Кімерійці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кіммерійці
Kimerian.jpg
Нимрудський рельєф із зображенням кімерійських воїнів
Загальна кількість невідомо
Найбільші розселення Північне Причорномор'я, Південна Україна, Північний Кавказ, Кубань
Мова кімерійська мова
Релігія язичництво


Кіммері́йці або Кіммери (грец. κιμμέριοι) — стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н. е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

Походження[ред.ред. код]

Кіммерійці на півночі Анатолії (сучасна Туреччина) між Фригією та Урарту

Походження кімерійців цікаво знаходиться в стародавніх Ведах та Іранських клинописах, вважається, що вони були індоєвропейцями. Істориками вважається, що мова кімерійців належала до іранської мовної групи, або принаймні, кімерійці мали іранський правлячий клас, оскільки відомі з асирійських джерел імена кімерійських царів безсумнівно іранського походження. Деякі литовські дослідники висловлюються про кіммерійців, як балтів. Татарські дослідники висловлюються про давньотатарське походження, а саме про походження булгар від них. Це підтверджується записами у античній «Історії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир).

В археології дуже мало відомо про кімерійців північного узбережжя Чорного моря. Їх зв'язують із зрубною культурою, яка витіснила ранішу катакомбну культуру (4000-1200 до н. е.).

Декілька кам'яних стел, знайдених в Україні і Північному Кавказі, були віднесені до кімерійців. Їх стиль явно відмінний як від пізніших скіфських стел, так і раніших стел ямної культури й Кемі-Обської культури.

Історичні згадки[ред.ред. код]

Біблія[ред.ред. код]

Територія України в передскіфську добу. Кімерійські пам'ятки

Кіммерійців пов'язують з біблійним Тоґарма, сином Ґомера, онука Ноя. Країну кімерійців — Гамірр — поміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Антична топоніміка пов'язує з кімерійцями території Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кімерійський, Кімерік, Кімерійський вал, кімерійські переправи тощо). Однак, зважаючи на ту роль, яку кімерійці відіграли в історії названих країн Малої і Передньої Азії, є підстави гадати, що під кімерійцями слід розглядати могутні об'єднання пастушо-землеробських племен, які населяли степи від Дністра до Дону.

Одісея[ред.ред. код]

Вперше згадуються в «Одіссеї» Гомера (близько VIII століття до н. е.) та «Історії Геродота» (V століття до н. е.), а під ім'ям «гімірра» — в ассирійських клинописних текстах кінця VIII—VII століть до н. е.

Ассирійські джерела[ред.ред. код]

Походи кіммерійців на Колхіду і Урарту

Ассирійські документи: пророцтва, писання, хроніки - належать до часів Саргона II, Сенахериба, Езарґадона та Ашурбаніпала до другої половини VIII ст. та до VII ст. до н. е. Вони говорять нам про бурхливий період в історії двох великих держав у сточищі Євфрату: Халдейського королівства Ван (Вірменія) та королівства Ассирії. Індоєвропейські племена, що наступали зі сходу та півночі на ті королівства, ті джерела називають Gimirrai (Кімери) та Ashguzai (Скити). Кімерійці з'явилися на кордонах Вану при кінці VIII ст. до н. е. і окупували королівство Ван десь по 714 році до н. е. На початку VII ст. до н. е. кімри разом з королем Вана Rusas (680-645 до н. е.) та іншими індоєвропейськими племенами почали наступати на Ассирію. Відомо про перебування кіммерійців в Урарту, про їхні війни проти Ассирії, завоювання більшої частини Лідії, вторгнення до Каппадокії, Фрігії, Пафлагонії. Цей натиск, мабуть, був спричинений натиском скитів, які посувалися на схід до королівства Ван. Ассирійський король Езаргадон (Асархаддон) та скитський Бартатуа створили союз проти кімрів та калкедонців. Внаслідок цього у 679678 роках до н. е. кімерійці були розгромлені, і витиснуті до Малої Азії. Там кімри перше зустріли опір короля Лідії, але вже в 652 році до н. е. вони завоювали Лідію і пограбували цілу Малу Азію. Та в 637 році до н. е. ассирійці зі скитами знищили силу кімрів, зменшуючи їх до частини в Кападосії, яка залишилася надалі кіммерійською. Місце кіммрів в Малій Азії зайняли скити, які втрималися там аж до 606 року до н. е., за винятком двох областей в Вірменії: Сакасена та Скитена, що залишилися скитськими назавжди.

М. Ростовцев каже, що кімри посувалися в південному та західному напрямі задовго ще до навали скитів. Основуючись на ассирійських джерелах, М. Ростовцев схиляється до думки, що кімри з'явилися в Малій Азії десь у VIII ст. до н. е., отже, до приходу туди скитів. Та і Страбон також свідчить, що кімри зайшли до Малої Азії через Дакію і Дарданелли. М. Ростовцев, боронячи теорію, за якою скити витиснули кімрів з України, все ж визнає, що не витиснули їх з Кубані. Він знайшов сотки доказів у кубанських могилах, що кімри жили на Кубані до приходу скитів і після їх приходу, іншими словами, кімри були ніхто інший, як споконвічне автохтонне населення України - нащадки трипільців. Зрештою, М. Ростовцев сам напів-визнає це. У своїй книзі "Iranians and Greeks in South Russia" він пише: «Нема ніяких свідоцтв ані про час, коли кімри вперше з'явилися в Україні, ані про час, коли її покинули, ані про їхню національність, ані про те, чи вони були автохтонами України чи зайдами». Та й цей великий прихильник іранської теорії все ж визнає кімрів індоєвропейським (арійським) народом - траками на підставі того факту, що в Босфорській державі королі мали тракійські імена, а так само багато людей з тракійськими іменами були серед населення Танаїсу за римських часів.

Згодом кімерійці змішалися з місцевим населенням. Можливо, частина їх залишилася в гірській частині Криму і стала предками таврів.

Царі Кіммерійців[ред.ред. код]

2188-2160 Незерде
2155-2127 Сгераган
Тітду
Голгу
Мемнунн
Іммадх
Іммбра
Теушпа (загинув близько 679 до н. е.)
Дугдамме - (Тугдамме , Лігдаміс) (помер у 640 до н. е.)
Сандакурру (Шандакурру) (після 640 до н. е.)

Грецькі джерела[ред.ред. код]

За грецькими джерелами, вона виглядає трохи інакше. Вже їхня «Одіссея» називає народ, що жив на північних берегах Чорного моря, кімрами. Геродот і Страбон пишуть про велику Кімрійську державу на північних берегах Чорного моря та на обох берегах Керченської протоки із столицею Кімерикон. За Геродотом, племена кімерійців очолювали царі. Однак царських поховань в Українському Причорномор'ї не виявлено. Відомо кілька сотень ваз т. зв. «Керченського» стилю, на яких зображені Амазонки, що воюють Греків. Ці вази походять з VII ст. до н. е. Геродот каже, що в VII столітті до н. е. кіммерійців витіснили і частково асимілювали скіфи.


Матеріальна культура, господарство і побут кімерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кімерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели. Відомі пам'ятки пізнього періоду зрубної культури, що датуються X — початком VIII століття до н. е. Кімерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Саме воїнів деякі дослідники вважали кімерійцями часів походів до Малої і Передньої Азії.


Одяг[ред.ред. код]

На підставі образотворчого мистецтва сусідніх народів відновлюють одяг кімерійців. Вони носили шкіряні куртки, штани, чоботи і гостроверхі шапки.

Походження болгар й валлійців[ред.ред. код]

Вчені говорять про походження булгар від кімерійців (кімерії). На це вказують записи у античній «Історії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир), кімерійський цар Колед, мав двох синів: Брема та Болга. Після війни зі скитами, частина кімерів переселилася на захід, де Брем захопив західно-європейські землі. Кельти та бритони стали наступниками Брема. Це підтверджується самоназвою кельтського народу валлійці Британії — кимри. Інша частина кімерів на чолі з Болгом, за свідченням цих джерел, переселилися на південь й оселилися на Балканах. Археологічні розкопки виявили столицю Болга Казанлак у центральній Болгарії.

Писемні джерела[ред.ред. код]

  • Гомер близько VIII ст. до РХ (автор безсмертних «Іліади» та «Одіссеї») згадує про кімерійців: Там кімерійці живуть, і їх місто, і ціле їх царство…
  • Геродот у V ст. до РХ, називає кімерійців «Дивними козодоями» та мовить про могили кімерійських царів на Дністрі.

А також автори початку першого тисячоліття н. е.:

  • Прісциан (Priscian, 644—721): « …вони савромати живуть поблизу сарматської річки Танаїс, з ними межують також сінди й кімерійці» ;
  • Руфій Фест Авіен (Ruf. Fest. Avien, 852—891): « найближчі до Танаїсу місцевості займають кіммерійці й сінди» ;
  • Діонісій (Dion., 652—710): « …у Савроматії ж, як сусіди, живуть сінди, кімерійці, керкетії, торети…»
  • Також існують вавилонські, урартські, іудейські, перські писемні джерела про кіммерійців.



Література[ред.ред. код]

  1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000;
  2. І. К. Рибалка. Історія Української РСР. Дорадянський період. — Київ: ВО «Вища школа», 1978, стор. 17.
  3. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  4. Ростовцев М. Iranians and Greeks in South Russia
  5. Штепа П. "Українець і москвин"

Див. також[ред.ред. код]

  • Конан - вигаданий кіммерієць

Посилання[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.