького населення до старих і немічних, будував шпиталі та притулки для бідноти й жебраків.

1570 року Олександр Айнгорн (? — 1575), придворний пастор герцога і наглядач, видав збірник «Церковні закони Курляндського герцогства». Вони визначали процедуру призначення пасторів та церковних інспекторів, зміст їхньої роботи, організацію служб та церемоній (хрещення, шлюбу, похорону), типи релігійних гімнів тощо. Особлива увага була приділена боротьбі з язичництвом та «диявольськими звичаями» латиського сільського населення як, наприклад, викрадання дружин. Зокрема, між 29 серпня (день св. Михаїла) і 1 листопада (день Всіх святих) селянам заборонялося робити підношення померлим духам у вигляді харчів, воску, свічок, бавовни та інших продуктів. «Церковні закони» були вперше надруковані 1572 року в Ростоці, але в багатьох церквах збергілися у рукописних списках. Ці закони лишалися чинними на території Курляндії і Семигалії до 1832 року.

Католицизм був другою великою конфесією в герцогстві, але не мав підтримки ні герцога, ні німецької знаті, і тому значного поширення не отримав.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гольдинген (Кулдіга) була також столицею, коли територія була розділена між двома синами Готтгарда Кеттлера
  2. Також лівська і латгальська.
  3. Назви держави іншими мовами: нім. Herzogtum Kurland und Semgallen; латис. Kurzemes un Zemgales hercogiste; пол. Księstwo Kurlandii i Semigalii
  4. а б в г д е ж и Заснування герцогства. lv, en // Віртуальна виставка: від герцога Готтгарда до герцога Якова. — Рига: Латвійський державний історичний архів, 2011.

Бібліогарфія[ред.ред. код]

Історія Латвії
Coat of arms of Latvia.svg

Джерела[ред.ред. код]

  • Cruse, Karl Wilhelm. Curland unter den herzögen. — Mitau : Reyher, 1833–1837, 2 vols.
  • Martens, Georges Frédéric de. Recueil des principaux traités d'alliance, de paix, de trêve, de neutralité, de commerce, de limites, d’échange, etc., conclus par les puissances de l'Europe tant entre elles qu'avec les puissances et États dans d'autres parties du monde, depuis 1761 jusqu’à présent. — Gottingue: Jean Chrétien Dieterich, 1791–1801; 7 vols.
  • Herrmann, Ernst. Zeitgenössische Berichte zur Geschichte Russlands. — Leipzig, 1872.
  • Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit. — Reval, 1861–1881, 8 vols.
  • Forschungen zur Brandenburgischen und preussischen Geschichte.
  • Łopaciński, Boleslas. Charles de Saxe. — Paris: D. Jouaust, 1870.
  • Klopmann, Ewald von. Imperanti nullum esse jus in populum, apud quem est de summa imperii potestate, electionis lege, disponendi, quam quod per leges fundamentales, pactaque cum populo ipsius imperii inita, ei concessum, ex principiis juris naturae ac gentium demonstratur. — Regiomontani, 1760.
  • Archiv für die Geschichte Liv-, Est- und Curlands. — Reval: 1842.
  • Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik [Щорічник з генеалогії, геральдики і сфрагістики]. — Mitau: Steffenhagen und Sohn, 1893.
  • Schirren, Carl. Quellen zur Geschichte des Untergangs livländischer Selbständigkeit [Джерела з історії втрати Лівонської самостійності]. — Reval, 1861 -.
  • Arbeiten der kurländischen Gesellschaft für Literatur und Kunst. — Mitau, 1847.
  • Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte [Церковна історія Курлядії]. — Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767–1770.
  • Beyträge zur neuern Staats- und Krieges-Geschichte. — Danzig: J.C. Schuster, 1756.
  • Dalton, Hermann. Verfassungsgeschichte der evangelisch-lutherischen Kirche in Rußland. — Gotha: F.A. Perthes, 1887. [Beitrage zur Geschichte der evangelischen Kirche in Rußland].
  • Monumenta Livoniae Antiquae [Пам'ятки стародавньої Лівонії]. Sammlung Chroniken, Berichten, Urkunden… Geschichte Liv-, Ehst- und Kurlands dinenen. — Riga & Leipzig: Eduard Frantzen, 1835–1847.
  • Rummel, Karl von. Curländische Landtags- und Conferential-Schlüsse von 1618 bis 1759. — Dorpat: F. Kluge, 1851. [Die Quellen des Curländischen Landrechts. Band 2, Lief. 1].
  • Espagnac, Jean Baptiste Joseph d'Amarzit de Sahuguet. Histoire de Maurice, comte de Saxe, duc de Courlande et de Sémigalle, maréchal-général des camps et armées de S. M. Très-chrétienne. — Dresden: 1752.

Монографії. Довідники[ред.ред. код]

  • Курляндия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург, 1890—1907. (рос.)
  • Вяроўкін-Шэлюта У. Курляндскае і Земгальскае герцагства // ЭГБ, у 6 т. Т. 4. — Мн., 1997.
  • Курляндскае герцагства // БелЭн, у 18 т. Т. 9. — Мн., 1999.
  • Пуренс В., Лиепиня Д. История Латвии.- RaKa, 2000.
  • Bilmanis A. A history of Latvia. Princeton, 1951.
  • Plakans A. The Latvians. A short history. Study of nationalities,- Hoover institution press. Stanford university, California, 1997.
  • Historia Europy Srodkowo-Wschodniej- T. 1.- Lublin, 2000.
  • Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.

Посилання[ред.ред. код]