Кінопрокат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінотеатр в Австралії

Кінопрокат (або кінодистриб'юція) (англ. Film distribution) — масовий показ фільмів в мережі кінотеатрів. Той же термін використовується і для позначення системи кінотеатрів.

Історія[ред.ред. код]

Вважається, що кінематограф виник як вид мистецтва тільки з появою платних кіносеансів у грудні 1895 року, коли в Парижі брати Люм'єр створили перший кінотеатр на бульварі Капуцинів.

Поширення кіно в більшості країн, в тому числі і в Україні, починалося з кінопрокату, що демонстрував фільми, зроблені в інших країнах. Дуже швидко на додаток до переобладнаним театрам і кафе стали відкриватися спеціалізовані кінотеатри, утворилися кіномережі. У цій області лідирували США, де вже до 1908 року з'явилося 3000 кінотеатрів (англ. nickelodeon, від слів англ. nickel (п'ятицентова монета) і «одеон» (грецький театр). Цьому швидке становлення кінопрокатної мережі призвело до розвитку американської кіноіндустрії і створення Голлівуду в кінці 1910-х років.

Демонстрування кіно в Києві почалося з 1897 року у приміщенні Бергоньє театру. Наприкінці XIX ст. з'явилися перші стаціонарні «ілюзіони» — кінотеатри Шанцера, «Корсо», «Експрес», розташовані на Хрещатику. В Російській Імперії загалом на 1913 рік було 1412 кінотеатрів, з них 67 в Москві і 137 в Санкт-Петербурзі. За час Жовтневої революції та Громадянської війни в Російській Імперії кількість кінотеатрів впала удвічі, але потім в СРСР стала швидко збільшуватися, в основному за рахунок кінопересувок.

Конкуренція з іншими видами показу фільмів[ред.ред. код]

Кінопрокат пережив три періоди потенційно масового відтоку глядачів з кінотеатрів:

  • Широке розповсюдження телебачення (1950-і роки в США);
  • Поява споживчого відеозапису (рубіж 1970-1980-х років);
  • Поширення технології перегляду фільмів через інтернет (початок XXI століття).

Кінопрокат бореться з тенденцією індивідуального перегляду, удосконалюючи кінотеатри та покращуючи технологію; наприклад масове впровадження багатозальних кінотеатрів, 3Д кінотеатрів, IMAX кінотеатрів тощо. Проте, вже в середині 1980-х років доходи кінематографічних компаній від продажу відеокасет в США перевершили касові збори в американських кінотеатрах.

Економіка[ред.ред. код]

Карта дистриб'юції індійського науково-фантастичного фільму Ra.One.

Світ[ред.ред. код]

У 2011 році, за даними MPAA, світові касові збори сягнули 32.6 мільярда доларів.[1]

США[ред.ред. код]

Кінопрокату США в останній час вдалося утримувати відвідуваність на рівні більше 1 мільярда відвідувань на рік. Касові збори за 2010 рік склали 11 мільярдів доларів[2], а за 2011 рік - 10.2 мільярдів доларів[1]. Основну масу виручки у кінопрокаті США приносять нові фільми, а більшість прибутку дають так звані блокбастери.

СРСР[ред.ред. код]

Економіка кінопрокату в СРСР сильно відрізнялася від американського варіанта у зв'язку з тим, що велика частка доходу від продажу квитків надходила від старих («повторних») фільмів (до 60% наприкінці 1980-х років). Ціни на квитки в СРСР були дуже низькими - 30-40 копійок. У 1960-ті роки кіновідвідуваність в СРСР була високою (на рівні Індії). У рік продавалося понад 4,5 мільярда квитків - 20 квитків на одного жителя країни на рік. Через розвиток телебачення і втрату інтересу до кіно до 1987 відвідуваність у розрахунку на одного жителя впала до 12-13 квитків на рік. При цьому загальна кількість глядачів в 1987 році склала 3,8 мільярда, з них нові фільми зібрали 1,6 мільярда відвідувачів, касові збори були близько 1 мільярда радянських карбованців.

Кількість кінотеатрів в СРСР[ред.ред. код]

Кількість кінотеатрів в СРСР поступово збільшувалася впродовж його історії:

  • В 1925 році - 2000
  • В 1928 році - 9800
  • В 1934 році - 29200
  • В 1951 році - 42000
  • В 1960 році - 103387
  • В 1972 році - 156913
  • В 1982 році - 151753
  • В 1987 році - 153 017 (з них лише 4865 стаціонарних кінотеатрів).

Україна[ред.ред. код]

Театр Бергоньє, Київ, фото 1890-1910 рр.

Особливо бурхливим був розвиток і кінематографу (як одного з видів мистецької пропаганди), і широкої мережі кінотеатрів і кіноустановок у СРСР, причому вона охопила практичну більшість населених пунктів, включаючи селища та села (зазвичай у клубах, будинках культури була своя кіноустановка). Так, у селах України загалом існувало 25 тисяч кінозалів.

Масове згортання кіномережі, особливо на селі розпочалося ще наприкінці 1980-х, і особливо посилилося у економічно важкі 1990-ті. В результаті повального закриття кінотеатрів, перепрофілювання закладів чи приміщень колишніх кінотеатрів, а нерідко й занедбання й руйнації останніх, мережа кінотеатрів в Україні різко скоротилася (в рази), а у сільській місцевості їх просто не лишилося. Чинником, який остаточно зруйнував національну кіномережу стала потреба переобладнання кінотеатрів до сучасних технічних вимог і головне — необхідність показу винятково ліцензійного кіно.

Від 2000-х років у містах-мільонниках, в першу чергу столиці Києві, а також Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Харкові, а також у великих містах, зокрема облцентрах (Львів, Хмельницький, Чернівці тощо) знайшлися інвестори, які викупили старі кінотеатри з метою їх подальшого перезапуску, переобладнання й обернення на вдалий комерційний продукт, а подеколи навіть почали будувати нові кінтеатри, відкривати кінозали у великих торгівельних центрах, з'явились перші національні мережі кінотеатрів, а потім й об'єкти міжнародних мереж.

У решті країни, і зокрема, в малих містах, райцентрах кінотеатри, як і раніше, масово закривалися. Так, на Чернігівщині у 2-му і 3-му містах області — Ніжині та Прилуках не залишилося жодного кінотеатру.

У теперішній час (2010) у співпраці голландської компанії IDS та кіностудії ім. Довженка висунутий оригінальний і доволі амбітний інноваційний проект щодо відновлення кінозалів у сільській місцевості України — запропоновано створити велику національну мережу проекторних кінозалів на базі сілсьских клубів, які не отримуватимуть ліцензії Dolby й показиватимуть фільми категорії E, де менші вимоги, ніж у категорії D[3].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]