Кірата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кірата (санскр. किराट, Kirāṭa) — загальна санскритська назва народів монголоїдної раси, що мешкали в Гімалах від Північної до Північно-Східної Індії. Вони часто вказувалися разом з групами народів сінас (що асоціюються з китайцями) та нішанда[1]. Кірата вперше згадуються у Яджур-веді (Shukla XXX.16; Krisha III.4,12,1) та в Атхарва-веді (X.4,14). В Дхармашастрі Ману (X.44) вони описані як кшатрії, що збіднілі та частково втратили свою культуру, опинившись за межами впливу брахманізму. Можливо також, що термін є санскритизацією сіно-тибетської назви конкретного племені, найбільш ймовірно племені кірат (кірант, кіранті), що мешкає на сході Непалу[1].

Ця група описана в кількох літературних творах. Так, у Махабхараті Бхіма зустрічає кірата на схід від Відехи, де народився його син Ґхатоткача; часто ця назва поширювалася на всіх мешканців Гімалаїв. Ці люди описуються як «золотоподібні», на відміну від нішанда і даса, які були «темними»[1].

В Йога Васістха 1.15.5 Рама розповідає про kirAteneva vAgurA, «пастку, встановлену кірата», що вказує на те, що станом на 10 століття до н. е. кірата вважалися мисливцями, що ловили тварин пастками, наприклад ямами для оленів. Той же текст розповідає про монарха Сураґху, правителя кірата та друга перського монарха Паріґхи.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в Chatterji, S. K. (1974). Kirata-Jana-Krti. Calcutta: The Asiatic Society. 


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.