Ланселот-Грааль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Король Артур і сер Ланселот. Вітражі Вільяма Морріса, Бредфордська художня галерея.

«Ланселот-Грааль» (також «Прозаїчний Ланселот» або «Вульгата») - епопея з п'яти лицарських романів, куди увійшли «Історія Грааля», «Мерлін», «Книга про Ланселота Озерного», «Пошуки Святого Грааля», «Смерть Артура». Складаючись в єдине ціле, ці частини тим не менш є автономними творами. Цей цикл був створений близько 1230 р., причому перші дві його частини - «Історія Грааля» і «Мерлін» - найпізніші. Раніше приписувався Вальтеру Мапу. «Ланселот-Грааль» став одним з основних джерел « Смерті Артура» Томаса Мелорі.

Книга про Ланселота Озерного[ред.ред. код]

У «Книзі про Ланселота Озерного» можна виділити кілька частин. Це як би три «малі» романи, що складають особливий субцикл. Природно, у них немає автентичних назв (як взагалі у більшості пам'ятників середньовічної літератури), і їх називають умовно «Романом про Галеота», «Романом про воза» і «Романом про Агравейн» (останній в науковій літературі називають також «Підготовкою пошуків Грааля» ). Перед нами твір дуже великий, з великим числом персонажів, а отже і сюжетних ліній, що розвиваються паралельно і переплітаються між собою, але в цій на перший погляд хаотичній оповідній масі проглядає чіткий і продуманий розрахунок. Книга єдина за своїм задумом. Але єдність твору не приводить його до одноманітності і спрощеності.

На першому плані, крім Ланселота, постійно знаходяться Галеот з Сорелуа, найближчий друг протагоніста, кузен Ланселота Ліонель, а також зведений брат героя Ектор, прозваний Білим Лицарем, відважний Бодемагюс, благородний і цнотливий Боор і т. д. Розпадання артурівського лицарського братства на два ворогуючі клани - Ґовена і Ланселота - в цьому романі лише вгадується.

По ходу розповіді драматизм ситуацій все наростає, все більше персонажів (нехай другорядних і тим самим етично нейтральних) гине, все більше з'являється описів всяких беззаконь, насильств, убивств. І ще наростає в книзі тривожне передчуття трагічного кінця, який передбачений артурівському королівству. Про рокову зраду Мордреда тут ще не розказано, але воно вже передчувається, хоча він виступає в романі як повноправний член артурівського братства.

Пошуки Святого Грааля[ред.ред. код]

У наступному романі сцен сповіді і покаяння нітрохи не менше, ніж сцен посвячення в лицарі або описів турнірів. Після важкої внутрішньої боротьби Ланселот визнає гріховність свого кохання до королеви і відмовляється від цієї пристрасті. Тому йому вдається побачити чудовий Грааль. Але володіти святинею дано іншим. Перший серед трьох обранців - Ґалахад, син Ланселота і дочки Короля-рибалки. В кінці роману Ґалахад обирається королем Сарра, куди переноситься Грааль. Там Ґалахад вмирає, оточений знаменнями і чудесами. У віддаленій обителі кінчає свої дні й інший обранець - Персеваль. Але він не зміг стати королем Грааля, хоча він також чистий, як Ґалахад. Йому доводиться випробувати чимало спокус, і найменше коливання не буде йому прощено. Третій обранець - Боор - також ледь не робить гріх хтивості, хоча його штовхає на це не сластолюбство, а жаль: закохана в нього прекрасна дівчина загрожує кинутися з високої вежі, якщо юнак не відповість на її любов. Боор коливається, і ці хвилинні сумніви вирішують його долю. Обраність Галахада пізнається в символічній сцені: лише йому вдається вийняти з піхов чудовий меч Давида; ні Боор, ні Персеваль не можуть цього зробити. У романі починає домінувати думка, що подвиг цнотливості не менш значний, ніж сутичка на списах або мечах. І замок Грааля відкривається обранцям сам собою: чудовий корабель, на палубу якого вони зійшли, спокійно пристає до його стін. Так релігійно-містичні ідеали торжествують над куртуазними.

Сюжетні лінії, спочатку як би випадково розбрідаються в різні боки, в кінці книги з'єднуються в єдиний вузол. Грааль і кровоточивий спис підносяться на небеса. Багато героїв гинуть або тихо згасають в самоті. Втомлений Боор повертається в королівство Логр, при дворі короля Артура.

Смерть Артура[ред.ред. код]

Персіваль з Граалем

Кінець артурівського королівства описаний в останньому романі циклу. Це дуже стислий твір. Оповідання як би витягнуте в одину туго натягнуту пряму, епізоди стрімко йдуть один за одним, і темп їх чергування до кінця роману все наростає, а самі епізоди стають все компактніше і коротше. Атмосфера трагічності в цій книзі ще більше згущується.

Дух підозрілості та ворожнечі, що проник у лицарське братство, ще більше посилюється, коли виявляється, що Ланселот відкинув зароки та обітниці і знову вдається до кохання з королевою. «Партія Ґовена» налаштовує проти Ланселота короля. Починається війна. Королівство короля Артура занурюється в криваву і безглузду усобицю. Гинуть Аґравейн, Ґаерьет, Герреет (брати Ґовена). Військо короля Артура люто тримає в облозі Замок Веселої Сторожі, де сховався Ланселот з Боором і Ектором і вивезена ними королева. В одній із сутичок Ланселот валить на землю короля, але дарує йому життя. Настає недовгий перемир'я: Артуру необхідно захистити свої землі від римлян. У цій новій війні гинуть лицарі Круглого Столу. Збираючись на цю війну, Артур робить фатальну помилку: довіряє управління своєю столицею Мордреду.

Настає кульмінаційний момент драми. Римляни відкинуті. Але племінник короля Артура Мордред (а насправді його син від кровозміснго зв'язку з сестрою) під час відсутності короля захоплює владу і примушує до співжиття королеву. У цьому випадку Джиневра залишається вірна чоловікові й шле до нього таємного гінця. Починається остання війна. Вмирає від ран Ґовен, гинуть в бою Івейн і Сагремор. Артур і Мордред в довгому поєдинку наносять один одному смертельні рани. Вмираючий король прощається зі своїм мечем Ескалібуром і пливе на чарівному кораблі в країну мертвих - на острів Авалон. Ланселот і ого товариші вирішують помститися синам Мордреда. У цьому побоїщі гинуть залишки Артурового воїнства, деякі вцілілі незабаром закінчують свої дні в глухих обителях. Останнім йде з життя Боор.

Роман фактично має дві послідовних кінцівки: відхід Ґалахада у небесний Єрусалим після того, як він відкрив таємницю Грааля, і відхід смертельно пораненого Артура після того, як він кинув в озеро свій непотрібний відтепер меч. Час Ґалахада переноситься у вічність потойбічного світу; час Артура - у віртуально нескінченну тривалість невизначеності. Між обома кінцівками намічається зв'язок за аналогією, так що кожна з них дозволяє розшифрувати моральний сенс іншої.

Посилання[ред.ред. код]

  • Михайлов А. Д.Французький рицарський роман. М., 1976. C. 269-281.