Кучма Леонід Данилович

Леонід Данилович Кучма
{{{підпис_герба}}}
2-й Президент України
Час на посаді:
19 липня 1994 — 23 січня 2005
Прем'єр-міністр	Віталій Андрійович Масол Євген Кирилович Марчук Павло Іванович Лазаренко Василь Васильович Дурдинець(в.о) Валерій Павлович Пустовойтенко Віктор Андрійович Ющенко Анатолій Кирилович Кінах Віктор Федорович Янукович Микола Янович Азаров(в.о.)
Попередник	Леонід Макарович Кравчук
Наступник	Віктор Андрійович Ющенко
2-й Прем'єр-міністр України
Час на посаді:
13 жовтня 1992 — 21 вересня 1993
Президент	Леонід Макарович Кравчук
Попередник	Вітольд Фокін
Наступник	Юхим Леонідович Звягільський
Народився	9 серпня 1938 (73 роки) Чайкине, УРСР  Чернігівська область
Дружина	Людмила Миколаївна Кучма
Діти	Олена Леонідівна Франчук
Нагороди

Народний депутат України
1-го скликання
КПУ	15 травня 1990	—	10 травня 1994
2-го скликання
позапартійний	10 травня 1994	—	15 липня 1994

Леоні́д Дани́лович Ку́чма (* 9 серпня 1938, Чайкине, Чернігівська область) — український політик, прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005).

Молоді роки

Народився 9 серпня 1938 року у селі Чайкине Чернігівської області. Батько — Данило Прокопович Кучма, загинув на фронті 1944 року. Мати — Параска Трохимівна Кучма, колгоспниця. Одружений, дружина Людмила Миколаївна — почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям». Їх дочка — Олена. Онуки: Роман і Катерина.

Кар'єра

У 1960 р. здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського університету.

У 1961 р. Леонід Кучма познайомився і одружився з Людмилою Тумановою, прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу», а в майбутньому міністра середнього машинобудування СРСР Генадія Туманова. Одруження допомогло Кучмі зробити стрімку кар'єру на «Південмаші».

У 1960—1982 інженер, старший інженер, провідний конструктор, помічник головного конструктора, технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур (Казахстан). Паралельно з 1975 по 1981 секретар партійного комітету комуністичної партії Конструкторського бюро «Південне», пізніше з 1981 по 1982 — секретар парткому Виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод» — на той час найбільший завод військової та ракетно-космічної техніки, а також цивільної продукції у Радянському Союзі.

З 1982 по 1986 — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне», а з 1986 по 1992 — генеральний директор ВО «Південний».

Політична діяльність

У 1990—1992 народний депутат УРСР (XII скликання, а пізніше Верховної Ради України першого скликання), член Комісії з питань оборони і державної безпеки.

Прем'єр-міністр

Жовтень 1992 — вересень 1993 — прем'єр-міністр України, Ради національної безпеки і оборони. У вересні 1993 пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.

З грудня 1993 року — президент Ради промисловців та підприємців України. Березень 1994 — серпень 1994 — народний депутат України 2-го скликання, член міжрегіональної депутатської групи.

Президент України

Перший термін

Підтримка за регіонами на виборах 1994 року

10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України (Передвиборча програма) У 1-му турі президентських виборів набрав 31.17%, найбільше в Криму — 82.6%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів. У 2-му турі: 52.15%, найбільше в Криму і Севастополі — 89.7 та 91.5%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час діючий президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37.92%, а у другому —— 45.1% голосів.

Другий термін

Підтримка за регіонами на виборах 1999 року

14 листопада 1999 вдруге обраний на посаду Президента України. У 1-му турі 9.598.672 голосів (36.49 %), перше місце з 13 претендентів. У 2-му турі 15.870.722 голосів (56.25 %).

Касетний скандал

Восени 2000 був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, на якому нібито були записані розмови президента, глави адміністрації президента Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка, що стосувалися зникнення Гонгадзе. Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованою опозицією. Учасники протесту проводили багатолюдні вуличні демонстрації та створили наметові містечка в центрі Києва. У 2001 Верховна Рада безрезультатно кілька разів намагалася винести недовіру стосовно Леоніда Кучми. 21 березня 2011 року в постанові одного із слідчих Генеральної прокуратури фігурувало прізвище Кучми, що пов"язано з потенційним визнанням того, що мало місце перевищення службових повноважень. 23 березня 2011 року Леонід Кучма прибув до Генеральної прокуратури. Але, коли була спроба організувати там очну ставку його та Миколи Мельниченка, покинув прокуратуру.

Його звинувачували в незаконному продажі зброї, в організації побиття депутата Олександра Єльяшкевича. Леонід Кучма втратив популярність в країні, а згідно з проведеним опитуванням (без джерел) населення йому не довіряли приблизно 60 % і довіряли 10-20 % опитуваних.

Вибори до ВРУ 2002

На парламентських виборах 2002 Кучма підтримав блок «За єдину Україну!», який очолив голова президентської адміністрації Володимир Литвин і прем'єр-міністр Анатолій Кінах. З результатом 11,8 % пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів обраних, головним чином, на Донбасі.

Завершення президентської каденції

Незадовго до початку президентської передвиборної кампанії 2004 року Конституційний суд України надав Кучмі право балотуватися на посаду голови держави утретє, але той відмовився. У грудні 2004 року новим президентом України був вибраний Віктор Ющенко.

Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проектах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації.

21 березня 2011 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти Президента України (1994-2005 рр..) Леоніда Кучми у рамках справи про вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе.

Пам'ятник

27 вересня 2007 року в Києві, на майдані Слави, прихильники цього блоку встановили гіпсовий пам'ятник Леоніду Кучмі, що зображав його у вбранні римських громадян. Через декілька годин після встановлення пам'ятник був викрадений.

Герб

Герб Леоніда Кучми

Герб Л. Д. Кучми був створений у 1999 році. В щиті, перетятому лазуровим і золотим, лев протилежних тинктур, армований червоним, що йде на задніх лапах і тримає в предніх лапах Державний герб України — золотий тризуб в лазуровому п'ятикутному щиті з золотою облямівкою. Щит увінчаний золотою Українською адміністративною короною, над якою лицарський шолом. Клейнод: на двухколірному бурелеті (лазур, золото) золотий, армований червоним, лев, що виходить, і тримає в лапах срібний тризуб. Намет лазуровий, підбитий золотом. Щитотримачі: два діамантових чернігівських орла, армованих золотом, з червоними язиками. Девіз: RE, NON VERBIS — «Ділом, не словами».

Нагороди

• 1976 Орден Трудового Червоного Прапора.
• 1981 Лауреат Ленінської премії.
• 1993 Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
• 1999 Золотий орден Св. князя Володимира I ступеня (УПЦ МП).
• 1999 Орден святого рівноапостольного князя Володимира I ступеня (УПЦ КП).
• 2000 Орден «Золота Віфлеємська зірка» (Палестина).
• 2000 Орден Лицарів Гробу Господнього.
• 2003 Найвища Державна нагорода Республіки Молдова «Орден Республіки».
• 2004 Диплом і медаль почесного доктора Національної академії державного управління при Президентові України.
• 2004 Орден Української православної церкви преподобного Іллі Муромця I ступеня.
• 2004 Почесний знак Співдружності Незалежних Держав.
• 2004 Диплом Почесного доктора, мантія і медаль Національного університету «Узбекистан» імені Мірзо Улугбека (м. Ташкент).
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (Російська Федерація, 20 квітня 2004) — за великий особистий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами Росії та України (орден був вручений Леоніду Кучмі Президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим у Кремлі 28 липня 2011 року)

Монографії і публікації

• 2000 «Вірю в український народ». Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 2000 — Збірка виступів Леоніда Кучми.
• 2001 Книга «Про найголовніше».
• 2003 Книга «Україна — не Росія».
• 2004 Книга «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні».

Дивіться також

• Дніпропетровський клан
• Кучмовіз
• ГПУ порушила кримінальну справу проти Кучми за підозрою в організації вбивства журналіста Гонгадзе

Література

• Бондаренко К. Леонід Кучма: портрет на фоні епохи. — Харків «Фоліо», 2007; 636 стр.
• Луканов Ю. «Третій президент. Політичний портрет Леоніда Кучми» — Київ, 1996
• Леонід Кучма. Досьє.(рос.)

Посилання

• Довідник "Хто є хто в Україні", видавництво «К. І.С»
• Біографія Леоніда Кучми. Сайт журналу «Новинар»
• Верховна Рада України 1-го скликання
• Верховна Рада України 2-го скликання