Кяриз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Канатараб. قناة‎) або кяризперс. كاريز‎) є системою водного господарства яка забезпечує надійну поставку води до людських поселень або за для поливу в спекотному, аридному та напіваридному кліматі. Технологія, виникла в древній Персії,[1][2][3] і після розповсюдилась серед інших культур, особливо після Ісламських завоювань Іберійського півострова, південної Італії і Північної Африки.[4]

Подача води[ред.ред. код]

Кяризи побудовані як серія кринично подібних вертикальних шахт, пов'язаних тунелями.

Переваги:

  • Кяризи дозволяють поставляти велику кількість води до поверхні без потреби в перекачці.
  • Дозволяє транспортувати води на великі відстані не гублячи більшу частину води при випаровуванні і всмоктуванні в ґрунт.

Зазвичай кяризи будують від джерела біля підніжжі гір де водоносний горизонт найближче підходить до поверхні. З цієї точки будують кяриз з постійним нахилом до точки де він виходить на поверхню. .[5]

Зазвичай до міста йде декілька кяризів. Вода з кяризів визначає соціальний стан мешканців міста. Біля виходу кяриза на поверхню мешкають найзаможніші — бо вода тут чистіша та прохолодніша.[5] Останнє важливе, бо вода з кяризів викорствується для зниження температури в оселі влітку. Вниз за течією і чим далі від виходу кяризу селяться усе бідніші верстви населення. Дехто влаштовує приватні підземні басейни для зберегання води.[5]

Забудова міста здійснюється згідно з рухом води кяризом і його відгалуженнями.

Розташування оселі і сільського господарства вниз по кяризу після поселення небажана: йде прогресуюче забруднення води і в сухі роки велика вірогідність, що вода просто не дійде.[5]

Особливості регіонів, де використовуються кяризи[ред.ред. код]

  • Відсутність великих річок з цілорічним стоком здатним підримати штучне зрошування.
  • Близьке розташування гір та гірських пасм до родючих земель.
  • Аридний клімат, що унеможливлює використання звичайних каналів через сильне випаровування.
  • Водоносний горизонт в області з родючим ґрунтом занадто глибокий, що унеможливлює використання звичайних колодязів.

Будівництво і підтримка в робочому стані фінансується зазвичай торговцями або місцевими землевласниками. На середину 20-го сторіччя у використанні в Ірані було приблизно 50 000 кяризів. Кяризи вельми стійкі до землетрусів, повеней та воєн.

Будівництво[ред.ред. код]

Традиційно будівництво кяризів було справою чорноробочих мукані (muqannīs) і виконувалось в ручну. Професія зазвичай добреплачувана і передавалась від батька до сина..[5]

Підготовка[ред.ред. код]

Підготовка розпочинається з пошуку підземного джерела. Найлегший пошук і видобуток води в конусі виноса. Мукані досліджують річище що несе воду з гір і його підземне продовження за корінням рослинності і просочуванню. Далі йде прокопування пробного шурфа і якщо джерело визнається придатним і достатньо водоносним розпочинається будівництво..[5][6]

Після цього йде підготування обладнання: тара (зазвичай шкіряні мішки), мотузки для підйому ґрунту на поверхню, сокири, шуфлі і заступи, смолоскипи, васерваги для вимірювання нахилу. В залежності від ґрунту можливе застосування керамічних кілець.[5][6]

Хоч методика будівництва кяризу проста вона потребує розуміння підземної геології і чіткого вимірювання нахилу — малий сприяє замулюванню, а великий призводить до розмивання і навіть руйнування кяризу. Не правільне розуміння ґрунту призводить до руйнації що потребує переробки, а в гіршому випадку і до загибелі копачів..[6]

Проходка[ред.ред. код]

Конструкція кяризу

Будівництво кяризу виконується зазвичай командою 3—4 мукані. При будівництві невеликого кяризу одна людина веде горизонтальну проходку, одна дістає ґрунт на поверхню, решта розплановує ґрунт.

Копання кяризу розпочинається від місця споживання в напрямку джерела. Вертикалььні шахти будують на відстані 25-35 метрів. Відстань між вертикальними колодязями залежить від відстані між ними і зусиллям потрібним за для їх копання та обслуговування. Загалом, чим меньша відстань між поверхнею і кяризом (чим мілкіше він пролягає) тим ближче вертикальні шахти.

Якщо кяриз вельми довгий проходка може початись з обох боків. Іноді добудовуються допоміжні кяризи за для збільшення водотоку.[5][6]

Більшість кяризів Ірану завдовжки менше 5 кілометрів, але повна довжина кяризів разом з відголуженнями часто понад 16 км, а деякі, накшталт кяризів Керману понад 70 км завдовжки. Вертикальні шахти зазвичай 20—200 метрів завглибшки. В Хорсані зустрічаються кяризи завглибшки до 275 метрів. Вертикальні шахти потрібні як для будівництва, так і для вентиляції.[5][6]

В середньому кяризи мають параметри: 50-100 сантиметрів завширшки і 90-150 заввишки. Нахил в середньому між 1:1000 та 1: 1500..[5][6]

Швидкість проходки залежить від глибини. При глибині 20 метрів, бригада з 4 осіб може пройти до 40 м за день, при глибині 40 метрів ця бригада може пройти лише 20 м на день і при глибині 60 м лише 5 м на день. Будівництво глибоких кяризів займає декілька років, а то й десятиліть.

Викопаний ґрунт складають біля вертикальних шахт, забезпечуючи захист від дощу й вітру. З повітря вертикальні колодязі нагадують воронки від бомб.[6]

Обслуговуванння[ред.ред. код]

Вертикальні шахти можуть бути заглушені за для зменшення потраплення у кяриз піску та пилу. Кяризи мають час від часу чиститись від пилу та мулу, відновлюватись від ерозії та обвалів. Вентиляція має забезпечувати безпечне находження людини.

Цінність[ред.ред. код]

Цінність кяризу залежить від якості, об'єму та регулярності подачі води. Більша частина населення Ірану історично залежало від води кяризів, заселялися ті області, де було можливо будівництво кяризів. Хоч вартість будівництва кяризів велика, але за тривалий час свого існування вони багато раз окуповуються.

Інші застосування[ред.ред. код]

Аб анбар з двома куполами місто Наїн, біля Йєзда
Система охолодження з вітрової башти та кяризу

Системи розподілу[ред.ред. код]

Досягнувши міста кяризи часто розгалужуються на меньші канали, які також йдуть під землею щоб уникнути забруднення.

Водозбереження[ред.ред. код]

Аб анбар — традиційний резервуар для збереження води в давнину

Охолодження[ред.ред. код]

Кяриз в поєднанні з вітровою вежею може забезпечити охолодження разом з поставкою прохолодної води. Вежа вітру—подібна до димоходу споруда яка здіймається вище за оселю, щоб спіймати домінуючий вітер. Повітря що входить до вежі направлено поперек вертикольної шахти що йде до кяризу. Цей вентеляційний струмінь створює нижчий тиск (див.Закон Бернуллі) і змішується з прохолодним повітрям тунелю причому не викликаючи випаровування. В сухому кліматі пустелі зниження теммператури повітря може сягати 15 °C. Змішане повітря все ще лишається сухим і прохолодним. Вітрові вежі використовуються вже понад тисячу років.[7]

Зберегання льоду[ред.ред. код]

В 400 році до Р.Х. перські інженери вже справлялися с задачею зберегання криги у пустелі в середині літа. Лід привозили з навколишніх гір взимку у великій кількості і заготовлювався в якчалах (льодові ями). Велике підземне сховище з товстими ізольованими стінами було пов'язано з кяризами і вежами вітру, з метою утримання прохолодного повітря. В результаті крига скресала вельми повільно і була доступна цілорічно.

Використання кяризів[ред.ред. код]

Азія[ред.ред. код]

Афганістан[ред.ред. код]

Кяриз

Багато кяризів на півдні Афганістану: Кандагар, Урузган, Німроз, Гільменд. Безперервна 30 річна війна зруйнувала багато цих давніх споруд. Під час війни обслуговування кяризу не завжди можливо. Відновленню і будівництву кяризів перешкоджає висока вартість праці і мала кількість фахівців. Велика кількість дехкан залишає навіть діючі кяризи на користь труб і дизельних насосів.

Іран[ред.ред. код]

Приблизно 4/5 води що використовується в Ірані здобувається завдяки кяризам. Але тому через скорочуння сільського господарства зменшується і використання кяризів. Губиться технологія будівництва. Оскільки обслуговування і будівництво кяризів вельми небезпечна робота, люди відмовляються від них на користь свердловин.

Найдавніший і найбільший відомий кяриз знаходиться в іранському місті Гонабад, він вже 2 700 років забезпечує водою сільське господарство і місто з населенням в 40 тисяч людей. Його глибина більш 360 м і довжина понад 45 км.

В іранській архітектурній традиції кяриз це маленький канат, що використовується для розподілу води в місті.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Ahmad Y Hassan, Transfer Of Islamic Technology To The West, Part Ii: Transmission Of Islamic Engineering
  2. Qanat, Kariz and Khattara: Traditional Water Systems in the Middle East - By Peter Beaumont, Michael E. Bonine, Keith Stanley
  3. The Traditional Crafts of Persia: Their Development and Technology by Hans E. Wulff
  4. «Transmission of Islamic Technology - Qanat». www.history-science-technology.com. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2007-10-22. 
  5. а б в г д е ж и к л Kheirabadi, Masoud (1991). Iranian Cities: Formation and Development. University of Texas Press. ISBN 0-292-78517-8. 
  6. а б в г д е ж Smith, Anthony (1953). Blind White Fish in Persia. London, George Allen & Unwin. ISBN none. 
  7. Bahadori, M. N. titled "Passive Cooling Systems in Iranian Architecture" Scientific American, February 1978, pages 144-154.

Джерела[ред.ред. код]