Кючук-Кайнарджийський мирний договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Місце підписання договору

Кючук-Кайнарджийський мирний договір (тур. Küçük Kaynarca Antlaşması) — мирний договір між Росією і Османською імперією, підписаний 10 (21) липня 1774 в Кючук-Кайнджарджі, (Добруджа, Болгарія) фельдмаршалом Петром Румянцевим і представниками Османської імперії; завершив російсько-турецьку війну імператриці Катерини II. Підтвердив територіальні завоювання Росії в рамках попереднього Бєлградського мирного договору від 1739 року.

Опис[ред.ред. код]

В умовах миру:

Пам'ятна дошка на місці підписання

Османська імперія втратила Кримське ханство, якому вона була вимушена надати незалежність. Ханство, було номінально незалежним, фактично було залежне від Росії і було офіційно анексовано Росією в 1783. Також Росія отримала, узбережжя Азовського моря, але не мала права на будівництво фортець на узбережжі та каботажне плавання.

Цим мирним договором підкреслений момент, з якого починається поступове ослаблення Османської держави і одночасно з цим зростання впливу Росії на Балканському півострові. Османська імперія затягувала ратифікацію договору, прагнучи добитися перегляду умов, що стосуються в першу чергу Молдавії і Мунтенії. У цьому її підтримували європейські держави, стурбовані посиленням впливу Росії в дунайських князівствах.

В результаті Кючук-Кайнарджійського мирного договору посилився національно-визвольний рух населення Молдови. Послідували низка звернень від влади князівства до Російського імператора з проханнями контролю виконання зобов'язань Османської імперії і підтримки в розширенні автономії.

Кючук-Кайнарджийський договір 21 липня 1774 року сприяв переселенню сільських громад з країн Балканського півострова і Подунав'я на Українські землі. В договорі визначались умови переселення. Сім'ям, які бажали залишити свою вітчизну і переселитися в інші місця, був дозволений вільний виїзд зі всім майном. Щоб ці сім'ї могли владнати справи, їм був даний річний строк для вільного переселення, рахуючи від дня розміну трактату. З іммігрантів не вимагалася і не стягувалася ніяка грошова або інша сума за старі рахунки, якого б походження вона не була. З них також не вимагалася жодна контрибуція або плата за весь військовий час і за великі їх страждання і розорення, пережиті протягом війни, і ще на два роки вперед, вважаючи із дня розміну трактату. Жителі різних національностей і соціального стану з територій, що поверталися Османській імперії, які перебували на службі у російській армії і бажали понад даний їм річний термін переселитись до Російської імперії, могли зі своїми сім'ями і зі своїм майном відійти разом з російськими військами. Уряд Османської імперії зобов'язувався нічим не перешкоджати переселенню.

Пункти Кючук-Кайнарджийського мирного договору узаконили переселення громад в Україну, яке відбулося під час війни, в тому числі і великої болгарської громади (400 сімей) з села Алфатар (Флатар) Силістрійського округу у 1773-1774 роках. Територія, що знаходилась поблизу Силістрії, була ареною головних бойових дій війни 1768-1774 років. Побоюючись репресій з боку турецької адміністрації за допомогу російській армії, представники алфатарської громади звернулися у 1773 році до головнокомандувача російських військ графа П.О.Румянцева. Румянцев їх прийняв, і після бесіди доручив майору Штиричу з 72-ма гусарами провести болгар від берегів Дунаю до фортеці Святої Єлизавети. Прибувши туди восени, вони були розміщені на зиму в селах сербського гусарського полку: Дмитрівці, Аджамці і Диковці. Навесні 1774 року граф П. О. Румянцев прибув у місто Кременчук, де, після наради з місцевим начальством, в якій брали участь представники від алфатарської громади, було вирішено розселити болгар у вибраному ними болгарському селищі Вільшанка та інших навколишніх болгарських селах, населення яких до того часу значно зменшилось внаслідок війни. Після переходу болгар у 1773 році і зимування в місцевостях біля Єлизаветграду, в 1774 році головнокомандувач армії граф Румянцев надав їм право вибрати собі місце для поселення на землях, відведених колишнім вихідцям з Османської імперії. Таким чином, болгари відразу ж після переходу поселились на вибраному ними урочищі при річці Синюсі. В 1774 році до Вільшанки була перевезена трикупольна дерев'яна церква в ім'я святого Іоана Милостивого - покровителя болгарських іммігрантів, побудована в Київській або Подільській губернії. Дозвіл на її будівництво вільшанці отримали у 1772 році, але будівництво було розпочате в 1773 році. Керував перевозом церкви Христофор Степанов.

Про появу однієї з частин громади з села Алфатар у Вільшанці доповідав отаман Калніболотського куреня Антон Білий у Рапорті від 16 липня 1774 року кошовому отаману Низового Запорізького Війська Петру Івановичу Калнишевському (1762-1775). Отаману Калніболотського куреня Антону Білому було дане розпорядження просуватись лівим берегом Синюхи, а після цього стати в гирлі Чорного Ташлика, де була Калмазова слобода, і робити роз'їзди вверх Синюхи і Ташликом вище Чорного Ташлика над Синюхою верст в дві. Виконанню цих завдань перешкоджали команди відставного гусарського майора Ставровського, які стали по бродах вище Катеринського шанця по річці Синюсі до "Грузької установи" і які скрізь підстерігали людей, що їхали з земель, підлеглих Війську Запорізькому Низовому, щоб ані під яким приводом до Польської області і звідти не проїжджали. За чотири тижні до прибуття запорожців, в слободу Маслово прийшло на поселення більше ста сімей болгар. Вони оселилися там, де були сінокосні луки по Чорному Ташлику і в інших місцях. Болгари і Молдавського полку молдавани, які оселились на Синєбродському броді скосили по річках сіно і очерет. Накошене в Чорному Ташлику сіно чотирма чоловіками, які прийшли на поселення з Калмазової слободи і були розігнані військовим осавулом Степаном Голехом, болгари з дозволу капітана Ісаєва забрали і косити більше не пускали. Тому, на думку Антона Білого, якщо козаки будуть зимувати у цій місцевості, то їм нічим буде годувати коней. Для збору посіяного в Калмазовій різними людьми збіжжя був надісланий від полковника Звєрєва вахмістр. Болгарам, які прийшли до Вільшанки і в сусідні села у 1774 році, надавались ті ж права і пільги, визначені в Маніфесті Катерини ІІ, що й усім іншим “вихідцям із Болгарії”. Внаслідок переселень середини - другої половини XVIII століття у Вільшанці мешкали вихідці з-під Рущука, Відіна, Силістри і з Добруджи. Частина населення Вільшанки ще в кінці XIX століття називалась "добруджанами". Болгари, які переселились в Україну раніше 1750-х років, не включалися в число тих, що мали право на пільги, як і інші корінні жителі Причорноморських степів.

Скориставшись ситуацією, Російська імперія порушила питання про статус князівства і в березні 1779 року була прийнята Айнали-Кавакська конвенція, оголошена частиною Кючук-Кайнарджійського договору. Ця конвенція підтверджувала юридичну силу поступок з боку Порти і перераховувала її зобов'язання перед Молдавією. Зокрема, князівству були повернені 15 сіл, приєднаних до турецьких райятів. Молдавські представники в Стамбулі отримали дипломатичну недоторканність. Порта обіцяла не робити замах на свободу християнського віросповідання. Умови договору не могли бути відмінені султаном або його наступниками. Мирний договір передбачав і заснування російського консульства. Генеральне консульство в Молдавії, Мунтенії і Бессарабії було утворене в грудні 1779 року з резиденцією в Бухаресті. Проте фактично консульство почало роботу тільки у 1782 році через протидію Порти і низки західних країн. Османський уряд з метою перешкодити роботі російського консула дозволило в 1783 році відкрити австрійське, а в 1786 році і прусське консульство. Проте це тільки сприяло посиленню самостійності в зовнішній політиці Молдавського князівства.

28 грудня 1783 року було підписано ще одну угоду між Росією і Портою, згідно з якою остання знову зобов'язалася точно виконувати положення Кючук-Кайнарджійського мирного договору, а також Айнали-Кавакської конвенції. Пізніше був уточнений порядок призначення і зміщення господарів Молдавського князівства, розмір і порядок стягування данини тощо. Підписання Кючук-Кайнарджійського договору і подальших угод ослабило вплив Османської імперії на Балканах і послужило розширенню російсько-молдавських політичних зв'язків.

Джерела[ред.ред. код]