Лазерні щипці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лазерні щипці (англ. Laser tweezers), інколи «оптичні щипці», «оптичний пінцет» або «оптична пастка» — науковий прилад, що дозволяє маніпулювати мікроскопічними об'єктами за допомогою лазерного світла (звичайно лазерного діоду). Вони дозволяють прикладати сили від фемтоньютонів до наноньютонів і вимірювати відстані від кількох нанометрів до мікронів. В останні роки лазерні щипці стали популярним знаряддям в біофізиці, де їх використовують при дослідженні структури та принципу роботи білків.

Історія[ред.ред. код]

Ще в 17 столітті висловлювалися припущення, що світло може чинити тиск на речовину. В роботі «De Cometis» німецький астроном Кеплер висунув думку, що хвости комет відхиляються під дією сонячного світла. Хоча пізніше виявилося, що це не єдиний механізм такого відхилення, ідея Кеплера була важливою для розвитку астрономії. Наприклад, дослідження показали, що зоряний радіаційний тиск — один з найголовніших механізмів, які відповідають за динаміку частинок в міжзоряному просторі. Через два сторіччя Максвелл розрахував величину світлового тиску за допомогою своєї теорії електромагнітних явищ. Проведені в 1900 році російським фізиком Лебедевим експериментальні дослідження підтвердили існування тиску світла.

Артур Ашкін перед своєю установкою лазерних щипців

Після відкриття Басовим та Прохоровим в 1953 році принципу лазера, з'явилося джерело світла, достатньо потужне та з достатньо колімованим пучком світла для маніпуляції макроскопічними об'єктами. Але тільки в 1970 в науковій літературі з'явилися публікації співробітника Bell Labs Артура Ашкіна (Arthur Ashkin), в яких повідомлялося про реєстрацію оптичних сил розсіяння і градієнтних сил на частинках мікронних розмірів[1]. Через кілька років Ашкін з колегами повідомили про перше спостереження того, що зараз називається оптичною пасткою, тобто пучка світла, сфокусованого таким чином, що він може стійко утримувати мікроскопічні частинки (10 нм—10 мкм) у трьох вимірах[2].

Подібний принцип використовується і для лазерного охолодження, методу пониження температури до значень недосяжних іншими засобами, запропонований радянським фізиком Летоховим в 1968 році і реалізований тією ж групою Ашкіна в 1978 році. Колишній співробітник Ашкіна Стівен Чу (Steven Chu) продовжив ці дослідження і отримав за цю роботу Нобелівську премію в 1997 році.

У 1980-х роках Стівен Блок (Steven Block) і Говард Берг (Howard Berg) вперше застосували технологію лазерних щипців у біології, використовуючи її для того, щоб схопити бактерію з метою досліження бактеріальних джгутиків[3]. Вже в 1990-х роках дослідники, такі як Карлос Бустаманте (Carlos Bustamante), Джеймс Спудіч (James Spudich) і Стівен Блок розробили метод оптичної силової спектроскопії, застосовуючи його для того, щоб характеризувати біологічні двигуни молекулярного масштабу. Ці молекулярні мотори всюдисущі в природі і відповідають за пересування клітин, зміну їхньої форми та за транспорт в межах клітини. Оптичні пастки дозволили цим біофізикам спостерігати динаміку молекулярних моторів, розглядаючи одну вибрану молекулу окремо від інших. Оптична силова спектроскопія дозволила краще зрозуміти природу рушійних сил, які діють у молекулі й мають стохастичну (випадкову) природу.

Лазерні щипці довели свою користь також і в інших областях біології. Наприклад, в 2003 році методика лазерних щипців була використана для сортування клітин. Створюючи в області, наповненій мікробіологічним зразком, світлову картину великої інтенсивності, можна сортувати клітини за їхніми власними оптичними характеристиками[4][5]. Лазерні щипці також були використані для дослідження цитоскелету, вимірювання в'язкоеластичних властивостей біополімерів та вивчення пересування клітин.

Будова лазерних щипців[ред.ред. код]

Фізичні принципи[ред.ред. код]

Принцип роботи лазерних щипців у мієвському режимі

Маленькі діелектричні сфери взаємодіють з електричним полем, створеним пучком світла, за рахунок наведеного дипольного моменту. В результаті взаємодії цього диполя з полем, сфера втягується уздовж електричного градієнту поля до точки найвищої інтенсивності світла. Крім градієнтної сили, на сферу також діє розсіююча сила, викликана відбиттям світла від її поверхні. Ця сила штовхає сферу уздовж пучка світла. Проте, якщо промінь сильно сфокусований, градієнт інтенсивності долає силу світлового тиску[6].

Детальніший аналіз, проведений Ашкіним, базується на двох механізмах, дія яких залежить від розміру частинки. У атмосферній науці відомо, що частинка в повітрі розсіює світло по-різному в залежності від свого розміру. Якщо розмір розсіюючих частинок набагато менший, ніж довжина хвилі світла, це розсіювання називається релеєвським (від імені британського фізика лорда Релея). Релеєвське розсіювання зростає із збільшенням частоти електромагнітної хвилі, тому при розсіюванні білого світла розсіяне світло матиме блакитний відтінок. Відповідно світло, яке проходить прямо має червоний відтіок. Цей ефект відповідає за червоні барви заходу сонця і блакитний колір неба. Коли світло розсіюється на частинках (пил, дим, водні крапельки), що мають розмір більший, ніж довжина хвилі світла, закони розсіювання скаладніші. Задачу про розсіювання світла сферою у загальному випадку, незалежно від розмірів сфери, розв'язав німецький фізик Густав Мі. Розсіювання Мі відповідає за білизну хмар.

Маніпулювання мікросферою лазерними щипцями

Використовуючи ці ідеї, Ашкін висловив ідею, що оптичне мікроманіпулювання можна проаналізовати двома окремими методами, а саме, підхідом хвильової оптики для великих частинок (діаметр частинки d > λ довжини хвилі світла) і наближенням електричного диполя для релеєвських частинок (d < λ).

Підхід хвильової оптики до процесів заломлення і відбиття світла від мікросфери достатній, щоб проаналізувати втягування в оптичну пастку (див. зображення вище).

Найпростіше зрозуміти сили, які діють на мікроскопічну частинку з боку тонкого променя можна, використовуючи принципи геометричної оптики. Попадаючи на частинку промінь відбивається і заломлюється. При цьому змінюється напрям його руху, а отже й імпульс фотонів. За законом збереження імпульсу, зміна імпульсу передається частинці.

Приклад установки лазерних щипців

Використовуючи просту діаграму променів і розглядачючи напрямки імпульсів відбитих і заломлених променів, можна помітити, що на мікросферу діють дві різні оптичні сили. Як видно з діаграми, результуюча сила тягне сферу у напрямку області найвищої інтенсивності променя. Ця сила називається градієнтною. Крім того, на сферу діє світловий тиск, штовхаючи її в напрямку падіння променя.

Щоб досліджуваний об'єкт залишався непорушним, необхідно скомпенсувати силу, зумовлену тиском світла. Це можна зробити, використовуючи два зустрічні пучки світла, які штовхатимуть сферу в протилежних напрямках, або за допомогою сильно сфокусованого гаусівського пучка (з високою числовою апертурою, NA>1.0). В цьому випадку світловий тиск компенсується високою градієнтною силою.

Схема експерименту з вимірювання сил, які діють на білком РНК-полімеразу, що рухається уздовж ДНК.

З іншого боку, в релеївському режимі, форма частинок несуттєва. Взагалі, для найменших частинок потрібна найменша сила притягання. В більшості випадків, для пояснення робочого механізму лазерних щипців для будь-якої форми частинок справедлива модель наведеного диполя. Електромагнітна хвиля індукуватиме диполь, або поляризацію, у діалектичній частинці. Сила взаємодії цього диполя зі світлом приводить до градієнтної сили притягання.

Детальніше про прилад, який використовується для створення оптичної пастки в лабораторії Стівена Блока, див. [7].

Лазерні щипці на альтернативних лазерних модах[ред.ред. код]

Перші лазерні щипці працювали на одному гаусівсьму пучку (фундаментальна лазерна мода TEM00). В 1986 році А. Ашкін[8] розвинув концепцію однопучкових лазерних щипців, що діють за рахунок використання лазерних мод високого порядку, тобто ермітівських гаусівських пучків (TEMxy), лагерівських гаусівських пучків (Lg, TEMpl) і бесселівських пучків (Jn).

Лазерні щипці на лагерівських гаусівських пучках мають унікальну можливість втягування в пастку частинок з високим оптичним відбиттям і поглинанням. Лагерівські гаусівські пучки також мають власний кутовий момент, який може обертати частинки[9][10]. Цей ефект спостерігається без зовнішнього механічного або електричного регулювання променя. Передаючи світло з круговою поляризацією і використовуючи хвильову пластинку, можливо надати гаусовському пучку спіновий орбітальний момент.

Окрім лагерівських гаусівських пучків, бесселівські пучки як нульового, так і вищих порядків, мають орбітальний момент, а також унікальну властивість утримувати одночасно багато частинок на деякій відстані одна від іншої [11][12].

Орбітальний момент пучків високого порядку також дозволяє їм керувати штучними наномашинами[13].

Мультиплексні лазерні щипці[ред.ред. код]

Голографічні лазерні щипці[14]

Типова установка використовує тільки один або два лазерних промені. Складніші експерименти вимагають багато пасток, що працювали б одночасно. Цього можна добитися, використовуючи єдиний лазер, світло якого проходить через акусто-оптичний модулятор або через електронно керовані дзеркала. За допомогою цих пристроїв лазерне випромінювання можна розибити на кілька розділених у часі променів. За допомогою дифракційних оптичних елементів досягають розбиття на кілька променів розділених просторово[15][5][16][10].

Лазерні щипці, засновані на оптичних волокнах[ред.ред. код]

У цьому типі пристрою лазерне випромінювання подається через оптичне волокно. Якщо один кінець оптичного волокна формує випуклу поверхню, то така форма дозволить сфокусувати світло так, щоб утворити оптичну пастку з високою числовою апертурою.

Якщо ж кінці волокна не випуклі, лазерне світло розходитиметься, і тому стійка оптична пастка може бути утворена тільки при розміщенні двох двох кінців волокон з різних боків від оптичної пастки, добиваючись балансу градієнтних сил і сил світлового тиску. Градієнтні сили утримують частинки у поперечному напрямі, тоді як повздовні сили, зумовлені оптичним тиском двох зустрічних променів компенсуватимуть одна одну. Рівноважна z-позиція сфери у такий пастці — таке положення, де обидві сили світлового тиску дорівнюють одна одній. Такі лазерні щипці були вперше розроблені А. Констеблем і Дж. Глюком, які використовували цю методику для розтягнення мікрочастинок. Маніпулюючи вхідною потужністю з обох кінців волокна, можливо регулювати розтягуючу силу. Така система може використовуватися для вимірювання в'язкоеластичних властивостей клітин. Її чутливість достатня, щоб розрізнити різні фенотипи цитоскелету. Недавні експерименти продемонстрували можливість диференціації ракових клітин від неракових[17].

Лазерні щипці у сортуванні клітин[ред.ред. код]

Принцип роботи установки оптичного сортування клітин[4]. Ламінарні потоки (з камер A і B), один з яких несе клітини, протікають крізь розділову камеру (РК), розміром ~ 100 мкм. У цій камері створюються тривимірні оптичні ґратки (у цьому випадку об'ємноцентрована кубічна ґратка, ОЦҐ), за допомогою якої один тип клітин виштовхується в потік A.

Одна з найпоширеніших систем сортування клітин використовує метод цитометрії та детекцію флюоресцентного світла. У цьому методі суспензія біологічних клітин сортується у кілька контейнерів за флюоресцентними характеристиками кожної клітини у потоці. Процес сортування контролюється електростатичною системою відхилення, яка скеровує клітину до певного контейнеру зміною напруги прикладеного електричного поля.

У оптично керованій системі сортування, клітини пропускають через дво- або тривимірні оптичні ґратки. Без поляризації електричним полем клітини сортуються в залежності від того, як вони заломлюють світло. Для створення таких оптичних ґраток група Кішана Долакіа розробила методику використання дифракційної оптики й інших оптичних елементів[4]. З іншого боку, група в Університеті Торонто побудувала сортувальну систему, використовуючи просторовий світловий модулятор[18].

Головний механізм сортування — розташування вузлів оптичних ґраток. Коли потік клітин проходить через оптичні ґратки, на них діють сили тертя і градієнтні сили від найближчих вузлів оптичної ґратки. Змінюючи розташування вузлів, можна створити оптичну доріжку, якою будуть рухатися клітини. Але така доріжка буде ефективною тільки для клітин з певним показником заломлення. Лише вони будуть ефективно відхилятися нерівномірним світловим потоком. Регулюючи швидкість потоку клітин і потужність світла можливо отримати хороше оптичне сортування клітин.

Для високої ефективності оптичного сортування баланс сил у системі сортування потребує точного юстування. Зараз в Університеті св. Ендрю (Велика Британія) створена велика дослідницька група для роботи над цією проблемою. У випадку успіху ця технологія зможе замінити традиційне флюоресцентне сортування клітин[19].

Лазерні щипці на еванесцентних полях[ред.ред. код]

Еванесцентне поле — електромагнітне поле, що проникає вглиб поверхні, від якої світло відбивається при повному внутрішньому відбитті[20]. Це світлове поле затухає за експоненційним законом, проникаючи в матеріал менш ніж на довжину хвилі. Еванесцентне поле знайшло цілий ряд застосувань у оптичній мікроскопії нанометрових об'єктів, оптична мікроманіпуляція (лазерні щипці) стає ще одним його застосуванням.

У лазерних щипцях неперервне еванесцентне поле може бути створене, коли світло розповсюджується через оптичний хвилевод (багаторазове повне внутрішнє відбиття). Результуюче еванесцентне поле має направлений імпульс, і рухатиме мікрочастинки уздовж напрямку свого поширення. Цей ефект був відкритий вченими С. Кавата і Т. Сугіура в 1992[21]. Вони показали, що поле може зв'язувати частинки в тонкому шарі товщиною близько 100 нанометрів. Це пряме з'єднання поля розглядається як тунелювання фотонів до частинок через проміжок між відбиваючим світло середовищем і оптичною призмою. В результаті виникає направлена оптична сила.

Недавня версія лазерних щипців на еванесцентному полі використовує широку оптичну поверхню, що дозволяє одночасно скеровувати багато частинок в бажаному напрямі, не використовуючи хвилевод. Ця методика названа безлінзовим оптичним утриманням (англ. Lensless optical trapping, LOT)[22]. Точно направленому руху частинок допомагає лінування Рончі (англ. Ronchi Ruling) або створення у скляній пластинці чітких оптичних потенційних ям. Зараз вчені також працюють над фокусуванням еванесцентних полів.

Непрямий підхід до лазерних щипців[ред.ред. код]

Ше один варіант маніпулювання мікрочастинками за допомогою світла був розроблений Мінгом Ву (Ming Wu), професором радіотехніки в Берклі. Його систена не використовує світловий імпульс безпосередньо. На відміну від цього в побудованій ним системі частинки, якими потрібно маніпулювати, розташовані неподалік від скляної пластинки, вкритої фотоелектричною речовиною. На цю пластинку подається невелика напруга з метою створення електростатичного заряду на частинках. Фотоелектрична пластинка освітлюється світлодіодами, потужність яких може модулюватися, проектуючи на поверхню будь-яке динамічне зображення. Під дією світла фотоелектрична поверхня заряджається, починаючи притягати або відштовхувати частинки. Процес маніпуляції виконується за домогою зміни електричного поля, що вмикається за допомогою спроектованого зображення.

Одне із застосувань цього методу — сортування живих та мертвих клітин. Таке сортування ґрунтується на тому, що що живі клітини наповнені електролітом, а мертві — ні, тому живі та мертві клітини можуть бути легко розділені. Збудована професором Ву система дозволяє маніпулювати 10 тисячами клітин або частинок одночасно[23].

Оптичне зв'язування[ред.ред. код]

Коли гроно мікрочастинок утримається монохроматичним лазерним пучком, розташування мікрочастинок у межах оптичної пастки залежить від перерозподілу сил взаємодії між частинками через наведені дипольні моменти. Можна сказати, що кластер мікрочастинок і світло в його межах зв'язані в одне ціле. Перші свідчення про існування оптичного зв'язування повідомлялися лабораторією Євгенія Головченко у Гарвардському університеті[24].

Вимірювання оптичних сил[ред.ред. код]

Квадрантний фотодіод виробництва компанії Pacific Silicon Sensor

В даний час сила притягання мікрочастинок світлом може бути виміряна як на одно- так і на двопучкових лазерних щипцях (фотонний силовий мікроскоп) [25][26]. Недавно розпочалися роботи з вимірюванню оптичних сил в голографічних лазерних щипцях з метою досягти високої точності експерименту[27][28][29].

Основний принцип вимірювання оптичної сили лазерних щипців — передача імпульсу світла, пов'язана із заломленням світла на частинках. Зміна напрямку розповсюдження світла як в поперечному, так і в повздовжньому напрямках забезпечує силу, що діє на об'єкт. Тому щонайменша поперечна сила може бути виміряна за відхиленням пучка, який пройшов крізь частинку. Таке відхилення легко вимірюється за допомогою детектора осьової позиції. Найпростіший такий детектор — квадрантний фотодіод — пластинка, поділена на чотири сектори, з пучком світла сфокусованим в її центрі. Якщо мікрочастинка розташована в центрі світлодіода, на сектори падає світло однакової потужності, але якщо на частинку діє сила, то потужності вже не рівні між собою, а їхня різниця пропорційна цій силі.

Такий принцип може застосовуватися з будь-якими лазерними щипцями. Найбільшою проблемою при таких вимірюваннях є шум, спричинений броунівським рухом. Однак, цим методом можна вимірювати сили порядку піконьютона та зсув порядку нанометра[30].

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. A. Ashkin Acceleration and Trapping of Particles by Radiation Pressure // Phys. Rev. Lett., 24 (1970) (4) С. 156 - 159.
  2. Ashkin A, Dziedzic JM, Yamane T. Optical trapping and manipulation of single cells using infrared laser beams // Nature, 330 (1987) (6150) С. 769-771. — PMID:3320757.
  3. Ashkin A, Dziedzic JM. Optical trapping and manipulation of viruses and bacteria // Science, 235 (1987) (4795) С. 1517-2150. — PMID:3547653.
  4. а б в MacDonald MP, Spalding GC, Dholakia K. Microfluidic sorting in an optical lattice // Nature, 426 (2003) (6965) С. 421-424. — PMID:14647376.
  5. а б Brian A. Koss and David G. Grier (2003). «Optical Peristalsis». Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  6. «What are optical tweezers?». Atom 3D. 
  7. «Construction of optical tweezers». Block lab. Cells: A Laboratory Manual. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  8. Ashkin A. Optical trapping and manipulation of neutral particles using lasers // Proc Natl Acad Sci U S A, 94 (1997) (10) С. 4853-4860. — PMID:9144154. Процитовано 2011-01-07.
  9. Jennifer E. Curtis and David G. Grier. «Structure of Optical Vortices». New York University: David Grier's Home Page. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  10. а б «Optical Trapping». University of Glasgow: Optics Group. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2011-01-07. 
  11. «Bessel Beam». University of St.Andrews: Optical Trapping Group. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  12. Garc´es-Ch´avez V., D McGloin, M D Summers, A Fernandez-Nieves, G C Spalding, G Cristobal, and K Dholakia The reconstruction of optical angular momentum after distortion in amplitude, phase and polarization // J. Opt. A: Pure Appl. Opt., 6 (2004) С. S235–S238 PII: S1464-4258(04)69147-1. Процитовано 2011-01-07.
  13. K. D. Bonin and B. Kourmanov Light torque nanocontrol, nanomotors and nanorockers // Opt. Express, 10 (2002) С. 984-989.
  14. «Forces between lightwave-sized particles». University of Chicago: Vaterials Research Center. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  15. «Eric Dufresne Lab». Yale University. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  16. «Programmable Phase Optics Group». Technical University of Denmark. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  17. Jochen Guck, Stefan Schinkinger, Bryan Lincoln, Falk Wottawah, Susanne Ebert, Maren Romeyke, Dominik Lenz, Harold M. Erickson, Revathi Ananthakrishnan, Daniel Mitchell, Josef Käs, Sydney Ulvick and Curt Bilby Optical Deformability as an Inherent Cell Marker for Testing Malignant Transformation and Metastatic Competence // Biophys. J., 88 (2005) С. 3689-3698. — PMID:15722433.
  18. Grover SC, Skirtach AG, Gauthier RC, Grover CP. Automated single-cell sorting system based on optical trapping // J Biomed Opt., 6 (2001) (1) С. 14-22. — PMID:11178576.
  19. «Optical fractionation and sorting». University of St. Andrews. 
  20. «Evanescent Field Polarization and Intensity Profiles». Olympus Microscopy Resourse center. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  21. K. Okamoto and S. Kawata Radiation Force Exerted on Subwavelength Particles near a Nanoaperture // Phys. Rev. Lett., 83 (1999) С. 4534 - 4537.
  22. Peter J. Reece, Veneranda Garcés-Chávez, and Kishan Dholakia Near-field optical micromanipulation with cavity enhanced evanescent waves // Applied physics letters, 88 (�2006) С. 221116.
  23. «The lightest touch». NewScientistTech. 8 листопада 2005. 
  24. Michael M. Burns, Jean-Marc Fournier, and Jene A. Golovchenko Optical binding // Phys. Rev. Lett., 63 (1989) (12) С. 1233 - 1236.
  25. A. Pralle, M. Prummer, E.-L. Florin, E.H.K. Stelzer, AND J.K.H. Horber [www-old.embl.de/ExternalInfo/stelzer/pdf/pralle99.pdf Three-Dimensional High-Resolution Particle Tracking for Optical Tweezers by Forward Scattered Light] // Microsc Res Tech., 44 (1999) (5) С. 378-86. — PMID:10090214. Процитовано 2011-01-07.
  26. Simmons RM, Finer JT, Chu S, Spudich JA. Quantitative measurements of force and displacement using an optical trap // Biophys J., 70 (1996) (4) С. 1813-1822. — PMID:8785341.
  27. High-precision steering of multiple holographic optical traps // Optics Express, 13 (21) С. 8678-8685.
  28. «Performance of optical traps with geometric aberrations». New York University: David Grier's Home Page. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  29. Marco Polin, Kosta Ladavac, Sang-Hyuk Lee, Yael Roichman, and David Grier Optimized holographic optical traps // Optics Express, 13 (15) С. 5831-5845.
  30. «Optical Tweezers: An Introduction». Stanford University: Block Lab. Архів оригіналу за 2013-06-21. 

Дослідницькі групи[ред.ред. код]

Професійні огляди лазерних щипців[ред.ред. код]

  • A. Ashkin, «Optical trapping and manipulation of neutral particles using lasers»[1]
  • Neuman, K.C., and Block S.M Review on Optical Trapping method[2]
  • M. Lang and S. Block, A Resource Letter on Optical Tweezers[3]
  • K.Dholakia on Recent review of state of the art tweezers[4]
  • D. McGloin on Review of Bessel beam optical tweezers[5]
  • David Grier on A revolution in optical manipulation[6]
  • Спеціальне видання журналу Journal of Modern Optics Підборка робот по лазерним щипцям кількох провідних груп [7]
  • Детальніший список посилань можна отримати з манускрипту написаного Джастіном Моллоєм (Justin E Molloy) [8] та Мілем Паджетом (Miles J Padgett) [9] названому Lights, Action: Optical Tweezers[10], опублікованому онлайн.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

  • Щипці — інформація про механічний прилад, від якого лазерні щипці отримали своє ім'я
  • Що таке оптичні щипці [11]
  • Недавні роботи по лазерним щипцям [12]
  • BBC Frontier розказує про методику лазерних щипців (2003) [13]
  • Фільми, що показують позиціонування і обертання контрольовані лазерними щипцями [14]
  • Фільми про лазерні щипці, що використовуються з бактеріями [15]
  • Останні Лазерні щипці Журнал доповіді [16]
  • Посилання на сторінки лабораторій всесвітнього товариства дослідників лазерних щипців на сайті університету Св. Андрю, Шотландія. [17]

Комерційні системи лазерних щипців[ред.ред. код]