Ладозьке озеро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ладозьке озеро
карел. Luadogu
фін. Laatokka
Ладозьке озерокарел. Luadoguфін. Laatokka
Координати 60°45′ пн. ш. 31°30′ сх. д. / 60.750° пн. ш. 31.500° сх. д. / 60.750; 31.500
Розташування
Прибережні країни Росія Росія
Розміри
Площа поверхні, км2 18 400 км²
Середня глибина, м 70 м
Макс. глибина, м 230 м
Розмір 219×138 км
Об'єм, км3 908 км³
Витікають річки Нева
Карта Ладозьке озерокарел. Luadoguфін. Laatokka

Ла́дозьке озеро — найбільше озеро Європи[1], розташоване у Росії.

Географія[ред.ред. код]

Площа озера 17,7 тис. км², а з островами - 18,1 тис. км²[1]. Пересічна глибина 70 м, максимальна – 230 м.[1] На озері є близько 660 островів загальною площею 435 км². Рівень поверхні озера на 5 м вище за рівень моря.

Приблизно 85% притоку частини водного балансу дає приток річкових вод, 13% — атмосферні опади і 2% — приток підземних вод. Близько 92% видаткової частини балансу йде на стік Неви, 8% — на випаровування з водної поверхні.

Серед найпоширеніших риб слід відмітити сиг, корюшку та ряпушку.

По озеру здійснюється судноплавство, воно є частиною Волго-Балтійського і Біломоро-Балтійського водних шляхів. Через складну навігацію біля південних берегів були збудовані обвідні канали (Ладозький канал).

Притоки[ред.ред. код]

Не повний перелік

В басейні Ладозького озера близько 50000 озер і 3500 річок довше за 10 км.

Геологічна історія[ред.ред. код]

Lake Ladoga.PNG

Танення Валдайського льодовика на терені сучасного Ладозького озера відбулося між 12 500 та 11 500 років тому. Початково, після льодовика, терен Ладоги був у складі Балтійського льодовикового озера (70- 80 м над сьогоденним рівнем моря) за часів історичного прісноводного етапу Балтійського моря. За часів солонуватого Іолдійового моря (10,200-9,500 тому), деякі вчені припускають тимчасове відокремлення Ладоги від цього басейну. Найнижчим поріг був біля Хейн-Йоки, на схід від Виборгу, де була протока або річка до появи Неви і навіть пізніше до ХІІ сторіччя від Р.Х.[2][3]

9 500 років тому, Онезьке озеро маючи перед тим стік у Біле море, спрямувала свої води річкою Свір до Ладоги. Між 9,500 й 9,100 тому, за часів трансгресії Ладога була з'єднана з Анциловим озером. Біля 8 500 років тому Анцилове озеро було скинуто через Данські протоки. Відбулась регресія і Ладога знов стала ізольованою.

Ладозьке озеро поступово відходить на південь в результаті підняття з півночі Балтійського щита. Припускають можливість проникнення соленої води, під час наступної трансгресії Літоринового моря, до Ладоги між 7000 и 5000 років тому. Біля 5 000 років тому озеро Саїмаа утворило Салпаусселькя і спрямувала свої води через Вуоксу до Ладоги. Через це рівень Ладозького озера піднявся на 1-2 метра[4]

Річка Нева виникла коли Ладозька вода прорвала пороги і попрямувала нижньою течією Іжори до Фінської затоки. Це сталося 3410-3250 літ тому.[5]

Велику частину акваторії озера займає Ладозький грабен, який має північно-західний напрямок, паралельний берегу Ладозького озера. Занурення фундаменту тут понад 600 м, ширина грабену близько 150 км.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Ладога має 48 видів риби. Серед них плітка, лящ, судак, окунь звичайний, йорж звичайний, ендемічний вид корюшки, два види Coregonus albula (ряпушка), вісім видів сигу, лососеві та осетер атлантичний. Вилов риби коливається між 4,900 й 6,900 тонн на рік.

Ладога має власний ендемічний вид кільчастої нерпиладозька нерпа.

З початку 1960-х Ладога зазнає евтрофікацію (цвітіння води)[6]

Нижньосвірський заповідник розташовано на півночі озера у гирлі річки Свір.

Історія[ред.ред. код]

За часів Середньовіччя Ладога була важливою ланкою Шляху із варягів у греки прямуючим через фортецю Стара Ладога оберегаючу гирло Волхова з VIII сторіччя від Р.Х. За часів шведсько-новгородських війн терен був предметом суперечки між Новгородською республікою та Швецією. На початку XIV сторіччя були засновані фортеці Корела (Kexholm) й Орєшек (Nöteborg).

Давній Валаамський монастир був заснований на найбільшому ладозькому острові Валаам, залишений в 1611 - 1715, відновлений в XVIII сторіччі і евакуйований в Фінляндію за часів Зимової війни, в 1940. В 1989 монастир було відновлено. Інші монастирі на Ладозі: Конвецький монастир на острові Конвець та Александро-Свірський монастир, який має файні зразки московської середньовічної архітектури.

За часів Іжорської війни частина Ладозького узбережжя зазнала шведської окупації. В 1607, по Столбовському миру північне і західне узбережжя Росія передала Швеції. В 1721, після Північної війни по Ништадтськомй миру було повернуто Росії. В 1812 - 1940 озеро було розподілено між Фінляндією і Росією. Відповідно до Тартуського мирного договору, 1920, мілітаризація озера була обмежена. Але і СРСР і Фінляндія мали військові флотилії на озері (дивись також Фінська Ладозька флотилія і Радянська Ладозька флотилія). Після зимової війни, 1939—1940, згідно з Московським мирним договором Ладога стала внутрішнім озером СРСР.

За часів війни-продовження (1941—1944) не тільки радянські і фінськи судна були на озері, а також італійські і німецькі (дивись також Фінська флотилія K та Regia Marina#Ладозьке озеро. Ладога за часів Блокади Ленінграда (1941-1944) єдиним шляхом постачання в Ленінград. Оскільки східне узбережжя знаходилось в радянських руках. Взимку постачання здійснювалось кригою Дорогою Життя, влітку човнами. Після Другої Світової війни Фінляндія позбулася Карелії, всі фінські громадяни були евакуйовані до Фінляндії. На північному узбережжі Ладозької Карелії місто Сортавала увійшло до складу Радянської Карелії, західне узбережжя — Карельський перешийок увійшов до складу Ленінградської області.

Міста на Ладозі[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1.
  2. Ailio, Julius (1915). Die geographische Entwicklung des Ladogasees in postglazialer Zeit. Bull. Comm. Géol. Finlande 45, 1 – 159.
  3. Davydova, Natalia N. et al. (1996). Late- and postglacial history of lakes of the Karelian Isthmus. Hydrobiologia 322.1-3, 199-204.
  4. Saarnisto, Matti (1970). The Late Weichselian and Flandrian history of the Saimaa Lake complex. Societas Scientiarium Fennicae. Commentationes Physico-Mathematicae 37.
  5. Saarnisto, Matti & Tuulikki Grönlund (1996). Shoreline displacement of Lake Ladoga - new data from Kilpolansaari. Hydrobiologia 322.1-3, 205-215.
  6. Holopainen, Anna-Liisa et al. (1996) The trophic state of Lake Ladoga as indicated by late summer phytoplankton. Hydrobiologia 322.1-3, 9-16.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]