Кіт барханний
| Кіт барханний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
| Felis margarita Loche, 1858 |
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
|
Кіт барханний (Felis margarita) — ссавець родини котових (Felidae), поширений в Сахарі й пустелях Середньої Азії.
Довжина тіла до 60 см, хвоста — 35 см.
Колір хутра жовтуватий.
Плодиться раз на рік навесні. У виплоді найчастіше 4 котенят.
Промисловий звір.
Зміст |
Зовнішній вигляд [ред.]
Кіт барханний відрізняється дрібними розмірами тіла: довжина її тіла 65—90 см, причому 40 % займає хвіст, висота в загривку — 24—30 см; маса дорослих самців — 2,1—3,4 кг, самиці дрібніші. Голова велика і широка, плеската, з бакенбардами. Вуха дуже великі і широкі, без китиць. Веселкова оболонка очей жовта, зіниця щілевиді. Лапи у барханної кішки короткі, сильні. Ступні покриває жорстка шерсть, яка захищає підошви лап від опіків гарячим піском.
Хутро у барханної кішки густе і м'яке, оберігає тіло від низьких нічних температур. Забарвлення протекційне, варіює від піщаного до світло-сірого. На спині і хвості є темніші, сіро-коричневі смуги, які проте часто зливаються із загальним тоном хутра. Малюнок на голові і ногах темніше і яскравіше виражений. Кінчик хвоста чорнуватий або чорний. Груди і підборіддя світліше по тону. У Средній Азії взимку у барханної кішки з'являється густіша зимова шубка тьмяно-піщаного кольору з сірим нальотом.
Розповсюдження і підвиди [ред.]
Ареал барханної кішки має вид смуги, що починається в Сахарі (Алжір, Марокко, Чад, Нігер) і через Аравійський півострів в Центральну Азію (Туркменія, Узбекистан, Казахстан) і Пакистан.
Відомі такі підвиди, що відрізняються забарвленням:
- Felis margarita margarita — в Сахарі
- Felis margarita harrisoni — на Аравійському півострові
- Felis margarita thinobia — в районі Каспийського моря (Іран, Туркменія)
- Felis margarita scheffeli — невелика популяція в Пакистані.
Стиль життя і харчування [ред.]
Барханна кішка мешкає виключно в спекотних, посушливих районах. Її місцепроживання вельми різноманітні, від піщаних пустель, практично позбавлених рослинності, до кам'янистих долин, зарослих чагарником. Зрідка вона зустрічається в глинистій пустелі і на кам'янистих прибережних пасмах.
Барханні кішки ведуть суворо нічний спосіб життя. Тільки пакистанський підвид взимку і ранньою весною активний головним чином у сутінках. Від денної спеки вони рятуються в притулках — в старих норах лисиць, корсаків, їжатців, а також в розширених нірках ховрашків і піщанок. Іноді вони самостійно риють неглибокі нори або ямки, де затаюються у разі небезпеки. Домашні ділянки самців і самок займають в середньому 16 км² і часто перетинаються; у пошуках їжі вони деколи проходять порядка 8—10 км.
Барханні кішки м'ясоїдні; у їх раціон входить практично вся дичина, яку вони можуть відшукати. Його основу складають піщанки, тушканчики тощо дрібні гризуни, ящірки, павуки і комахи. Іноді зайці-толаї і птахи, гнізда яких розорюються. Барханна кішка також відома своїм полюванням на отруйних змій. Взимку вона іноді наближається до селищ, але на домашніх кішок і птахів не нападає. Велику частину вологи барханні кішки отримують з їжі і можуть довгий час обходитися без води.
Природні вороги барханних кішок — змії, великі хижі птахи і шакали.
Розмноження [ред.]
У неволі барханні кішки розмножуються більше одного разу на рік. У природі їх розмноження сезонне і приурочене до ареалу проживання. Так, в Сахарі сезон розмноження продовжується з січня по квітень, в Туркменії він починається в квітні, а в Пакистані триває з вересня по жовтень. Вагітність триває 59—63 дні, в посліді звичайні 4—5 кошенят, хоча їх може бути до 8. У двотижневому віці їх очі розплющуються, а в п'ятитижневому вони покидають лігво і починають брати участь в полюванні. У віці 6—8 місяців молоді кішки вже відносно незалежні, хоча статева зрілість у них наступає тільки в 9—14 місяців.
У неволі барханні кішки доживають до 13 років.
Статус популяції і охорона [ред.]
Барханна кішка занесена в Додаток II до Конвенції CITES (підвид Felis m. scheffeli). Проте загальна чисельність її популяції невідома внаслідок особливостей місця її існування і скритного способу життя. Приблизно вона оцінюється в 50000 дорослих осіб (1996). Барханні кішки не є об'єктом полювання, проте їх відловлюють на продаж. Вони також страждають від руйнування природного місця існування. В цілому, барханна кішка — найбільш «благополучний» вид серед диких кішок.
Література [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
