Кіровськ (Луганська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кіровськ
Kirovsk lg gerb.png Kirovsk lg prapor.gif
Герб Кіровська Прапор Кіровська
Кіровськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Кіровська міська рада
Рада Кіровська міська рада
Код КОАТУУ 4411000000
Засноване 1764 як селище Голубівське
Статус міста з 1962 року
Населення 29235 (01.01.2011)[1]
Агломерація Алчевсько-Стахановська
Площа 34,96 км²
Густота населення 836 осіб/км²
Поштові індекси 93880—889
Телефонний код +380-6446
Координати 48°38′15″ пн. ш. 38°38′36″ сх. д. / 48.63750° пн. ш. 38.64333° сх. д. / 48.63750; 38.64333Координати: 48°38′15″ пн. ш. 38°38′36″ сх. д. / 48.63750° пн. ш. 38.64333° сх. д. / 48.63750; 38.64333
Висота над рівнем моря 189 м
Водойма р. Лугань
Відстань
Найближча залізнична станція Голубівка
До станції 4 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 122 км
 - автошляхами 59,2 км
До Києва
 - залізницею 862 км
 - автошляхами 722 км
Міська влада
Адреса 93800, Луганської обл., м. Кіровськ, вул. 23 партз'їзду, 7
Веб-сторінка Кіровська міськрада
Міський голова Патюта Володимир Васильович

Кі́ровськ — місто обласного підпорядкування (з 1962 року) у Луганській області, до 1944 — селище Голубівський Рудник, у 1944 — 1962 роках — Голубівський район розташованого поблизу міста Кадіївка (сучасний Стаханов).

Кіровській міській раді підпорядковані 2 смт (Донецький і Червоногвардійське).

Історія[ред.ред. код]

Засновано у 1764 році (як село Голубівка) полковником російської армії та емігрантом з Сербії (на той час турецького володіння) Петром Голубом, перше населення склали привезені Голубом з Росії кріпаки. У 1830 — х роках місцеві селяни відкрили розміщені майже на поверхні землі поклади кам'яного вугілля і почали їхній видобуток у примітивних шахтах — «копанках» (тодішній поміщик — нащадок П.Голуба не виявив зацікавленості до нового джерела доходів). Першим ринком збуту голубівського вугілля стали солеварні Бахмута (сучасний Артемівськ, Донецька область). З 1890-х років (на тлі швидкого зростання важкої промисловості України та розбудови залізничного транспорту) до Голубівки приходять іноземні (переважно французькі та бельгійські) інвестиції, завдяки яким створюються великі шахти з тисячами робітників та новітнім обладнанням (хоча становище шахтарів залишалося дуже важким). Робітники, приваблені відносно високими заробітками, приїздили з багатьох губерній Російської імперії (власне російських, українських, білоруських). Поруч із селом Голубівка (що існує досі і не є частиною міста Кіровськ) виникло нове робітниче селище, назване Рудник Голубівський.

Під час громадянської війни 1918 — 1920 років у Руднику Голубівському багаторазово змінювалася влада, а економіка селища занепала (хоча повністю видобуток вугілля не припинявся). 1942 року селище окуповане німецькою армією, визволене 3 вересня 1943 року. У 1944 — 1949 роках знищені під час Другої світової війни шахти відбудовано. 1962 року утворений 1944 року Голубівський район Кадіївки перетворено на місто обласного підпорядкування та перейменовано на Кіровськ (хоча С. М. Кіров не відіграв якоїсь помітної ролі в історії міста). 1989 року шахтарі Кіровська брали активну участь у страйках, що охопили Донбас.

Повноваження місцевого самоуправління покладені на міську раду та міського голову. З 1990 року міськими головами Кіровська обиралися: О. І. Матвієнко (1990–1994 та 1998–2002), В. І. Костомаров (1994–1998) та В. В. Патюта (2002–2006 та з 2006).

Війна 2014 року[ред.ред. код]

Попри «режим припинення вогню», українських військових обстрілюють з 14 вересня 2014 під Кіровськом важкою артилерією; ведеться прицільний обстріл — міномети та гаубиці, з 1-ї години ночі до 6-ї. Українські військові у відповідь не стріляють. Станом на 21 вересня у військових 4 доби немає води, перебитий водогін у таборі[2]. Станом на 25 вересня місто знаходиться під контролем бойовиків та російських військових[3].

Склад населення[ред.ред. код]

42,3 тис. осіб у 1959 р. 40 тис. осіб — у 1979 р.,41,3 тис. осіб — у 1989 р.

Населення: 44,9 тис. осіб, із них 20,4 тис. чоловіків і 24,5 тис. жінок (за переписом 2001 року, населення склало 43,8 тис. осіб). Переважну більшість мешканців Кіровська становлять українці та росіяни (живуть також білоруси, татари та ін.), основна мова спілкування — російська, найпоширеніша конфесія — православ'я (парафія організована навколо церкви святого Миколи), є також громади баптистів та Свідків Єгови.

Економіка[ред.ред. код]

Економічне становище міста є важким, оскільки більшість шахт, що були впродовж століття основним місцем роботи та джерелом доходів мешканців, закриті — з більш ніж десятка залишилися лише дві — ім. Кірова та «Голубівська», але й вони є нерентабельними та перебувають під загрозою закриття.

З не пов'язаних з видобутком вугілля великих підприємств лише металообробний завод «Центрокуз» стабільно працює, решта (завод металопорошків, швейна фабрика)багатократно скоротили обсяги виробництва порівняно з 1980-ми роками. Існують малі та середні підприємства (переважно торгівельні), які так само не здатні забезпечити зайнятість більшої частини населення. З 25,5 тисяч працездатних кіровчан за станом на 2001 рік лише 3093 особи були зайняті в промисловості, а 2054 — в бюджетній сфері. На тлі поширеного безробіття мешканці Кіровська масово виїздять на заробітки до інших регіонів України та Російської Федерації (зокрема Москви).

Освіта[ред.ред. код]

Кіровський транспортний технікум, професійно-технічне училище, 8 шкіл (із них одна гімназія з українською мовою викладання, решта шкіл є частково чи повністю російськомовними).

Культура[ред.ред. код]

Працюють міська та дитяча бібліотеки, міське радіо (мовить кілька десятків хвилин на тиждень), виходить щотижнева газета «Рабочее слово».

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]