Кілікійське царство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Кілікійське королівство — вірменське феодальне князівство, у подальшому королівство, яке існувало у Кілікії з 1080 до 1375 року. Виникло на початку XI століття у результаті масового мігрування вірмен з території Вірменії, викликаного нападом сельджуків, а також захопленням Візантією міст Васпуракана, Ані та Карса, переселенням вірмен до західних областей імперії.

Кілікійське царство у 1265 році

Історія[ред.ред. код]

Перші поселення[ред.ред. код]

Перша поява вірмен в долині, відноситься до I століття до Р. Х., коли вірменський цар Тігран II приєднавши цю область до Великої Вірменії, розмістив тут як поселенців багато вірмен. Незабаром цар зазнав поразки у війні з Римом, а землі, завойовані раніше, разом з осілими вірменами відійшли до Римської імперії. Однак і при римському пануванні вірмени становили деяку частину населення регіону, так, багато хто з вірменських мучеників того часу, були вихідцями з кілікійської долини, серед яких був Полієвкт Мелітинський. Подальше поселення вірмен в регіоні пояснюється прийняттям у 301 році Вірменією християнства, з наступним неприйняттям в 451 році Халкедонського собору, а також експансією ісламу викликаного арабською навалою . Про наявність великого вірменського елементу в регіоні говорить і той факт, що письменник IV століття Амміан Марцелл, повідомляє, що Іську затоку в той час називали «Вірменською затокою». У листі написаному з Кілікії в V столітті, Іоанн Златоуст повідомляв, що живе він у вірменському селі, і що власником округу є вірменський князь. До VI століття, після падіння династії Аршакидів, кількість вірмен у регіоні значно збільшується. Цьому сприяла переселенська політика арабських халіфів, які насильницьким шляхом змушували вірмен залишати батьківщину і поселятися на берегах Чорного і Середземного морів. Внаслідок цього чисельність вірменського населення в країнах на захід від Євфрату протягом століть весь час збільшувалася.

З VII століття Кілікія була свого роду прикордонною зоною між Візантією і арабським халіфатом. У другій половині X століття, до моменту завоювання Візантією Кілікії та Атіохіі ці землі вже мали значне вірменське населення, яке в результаті тюркського вторгнення до Вірменії в XI столітті ще більше зросло.

Міграція вірмен у регіон[ред.ред. код]

У другій половині XI століття вся територія Вірменії, крім Сюніка (Зангезур) і Ташир-Дзорагетського царства, піддалася навалі турків-сельджуків. Втрата національної державності після завоювання Візантією, а також навала сельджуків призвели до масового переселенню вірмен в Кілікію та інші регіони. З цього періоду на Вірменському нагір'ї та в Закавказзі почався багатовіковий процес витіснення вірменського і курдського населення прийшлим тюркським. Внаслідок завоювання Візантією вірменських земель від Едесси до Самосати і Меліта, а також внаслідок її політики, до початку XI століття на території Сирії, Месопотамії і малоазійських фем Візантії були значні поселення вірмен. Наприкінці століття, після битви під Манцикертом, сельджуками було створено свою першу державу - Румський султанат, який включав усю Вірменію і внутрішню частину Анатолії, звідки посилювалася міграція вірмен до азіайських прибережних областей, особливо в Кілікію і Єфратес.

Вірменські князівства[ред.ред. код]

Візантійській імперії не вдалося створити собі опору серед населення завойованих вірменських земель. Не сприяло зміцненню кордонів Візантії і переселення вірмен в прикордонні феми. У межах кордонів імперії виник ряд напівнезалежних вірменських князівств, що тягнулися від Сирії до Закавказзя. Вірмени зберегли свою культуру, церкву і державність.

Правителі Візантії, що переслідували вірменських володарів і намагалися нав'язати вірменам халкідонітство, щосили намагалися нівелювати специфіку новоутворених князівств. Чим вище була загроза з боку сельджуків, тим наполегливішими ставали спроби імперії знищити вірменські князівства Малої Азії, які в міру ослаблення позицій центрального уряду, ставали все більш автономними. Вірмени, зі свого боку, вважали тягарем опіку імперії, і лише сельджуцьке вторгнення пришвидшило рух вірмен проти Візантії та утворення незалежної вірменської держави у Малій Азії.

У 1070 армія під командуванням майбутнього претендента на корону Никифора Меліси і батька майбутнього імператора Олексія Мануїла Комніна, була розбита сельджуками біля Севастії. Вірменське населення, зважаючи на дискримінаційну політику Візантії, байдуже поставилося до цього. Рік по тому, йдучи в похід проти сельджуків, Роман Діоген прибув до Севастії, де його придворні висловили ряд претензій дітям місцевого вірменського князя. У результаті, за наказом Діогена місто було розграбоване і спалене, а спроба прибулого Гагіка II примирити ворогуючі сторони була безуспішна. Події трапилися в Севастії ознаменували собою остаточний розрив відносин вірменських князів Малої Азії з імперським урядом, що в звичайному рахунку не сприяло зміцненню позицій імператора напередодні вирішальної сутички з сельджуками при Манцикерті.

Після поразки візантійських військ у Манцикертській битви і громадянської війни вірменські князі стають фактично незалежними. У цей час новий імператор Михайло VII Дука призначає доместиком Сходу свого двоюрідного брата Андроніка Дуку. Філарет Варажнуні, який раніше обіймав цю посаду, не визнає це призначення. Не визнавши владу Михайла, Варажнуні порвав з Візантією, а до 1071 фактично став правителем незалежної вірменської держави, зміцненню якої сприяла міграція вірмен з територій, які зазнали сельджуцького вторгнення. Ставши на чолі вірменів він переносить престол католикоса у свої володіння, і приєднує до своєї держави вірменські князівства Мараша, Кесуна, Едесси, Андріуна (поблизу Мараша), цовка (поблизу Айнтаба), Бенкету (поблизу Едесси) і ряд інших земель. Зовнішньополітичний фактор зумовив порівняно спокійне життя царства Варажнуні. Перелом настав у 1081, коли після угоди з Візантією почалася експансія Румського сельджукского султанату в південно-західному напрямку, жертвами якої стали держава Філарета Варажнуні та інші вірменські князівства Малої Азії. Царство Варажнуні, простягнулося від Месопотамії вздовж Євфрату до кордонів Вірменії, що охоплювали Кілікію, Тавр і частина Сирії з Антіохією, проіснувало порівняно недовго з 1071 по 1086. Після 1086, коли Варажнуні втратив останні міста, де ще знаходилися його гарнізони, на території Кілікії та Приєвфраття утворилося ряд незалежних вірменських князівств. Незважаючи на розвал, царство Філарета в умовах сельджукскої навали в Закавказзя стало центром для вірменських емігрантів, розсіяних по всьому Близькому Сходу. Воно мало величезне значення для консолідації вірмен у пізніших державних утвореннях, що виникли на руїнах держави Варажнуні. До 1097 у Приєвфратті і Кілікії утворюється ряд незалежних вірменських князівств. На Євфраті вірменські князівства, за винятком князівства Каркар, проіснували аж до 1116—1117 років, після чого були анексовані хрестоносцями. У Кілікії в другій половині XII століття вірменське князівство Рубенідів посилилося настільки, що інші вірменські князівства змушені були визнати залежність і увійти до його складу. Таким чином, у Кілікії почала поступово утворюватися вірменська ранньофеодальна монархія та ієрархічна феодальна система, очолювана Рубенідами.

Держава Філарета Варажнуні , 1076р

Див. також[ред.ред. код]

Вірменія Це незавершена стаття з історії Вірменії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Візантії Це незавершена стаття про Візантію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.