Куросава Акіра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Куросава Акіра
黒澤 明
Akirakurosawa-onthesetof7samurai-1953-page88.jpg
Народження 23 березня 1910(1910-03-23)
Ота-ку, Токіо, Японія
Дата смерті 6 вересня 1998(1998-09-06) (88 років)
Сетаґая-ку, Токіо, Японія
Дружина Яґуті Йоко (1945-1985)
IMDb ID 0000041
Нагороди

Премія «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою в 1952 році за фільм «Расьомон»
Премія «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою в 1975 році за фільм «Дерсу Узала»
Премія «Золота пальмова гілка» Каннського кінофестиваля в 1980 за фільм «Тінь воїна»

Куроса́ва Акі́ра (яп. 黒澤 明, くろさわ あきら; 23 березня 19106 вересня 1998) — японський сценарист, кінорежисер і продюсер періоду Сьова. Один із найвизначніших майстрів японського кіно поряд з Оцу Ясудзіро, Мідзоґуті Кендзі та Нарусе Мікіо[1]. Почесний мешканець Токіо.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Куросава Акіра народився 23 березня 1910 року в містечку Ой повіту Ебара префектури Токіо[2]. Він був наймолодшим у восьмидітній сім'ї 45-річного Куросави Ісаму та його дружини, 40-річної Сіми. Батько хлопця, колишній військовий з префектури Акіта, працював у школі вчителем фізкультури і був директором Товариства шкільної фізкультури Японії. Серед трьох братів Акіри найстарший вже виріс, мав власну сім'ю і працював адвокатом. Інший старший брат помер до народження хлопця. Так само одна з чотирьох сестер була вже заміжня, а інша померла від хвороби, коли Акірі було 10 років.

У ранньому дитинстві Куросава Акіра виявив схильність до заняття малярством. Вершиною його досягнень у цій галузі була написана ним картина «Сейбуцу», прийнята на виставку «Ніка-тен» у 1928. Не зумівши поступити до коледжу, Куросава, коли йому було вже за 20 років, вирішив зайнятися кіно, почавши працювати асистентом режисера Кадзіро Ямамото на престижній японській кінофірмі PCL «Фото кемікл ЛАБОРАТОРІЗ» (згодом відомій як «Toho Studios»).

Перші фільми[ред.ред. код]

Через сім років роботи асистентом режисера Куросава вперше отримав можливість взяти участь у створенні фільму більш грунтовно — для картини Геній дзюдо 1943 року сценарій він написав сам. Фільм розповідає про розвиток дзюдо в країні наприкінці XIX століття. Потім були ще десять фільмів, в тому числі Найвродливіші 1944 року, Геній дзюдо II 1945 року, П'яний янгол 1948 року та Безпритульний пес 1949. Це була перша спільна робота Куросави з молодим актором Міфуне Тосіро.

Расьомон[ред.ред. код]

Куросава отримав міжнародну популярність і визнання після виходу 1950 року на екран фільму «Расьомон» (у ролях Тосіро Міфуне та Такасі Сімура), поставленого за творами Рюноске Акутагави «Ворота Расьомон», знятого в жанрі «дзідайгекі» (фільми про воїнів феодальної Японії — самураїв). Оцінки критиків у всьому світі були більш ніж доброзичливі. Цей фільм, ретельно спланований і наповнений філософським змістом, переносячи глядача у минуле та майбутнє, розповідає про насильство і вбивство у феодальній Японії з чотирьох точок зору. Тріумф фільму на кінофестивалі у Венеції — отриманням Гран-Прі «Золотий Лев» і спеціальна премія Американської академії кіномистецтва «Оскар» 1951 року за найкращий іноземний фільм року оголосили про появу Куросави на міжнародному екрані.

Ідіот[ред.ред. код]

У 1951 році Куросава знімає другий фільм для японської кіностудії Shochiku (першим був фільм «Скандал»). Фільмом стала однойменна японська кіноадаптація роману Федора Достоєвського «Ідіот». Оригінальна версія фільму повинна була складатися з двох частин і тривати 265 хвилин екранного часу. Фільм повністю знімався у студії (у зв'язку з побажанням режисера). Але після зйомок студія вирішила, що фільм надто довгий і змусила режисера перемонтувати і скоротити його до 166 хвилин.

Пізніше Акіра Куросава говорив про фільм:

З усіх фільмів, які я знімав, частіше за все мені писали про це ... ... Я хотів зробити «Ідіота» задовго до «Расьомона». З раннього віку я полюбив російську літературу, але я зрозумів, що Достоєвський найкращий, і я довго думав про те, що можна зробити з цієї книги чудовий фільм. Достоєвський все ще залишається моїм улюбленим письменником, і він єдиний, як я вважаю, хто правдиво писав про людське існування.[3]

Жити[ред.ред. код]

У 1952 році Куросава випускає на екрани філософську драму «Жити». Сюжет оповідав про токійського бюрократа і його останню мету в житті. Фільм був добре прийнятий публікою та критикою і досі залишається одним із найкращих драматичних фільмів в історії[4][5]. Після закінчення зйомок фільм отримав премію «Золотого вовка» в 1953 році.

Спираючись на колишній успіх фільму, в 2007 році було знято ремейк фільму «Жити». Його показали по телебаченню TV Asahi 9 вересня 2007 року. Дія ремейку була перенесена в 2007 рік, а сюжетна лінія змінена.

Сім самураїв[ред.ред. код]

Докладніше: Сім самураїв

Тоді як «Расьомон» був пройнятий відчуттям східного містицизму, наступний міжнародний хіт — Сім самураїв (1954) свідчив про захоплення кінорежисера західним суспільством та його культурою. Одним з великих досягнень Куросави в 1950-х роках була розробка стилю створення фільмів, що стирають кордон між традиціями східної та західної культур і поєднують елементи високої і популярної культур. Зокрема, джерелом натхнення стала для нього західна література.

Фільм з'явився багато в чому тому, що Акіра Куросава дуже хотів спробувати себе в популярному в Японії жанрі «дзідайгекі», причому зробити його одночасно і глибоким за змістом, і захоплюючим за формою. Спочатку він хотів зробити фільм-притчу про один день життя самурая, простежити всі вчинки героя аж до вечора, коли герой повинен був зробити ритуальне самогубство. Зрештою Куросава не наважився взятися за такий матеріал, вважаючи, що недостатньо добре знає необхідні нюанси. Проте в ході роботи над цим сюжетом він натрапив на випадок, коли селище, що належало одному з убитих феодалів, винайняло декількох ронінів для захисту від розбійників (строго кажучи, таких же ронінів), і вирішив покласти в основу фільму саме його. Під час підготовки до зйомок Куросава написав докладні біографії та опис кожного значного героя фільму — який одяг він носить, як розмовляє, якій їжі віддає перевагу тощо.

Я живу в страху[ред.ред. код]

У 1955 році, після приголомшливого успіху останніх фільмів, Куросава знімає антивоєнну драму «Я живу в страху». Сценарій до фільму писав Куросава спільно з Сінобу Хасімото, Хідео Огуні і Фуміо Хаясакою. У головних ролях знялися Такасі Сімура і Міфуне Тосіро, які до цього неодноразово знімалися у Куросави.

Трон в крові[ред.ред. код]

Нова картина вийшла 1957 року, це була історико-філософська драма за мотивами «Макбета» Вільяма Шекспіра, яка отримала назву «Трон у крові». Куросава задумав фільм за мотивами «Макбета» ще наприкінці 1940-х і планував знімати його після виходу фільму «Расьомон», проте 1948 року вийшов у прокат «Макбет» Орсона Веллса, і Куросава вирішив відкласти постановку на кілька років.

Сюжет фільму не сильно відрізняється від фабули трагедії Шекспіра. Головний герой, Васідзу Такетокі, роль якого виконує Тосіро Міфуне, виступає не таким негативним персонажем, як Макбет, водночас його дружина Асадзі, яку грає Ісудзу Ямада, викликає негативніші емоції, ніж леді Макбет.

Художні засоби картини були значною мірою збагачені впливом японської театральної традиції театру но, що відобразилося як у зовнішній стилізації, опрацюванні сцен і характерів, так і в акторській грі. Для занурення в образ головних героїв Куросава попросив Тосіро Міфуне та Ісудзу Ямаду вивчити фотографії масок театру но, що демонструють відповідні архетипи, щоб актори відчули життя цих масок і злилися з ними в своїй грі.

На дні[ред.ред. код]

Того ж 1957 року, після випуску фільму «Трон у крові», Куросава зняв однойменну екранізацію п'єси Максима Горького «На дні», дія якої перенесена до Японії епохи Едо. Фільм вийшов на екрани 17 вересня 1957. Заміна реалій царської Росії на реалії феодальної Японії — практично єдина вільність, яку дозволив собі Куросава при переробці п'єси; в іншому фільм майже скрізь дослівно вірний тексту першоджерела. На думку Дональда Річі найпринциповішим нововведенням постановки є режисерське трактування — Куросава поставив фільм не в трагічній, а в набагато іронічнішій інтонації, надавши соціальній драмі сатиричного відтінку.

Три негідники потаємного форту[ред.ред. код]

Після екранізації п'єси Горького Куросава пише сценарій і знімає художній фільм «Три негідники потаємного форту». Фільм став його першою роботою, що знята у широкому форматі ТохоСкоп, який він використовував у кількох наступних фільмах.

Погані сплять спокійно[ред.ред. код]

У 1960 році на екрани виходить один із найбільш соціально гострих фільмів Куросави — «Погані сплять спокійно». Головну роль юнака, що мстить за смерть свого батька, виконує Тосіро Міфуне. Юнак, Коїті Нісі, прагне помститися за смерть батька, якого змусив до самогубства віце-президент великої земельної компанії. Заради того, щоб посадити у в'язницю співучасників злочину, Нісі використовує чужі документи (Нісі — не його справжнє ім'я), наймається секретарем у ту ж компанію, виходить у довіру до віце-президента Івабуті та сина Івабуті, навіть одружується з його донькою Есіко. Сюжет фільму віддалено нагадує шекспірівського «Гамлета». Однак, Віктор Распопін пише, що фільм вивертає «шекспірову проблематику навиворіт, бо сила Гамлета — в його слабкості, а сила Нісі — в злості, поки вона в нього не вичерпалася».

Тілоохоронець[ред.ред. код]

Дія фільму «Тілоохоронець», знятого Куросавою в 1961 році, відбувається в Японії в середині XIX століття, незадовго до реставрації Мейдзі. У маленькому містечку два бандитських клани тероризують місцевих жителів. Бродяга-самурай (ронін), який представився як Кувабатаке Сандзюро (його грає Тосіро Міфуне), за допомогою меча та інтриги зіштовхує обидві банди й змушує їх знищити одна одну. Спокій у містечку відновлено, і самурай залишає його. Сюжет фільму є адаптацією двох детективних романів Дешила Геммета: «Скляний ключ» (1931; існує однойменна екранізація) та «Криваві жнива» (1929).

Спагеті-вестерн Серджо Леоне 1964 року «За жменю доларів» повторює сюжет «Охоронця». Крім сюжету Леоне запозичив у Куросави багато прийомів зйомки. У результаті судового позову за порушення авторських прав творці ремейку були змушені виплатити Куросаву 100 тис. доларів і 15% зборів від прокату фільму, а також поступитися правами на прокат у Японії, Південній Кореї і на Тайвані.

Фільм «Герой-одинак» з Брюсом Віллісом у головній ролі також повторює сюжет «Охоронця», але адаптований під гангстерський бойовик часів «сухого закону».

Відважний самурай[ред.ред. код]

Фільм «Відважний самурай» Акіра Куросава зняв 1962 року. Тосіро Міфуне грає загартованого самурая, який приходить на допомогу групі молодих, напористих, але водночас невпевнених у собі, воїнів. Він допомагає придушити злість і суперечності в їхньому власному клані й тим самим змінює їхні усталені уявлення про справжніх самураїв.

Екранізації[ред.ред. код]

Куросава захоплювався художньою літературою, і чимало серед його фільмів знята за романами. Так, фільм «Тілоохоронець» 1961 року є екранізацією романа Дешила Геммета «Червоні жнива», фільм «Ідіот» 1951 року знято за однойменним романом Достоєвського, фільм «На дні» 1957 року спирався на п'єсу Горького, трагедії Шекспіра «Макбет» і «Король Лір» послужили поштовхом для створення фільмів про самураїв «Трон у крові» 1957 року та «Ран» 1985 року.

Важкі часи[ред.ред. код]

Прославившись на Заході як майстер композиції та розвитку сюжету, Куросава проте не був настільки ж високо шанованим у своїй рідній країні. Найважчий час настав для нього на початку 1970-х років, коли після труднощів із фінансуванням проектів і провалу фільму «Під стукіт трамвайних коліс» 1970 року він спробував накласти на себе руки. Попри те, що «Під стукіт трамвайних коліс» був першим кольоровим фільмом Куросави, в радянський прокат він був випущений чорно-білим і скороченим на 40 хвилин.

Дерсу Узала[ред.ред. код]

Фільм Дерсу Узала, знятий 1974 року на студії «Мосфільм» за участю Радянського Союзу, удостоєний головного призу на московському кінофестивалі в 1975 році і премії «Оскар» Академії кінематографічних мистецтв.

Останні фільми[ред.ред. код]

Надалі нові фільми Куросави виходили з великими перервами, але приймалися дуже добре: «Тінь воїна» (1980) і «Смута» (1985) були ефектними самурайськими епопеями, в той час як в його пізніші твори, «Сни» (1990) і «Серпнева рапсодія» (1991) були фільмами радше особистого характеру.

Ще ні[ред.ред. код]

1993 року Куросава зняв свій останній фільм — «Ще ні». Фільм переносив глядача в часи Другої світової війни і розповідав про моральну відповідальність та зв'язок поколінь. Сюжет фільму базується на житті японського академіка й письменника Хяккена Утіди (1889-1971) і зав'язаний на відносинах студентів та колишнього вчителя. Учитель, відійшовши від справ, починає писати книжки, але терпить низку невдач, з яких йому допомагають вибратися його колишні студенти, у результаті на честь свого колишнього вчителя всі його учні запровадили традицію щороку відзначати свято «Ще немає» на день народження старого.

Основна заслуга Акіри Куросави полягає в тому, що він зблизив у мистецтві кіноматографічні традиції Сходу та Заходу і залишив після себе унікальну кінематографічну спадщину. 1994 року Куросава був удостоєний премії Кіото.

Смерть[ред.ред. код]

Куросава помер 6 вересня 1998 від інсульту в токійському районі Сетагая, у віці 88 років.

Останньою роботою Куросави був сценарій до фільму, знятому його учнем і близьким другом Такасі Коїдзумі, «Після дощу». У цьому проекті Акіра Куросава виступав і як співпродюсер. Фільм знято за мотивами однойменної короткої повісті Сюгоро Ямамото.

Культурний вплив[ред.ред. код]

Фільми Куросави мали величезний вплив на західне кіно, особливо на істинно американський жанр — вестерн. Наприклад, американський фільм «Чудова сімка» (англ. The Magnificent Seven), в якій знімалися багато зірок світового кіно, був переробкою «Семи самураїв», а перший італійський вестерн Серджо Леоне, створений при співпраці з Клінтом Іствудом, «За жменю доларів» був не тільки зроблений на основі «Тілоохоронця», але часом просто кадр за кадром повторював його. Навіть фільми 1990-х років, що розповідають про період Великої депресії та гангстерів, такі як «Перехрестя Міллера» (Miller `s Crossing) і «Герой-одинак», створені на основі творів Дешила Геммета, часом нагадують про те, що візуальним впливом, структурою і тематикою вони зобов'язані оригінальному фільму японського режисера. 1964 року шедевр Куросави «Расьомон» було взято за основу для голлівудського фільму «Наруга». У пізніші роки життя Куросава дружив з такими американськими кінодіячами, як Мартін Скорсезе, який зіграв Вінсента ван Гога в його фільмі «Сни Акіри Куросави», і Стівен Спілберг. У 1985 році Андрій Кончаловський зняв фільм «Потяг-утікач» за сценарієм Куросави.

Фільмографія[ред.ред. код]

Рік Назва Оригінальна назва Транслітерація
1943 Суґата Сансіро 姿三四郎 Суґата Сансіро:
1944 Найвродливіші 一番美しく Ібан уцукусіку
1945 Геній дзюдо II 續姿三四郎 Дзоку Сугата Сансиро:
Ті, що йдуть за хвостом тигра 虎の尾を踏む男達 Тора но о о фуму отоко-таті
1946 Ті, що творять завтрашній день
Без скорботи про нашу юність わが青春に悔なし Вага сейсюн ні куйнасі
1947 Одна прекрасна неділя 素晴らしき日曜日 Субарасікі нітійо:бі
1948 П'яний ангел 酔いどれ天使 Йоідоре тенсі
1949 Тихий двобій 静かなる決闘 Сідзуканару кетто:
Дикий собака 野良犬 Нора іну
1950 Скандал 醜聞 Сукяндару
Расьомон 羅生門 Расьо:мон
1951 Ідіот 白痴 Хакуті
1952 Жити 生きる Ікіру
1954 Сім самураїв 七人の侍 Сітінін но самурай
1955 Я живу в страху 生きものの記録 Ікімоно но кіроку
1957 Трон в крові 蜘蛛巣城 Кумо но судзьо:
На дні どん底 Дондзоко
1958 Три негідники потаємного форту 隠し砦の三悪人 Какусі торіде но сан акунін
1960 Погані сплять спокійно 悪い奴ほどよく眠る Варуй яцу ходо йоку немуру
1961 Тілоохоронець 用心棒 Йо:дзімбо:
1962 Відважний самурай 椿三十郎 Цубакі Сандзю:ро:
1963 Рай та пекло 天国と地獄 Тенгоку то дзігоку
1965 Червона борода 赤ひげ Акахіге
1970 Під стукіт трамвайних колес どですかでん Додесукаден
1975 Дерсу Узала デルス・ウザーラ Дерусу Удза:ра
1980 Тінь воїна 影武者 Кагемуся
1985 Смута Ran
1990 Сни Юме
1991 Серпнева рапсодія 八月の狂詩曲 Хатігацу но рапусоді:
1993 Ще ні まあだだよ Ма:дадайо

Нагороди[ред.ред. код]

Оскар: найкращий іноземний фільм
1951 Расьомон
1975 Дерсу Узала
1990 Почесна премія за особисті досягненя у кіно

BAFTA: найкраща режисура
1980 Кагемуся
BAFTA Найкращий іноземний фільм
1986 Ран
Сезар: найкращий іноземний фільм
1981 Кагемуся

Золотий лев - Венеційський кінофестиваль
1951 Расьомон

Золота пальмова гілка - Каннський кінофестиваль
1980 Кагемуся

Примітки[ред.ред. код]

  1. 日本映画の巨匠たち / 佐藤忠男著. 3冊. - 東京 : 学陽書房, 1996-1997.
  2. Сучасний квартал Хіґасі-Ой району Сінаґава столичної префектури Токіо.
  3. «The Idiot». Masters of Cinema. Архів оригіналу за 2011-08-26. Процитовано 2007-09-09. 
  4. «Ikiru at Rottentomatoes.com». Rotten Tomatoes. Процитовано 2008-10-18. 
  5. http://www.empireonline.com/500/8.asp

Джерела та література[ред.ред. код]

  • (англ.) Buchanan, Judith (2005). Shakespeare on Film. Longman-Pearson. Chapter 3. ISBN 0-582-43716-4
  • (англ.) Cardullo, Bert (2007). Akira Kurosawa: Interviews (Conversations with Filmmakers). University Press of Mississippi. ISBN 1-57806-997-1
  • (англ.) Goodwin, James (1993). Akira Kurosawa and Intertextual Cinema. Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-4661-7
  • (англ.) Goodwin, James (1994). Perspectives on Akira Kurosawa. G.K. Hall & Co.. ISBN 0-8161-1993-7
  • (англ.) Martinez, Dolores (2009). Remaking Kurosawa: Translations and Permutations in Global Cinema. Palgrave Macmillan. ISBN 0-312-29358-5
  • Prince, Stephen (1999). The Warrior's Camera. Princeton University Press. ISBN 0-691-01046-3
  • (англ.) Yoshimoto, Mitsuhiro (2000). Kurosawa: Film Studies and Japanese Cinema. Duke University Press. ISBN 0-8223-2519-5
  • Крижанівський Б. Троє після Куросави: [Сучас. яп кіномистецтво] // Всесвіт. — 1965. -№ 12. — С. 119—134.
  • Перегуда В. Світ Акіри Куросави // Всесвіт. — 1970. — № 1. -С. 132—153.
  • Хрєнов М. Філософія творчості у фільмах Куросави // Всесвіт — 1974. -І№ 1. — С. 194—206.

Посилання[ред.ред. код]