Ладакх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ладакх
लदाख
ལ་དྭགས་
Flag of the Ladakh Nationalist Movement.svg
Прапор
Ладакх на мапі Індії
Ладакх на мапі Індії
Адм. центр Лех
Країна Індія Індія
Штат Джамму й Кашмір
Офіційна мова ладакхська, гінді, англійська
Населення
 - повне 270 126 (2001)
Площа
 - повна 86 904 км²
Часовий пояс UTC+5:30
Веб-сторінка Офіційний сайт

34°10′12″ пн. ш. 77°34′48″ сх. д. / 34.17000001° пн. ш. 77.58000001° сх. д. / 34.17000001; 77.58000001

Ладакх на мапі штату Джамму й Кашмір (показаний червоним кольором)

Ладакх (тиб. ལ་དྭགས་, Вайлі: la dwags, гінді लदाख, урду لدّاخ) — історична і географічна область, в наш час[Коли?] входить до складу індійського штату Джамму й Кашмір. Дослівно «ла» означає перевал, «дакх» — країна. Розташована між хребтами Куньлунь на півночі і Гімалаї на півдні. Ладакх населений народами як індоєвропейського, так і тибетського походження і є однією з найменш населених областей Центральної Азії. Історично до складу Ладакху входили Балтистан, долина Інду, Занскар, Лахул-Спіті на півдні, Нґарі і Аксай Чин на сході, а також долина Нубра на півночі. В наш час[Коли?] Ладакх межує з Тибетом на сході, Лахулом і Спіті (штат Хімачал-Прадеш) на півдні, долинами Кашміру, Джамму і Балтістаном на заході, і обмежений хребтом Куньлунь, за яким починається Східний Туркестан, на півночі. На території Ладахка знаходяться одні з найвищих гір у світі.

Ладакх іноді називають «Малим Тибетом» через схожість з культурою і природою Тибету. У минулому він часто грав важливу стратегічну роль з-за свого положення на перетині торгових шляхів[1]. Тут колись проходив Великий шовковий шлях, а буддійські пілігрими заснували монастирі на своєму шляху з Індії в Тибет. Після закриття західних кордонів Китаю міжнародна торгівля тут прийшла в занепад. Істотним фактором доходу є туризм. До 1974 року Ладакх був закритий для туристів, але зараз індійський уряд активно розвиває туризм в регіоні.

Найважливіше і найбільше місто Ладакху — Лех. Більшість жителів Ладакху — буддисти і шиїти[2]. Останнім часом неодноразово висувалось гасло про виділення Ладакху в окрему союзну територію з переважно мусульманського штату Джамму і Кашмір[3][4]. Через те, що Тибет, потрапивши в 1950-х роках під експансію Китаю і переживши разом з ним культурну революцію, позбувся більшості унікальних пам'яток буддійської культури, сьогодні саме Ладакх став другою батьківщиною тибетського буддизму.

Географія[ред.ред. код]

Ладакх є частиною штату Джамму і Кашмір на півночі Індії і складається з двох районів — Лех і Каргіл. Лех, площею 45 100 км², — більший з двох. Він розташований між 32 ° і 36 ° північної широти і 75 ° − 80 ° східної довготи. На заході Лех межує з Пакистаном, на півночі з Китаєм. У районі Лех знаходяться місто Лех і 112 населених пунктів.

Історично, регіон включав Балтистан (Балтіюл), долину Інду, Занскар, Лахул і Спіті, іноді, Нгарі включаючи Рутог і Ґуґе, Аксай Чин, Нубра. Сучасний Ладакх на сході межує з Тибетом, Лахул і Спіті на півдні, долиною Кашміру, Джамму і Балтістаном на заході, а також закуньлуньскімі землями Східного Туркестану на півночі. Прямуючи з південного заходу на північний схід, Алтин-Таг сходиться з Куньлунем в Кашмірі, який з південного сходу на північний захід у формі літери «V» з вигином у непальського містечка Пулу. Географічне поділ між Ладакх і Тибетом починається безпосередньо на північ від Пулу. Воно йде далі на південь в масивному лабіринті хребтів на схід від Рутога, де знаходяться Алінг Кангрі і Маванг Кангрі і завершується в районі Маюмі Ла.

Гірський хребет регіону був сформований 45 мільйонів років назад при ударі Індостанської плити об Євразію. Плита все ще рухається, викликаючи землетруси в Гімалаях[5]. Піки Ладакху середньої висоти у Зоджі Ла (5000—5500 м) і вище на південний схід, найвищі у Нун-Кунь (7000 м).

Злиття річок Інд і Занскар

Ладакх — найвище плато Індії з перепадом висот від 2750 метрів над рівнем моря в Каргіле до 7672 метрів в Сасір-Кангрі. Межує з двома гірськими хребтами, Каракорумом на півночі і Великими Гімалаями на півдні, а також перетинається двома паралельними гірськими ланцюгами — Ладакхськім і Занскарськім хребтами. Ладакхській хребет не має високих вершин, в середньому його висота становить 6000 метрів, висота деяких перевалів нижче 5000 метрів.

На північ від хребта Ладакх розташована тепла і родюча долина річки Набра, що тягнеться до підніжжя Каракоруму. До неї веде дорога з Леха через перевал Кардунг-Ла (5600 метрів), який є найвисокогірнішим автомобільним перевалом у світі. Долина Набра і долина річки Шіок разом звуться Набра.

Між хребтом Занскар і Великим Гімалайським хребтом знаходиться область під назвою Занскар — настільки велика і значна, що її ім'я часто згадується нарівні з Ладакхом для позначення регіону в цілому. Оточена з усіх боків високими хребтами, вона століттями була ізольована від цивілізації і зберігала свою владу і свою історію. Наявність всіх висотних поясів — і родючих долин, і альпійських пасовищ — дозволяло її жителям існувати цілком самостійно. Річка Занскар, зібравши води декількох великих приток і багатьох дрібних, залишає цю долину через вузьку і глибоку ущелину, пропиляну нею в хребті Занскар, і впадає в річку Інд нижче Леха. Прямої колісної дороги з Занскара в Ладакх немає, єдиний шлях сполучення — окружна дорога через перевал Пенза-Ла (4400 м) і Каргіл в Кашмірі . Значна частина комунікацій донині здійснюється за усталеними за багато століть караванними стежками, ведучими в Ладакх, Лахол і південно-західні передгір'я Гімалаїв.

У кліматі з'єднуються умови пустелі і Арктики, і Ладакх часто називають «холодною пустелею». Температура тут коливається від −40 °C взимку до +35 °C влітку. Кажуть, що тільки тут можна страждати від сонячного удару і обмороження одночасно[6].

Панорама Ладакху

Історія[ред.ред. код]

Територія Ладакху була заселена з неоліту, що підтверджується численними знахідками печерних малюнків. Найдавніше населення Ладакху імовірно складалося з індоаріїв, монів і дардів[7], про що згадують Геродот, Неарх, Меґасфен, Пліній Старший і Клавдій Птолемей; згадка про них зустрічається в географічних списках «Пурани»[8]. У I столітті н. е. Ладакх входив в склад Кушанської імперії. В II столітті в західному Ладакхі поширився прийшовший з Кашміру буддизм. Східний Ладакх і Західний Тибет до VIII століття були населені шанувальниками релігії бон. У VIII столітті Ладакх потрапив в сферу впливу розширювановся на Захід Тибету. Одночасно через Центральну Азію поширювався китайський вплив. У 842 році, після розпаду Тибетської Імперії, Ладакх захопив Ньїма-Гон, представник тибетської правлячої династії, який і став засновником династії правителів Ладакху. Під час його правління весь Ладакх був звернений в буддизм (що в літературі часто називається «другим розповсюдженням буддизму»), релігійні ідеї були запозичені в північно-західній Індії, зокрема, в Кашмірі.

У XIII столітті, перебуваючи перед загрозою ісламського завоювання, Ладакх вирішив орієнтуватися на Тибет в питаннях релігії. До 1600 року сусідні мусульманські держави здійснювали регулярні набіги на Ладакх, що призвело до дроблення і ослаблення останнього та навернення частини населення в іслам.

Монастир Тіксі Ґомпа

Цар Лхачен Бхаган в XIV столітті об'єднав Ладакх і заснував нову династію Намґ'ял, що правила до 1834 року. Представники династії відбили напади з Центральної Азії і розширили територію держави, яка в якийсь момент доходила на схід до Непалу. На початку XVII століття до Ладакху були приєднані Занскар і Спіті. Пізніше Ладакх був завойований моголами, які перед цим зайняли Кашмір і Балтистан, але зміг зберегти свою незалежність.

В кінці XVII століття Ладакх уклав союз з Бутаном проти Тибету, що призвело до тибетського вторгнення в Ладакх. Кашмір надав Ладакху допомогу та поновив правління династії Намґ'ял на тій умові, що цар Ладакху наверенеться в іслам і побудує мечеть в Леху. У 1684 році був укладений Темісгамский мирний договір між Ладакхом і Тибетом, за яким незалежність Ладакху була сильно обмежена.

У 1834 доґрі, що входили до війська пенджабської сикхської держави під управлінням Ранджіта Сінґха, зайняли і анексували Ладакх. Повстання в Ладакху в 1842 році було придушено, і Ладакх був включений в державу догрів, Джамму й Кашмір. Династія Намгьял отримала джагір Сток (на південь від міста Лех), яким формально володіє донині. Починаючи з 1850-х років, в Ладакх проникав європейський вплив; в 1885 році в Леху була заснована місія протестантської Моравської церкви.

У 1947 році під час розділу Британської Індії правитель Джамму й Кашміру махараджа Харі Сінґх вагався, чи варто йому приєднатися до Індії або Пакистану, але врешті-решт підписав договір про приєднання до Індії. У 1949 році Китай закрив кордон між долиною Нубра і Сіньцзяном, перекривши тим найдавніший торговельний шлях. У 1955 році Китай почав будувати біля кордону дороги, що з'єднують Сіньцзян і Тибет. Він також спільно з Пакистаном побудував Каракорумське шосе. У відповідь Індія побудувала вздовж кордону шосе, що з'єднує Лех і Срінаґар, скоротивши дорогу між цими містами з 16 днів до двох. Весь штат Джамму й Кашмір є предметом територіальних диспутів Індії з Пакистаном (Кашмірський конфлікт) і Китаєм. У 1999 році в ході Каргільської війни регіон ледь не став ареною ядерної війни. Адміністративно Ладакх, що входить до складу штату Джамму і Кашмір, був у 1979 розділений на округи Лех і Каргіл. У 1989 році відбулися зіткнення між буддистами і мусульманами. У 1993 році, після закликів до більшої незалежності від уряду штату, в якому домінують кашмірці, була створена Автономна гірська рада розвитку Ладакху (англ. Ladakh Autonomous Hill Development Council).

Флора і фауна[ред.ред. код]

Яки в Ладакху

Природа регіону в перший раз була вивчена Фердинандом Столічкой, палеонтологом з Австрії, який організував велику експедицію в регіон в 1870-х роках. Рослинність в Ладакху головним чином зустрічається у потоків і водоймищ, на високих схилах, і в місцях поливу[9].

Фауна Ладакху схожа з центральноазіатською більше, ніж з тибетською. У Ладакху багато птахів, які проводять в ньому літо, взимку повертаючись до Індії. 225 видів птахів дивно для такого пустельного району. Багато видів зябликів, вільшанок, горихвісток і одудів зустрічаються влітку. Корічневоголові чайки літають влітку над Індом та озерами Чанґтанґа. На озерах живе брамінская качка і огар, гірські гуси. Чорношиїй журавель — рідкісний вид тибетського плато, також зустрічається в Ладакху. Інші птахи: крук, клушиця, гімалайський улар і азіатський кеклик. Ягнятник і беркут часто бувають помічені в Ладакху.

Чорношиїй журавель

Нахур або «блакитний баран» — найпоширеніше парнокопитне ладакхських гір. Він також зустрічається в Занскарі і Шамі [10]. Сибірський гірський козел — дуже елегантна тварина, зустрічається в західній частині Ладакху, популяція приблизно 6000 голів; це друге за поширеністю парнокопитне. Він пристосований до високогір'я і, відчуваючи небезпеку, піднімається по крутих схилах[11]. Живе також ладакхський муфлон (Ovis orientalis vignei). Він унікальний для регіону, його чисельність скоротилася і в наш час[Коли?] становить близько 3000 голів[12]. Цей муфлон — ендемік Ладакху, і частіше зустрічається біля Інду і Шайока. Фермери часто переслідували тварин, звинувачуючи їх у псуванні врожаю. Не слід також забувати про мисливців, які з XIX століття приїжджали з Срінаґару для полювання на муфлонів. Тибетські аргалі, або ньян — найбільший дикий гірський баран у світі, заввишки 100—120 см в плечах з величезними рогами. Його ареал площею 2,5 млн км² включає плато Тибету, і, мігруючи, аргалі долає величезні гори. У Ладакху близько 400 аргалі. Вони живуть на відкритих просторах, так як, у разі атаки хижака, віддають перевагу стрімкій втечі, а не підйому у гори[13]. Рідкісну тибетську антилопу оронго, або чиру, а в Ладакху звану «цос», винищували через цінну вовну (по-перському «шахтуш»), яка продавалася на сході для виготовлення одягу високопоставлених персон. З одного оронго вручну вискубували трохи вовни, при цьому антилопу вбивали. Шерсть везли в Кашмір, де місцеві майстри вишивали вишукані шалі. Ладакх також є ареалом проживання Procapra picticaudata — антилопи-гоа, що пасеться в східному Ладакху на кордоні з Тибетом[14].

Кіанг, або тибетський дикий осел

Кіанг, або тибетський дикий осел, зазвичай пасеться в лугах Чанґтханґа, налічують близько 2500 особин. Кочівники-чанґпа звинувачують ослів у псуванні і без того мізерних пасовищ[15]. Близько 200 ірбісів з 7 000 у світі, живуть в Ладакху. В Хеміському національному парку (Hemis National Park) створені всі умови для привільного проживання леопарда. Рись живе в Нубрі, Чанґтханґе і Занскарі і полює на дрібних ссавців[16]. Манул був помічений в Ладакху, але більше про нього невідомо. Тибетський вовк іноді нападає на худобу ладакхців і тому буває переслідуємий ними[17]. Є також кілька ведмедів в долині Суру і близько Драса. Нещодавно в регіоні була виявлена тибетська лисиця[18]. Серед малих тварин — бабаки, зайці, пищухи і полівки[19].

У Ладакху бідна рослинність через сухе і жарке літо і холодну зиму, але недолік вологи найістотніша умова. У водойм, а особливо в місцях поливу рослинність набагато розвиненіша.

Часто зустрічається обліпиха (Hippophae spp.), шипшина, тамариск (Myricaria spp.), кмин, кропива, м'ята, Physochlaina praealta, і різні трави.

У пустелі навколо Леха зустрічаються каперси (Capparis spinosa), котовник (Nepeta floccosa), мордовник (Echinops cornigerus), ефедра (Ephedra gerardiana), ревінь, пижмо, гармала і ряд інших сукулентів. Дерева роду яловець часто шануються буддистами, як священні.

Людські поселення відзначені пишними полями і деревами, зрошуються водою з льодовикових потоків, джерел і річок. В високогірних селах вирощують ячмінь, горох і овочі, і є один з видів верби (дрокчанґ). В селах в долині також вирощують пшеницю, люцерну, гірчицю на масло, виноград, і велику кількість овочів. Із культивованих дерев у нижніх селах вирощують абрикоси, яблука, шовковицю, волоські горіхи, бальзамічні тополі, ломбардні тополі і кілька видів верби. В'язи і тополі ростуть в Нубрскій долині, і один легендарний білий тополь росте в Алчі, в долині Інду. Акація біла (Robinia Pseudoacacia), гімалайський кипарис і кінський каштан вирощуються з 1990 року.

Уряд і політика[ред.ред. код]

Ладакх з політичної точки зору являє собою два округи штату Джамму й Кашмір. 1 липня 1979 року були створені округа Лех і Каргіл. Округами управляє Ladakh Autonomous Hill Development Council, заснований на структурі Дарджлінґскої автономної ради ґуркхів. Це було компромісним рішенням, так як жителі вимагали надати Ладакху статус союзної території.

У жовтні 1993 року уряд Індії і штату погодився створити в кожному окрузі Автономну холмову раду. І в 1995 році був виданий акт «Про створення ладакхської автономної холмової ради розвитку». Вибори до ради відбулися 28 серпня 1995 року. Перше засідання відбулося в Леху 3 вересня 1995 року. Каргіл знайшов свою раду в липні 2003 року[20]. Рада взаємодіє з сільськими Панчаятами з питань економіки, охорони здоров'я, освіти, землекористування, податків, управління та самоврядування. Ці питання обговорюються у виконавчому органі блоку в присутності виконавчого радника та інших членів ради[21]. Суди, закон, правопорядок, вища освіта є компетенцією штату.

Ладакх відправляє одного представника (MP) в нижню палату Парламенту — в Лок Сабха (Ладакхський виборчий округ Лок Сабха). Зараз Ладакх представляє Хассан Хан[22].

Монастирі Ладакху[ред.ред. код]

Достовірно відомо, що перші буддійські культові споруди з'явилися в Ладакху в II столітті н. е. при кушанському імператорі Канішці. Але будови зруйнувалися, а буддизм надовго покинув регіон, поступившись місцем релігії бон та іншим анімістичним культам. У IX—X століттях в регіоні стала затверджуватися Ваджраяна і з'являлися перші релігійні споруди, священні печери, де усамітнювалися йогіни. Багато монастирів пов'язують свою основу з діяльністю Рінчен Санпо (958—1055) — святого, перекладача, філософа, і за деякими відомостями, регента Ґуґе[23]. У XVII столітті в Ладакху сформувалася сучасна система монастирів, які належать, головним чином, до шкіл Друкпа Каг'ю і Гелуг.

Деякі найважливіші монастирі:

Економіка[ред.ред. код]

Лехський ринок

Економіка Ладакху грунтується на трьох стовпах: індійська армія, туризм і цивільний уряд у формі надання робочих місць і розширених субсидій. Сільське господарство нині не є основою економіки, хоча так було покоління назад, та й тепер більшість ладакхцев живуть сільським господарством.

Століттями основу ладакхської економіки становило виробництво ячменю, гороху, пшениці, розведення худоби, особливо яків, корів, помісей яків і корів, овець і кіз. На висоті 3000-4000 м сільськогосподарський сезон короткий, всього кілька місяців на рік, як в північних країнах. Брак вологи перешкоджає створенню великих фермерських господарств, але ладакхці виробили ефективні форми для дрібного виробництва. Для зрошення створювалися іригаційні канали. Найважливіші культури: ячмінь і пшениця. Рис раніше вважався розкішшю, але нині, завдяки субсидіям уряду, став дешевше інших видів зерна[2].

У низинах вирощують фрукти, в таких високогірних місцях як Рупшу живуть кочівники. Раніше вони обмінювали додатковий продукт на сіль, цукор, сірники та інші предмети. Два ладакхських продукта були експортними: абрикоси і кашемір. Сьогодні важливою сільськогосподарською продукцією стали овочі, які активно закуповуються індійською армією і продаються на внутрішньому ринку. Виробництвом займаються дрібні землевласники, які працюють на землі особисто і іноді наймають сезонних робітників з Непалу. Голий ячмінь (ладакхі nas, урду grim) — традиційно провідна сільськогосподарська культура Ладакху, на берегах Цоморарі поблизу Корзок Ґомпа його вирощують на висоті 4600 м, що вважається найвищим полем у світі[2].

Раніше Ладакх в повній мірі насолоджувався вигодою свого географічного положення, знаходячись на перетині торгових шляхів. Ладакхці брали мито з товарів, що перевозяться караванами з Туркестану, Тибету, Пенджабу, Кашміру і Балтистану. Деякі ладакхці самі займалися караванною торгівлею, сприяючи торгівлі тканинами, килимами, барвниками і наркотиками між Пенджабом і Сіньцзяном. Проте, з часу закриття тибетського кордону китайським урядом, міжнародна торгівля через Ладакх зійшла нанівець[24][25].

З 1974 року індійський уряд вжив заходів з розвитку туризму в Ладакх, який, незважаючи на війну в Кашмірі, став безпечнішим. Зараз тільки 4% ладакхців зайняті в туристичному бізнесі, але туристи приносять 50% ВНП регіону[24].

Пригодницький туризм з'явився в Ладакху в XIX столітті. На початку XX століття стали популярні 14-денні тури англійських службовців в Індії з Срінаґара в Лех. Агентства, що виникли в Срінаґарі і Шимлі спеціалізувалися на пригодницькому туризмі — полювання, рибальство і походи. Ця епоха описана Артуром Невісом в «Туристичному путівнику по Кашміру, Ладакху і Скардо», вперше опублікованному у 1911 році[25]. Сьогодні близько 30 000 туристів відвідують Ладакх щороку. Туристи відвідують такі місця, як Лех, Драсс, долина Суру, Каргіл, Занскар, Занґла , Ранґдум, Падум, Фуктал, Сані Ґомпа, Тонді, Шайок, Саку, Солона долина. Популярні маршрути Маналі—Лех, Нубра, долина Інду, Маркха, маршрут по ладакхським монастирям, Південний Занґскар, Транс-Занґскарська експедиція, Спіті—Ладакх, Спіті—Піток—Хеміс, Рупшу, солоні озера, льодовик Чадар, Падум—Фуктал, Падум—Дарчіа, Панікхар—Хеніскот, Падум—Маналі, Ламаюру—Марцеланґ, Ламаюру—Алічі, Калла Паттарський маршрут, Пахалгам—Суру, Кіннаур—Спіті—Ладакх, Цоморарі і Маналі—Лех[26].

Зараз уряд зайнятий великими проектами з поліпшення інфраструктури Ладакху. Вже побудовані дороги дозволяють згуртувати ладакхську економіку і створити альтернативу сільському господарству. Субсидування продовольства, робота в туристичній сфері та нова інфраструктура призвели до зростання міського населення Ладакху, переселення багатьох ладакхців в міста. Основною опорою залишається індійська армія, яка вербує з ладакхців військовослужбовців та обслуговуючий персонал, а також купує місцеві товари та послуги.

Транспорт[ред.ред. код]

Транспорт на Гімалайському шосе 3

В Ладакху близько 1800 км доріг, з яких 800 км з твердим покриттям[27]. Про більшість доріг піклується Організація прикордонних доріг.

Ладакх був точкою дотику Центральної та Південної Азії, коли використовувався Великий шовковий шлях. 60-денна дорога по Ладакхскому шляху пов'язувала Амрітсар і Яркенд через 11 перевалів і активно використовувався до останньої чверті XIX століття[1]. Іншою регулярно використовуваною дорогою був Калімпонґський шлях між Лехом і Лхасою через Гарток, адміністративний центр західного Тибету. Гартока досягали взимку через долину Інду або через Тагланг-Ла або Чанг-Ла. За Гатоком Черко-Ла приводив подорожніх до Манасаровару і озера Ракшастал, потім в Барка, який був пов'язаний з Лхасою дорогою. Цей шлях тепер перекритий рішенням китайського уряду. Інші шляхи з'єднували Ладакх з Хунзою і Читралом, але тепер і ці шляхи перекриті через війни з Пакистаном.

В даний час тільки дві важливі ладакхські дороги використовуються: Срінаґарська і Маналі. Мандрівка від Срінаґара починається від Сонамарґа, через Зоджі-Ла (3450 м), Драс і Каргіл (2750 м), Наміка-Ла (3700 м) і Фату-Ла (4100 м). Це найдавніший шлях в Ладакх і зараз перевали відкриті з квітня/травня до листопада/грудня. Однак, через зростання напруженості в Кашмірі, основне навантаження лягло на Срінаґар-Каргіл-Лех через Зоджа-Ла на Лех-Манальське шосе з Хімачал-Прадеш. Шосе перетинає перевали Рохтанг-Ла (3978 м), Баралача-Ла (4892 м), Лунглача-Ла (5059 м), Тагланг-Ла (5 325 м) і рівнину Мор, його відкрито з травня по листопад.

Автобуси ходять від Леха до найближчих сіл. Маналі-Лех-Срінаґарская дорога — це половина дорожньої системи Ладакху, інші є її відгалуженнями. Для пішоходів і караванів Ладакх пов'язаний заплутаною мережею гірських стежок, слідуючи за якими можна потрапити в будь-яку його частину, але шлях із сусіднього Хімачал-Прадеша може зайняти кілька місяців. Дороги і стежки дозволяють, подорожуючи по Ладакху на автомобілі, поповнювати запаси в сусідніх населених пунктах, але подорожні воліють використовувати пішохідні стежки.

Один аеропорт є в Леху, з нього кожен день виконуються рейси в Делі на Jet Airways, Air Deccan і Indian Airlines і щотижня в Срінаґар і Джамму. Є два аеропорти в Даулат Беґ Олді та Фукче для військового транспорту[28].

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм в Ладакху

Демографія[ред.ред. код]

Ладакхська жінка в традиційному одязі і шапочці
Місцева жінка, Ладакх

Населення Ладакху близько 260 000 чоловік, являє собою суміш різних народів, в основному тибетців, монів і дардів. Як і решта ладакхців, балті Каргілу, Нубри, долини Суру і Балтистану тісно пов'язані з Тибетом в мовному плані і були буддистами до Нового часу.

Більшість ладакхців округу Лех і Занскара — тибетські буддисти, більшість каргільців — мусульмани-шиїти. Відповідно в Каргілі є буддійська меншість, а в Леху — мусульманська. Деяка кількість кашмірських сунітів живе в Леху і Падумі в Занскарі. У селах балті живе кілька сотень мусульман-нурбахшія. Менш 40 сімей ладакхців сповідують християнство, яке вони прийняли в XIX столітті.

Серед неладакхців більшість складають індуїсти і сикхи, є невелике число послідовників релігії бон.

Кочівники чангпа на плато Рупшу здебільшого переселилися з Тибету в недавній час. З початку 1960-х років тибетці-кочівники втекли з окупованого Китаєм Тибету в індійський Ладакх. Близько 2000 з них кинуло кочувати і оселилося в Леху та інших містах. Близько 3500 тибетських біженців розселилося в окрузі Лех.

У Драсі і Дха-Хану переважають люди дардского походження. Жителі району Дха-Хану відомі як брокпа — послідовники буддизму, але зберегли старі дардскі традиції. У Драсі прийнятий іслам і сильний кашмірський вплив. Монів залишилося дуже мало, але деякі музиканти, ковалі і теслі вважають себе нащадками справжніх монів. За переписом 2001 року, 47,4% населення регіону — буддисти, 45,9% — мусульмани, 6,2% — індуїсти і 0,5% — інші. Населення ділиться приблизно навпіл по округах Лех і Каргіл. У Леху 77% буддистів, а в Каргілі — 80% мусульман.

Основна мова Ладакху — ладакхі, гілка тибетської мови. Освічені ладакхці часто знають ґінді, урду й іноді англійську. У ладакхі є цілий ряд діалектів, як то: чанґ-па, пуріґ-па в Каргілі, занскарській, але вони взаємозрозумілі. Завдяки торговим шляхам ладакхі активно збагачувався іноземними словами. Традиційно ладакхі була чисто розмовною мовою і для письма використовували класичну тибетську мову, але останнім часом з'явилися автори, які пишуть на розмовній ладакхі тибетськими літерами.

Населення округів Лех і Каргіл
Рік[К1] Лех Каргіл
населення відсоток приросту жінок на 1000 чоловіків населення відсоток приросту жінок на 1000 чоловіків
1951 40,484 1011 41,856 970
1961 43,587 0.74 1010 45,064 0.74 935
1971 51,891 1.76 1002 53,400 1.71 949
1981 68,380 2.80 886 65,992 2.14 853
2001 117,637 2.75 805 115,287 2.83 901

У Леху було 1011 жінок на 1000 чоловіків в 1951 році, але в 2001 стало 805, для Каргілу змінилось з 970 до 901[27]. Для міст обох округів цей рівень ще нижче — 640. Ця дивина пояснюється тим, що в Ладакху багато сезонних робітників, мігрантів, торговців. Близько 84% ладакхського населення живе в селах[29]. Середній річний приріст населення у 1981—2001 роках становив 2,75% в Леху і 2,83% в окрузі Каргіл[27].

Культура[ред.ред. код]

Чортен в Ладакху

Культура взагалі і кухня зокрема схожі на центрально-тибетську. Основними блюдами є тхукпа (суп з локшиною) і цампа, яка в Ладакху зветься ngampe і незамінна при подорожах. Власне ладакхське блюдо — skyu — важкі макарони з коренеплодами. Нині вживається і привізна їжа, як в долинній Індії. Чай роблять в олійниці з додаванням масла і солі, його називають gurgur cha. Солодкий чай (cha ngarmo) зараз звичайний, його роблять як в Індії, додаючи багато цукру і молоко. Надлишки ячменю йдуть на приготування чанга — алкогольного напою, який часто вживають на святах[30].

Архітектура Ладакху розвивалася під впливом Тибету та Індії, в основному як монастирська. Буддійські колеса, часто прикрашені драконами, зустрічаються майже в кожній ґомпа. Будинки та монастирі будували на пагорбах, обираючи південні схили. При будівництві використовували камінь, дерево і землю, але тепер воліють заповнювати глиняні комірки стін камінням і невипаленою цеглою. Тут знаходиться безліч монастирів, розташованих в найнезбагненніших місцях — на виступах високих гір, на краях ущелин. Ладакхський монастир називається ґомпа, що означає «місце для медитації». Ґомпа є центром будь-якого села, і чисельність ченців в кожному монастирі поповнюється за рахунок місцевої традиції у жителів села посилати одного з синів в ченці.

Окрім архітектури Ладакх відомий своїми релігійними фестивалями. Монастир Хеміс є центром щорічного фестивалю танців у масках. Фестиваль проводять в червні або липні, залежно від підрахунків ченців, він приурочений до дня народження гуру Падмасамбхави. Це релігійне свято грандіозно відзначається кожні 12 років в рік мавпи за східним календарем.

Музику частіше можна почути на буддійських монастирських святах, вона подібна тибетській музиці, в ній часто присутні релігійні піснеспіви на тибетській мові і санскриті. Ці довгі і складні тексти виконуються тільки в особливі дні свят. Спів янг не має метричного рядка, виконується під акомпанемент барабанів низьким голосом. Дуже важливі танці в ритуальних масках — містерії Цам. Хеміс Ґомпа, центр школи Друкпа Каг'ю в Ладакху, проводить це свято щороку, інші великі ґомпа не відстають. У побутовому сенсі, в танцях показана боротьба благих і неблагих сил[31]. Ткацтво — невід'ємна частина ладакхської культури, у східному Ладакху ткацтвом займаються і жінки і чоловіки[32]. Типовий костюм включає гончас з вельвету, прикрашені жилети, чоботи, капелюхи. Свята проходять в Ладакху з 1 по 15 вересня. Ладакхці одягають найкращі головні убори, іноді прикрашені золотом, сріблом або бірюзою. Ченці танцюють в масках і грають на тарілках, трубах і флейтах. У народі відомий танець яка, лева і ташиспа. Навколо монастирів часто можна бачити прапорці лунгта. У монастирях створюються ікони-танки. Проводять змагання зі стрільби з лука, поло та жартівливі весілля[33].

Зараз найпопулярніший спорт в Ладакху — хокей на льоду, пік сезону в січні. Дуже популярний крикет. Стрільба з лука історично народний спорт, сільські жителі влаштовують турніри зі стрільби на святах, не обходиться і без танців, випивки, азартних ігор. Під час стрілянини грають спеціальну музику сурна і даман. Поло, ймовірно, запозичено у балті в XVI столітті за царя Сенґе Намґ'яла, чия мати була принцесою балті[34].

У порівнянні з Індією, жінки відіграють дуже важливу суспільну роль. Поліандрія (фратернальна або братнього типу) і спадкування дружин були загальним звичаєм до 1940 року, коли уряд Джамму й Кашміру заборонив її, але в деяких областях поліандрія є і зараз. Інший звичай, khang-bu, або «маленький будинок», при якому глава сім'ї, коли його старший син стає досить дорослим для управління справами, переїжджає в окремий будинок, беручи з собою тільки необхідне для життя майно[2].

« Наш християнський євангеліст в Кхалаце став батьком кілька тижнів тому, і люди з села зробили йому подарунок «борошно-козерога» для нього та його дружини. Він дав мені одну з тих постатей, які були зроблені з борошна та олії, і сказав мені, що це звичай в Тибеті і Ладакху — робити подарунки «борошно-козерога» з нагоди народження дитини. Це досить цікава інформація. Я часто задавався питанням, чому було так багато наскальних малюнків з козерогів в місцях, пов'язаних з добуддійською релігією Ладакху. Тепер здається ймовірним, що вони є вдячними приношеннями після народження дітей. Як я намагався показати в моїй попередній статті, люди ходили в добуддійські місця відправлення культу, зокрема, молитися, щоб отримати дітей[35].  »

Довгі роки тибетська медицина була єдиною системою надання медичної допомоги. Ця школа увібрала елементи аюрведи і традиційної китайської медицини, а також уявлення космології тибетського буддизму. Століттями медична допомога людям амчі надавалася місцевими цілителями, вона залишається популярною і тепер[36]. Уряд не намагається боротися з цим, а навпаки, підтримує місцевих цілителів і заохочує населення виготовляти ліки з рослин.

Неурядові організації надають посильну допомогу в забезпеченні ладакхців чистою водою, доступною електроенергією та захисту жінок. Ладакхська група із захисту екології і навколишнього середовища працює з 1971 року.

Освіта[ред.ред. код]

Згідно з переписом 2001 року, рівень грамотності в окрузі Лех становив 62% (72% у чоловіків і 50% у жінок), в окрузі Каргіл 58% (74% у чоловіків і 41% у жінок)[37]. Раніше освіту можна було отримати тільки в монастирях. За традицією, один син з кожної сім'ї вивчав тибетське письмо, щоб читати священні книги[2].

У жовтні 1889 року моравські місіонери відкрили в Леху школу (яка існує і донині), і Вазір-ай Вазарат (ex officio комісар-офіцер британської армії) Балтистану і Ладакху наказав, щоб кожна сім'я відправила хоча б одну дитину в школу. Цей указ зустрів великий опір з боку місцевих жителів, які боялися, що діти будуть змушені звернутися до християнства. У школі вчили тибетську мову, урду, англійську, географію, науки, вивчали природу, арифметику, геометрію і Біблію[7]. Місцевою громадою перша школа Lamdon Social Welfare Society була відкрита в 1973 році. Пізніше, за підтримки з боку Далай-лами і деяких міжнародних організацій, кількість шкіл зросла, в них могло навчатися близько двох тисяч учнів. Вони пишаються тим, що зберегли ладакхські традиції і культуру. Драконова школа Білого Лотоса під заступництвом Його Святості Ґ'ялванґ Друкпа XII, глави ладакхської Друкпа Каг'ю, розташована в Шей. Ця школа націлена на вивчення ладакхських традицій і буддизму.

Школи добре розподілені по Ладакху, але з них 75% дають тільки початкову освіту. 65% дітей відвідують школу, але часто трапляється, що не тільки учні, а й учитель не приходять на уроки. Раніше в обох округах шкільні іспити (X клас) не могли здати близько 85-95% учнів, в коледжі здатні вступити не більше половини випускників. До 1993 року до 14 років викладання велося на урду, а потім переходили на англійську мову.

У 1994 році Студентський рух за освіту і культуру Ладакху (SECMOL) проголосив Операцію Нова Надія (ONH), компанію з «культурним та місцевих особливостей освіти» і планують зробити муніципальні школи функціональніше і ефективніше. У 2001 році в окрузі Лех іспит на атестат зрілості здавали вже 50% випускників. Щоб студенти змогли продовжити освіту не покидаючи Ладакху, в Леху був відкритий державний коледж.

Медіа[ред.ред. код]

  • «Ранґ'юл», або Kargil Number — місцева газета англійською мовою й урду. Друкується в Кашмірі.
  • ReachLadakh.com
  • Щотижневі новини на VisitLadakh.com.

Коментарі[ред.ред. код]

К1^ Перепис не проводився в Джамму й Кашмірі через війну.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Rizvi, Janet (2001). Trans-Himalayan Caravans – Merchant Princes and Peasant Traders in Ladakh. Oxford India Paperbacks. 
  2. а б в г д Rizvi, Janet (1996). Ladakh - Crossroads of High Asia. Oxford University Press. 
  3. «Kargil Council For Greater Ladakh». The Statesman, August 9, 2003. 2003. Архів оригіналу за 2012-02-21. Процитовано 2006-08-22. 
  4. Loram, Charlie (2004) [2000]. Trekking in Ladakh (English) (вид. 2nd Edition). Trailblazer Publications. 
  5. «Hazard profiles of Indian districts» (PDF). United Nations Development Program. 2003. Архів оригіналу за 2006-09-26. Процитовано 2006-08-22. 
  6. Лама Анагарика Говинда. Путь белых облаков. М., 1997. С. 89-90
  7. а б Ray, John (2005). Ladakhi Histories - Local and Regional Perspectives (English). Koninklijke Brill NV, Лейден. 
  8. Petech, Luciano (1977). The Kingdom of Ladakh c. 950–1842 A.D. (English). Istituto Italiano per il media ed Estremo Oriente. 
  9. «Flora and fauna of Ladakh». India Travel Agents. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-22. 
  10. Namgail, T., Fox, J.L. & Bhatnagar, Y.V. (2004). Habitat segregation between sympatric Tibetan argali Ovis ammon hodgsoni and blue sheep Pseudois nayaur in the Indian Trans-Himalaya. Journal of Zoology (London), 262: 57-63
  11. Namgail, T. (2006). Winter Habitat Partitioning between Asiatic Ibex and Blue Sheep in Ladakh, Northern India. Journal of Mountain Ecology, 8: 7-13.
  12. Namgail, T. (2006). Trans-Himalayan large herbivores: status, conservation and niche relationships. Report submitted to the Wildlife Conservation Society, Bronx Zoo, New York.
  13. Namgail, T., Fox, J.L. & Bhatnagar, Y.V. (2007). Habitat shift and time budget of the Tibetan argali: the influence of livestock grazing. Ecological Research, 22: 25-31.
  14. Namgail, T., Bagchi, S., Mishra, C. and Bhatnagar, Y.V. (2008). Distributional correlates of the Tibetan gazelle in northern India: Towards a recovery programme. Oryx, 42: 107—112.
  15. Bhatnagar, Y. V., Wangchuk, R., Prins, H. H., van Wieren, S. E. & Mishra, C. (2006) Perceived conflicts between pastoralism and conservation of the Kiang Equus kiang in the Ladakh Trans— Himalaya. Environmental Management, 38, 934—941.
  16. Namgail, T. (2004). Eurasian lynx in Ladakh. Cat News, 40: 21-22.
  17. Namgail, T., Fox, J.L. & Bhatnagar, Y.V. (2007). Carnivore-caused livestock mortality in Trans-Himalaya. Environmental Management, 39: 490—496.
  18. Namgail, T., Bagchi, S., Bhatnagar, Y.V. & Wangchuk, R. (2005). Occurrence of the Tibetan sand fox Vulpes ferrilata Hodgson in Ladakh: A new record for the Indian sub-Continent. Journal of Bombay Natural History Society, 102: 217—219.
  19. Bagchi, S., Namgail, T. & Ritchie, M.E. (2006). Small mammalian herbivores as mediators of plant community dynamics in the high-altitude arid rangelands of Trans-Himalayas. Biological Conservation, 127: 438—442.
  20. «Official website of the Ladakh Autonomous Hill Development Council, Kargil». Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-24. 
  21. «India». Allrefer country study guide. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-24. 
  22. Fifteenth Lok Sabha member list
  23. Tabo Ancient Monastry — About Tabo Monastery
  24. а б Trekking in Ladakh (with 50 maps), by Charlie Loram. India Trekking Guides (Trailblazer), 2004, 288 pp.
  25. а б Weare, Garry (2002). Trekking in the Indian Himalaya (вид. 4th). Lonely Planet. 
  26. Ладакх Лехские трэки
  27. а б в «State Development Report—Jammu and Kashmir, Chapter 3A» (PDF). Planning Commission of India. 2001. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-25. 
  28. NDTV.com: IAF craft makes successful landing near China border
  29. «Rural population». Education for all in India. 1999. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-28. 
  30. Norberg-Hodge, Helena (2000). Ancient Futures: Learning from Ladakh. Oxford India Paperbacks. 
  31. «Masks: Reflections of Culture and Religion». Dolls of India. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-29. 
  32. «Living Fabric: Weaving Among the Nomads of Ladakh Himalaya». Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-29. 
  33. Jina, Prem Singh (1994). Tourism in Ladakh Himalaya. Indus Publishing. ISBN 8173870047. 
  34. «Ladakh culture». Jammu and Kashmir Tourism. Архів оригіналу за 2006-07-12. Процитовано 2011-07-29. 
  35. Francke (1914), pp. 95-96.
  36. Plantlife.org project on medicinal plants of importance to amchi medicine
  37. «District-specific Literates and Literacy Rates». Education for all website. 2001. Процитовано 2011-07-26. 

Джерела[ред.ред. код]