Кіндрачук Остап Юрійович
| Остап Кіндрачук | |
|---|---|
| Кіндрачук Остап Юрійович | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 13 листопада 1937 (86 років) |
| Місце народження | Котиківка, Городенківський район, Івано-Франківська область |
| Громадянство | Україна |
| Професії | бандурист, кобзар |
 Цитати у Вікіцитатах | |
Остап Юрійович Кіндрачук (* 13 листопада 1937, с. Котиківка, нині Городенківський район Івано-Франківська область) — український кобзар, бандурист.
Життєпис[ред. | ред. код]
Дитинство провів у Карпатах, відвідував географічний гурток і ходив на екскурсії у гори. Випадково знайшовши багатотомник польською мовою про пригоди Тарзана, вивчив польську мову.
1955-го Остап поїхав до Казахстану «піднімати цілину», працював на тракторі. 1956 року під час поїздки до Іртишу за дровами, трактор зламався в степу за 20 км від житла і Остап сильно обморозив руку, після чого ледь не втратив її.[1]
Після цього поїхав до Ялти на лікування і залишився там жити. Працював моряком у місцевому порту, згодом вступив до Батумського морехідного училища на штурманське відділення. Згодом став капітаном, його судно перевозило пасажирів у напрямках Ялта—Сочі та Ялта—Одеса.[2]
Всього в море Остап ходив 35 років.
Творчість[ред. | ред. код]
Почав грати на бандурі 1955 року.[3] При клубові медичних працівників у Ялті було засновано капелу бандуристів. Її керівник, Олексій Нирко, брав туди всіх охочих, єдиним правилом було спілкування українською мовою.[2]
Із 1962 року навчався в Олексія Федоровича Нирка,[4] з яким наприкінці 1980-х створив у Ялті товариство української мови ім. Амвросія Метлинського, пізніше реорганізоване в Ялтинське міське товариство «Просвіта» ім. Шевченка.[5]
До 1985 року — соліст Кримської народної капели бандуристів ім. Степана Руданського.[4]
Працював у ялтинському морському порту, був капітаном «Комети» на маршрутах Ялта-Одеса та Ялта-Сочі. 1993 року, втративши роботу, почав грати на вулиці.[3]
Збирач книг про козацтво та історію України, дослідник кобзарства в Україні, Криму та на Кубані. Колекціонує козацьку зброю.[джерело?]
Остап Кіндрачук записаний до реєстру «Таврійсько-Запорізького козацтва» у Криму, що намагається позитивно впливати на молоде покоління: у школах займається патріотичним вихованням, розказує про цікаву козацьку історію.[джерело?]
У репертуарі пан Кіндрачук має народні думи,[4] історичні та народні пісні, пісні про сьогодення. Свої пісні кобзар впорядкував у хронологічному порядку — історія України в піснях від Київської Русі до сьогодення.[джерело?]
Виконує окремі пісні польською, німецькою, татарською, молдовською та іншими мовами. Учасник міжнародних фестивалів[4] у Польщі, Німеччині, Чехії.
В Україні грає в Києві, Ялті, Одесі, Львові та інших містах.
Записав у Польщі на студії два аудіоальбоми, деякі пісні з яких увійшли в аудіоальбом «Остап Кіндрачук. Козак — бандурист», який сам і поширює.[джерело?]
Остап Кіндрачук знявся у телефільмі Олега Бійми «Кобзарські шляхи» (1988, Укртелефільм)[4] і серіалі «Роксолана» (1996, Укртелефільм).
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Завдяки участі Остапа було відкрито Музей Лесі Українки в Ялті. Пан Кіндрачук допомагав поповнювати фонди музею документами та матеріалами з власної колекції. Учитель Недільної школи українознавства при Музеї Лесі Українки в Ялті.[6]
Пан Кіндрачук сприяв спорудженню пам'ятнику і меморіальної дошки на будинку Лесі Українці в Ялті, де 1897 року вона проживала, займається збором експонатів.[5]
Довго добивався права для своїх дітей навчатись українською мовою. На листи із проханнями Міністерство освіти пропонувало звернутись до місцевої влади Сімферополя. У Сімферополі відповідали відмовою.[2]
Після російської окупації Криму залишився жити в Криму із сім'єю, саму окупацію коментує так:
(Моя сім'я до неї ставиться) як кожна нормальна людина, коли сьогодні сонячний день, а завтра злива, грім гримить, блискавки. Змініти це неможливо.[2]
Сім'я[ред. | ред. код]
Виховує двох синів, доньку та десять внуків, чотирьох правнуків.[2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ГРОМАДСЬКА, Лариса. Остап Кіндрачук: «Кобзарювання — мій спосіб життя» (uk-ua) . Архів оригіналу за 8 липня 2017. Процитовано 12 травня 2017.
- ↑ а б в г д Аксёнова, Инна. Остап Киндрачук: «Я патриот Крыма, идентифицирую себя как крымский украинец». Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 12 травня 2017.
- ↑ а б Запорозька Січ (3 травня 2017), Останній Кобзар - портрет Остапа Кіндрачука в Криму, процитовано 12 травня 2017
- ↑ а б в г д Литвин М. Кіндрачук Остап Юрійович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 296—297.
- ↑ а б Vladzimirsky, Mykola. Музей Лесі Українки в Ялті. Головна сторінка. lesiaukrainka.crimea.ua. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 12 травня 2017.
- ↑ Vladzimirsky, Mykola. Музей Лесі Українки в Ялті. Головна сторінка. lesiaukrainka.crimea.ua. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 12 травня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кіндрачук Остап Юрійович |
- Кіндрачук Остап Юркович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 415.
