Куру (космодром)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 5°14′14″ пн. ш. 52°45′38″ зх. д. / 5.23722° пн. ш. 52.76056° зх. д. / 5.23722; -52.76056

Мапа Ґвіанського космічного центру

Космодром Куру́ (Ґвіанський космічний центр, фр. Centre spatial guyanais) — французький космодром, розташований на північному сході Південної Америки, у Французькій Ґвіані.

Загальні дані[ред.ред. код]

Космодром Куру збудований на узбережжі Атлантичного океану, на смузі, приблизно 60 км завдовжки і 20 км завширшки поміж містечок Куру та Саннмарі, на відстані 50 км від столиці Французької Ґвіани Кайєнни.

Координати, град.: 5,2 північної широти; 52,73 західної довготи. Нахили орбіт, град.: мінімальна 5; максимальна 100.

Космодром перебуває під юрисдикцією Франції.

Основні пускові майданчики ELA-1, 2, 3 є власністю Європейської космічної аґенції. Щорічне утримання космодрому обходиться в 172 млн дол., що становить близько 24 млн дол. на кожен запуск РН Ariane.

Загальна площа космодрому ~ 90 000 гектарів. Обслуговуючий персонал — 1400 осіб.

Історія[ред.ред. код]

1962 року був створенийНаціональний центр космічних досліджень Франції (CNES). Того самого року усамостійнився Алжир, уклавши з колишньою метрополією Ев'янські угоди, що передбачали поміж иншого відмову французів від місцевих військових баз. Отож колонізатори мусили покинути й тамтешній космодром Хаммагір до 1967-го. За прийдешні п'ять років доконче потрібно було заотримати новий.

На розляд уряду подали 14 пропозицій щодо будування космодрому в різних місцинах світу: у заморських департаментах Франції та в инших державах (наприклад, у Бразилії чи Австралії). З огляду на географічні переваги обрали саме Куру (не останню ролю відіграла політична стабільність Французької Ґвіани яко частини французької території), і тогочасний Прем'єр-міністр Франції, Жорж Помпіду 14 квітня 1964 року підписав указ про створення Ґвіанського космічного центру.

Наступного року з ініціятиви Французької космічної аґенції почалося будівництво, що в ньому вже на етапі планування задіяли 2500 фахівців з одинадцяти країн. Відтак зводили міст та порт у Куру, розширювали злітно-посадкову смугу міського летовища Рошамбо, розбудовували інфраструктуру і, зрештою, саме Куру, людність якого становила під той час 660 осіб. 9 квітня 1968 року здійснено перший запуск з комодрому: у космос вивели надзвукову ракету Veeronique. Відтак запустили з нього дев'ять ракет «Діамант». Також у 1967-71 роки Ґвіанський космічний центр брав участь у розробці й тестуванні ракет «Европа» та готував дизайн ракета «Аріан».

У 1975 році, коли утворилася Європейська космічна аґенція (ESA), французький уряд запропонував останній використовувати космодром Куру для європейських космічних програм. Отож ESA віднині поліпшувала космодром власним коштом яко свій складник, финансувавши, зокрема, модернизацію пускових майданчиків Куру під програму космічних ракет-носіїв «Аріан» (натепер усі пускові майданчики належать ЄКА). У грудні 1979 року здійснено перший запуск цієї серії — РН Ariane з пускового комплексу ELA-1, який функціонував десять років.

У 1985 року створено другий пусковий майданчик ELA-2. Згодом ESA (від 1987 року) ухвалило рішення про будівництво нового стартового майданчика ELA-3 для запусків РН ARIANE-5. У грудні 1993 року ESA інвестувало в розвиток космодрому 380 млн дол. на три роки. Угода, укладена зCNES передбачає приступ ESA на космодром до 2000 року. 1995 року було оголошено, що космодром Куру буде відкритий для запусків не лише РН ARIANE, а й инших неєвропейських РН (наприклад, для РН ПРОТОН, РОКОТ та ін.).

ESA по ці пори формує дві третини річного бюджету космопорту, що йде на поточне обслуговування польотів і підтрим сервісу космодрому на модерному рівні. Європейська космічна аґенція також финансує нові проєкти на Куру, наприклад, пускові комплекси та промислові підприємства, потрібні для запуску нових носіїв, таких як «VEGA» або для використання «Союзами». У найближчій перспективі передбачене створення пускового комплексу ELA-4 на термін служби 25 років при запусках РН Ariane-5.

З уваги на те, що Ґвіанський космічний центр є предметом численних суспільних відносин, (головно, при запуску ракети), 11 лютого 2008 року космодром відвідав Президент Франції Ніколя Саркозі.

13 січня 2012 року почалося визискування стартового майданчика ZVL для вказаного носія «VEGA».

Зручність космічних запусків[ред.ред. код]

Проєкт «Куру» не дарма обійшов решту конкуренів у 60-х. Космодром має низку переваг над иншими. Так, мала залюненість довколишніх теренів підспіль із виходом до Атлантичного океану, неабияк знижує ризики загину людей у разі проблем із пусковою установкою. Берегова лінія також дозволяє запускати супутники на полярній орбіті в оптимальних умовах.

Завдяки розташованню на широті 5°3', трохи більш як 500 км на північ від рівноденника, він чи не найбільш надається для запуску супутників. Можливі всі азимути між -10,5 ° запуску (на сонячно-синхронну орбіту) і 93,5° (на геостаціонарну орбіту). Опріч того, наближеність до рівноденника дозволяє вносити мінімальні кореґування в траєкторію лету ракет.

Носії також виграють від «ефекту пращі», коли енергія утворюється обертанням Землі навколо своєї осі. Рух самої планети надає апаратам додаткової швидкости в 460 метрів на секунду (1656 км/год) за траєкторії запуску в східному напрямку (зокрема, це робить запуск на 15% продуктивнішим порівняно з північнішим Центром Кеннеді). Ці важливі чинники ощадять паливо та продовжують активне життя супутників.

Удале географічне положення уможливлює злітання під кутом 102°, що відкриває широкий вибір місій зі сходу на північ. Фактично, пускові майданчики Куру придатні для більшости запусків у космос. Високий рівень ефективности, безпеки й надійности космодрому приваблює до нього не лише европейських клієнтів, а й космічні аґенції США, Японії, Канади, Індії, Бразилії та Азербайджану.

Насьогодні ЄКА інвестувала більш як 1,6 мільярду евро в поліпшення й розвиток наземної інфраструктури. ESA має всі вигоди для запуску носіїв «Аріан», включно з ангарами, де готують носії та супутники, технічне обладнання для керування запусками, а також завод з виробництва твердого палива. 2007 року на космопорті розпочали роботи з будівництва майданчиків для пуску російських ракет «Союз-2». Запуск першої з них (Союз-СТБ) відбувся 21 жовтня 2011 року. Другу ракету цієї серії (цього разу СОЮЗ-СТА) вивели на орбіту 17 грудня 2011-го. Останній запуск (Союз-СТБ) здійснили 19 грудня 2013 року.

Основні об'єкти[ред.ред. код]

Пускові комплекси[ред.ред. код]

ELV (CECLES/ELA-1) - РН легкого класу «VEGA»

ELA-2 - РН середнього класу Аріан-4 (визискування завершене 2003 року)

ELA-3 - РН важкого класу Аріан-5

ELS[en]/(фр. Ensemble de Lancement Soyouz) - РН середнього класу «Союз-2»

Допоміжні об'єкти[ред.ред. код]

  • Завод із виробництва рідкого кисню.
  • Завод із виробництва рідкого водню.
  • Завод із виробництва твердого палива для РН «Аріан 5»
  • Будівля готування ракет-носіїв.
  • Будівля заключного збирання.
  • Технічний центр

Безпека[ред.ред. код]

Важливою вартостемірою забезпечення функціонування космодрому є його безпека. Французька Ґвіана слабо залюднена. Понад 90 % її теренів вкрито рівноденниковими лісами. Окрім того, ця місцина геть позбавлена ризику ураганів і землетрусів.

Ґвіанський космічний центр цілодобово охороняється військовиками. Центр військового контролю Куру, база 367 Кайєнна-Рошамбо (фр. Base aérienne 367 Cayenne-Rochambeau), що підпорядковується ВПС Франції, донедавна був оснащений радаром «Кентавр» із радіусом 200 км. 2011 року його замінили новим — на 500 км.

Навколо космодрому чергують мобільні загони поліції. Також спеціяльно задля убезпечення космодрому тут розквартирований 3-й піхотний полк Французького іноземного леґіону. Мається бригада пожежників.

Нещодавні запуски[ред.ред. код]

  • 5 жовтня 2007 року — ракета-носій Ariane 5 GS вивела на орбіту супутники Intelsat 11 та Optus D2.
  • О 21:42 за Ґрінвічем 22 грудня 2007 року європейська ракета-носій Ariane 5 доправила на орбіту перший в історії африканський супутник.
  • 9 березня 2008 року Ariane 5 вивела на орбіту ATV (Automated Transfer Vehicle) Jules Verne «Жюль Верн».
  • 14 серпня 2008 року Ariane 5 вивела на орбіту супутники Superbird 7 для японської компанії Mitsubishi Electric Corporation та AMC-21 для компанії SES Americom.
  • 20 грудня 2008 року Ariane 5 вивела на орбіту супутники HOT BIRD™ 9 и W2M для компанії Eutelsat.
  • 1 липня 2009 року Ariane 5 вивела на орбіту TerreStar 1, найважчий (на час запуску) комерційний телекомуникаційний супутник.
  • 21 жовтня 2011 року ракета-носій «Союз-СТБ» вивела на орбіту два супутники для європейської супутникової навігаційної системи Galileo — «Тііс» и «Наталія». Два космічні апарати відокремилися від розгінного блока «Фрегат-МТ», й були виведені на кругову колоземну орбіту на висоті 23,2 тисячі кілометрів і нахилом 54,7 градуса.
  • 17 грудня 2011 року ракета-носій Союз-СТ вивела на орбіту 6 супутників — Pléiades-1 «подвійного призначения» для оптичної розвідки, чотири військові мікросупутники ELISA для радіоелектронної розвідки, а також чілійський апарат дистанційного зондування Землі SSOT.
  • 25 червня 2013 року російська ракета-носитель «Союз-СТБ» стартувала з космодрому Куру з чотирма телекомунікаційними супутниками британської O3b Networks

Посилання[ред.ред. код]