Кімерійці

Кімерійці
	Нимрудський рельєф із зображенням кіммерійських воїнів
Загальна кількість	невідомо
Найбільші розселення	Північне Причорномор'я, Південна Україна, Північний Кавказ, Кубань
Мова	кіммерійська мова
Релігія	язичництво
Близькі етнічні групи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Кіммерійці)

Перейти до: навігація, пошук

Кіммері́йці (грец. κιμμέριοι) — стародавні кочовики, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н.е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

[ред.] Походження

Їх походження невідоме, але вважається, що вони були Індоєвропейцями. Істориками вважається що мова кіммерійців належала до іранської мовної групи чи була фракійською, або принаймні, кіммерійці мали іранський правлячий клас, оскільки відомі з асірійських джерел імена кімерійських вождів безсумнівно іранського походження. Деякі литовські дослідники висловлюються про кімерійців, як балтів. Татарські дослідники висловлюються про давньотатарське походження, а саме про походження булгар від них. Це підтверджується записами у античній «Ісорії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир).

У археології дуже мало відомо про кіммерійців північного узбережжя Чорного моря. Їх зв'язують з зрубною культурою, яка витіснила ранішу катакомбну культуру (2000-1200 до н. е.).

Декілька кам'яних стел, знайдених в Україні і Північному Кавказі, були віднесені до кіммерійців. Їх стиль явно відмінний як від пізніших скіфських стел, так і раніших стел ямної культури й Кемі-Обської культури.

[ред.] Історичні згадки

[ред.] Біблія

Кіммерійців пов'язують з біблійним Тоґарма, сином Ґомера, онука Ноя. Країну кіммерійців — Гамірр — поміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Антична топоніміка пов'язує з кіммерійцями території Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, Кіммерік, Кіммерійський вал, кіммерійські переправи тощо). Однак, зважаючи на ту роль, яку кіммерійці відіграли в історії названих країн Малої і Передньої Азії, є підстави гадати, що під кіммерійцями слід розглядати могутні об'єднання пастушо-землеробських племен, які населяли степи від Дністра до Дону.

[ред.] Одісея

Вперше згадуються в «Одіссеї» Гомера (близько 8 століття до н.е.) та «Історії Геродота» (5 століття до н.е.), а під ім'ям «гімірра» — в ассирійських клинописних текстах кінця 8-7 століть до н.е.

[ред.] Ассирійські джерела

З ассирійських джерел відомо про перебування кіммерійців в Урарту, про їхні війни проти Ассирії, завоювання більшої частини Лідії, вторгнення до Каппадокії, Фрігії, Пафлагонії.

У 679—678 роках до н.е. кіммерійці були розгромлені ассирійським царем Асархаддоном. Більш успішними були їх військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до 600-х років до н.е.

Згодом вони змішалися з місцевим населенням. Можливо, частина кіммерійців залишилася в гірській частині Криму і стала предками таврів.

Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели. Відомі пам'ятки пізнього періоду зрубної культури, що датуються 10 — початком 8 століття до н. е.

Кіммерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Саме воїнів деякі дослідники вважали кіммерійцями часів походів до Малої і Передньої Азії.

За Геродотом, племена кіммерійців очолювали царі. Однак царських поховань в Українському Причорномор'ї не виявлено.

В 7 столітті до н.е. кіммерійців витіснили і частково асимілювали скіфи.

[ред.] Тотожність сівери-кіммери

Сергій Наливайко, співробітник НДІ Українознавства висловився про тотожність сіверян з кіммерійцями.

Геродот, що записав негрецьку назву народу використав засоби тогочасної грецької мови, що не передавала всі звуки відповідно оригіналу. Так в слов'янських, германських чи індійських мовах с, ш — у грецькій передавалося к (укр. слава та санскр. шравас — гр. клеос; санскр. даша — гр. дека «десять»; «кельти» — — грецькою келтой, англійською звучить селтс), а іномовне «в» грецька мова часто передає як «м» (візантійський імператор та історик X сторіччя Костянтин Багрянородний передає назву Новгород як Немогардас). Особливості грецької мови вказують на можливу подібність передачі «сівери» грецькою «кіммери».

Наразі наукова критика, щодо цієї роботи не висунена і вона потребує подальших досліджень.

[ред.] Походження болгар й валлійців

Вчені говорять про походження булгар від кіммерійців (кімерів). На це вказують записи у античній «Історії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир), кіммерійський цар Колед, мав двох синів: Брема та Болга. Після війни зі скитами, частина кімерів переселилася на захід, де Брем захопив західно-європейські землі. Кельти та бритони стали наступниками Брема. Це підтверджується самоназвою кельтського народу валлійці Британії — кимри. Інша частина кімерів на чолі з Болгом, за свідченням цих джерел, переселилися на південь й оселилися на Балканах. Археологічні розкопки виявили столицю Болга Казанлак у центральній Болгарії.

[ред.] Писемні джерела

Гомер близько VIII ст. до РХ (автор безсмертних «Іліади» та «Одіссеї») згадує про кіммерійців: Там кімерійці живуть, і їх місто, і ціле їх царство…
Геродот у V ст. до РХ, мовить про могили кімерійських царів на Дністрі.

А також автори початку першого тисячоліття н.е:

Прісциан (Priscian, 644—721): « …вони савромати живуть поблизу сарматської річки Танаїс, з ними межують також сінди й кімерійці» ;
Руфій Фест Авіен (Ruf. Fest. Avien, 852—891): « найближчі до Танаїсу місцевості займають кімерійці й сінди» ;
Діонісій (Dion., 652—710): « …у Савроматії ж, як сусіди, живуть сінди, кімерійці, керкетії, торети…»
Також існують вавилонські, урартські, іудейські, перські писемні джерела про кімерійців.

[ред.] Література

Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000;
І. К. Рибалка. Історія Української РСР. Дорадянський період. Київ, ВО «ВИЩА ШКОЛА», 1978, стор. 17.

[ред.] Ресурси інтернету

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
	Стародавність ( — 300 по Р.Х)	Палеоліт • Мезоліт • Неоліт • Трипільська культура • Кімерійці • Скіфи • Сармати • Античні міста Північного Причорномор'я
	Раннє Середньовіччя (300—1240)	Готи • Анти • Гуни • Венеди • Східні слов'яни • Хозарський каганат • Київська Русь • Половці • Князівство Феодоро • Херсонес
	Пізнє Середньовіччя (1240—1569)	Галицько-Волинське князівство • Київське князівство • Велике князівство Литовське • Королівство Польське • Золота Орда • Кримське ханство
	Козаччина (1569 — 1775)	Запорозька Січ • Річ Посполита • Хмельниччина • Гетьманщина • Коліївщина
	Новий час (1775 — 1917)	Російська імперія: Малоросія • Слобожанщина • Новоросія • Кубань Османська Імперія: Чортомлицька Січ • Олешківська Січ • Задунайська Січ Австро-Угорщина: Галичина • Буковина
	Новітній час (1917 — 1991)	Революція: УНР • Українська Держава • ЗУНР • Кубанська Народна Республіка СРСР : УРСР • Голодомор • Карпатська Україна
	Сучасність (після 1991)	Незалежна Україна • Помаранчева революція
п • о • р