Лазаревський Олександр Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Page0017.tif

Лазаревський Олександр Матвійович (8 (20) червня 1834 — 31 березня (13 квітня) 1902) — український історик і генеалог.

Праправнук сотника Красноколядинського Леонтія Лащинського.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Гирявка Конотопського повіту Чернігівської губернії в сім'ї службовця з дрібнопомісних дворян, предки якого належали до козацько-старшинського роду Лазаревських та Лащинськів . Тут він прожив безвиїзно до 7 років.

Сім'я у Лазаревських була велика і через брак коштів не було змоги мати учителя дома для О. М. Лазаревського. Через це його 1842 відвезли до старшого брата Федора, який в той час був студентом Харківського університету.

1844 поступив на навчання в перший клас Конотопської повітової школи, де провчився до 1846 року. У лютому 1850 року Лазаревський принятий до 3 класу Другої Петербурзької гімназії.

1 серпня 1854 року Олександр Матвійович вступив на історично-філологічний факультет Петербургського університету. У 1858 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. 15 вересня 1859 р. він був зачислений канцелярським урядовцем до Петербургського Губернського правління, але менше ніж через рік, 22 червня 1860 року перейшов урядовцем до Археографічної комісії, яка тоді існувала при Департаменті Міністерства народної освіти.

12 листопада 1861 року Лазаревский обраний членом губернського статистичного комітету, шро на той час були єдиною інституцією по губерніях, де могла проводитись науково-дослідницька робота з вивчення історії, етнографії та статистики відповідних регіонів.

7 червня 1865 року Лазаревського призначено на посаду губернського секретаря «по крестьянским делам Присутствия», а 21 червня того ж року й на посаду секретаря Чернігівського губернського статистичного комітету. В цей час він міг прийнятись за наукову та архівну працю і розгорнув її в широкому масштабі.

У вересні 1865 р. Лазаревський одружився з Катериною Федорівною Лащинською, яка була його сусідкою по Гирявці та родичкою по матері. Через це довелось просити дозволу на шлюб у архієрея .

Працюючи в архіві Чернігівської Казеної палати, О. М. Лазаревський відкрив там Румянцевський Опис Малоросії (який вважався втраченим), про що 16 листопада 1865 року зробив відповідну доповідь на засіданні Статистичного комітету.

7 листопада 1866 року був призначений членом Полтавського окружного суду.

З 1880 — у Києві він член судової палати. Член історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників журналу «Киевская Старина».

Через своїх братів, особливо Михайла, був близько знайомий з Тарасом Шевченком. Лазаревський був присутній при ньому, коли наближався день смерті поета і бачив його за півдоби до кончини, описав останній день його життя, зібрав перші матеріали до історії дитинства поета і супроводжував тіло його до Канева спільно з художником Честахівським.

Лазаревський — автор близько 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України 17-18 ст. Головну увагу історик приділив дослідженню історії селянства — «Малоросійські посполиті селяни 1648–1788» (1866), козацької старшини і Шляхти — «Нариси дворянських родів Чернігівської губернії» (1868), «Нариси малоросійських фамілій» (1875–1876), «Люди старої Малоросії» (1882–1888), колонізації та землеволодіння — «Опис старої Малоросії» (1888–1902), адміністративно-судового устрою Гетьманщини — «Суди в старій Малоросії» (1898) та ін. Л. видав важливі документальні публікації: «Щоденник М. Ханенка» (1884), «Сулимівський архів» (1884), «Мотижинський архів» (1890), «Щоденник генерального підскарбія Якова Маркевича» (1893–1897), «Любецький архів графа Милорадовича» (1898) та ін.

В основі історичної концепції Лазаревського лежала ідея народництва. У своїх працях історик підкреслював визиск українського селянства з боку козацької старшини і як результат — неприхильне ставлення до Гетьманщини та її діячів («Замітки про Мазепу», 1878; «Павло Полуботок», 1880). Зосереджуючись в основному на соціально-економічних проблемах, Лазаревський менше уваги звертав на політичний занепад Гетьманщини внаслідок колоніальної політики російського уряду. Це зумовило деяку однобокість історичної концепції вченого, що підкреслювала українська історіографія, хоча високо оцінила його вклад у розвиток історичної науки в Україні.

Заслугою Лазаревського є те, що він ввів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення у вивченні історії Лівобережної України другої половини XVII–XVIII століть.

Про життя та діяльність О. М. Лазаревського дніпропетровським істориком В. І. Вороновим було захищено кандидатську дисертацію.

Дослідження історії[ред.ред. код]

О. М. Лазаревський здобув популярність, як історик. Саме він відкрив Рум'янівське «Описание Малороссии», що вважалося втраченим.

Лазаревський вів дослідження на території Лівобережної України. Найбільш відомі його праці: «Очерки малороссийских фамилий», «Малороссийские посполите крестьяне (1648–1783 гг.)», «Описание старой Малороссии» та ін. Саме він відкрив дворянські фальсифікації історії України (спираючись на архівний матеріал).

Бібліографічна діяльність[ред.ред. код]

Щодо бібліографії, то вчений почав нею займатися ще з юнацьких років. У 1853 р., навчаючись у старших класах гімназії, він надрукував у «Черниговских губернських відомостях» свій «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Цим посібником молодий бібліограф прагнув «принести хотя малую лепту на пользу науки…». До покажчику ввійшла російська та українська книжково-журнальна література — історична і бібліографічна, а також роботи з географії, статистики та етнографії — всього 154 джерела.

Цей «Опыт», поклав початок історичній бібліографії в Україні. Про нього позитивно віднісся «Журнал Министерства народного просвещения», історик-славіст О. М. Бодянський та відомий російський бібліограф Г. М. Геннаді.

Після позитивних відгуків про «Опыт», Лазаревський поставив за мету розширити свою працю. Поступивши до університету, він отримав вихід до Петербурзької публічної бібліотеки.

Займаючись в бібліотеці, він обробляє першу частину свого покажчика (російську). У 1858 р. надсилає перший випуск «Указателя источников для изучения Малороссийского края» О. М. Бодянському.

В цьому «Указатели» подано майже в чотири рази більше джерел ніж в «Опыте». Всього зареєстровано 554 номери за 1622–1857 рр. За складом покажчик наближався до загального покажчика з українознавства.

«Указатель источников» вийшов з посвятою Бодянському, саме він був першим учителем Лазаревського з бібліографії. Бодянський навчав старанності бібліографування та не прощав бібліографічних неточностей.

Паралельно з підготовкою «Указателя» Лазаревський розпочав роботу над складанням іншого великого посібника — «Украинская литературная летопись». Цей літопис він вів протягом трьох років — 1856–1858. За ці роки бібліограф зареєстрував 70 книг і статей.

«Летопись» являла собою критико-бібліографічний огляд поточної української та українознавчої літератури.

Праці[ред.ред. код]

Видання Лазаревського[ред.ред. код]

  • «Обозрение Румянцевской описи Малороссии», Чернигов, 1866—85 (Л. принадлежит первая половина «Обозрения», вып. 1 и 2 и часть 3 до стр. 415);
  • «Описание Черниговского наместничества, Д. Пащенка» («Записки Черн. Губ. Стат. Комитета», кн. 2, приложение);
  • «Сулиминский архив» (Киев, 1884);
  • «Мотыжинский архив» (Киев, 1890);
  • «Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка» (Чернигов, 1892).

Література[ред.ред. код]

  • Д. И. Багалей, «Новый историк Малороссии» (СПб., 1891);
  • H. Василенко, «К истории малорусской историографии и малорусского общественного строя» («Киев. Старина», 1894, 11);
  • М. Василенко, Олександр Матвієвич Лазаревський (1834 — 1902 рр.) : матеріали до його біографії. — Україна, 1927 р., № 4, с. 18 — 82.
  • И. В. Лучицкий, рецензия на первый том «Описания статей Малороссии» («Киев. Унив. Изв.», 1889, 12);
  • В. Мякотин, рецензия на второй том этого труда в «Отчете о XXXVII присуждении наград гр. Уварова».
  • В. Г. Сарбей. Історичні погляди О. М. Лазаревського. — К., 1961.

Посилання[ред.ред. код]