Лановий Василь Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Лановий
Vasiliy Lanovoy.jpg
Народився 16 січня 1934(1934-01-16) (80 років)
Стримба Кодимського району Одеської області
Діяльність актор
Партія Комуністична партія Радянського Союзу (1968-1991)
Комуністична партія Російської Федерації1993 року)
(не виходив з партії)
Дружина Тетяна Самойлова,
Тамара Зяблова,
Ірина Купченко
Діти сини — Олександр і Сергій

Ланови́й Васи́ль Семе́нович (нар. 16 січня 1934(19340116), село Стримба Кодимського району Одеської області, відповідно до офіційної біографії народжений в Москві) — народний артист СРСР (1985) та Російської Федерації українського походження.

Життєпис[ред.ред. код]

Після школи він вступив спочатку на факультет журналістики МДУ, а звідти пішов в Щукінське училище.

Ще студентом став зніматися в кіно, зігравши в картинах «Атестат зрілості» та «Павка Корчагін». Після училища, 1957 року, він став актором театру Вахтангова, де більш ніж за півстоліття переграв у безлічі вистав (зокрема — «Принцеса Турандот», «Гамлет», «Кінармія», «Кам'яний гість», «Антоній і Клеопатра», «Лев взимку», «Милий брехун»).

Він багато працював у кіно і на телебаченні, знявшись приблизно в трьох десятках картин («Яскраво-червоні вітрила», «Колеги», «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Дні Турбіних», «Петровка, 38», «Приступити до ліквідації»).

Громадянська позиція[ред.ред. код]

У лютому 2014 року разом із групою інших українців Росії звернувся до Президента України Віктор Януковича із закликом застосування сили до учасників Євромайдану.[1]

Серед інших діячів російської культури та мистецтва 11 березня 2014 року він також підписав звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики російського президента Володимира Путіна в Криму та Україні.

Василь Лановий виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місмі Керч.[2] Там він заявив:

«есть только один великий русский язык, все остальные — наречия»

Фільмографія[ред.ред. код]

  1. 1954 — Атестат зрілості — Валентин Листовський
  2. 1956 — 300 років тому… — поручик Броніслав Оржельскій
  3. 1956 — Павло Корчагін
  4. 1960 — Сильніше за ураган
  5. 1961 — Червоні вітрила — Артур Грей
  6. 1961 — Смугастий рейс
  7. 1963 — Колеги
  8. 1965 — Йду на грозу
  9. 1967 — Пароль не потрібен
  10. 1967 — Анна Кареніна — Вронський
  11. 1968 — Війна і мир — Анатолій Курагін
  12. 1968 — Шосте липня
  13. 1970 — Любов Ярова
  14. 1971 — Офіцери — Ваня Варава
  15. 1972 — П'ятдесят на п'ятдесят
  16. 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — генерал Вольф
  17. 1973 — Іркутська історія
  18. 1973 — Юнга Північного флоту
  19. 1974 — Ганна і командор — Командор
  20. 1976 — Дні Турбіних — Шервінський Леонід Юрійович
  21. 1976 — Власна думка
  22. 1977 — Дивна жінка
  23. 1977 — Зустріч на далекому меридіані
  24. 1977 — Солдати свободи
  25. 1979 — Петровка, 38 — Костенко Владислав Миколайович
  26. 1980 — Огарьова, 6 — Костенко Владислав Миколайович
  27. 1983 — Приступити до ліквідації — колишній льотчик Вадим Алтунін
  28. 1990 — Біс до ребра
  29. 1992 — Сльоза Князя Тьми
  30. 1992 — Дрібниці життя (Серіал)
  31. 1992 — Чорний квадрат
  32. 1992 — Непередбачувані візити
  33. 1993 — Падіння
  34. 1995 — Панна-селянка
  35. 1998 — Невидимий подорожній
  36. 2000 — Лицарський роман
  37. 2005 — Брежнєв (Серіал) — Юрій Андропов
  38. 2006 — Офіцери (Серіал)

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За заслуги» II ст.
  • Орден «За заслуги» III ст.

Родина[ред.ред. код]

Будучи студентом театрального училища, був одружений з Тетяною Самойловою. Друга дружина Тамара Зяблова трагічно загинула в автокатастрофі. Одружений втретє з актрисою Іриною Купченко. У них два сини — Олександр і Сергій, що здобули журналістську й економічну освіту відповідно.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]