Ламаїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ламаї́зм - одна з течій махаяністського буддизму. Склався у 12-15 століттях у Тибеті як феодальна ідеологія на базі віровчення і культу буддистської школи Гелуг-ба ("жовтошапочників").

Головними теологічними джерелами ламаїзму є Канджур ("переклад одкровень" будди Шак'ямуні) і Танджур ("переклад тлумачень" буддистських догматів до 10 століття).

В основі теоретичних побудов ламаїзму лежать ідеї йоганчарів, а також містика тантризму.

Для ламаїзму, як і для всього буддизму характерні догми про тотожність буття і страждання, про необхідність спасіння від буття шляхом подолання "вічного переродження".

Головне місце в культі належить шануванню лам і хубілганів (тобто "живих богів", якими вважаються Далай-лама і панчен-лама), що оголошується найважливішим чинником спасіння.

Ламаїзм поширений у Центральній Азії - у Монголії; в автономіях Росії - Бурятії, Тиві, а також у Калмикії; в автономіях КНР - Тибеті і Внутрішній Монголії, частково у Непалі та на півночі Індії. Ламаїзм - основна релігія монголомовних народів Центральної Азії - монголів, в тому числі китайської Внутрішньої Монголії, бурятів і калмиків, а також тюркомовних тувинців.

У КНР і колишньому СРСР протягом XX століття (до 90-х років) прибічників ламаїзму і лам переслідували, а ламаїстські культові споруди дацани руйнували або закривали і перепрофілійовували. Тільки з демократизацією 90-х років пов'язане відродження ламаїзму у російських автономіях. Однак китайська влада і досі переслідує Далай-Ламу Тибету.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]