Лавріненко Юрій Андріанович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Лавріненко
Лавріненко Юрій Андріянович — (псевдонім — Юрій Дивнич) — (*6 травня 1905, Хижинці, Лисянський район — †14 грудня 1987, Нью-Йорк) — український літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор, дослідник «Розстріляного відродження».
Юрій Андріянович Лавріненко народився 6 травня 1905 року у с. Хижинцях Лисянського району. Навчався в Уманському агротехнікумі. В Умані прилучився до літературного життя.
Умань 1920-х років була епіцентром багатьох значних і бурхливих подій, у тому числі й культурологічних. Там гастролював театр Леся Курбаса, працювали драмгуртки, філії літоб'єднань. До наймасовішої з них — «плужанської» прилучився Ю. Лавріненко став членом літературної організації «Плуг». Тут освоїв майбутній критик ази літературної роботи.
У 1926 році Лавріненко став студентом літературного факультету Харківського університету. Після закінчення університету в 1930 році став аспірантом Харківського науково-дослідного інституту ім. Т.Шевченка. В той же час пише літературознавчі праці «Василь Елан-Блакитний» (1929), «Василь Чумак» (1930), «Творчість Павла Тичини» (1930).
Критична позиція Ю. Лавріненка щодо монополії в літературі стилю соцреалізму викликала підстави для його переслідування. У 1934 році Лавріненка заарештували й засудили на п'ять років заслання до Норильська. Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом до Львова.
З 1944 року Ю. Лавріненко жив в Австрії, потім в США, де важко входив в ритм і цінності американського життя. До того ж прогресувала хвороба, останні роки Лавріненко доживав зовсім калікою. Тим більшу повагу викликає дух ученого-патріота.
В 1950-х роках Ю. Лавріненко пише ряд публіцистичних праць, укладає антологію «Розстріляне відродження». Він написав десятки досліджень про письменників-сучасників: М. Рильського, М. Семенка, Т. Осьмачку, Є. Маланюка, І. Сенченка, М. Бажана. Найбільше ж творчої уваги приділив П. Тичині, написавши дві ґрунтовні праці «На шляхах клярнетизму» (1977) і «Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи». Загалом же бібліографія Лавріненкових творів складає майже триста позицій.
У 1959 році у Парижі побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка — антологія «Розстріляне відродження». Це видання нелегально поширювалося в Україні в 60-х роках і справило значний вплив на формування світогляду шестидесятників. Понад тридцять літ книга, як і інші його праці, навіть не згадувалися в Україні і тільки останні роки вони почали активно «працювати».
З 1950 року і до смерті 14 грудня 1987 року Ю. Лавріненко жив у Нью-Йорку. Брав активну участь у створенні Об'єднання українських письменників (ОУП) «Слово». В 1986 році за свою працю був нагороджений премією Фундації Антоновичів.
Похорений на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
[ред.] Праці
- «Розстріляне відродження» (Париж, 1959)
- «На шляхах клярнетизму» (1977)
- «Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи»
[ред.] Література
- Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 — 1933: Поезія — проза — драма — есей. — К.: Вид. Центр «Просвіта», 2001. — 794 с. Київ, «Просвіта», 2001.- 794 с.// Київ, «Смолоскип», 2007. – 976 с. ISBN 978-966-8499-79-1
- Юрій Лавріненко: Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка //Українське слово: Хрестоматія. — К., 2001. — Кн.. 3. — С. 643 — 654.
- Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» //Розбудова держави. — 1996. — № 7. — С. 52 — 54.
- Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
