Ланселот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ланселот і Гвіневра

Ланселот Озерний (Ланцелот, фр. Lancelot du Lac, англ. Lancelot of the Lake, такожLauncelot) — в легендах про короля Артура і заснованих на них лицарських романах — славнозвісний лицар Круглого столу.

Уособлення вірності коханню, оскільки за легендами він був єдиним лицарем, що зміг перетнути Невидиму стіну і вийти з Долини без вороття (Val Sans Retour), з якої міг вийти лише той, що жодного разу навіть подумки не зраджував коханню єдиній жінці.

Сюжет Ланселота складають чудове виховання Ланселота Дівою Озера (звідки його прізвисько), численні перипетії його любові до королеви Гвіневре — дружини короля Артура, марна його участь у пошуках святого Грааля, здобути який йому перешкоджає тяжіючий над ним гріх перелюбства, магічні чари помилкової Гвіневри, зачаття ним чистого від гріха Галахада, що оволодіває Граалем, покаяння і смерть Ланселота.

Життєпис[ред.ред. код]

Народження і виховання[ред.ред. код]

Батьками Ланселота були король Бан і королева Елейна в країні Бенвік (Бретань). (Згідно з деякими версіями, його первісним (або хрестильним) ім'ям було «Ґалахад», але він змінив ім'я, і ​​пізніше так був названий його син).

Король Бан втік зі своєї країни і помер. Його дружина віддала немовля дружелюбно налаштованій феї — Діві Озера, яка виховала хлопчика.

Пошуки Грааля[ред.ред. код]

Потрапивши в Камелот, він полюбив королеву Ґвіневру, і вона також полюбила його. В ім'я своєї Прекрасної Дами він здійснив безліч подвигів. Зокрема, порятунок викраденої королеви від сера Мелеаганта ліг в основу «Лицаря у візку» Кретьєна де Труа: як-то Ґвіневру викрав сер Мелеґант і, щоб дістатися до його замку, Ланселоту довелося поступитися своїм благородством і скористатися візком (з точки зору лицарської моралі — ганебне діяння, бо у візку возили тільки злочинців).

Народження Ґалахада[ред.ред. код]

Матір'ю Ґалахада стала Елейна, дочка короля Пелес з Корбеніка (родича Йосипа Ариматейського та зберігача Грааля), яка намагалася спокусити лицаря. Ланселот, будучи в гостях у її батька, відмовлявся від подібної «честі», але придворна дама Бруз навела на дівчину чари, і та стала схожа на Ґвіневру. Коли Ланселот дізнався про обман, було вже пізно.

Через деякий час Елейна прибула до двору, чим викликала ревнощі королеви Гвіневри. Завдяки чарам Бруз, Ланселот знову провів з нею ніч. Ґвіневра розгнівалася на свого лицаря і прогнала його. Ланселот зійшов з розуму від горя, і поневірявся «дурником» цілих два роки, і ніхто не приймав його за лицаря, і не знав, де він. Його товариші по Круглому столу шукали його, але марно.

Якось Ланселот забрів у Корбенік. Попри те, що він був у блазнівському вбранні, Елейна впізнала коханого і зцілила його силою Грааля. Він оселився з нею в замку Бліант на острові. А коли їх синові було вже 14 років, Ланселот на прохання своїх друзів повернувся в Камелот і його зв'язок з королевою відновився.

Згідно з іншою версією легенди, Ланселот зійшовся з Елейн, дочкою Пелеса, лише одного разу, і ніколи більше Гвіневрі не зраджував.

Любов до Гвіневри[ред.ред. код]

Королева періодично гнівалась на свого вірного лицаря і проганяла його геть від свого двору. Ланселот був ідеальним закоханим, fin amant, тобто лицарем, який повинен любити тільки одну даму, жертвувати заради неї всім, навіть своїм життям і честю.

"Бо ви — чемність з усіх лицарів на світі і всім дамам і дівчатам покірний слуга. Але є одне, сер лицар, чого, здається мені, вам не вистачає: ви лицар неодружений, а не хочете полюбити якусь дівчину або благородну даму. Розповідають, що ви любите королеву Гвіневеру і що вона зуміла чарами і чаклунством зробити так, щоб ви ніколи нікого, крім неї, не полюбили і щоб жодна інша жінка не радувала красою вашого погляду. І про те багато хто в цій країні і високого роду і низького вельми горюють ". Томас Мелорі

Трагічна розв'язка і смерть короля Артура[ред.ред. код]

Взаємовідносини[ред.ред. код]

  • Батьки:
    • Бан, король Бенвіка
    • Елейна, королева
  • Вихователька:
  • Сюзерен:
  • Кохана:
  • Чоловіка / співмешканка:
    • Елейна, дочка короля Пелес (Олена, дочка Пеллеаса)
  • Син:
  • Інші родичі:
    • Сер Ектор(Hector de Maris) — єдинокровний брат, побічний син короля Бана
    • Сер Ліонель — кузен, син Борі Старшого, брата короля Бана
    • Сер Борі Молодший — кузен, син Борі Старшого, брата короля Бана

Джерела складання образу[ред.ред. код]

  • Легенди про Трістана та Ізольду
  • Бретонські легенди
  • «Прото-Ланцелет»
  • «Лицар у візку» Кретьєна де Труа — перший твір, зосереджений на Ланселоті
  • «Ланцелет» Ульріха фон Цацікховена
  • «Книжка про Ланселот і королева Гіневра» (The Book of Sir Launcelot and Queen Guinevre), Томас Мелорі

Обробка сюжету в літературі[ред.ред. код]

Сюжет Ланселота з'являється в артуровскому циклі порівняно пізно. Його зовсім не знають кельтські джерела, не порушені французьким впливом.

У віршованому куртуазном епосі його розробляють: «Лицар воза» (Le chevalier de la charrette) Кретьєна де Труа і «Ланцелот» Ульріха фон Цацікхофена [кінець XII ст.]; Ланселот грає навіть більш-менш важливу роль у ряді менш значних романів, як «Diu Krône» Гейнріха фон дем Тюрлін (бл. 1215), «Рігомер» та ін

У прозовому французькому романі XIII століття, представляє розкладання і циклізації куртуазного епосу, сюжет Ланселота стає в центрі оповіді; до нього пристосовуються, з ним контамінуються сюжетні цикли Мерліна, пошуків святого Грааля і загибелі короля Артура.

Так створюється близько 1215 великий прозовий роман про Ланселота, що лежить в основі численних переробок і переказів майже на всіх європейських мовах — німецькою (Ульріх Фюетерер і його продовжувачі), голландською, італійською, англійською (куди відноситься і друкована «Mort d'Arthure» Томаса Мелорі, XV століття), іспанською, португальською. Він протягом століть визначав тематику лицарського роману.

Всі історично засвідчені обробки сюжету Ланселота у своїй основній частині без особливих труднощів можуть бути зведені до «Chevalier de la charrette» Кретьєна.


Аналіз сюжетної лінії[ред.ред. код]

Таким чином сюжет Ланселота в його основній частині — прославленні — порушує узи церковного шлюбу і обітниці феодальної вірності любові васала і королеви — оформляється у Кретьєна де Труа, основоположника і найбільшого майстра куртуазної літератури у Франції, в романі, написаному з натяку самого автора для пропаганди нового «куртуазного» світогляду та нового погляду на кохання.

Сюжет Ланселота є частиною цієї літератури — виразниці перших проблисків нового індивідуалістичного світогляду, з його реабілітацією земної радості і земної любові, з його сублімацією сексуальних відносин у формі «служіння дамі» (див. Куртуазна література).

Традиційні елементи сюжету — якщо такі взагалі були — втрачають в порівнянні з новою тематичною установкою свою значимість. Можливо, як припускають деякі дослідники, що історія Ланселота і Гвіневри являє собою (як і історія Кліджеса і Феніси в іншому романі Кретьєна) лише «куртуазну» переробку сюжету Трістана та Ізольди).

У всякому разі індивідуалістична і антицерковна загостреність сюжету була сприйнята досить чітко. Про це свідчить величезна популярність сюжету в епоху розпаду феодалізму; про це свідчить і оцінка сюжету Ланселота у Данте, що вкладає в уста Франчески да Ріміні знамениту посилання на роман про Ланселот («Божественна комедія», «Пекло», п. V, терцини 43-46).

Момент протесту проти традиційних форм ідеології і побуту в сюжеті Ланселота не вислизнув і від Теннісона: поет-лауреат процвітаючої вікторіанської буржуазії сприймає і трактує як суто «ганебний» і «гріховний», що підриває підвалини суспільства, епізод любові Ланселота і Гвіневри («Idylls of the King»).

У масовій культурі[ред.ред. код]

У кінематографі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • I. Видання текстів: «Chevalier de la charrette» Кретьєна — найкраще видання: W. Foerster, Halle, 1899;

також відомі видання:

    • Roman de Rigomer, W. Foerster, 1908;
    • Lanzelet, KA Hahn, Frankfurt a / M., 1845;
    • Diu Krône, Sholl, Stuttgart, 1852;
  • Прозаїчний французький роман, що зберігся в численних рукописах та друкованих виданнях з XV століття — The vulgate version of the Arthurian romances, ed. by HO Sommer, Washington, 19081911;

Der altfranzösische Prosaroman von Lancelot del Lac, Marburger Beiträge, 2, 6, 8, 19111912;

  • Переказ на французьку сучасну мову: Paris G., Les romans de la table ronde, P., 18681877, III—IV;
  • Прозаїчна версія німецького переказу Фюетерера, Peter, 1886 (Bibliothek des lit. Vereins in Stuttgart);
  • Средньоголландський віршований переказ, вид. Jonckbloet, s'Gravenhage, 1846;
  • Англійський (шотландський) переказ XV століття, Stevenson, 1865;
  • Англійський прозаїчний переказ — Т. Мелорі (Mort d'Arthure) — ряд видань, найкраще: О. Sommer, London, 1899; італійський
  • Прозаїчний переказ — стародруки вид., 1558, перевидано 1862.
  • II. Bächtold, Lanzelet des Ulrich von Zatzikhofen, Frauenfeld, 1870; Maertens P., Zur Lancelotsage, Strassburg, 1880; Weston JL, The Legend of sir Lancelot du Lac, London, 1901; Lot F., Étude sur Lancelot en prose, P., 1918. Див. «Куртуазна літ-ра», «Роман» (розд. «Роман лицарський»).

Посилання[ред.ред. код]

Долина без возврата (Val Sans Retour) - Лес Броселианд - http://www.olegcherne.ru/proekty/12-166-broceliande/