Куруківський договір 1625

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Куру́ківський до́говір 1625 року — угода, укладена коронним польним гетьманом Станіславом Конєцпольським і козацькою делегацією на чолі з кошовим отаманом Війська Запорозького Михайлом Дорошенком 27 жовтня (5 листопада) 1625 року в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера (неподалік сучасного міста Кременчука) під час повстання Марка Жмайла.

Передумови[ред.ред. код]

Портрет Михайла Дорошенка
Портрет Станіслава Конєцпольського

Влітку 1625 року король Сиґізмунд III Ваза вирішив приборкати «козацьку сваволю», зібрав каральне військо, яке у вересні на чолі з Станіславом Конецпольським вирушило з Бара на Поділлі (його головної квартири) проти козаків.
До коронного війська приєдналися магнати Заславський, Томаш Замойський (воєвода київський, привів 300 людей, 5 гармат), Гаврило Гойський (каштелян київський, з братом і сином, 200 осіб), Станіслав Потоцький (подільський підкоморій), Адам Калиновський (староста брацлавський), Ян Данилович (воєвода руський, 550 осіб), Мацей Лєсньовский (каштелян белзький), князь Вишневецький, Тишкевич, Марцін Казановський (галицький каштелян), Александр Балабан (теребовлянський староста), Якуб Собеський (староста красниставський) зі своїми командами та посполите рушення українських воєводств (загалом біля 30-ти тисяч чоловік).
Прийшовши на південну Київщину, воно почало бої проти повстанців. Місцеві повстанці об'єдналися з запорожцями (налічували приблизно 20 тисяч осіб); очолювані запорізьким гетьманом Марком Жмайлом, чинили жорсткий опір. Після низки важких боїв в урочищі Ведмежі Лози, коли обидві сторони зазнали значних втрат, між королівськими комісарами і козаками було досягнуто компромісу, підписана так звана Куруківська угода.
Переговори почав Станіслав Конецпольський (його військо зазнало великих втрат, подальша боротьба проти повстанців загрожувала поразкою).

Умови угоди[ред.ред. код]

Згідно з угодою:

  • козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тисяч і мав бути складений протягом шести місяців. Вони мали збиратися для допомоги кварцяному війську в разі потреби:
  • підвищувалася річна платня реєстровцям за службу до 60 тисяч злотих (крім додаткової плати старшині);
  • оголошувалася амністія учасникам повстання, за реєстровцями зберігалося право обирати старшого (гетьмана), але його мав затверджувати король чи коронний гетьман Польщі.

Козацькі привілеї були чинними лише на державних (коронних) землях (так званих королівщизнах) і не діяли в маєтках та церковних землях, з яких вони мали виселитися протягом 12 тижнів. Козакам заборонялося вступати в зносини з іноземними державами, робити походи у татарські і турецькі володіння. Гетьман Михайло Дорошенко склав присягу на вірність польській державі й провів демобілізацію козаків. В реєстр попали так звані «статечні», тобто лояльні, заможніші козаки, поза реєстром опинилася козацька «голота» («випищики»), приблизно 40 тисяч чоловік. Вони мали повернутися у попередній стан (селянський чи міщанський), або помиритися з панщиною, проте більшість з них пішла протертим шляхом на Запоріжжя, де Дорошенко розмістив свою залогу з Іваном Кулагою на чолі (1 тисяча чоловік) для боротьби з нереєстровими козаками.

Для забезпечення «порядку» та складання нового реєстру Конєцпольський залишив на Подніпров'ї 15-тисячне військо під начальством Казановського. Воно мало стояти у Києві, Василькові, Трипіллі, Ржищеві, Стайках і Фастові і стояти доти, «покасеста козаки розберутця в 6000», — писали у своїй реляції в Москву путивльські воєводи.

Реєстр склали в призначений термін. Майже одночасно реєстрове військо було поділене на шість полків — Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський.

Назагал Михайло Дорошенко дбав про те, щоб не виходити поза межі Куруківської угоди, хоча безупинними депутаціями до варшавського сейму старався їх поширити.

Сейм 1626 року затвердив Куруківську «ординацію», але практичного значення вона не мала.

Чинність угоди припинено внаслідок козацько-селянського повстання на чолі з гетьманом Тарасом Федоровичем 1630 року.

Наслідки[ред.ред. код]

Одним з найважливіших наслідків Куруківської угоди був остаточний поділ козацтва на дві групи:

  • реєстрових, заможніх (дуків), за якими визнавалися урядом козацькі права й вольності і які здебільшого дотримувалися угодовської позиції щодо польського уряду;
  • нереєстрових, «випищиків», що за Куруківською угодою, мусили повернутися в кріпацтво. Їхнім центром стало Запоріжжя. Вони займали непримиренну позицію щодо магнатів, шляхти і всіх польських властей.

Література[ред.ред. код]

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  • Рад. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.2.
  • Рибалка І. Історія Української РСР. Дорадянський період. Київ. «ВШ». 1978. стор.107.
  • Історія Української РСР. Т.1. к.2 Київ, 1979. стор. 253 — 256.

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.