Латаття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Nymphaea
Nymphaea 'Peach Glow'
Nymphaea 'Peach Glow'
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Надклас: Покритонасінні (Angiosperms)
Порядок: Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина: Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід: Латаття (Nymphaea)
L.
Види
Біля 50 видів

Лата́ття (Nymphaéa) — рід водяних рослин родини Лататтєві (Nymphaeaceae).

У давнину[ред.ред. код]

У всіх народів з глибокої давнини збереглися перекази і легенди, пов'язані з лататтям.

В Єгипті[ред.ред. код]

Поява квіток лотоса радувала древніх єгиптян, і з давніх часів збереглася прислів'я: «Багато лотосів на воді, велика буде родючість». У Стародавньому Єгипті лотос шанували як священну квітку. Він був присвячений богині родючості Ізиді і богу сонця Озірісу. Останній зображувався на листі лотоса, а бог світла Хорус — сидить на квітці лотоса.[1]

Цим був виражений зв'язок нільської «лілії», і нашого латаття, з сонцем: квітка її також розкривається вранці і опускається у воду ввечері.

Символ Стародавнього Єгипту, його герб — п'ять квіток лотоса. Скіпетр — знак влади фараона — робився у вигляді квітки лотоса на довгому стеблі. Квітка і бутон лотоса були вибиті на єгипетських монетах. Колони єгипетських палаців і храмів теж прикрашали зображенням лотоса: підстави колон — листя лотоса, а вгорі — зв'язка стебел з квітками і бутонами.[1]

Білий лотос в декорі. Фриз на палаці в Амарні (1352–1336 до н. е.).

П'ять з половиною тисяч років тому єгиптяни малювали лотоси на гробницях. Лотос в ієрогліфах (єгипетських письменах) означав радість і задоволення.[1]

Жінки квітками лотоса прикрашали волосся і, йдучи в гості, тримали в руках букет. Гірляндами з квіток лотоса прибирали будинки, храми, гробниці з муміями.[1]

Але єгиптяни не тільки милувалися квіткою лотоса і вдихали його аромат, вони вживали в їжу його насіння і кореневища. Перший вчений ботанік, званий батьком ботаніки, Феофраст, що жив у Давній Греції 2300 років тому і багато подорожував, писав про це[1]:

«Головки лотоса єгиптяни складають у купи, де вони піддаються гниттю, поки не руйнуватимуться їх зовнішні оболонки, після чого насіння промивають в річці, сушать і товчуть, а з отриманої борошна печуть хліб».

Про це писав і давньогрецький історик Геродот[1]>:

«Коли річка виступає з берегів і заливає рівнину, на воді виростають у великій кількості лілії, звані у єгиптян «лотосом». Вони зрізають їх, сушать на сонці, потім розбивають макоподібне насіння лотоса, що добуваються з середини лотоса, і готують тісто, яке печуть на вогні. Корінь цього лотоса також їстівний і має досить приємний солодкуватий смак, він круглий і величиною з яблуко»

Древня Греція[ред.ред. код]

У Древній Греції квітка латаття була символом краси і красномовства, а також були поширені розповіді про людей, що харчуються лотосом, — «лотофагів». Така розповідь приведена поетом Давньої Греції Гомером в «Одіссеї»[1]:

Дев'ять носила нас днів роздратована буря по темних

Багатими рибами хвилях; на десятий до землі лотофагів, Їжею квітковою себе насичуючих, вітер примчав нас. Вийшовши на тверду землю і свіжою водою запасшись, Нашвидко легкий обід ми у швидких суден заснували. Свій задовольняивши голод питвом і їдою, обрав я Двох розторопних самих товаришів наших (був третій З ними глашатай) і покуштувати послав їх, до яких ми досягли Людей, куштуючих хліб на землі, багатої дарами. Мирних вони лотофагів знайшли там; і посланим нашим Зла лотофаги не зробили; їх з доброзичливою ласкою Зустрівши, їм лотоса дали скуштувати вони, але як тільки Солодкомедв'яного лотоса кожен покуштував, миттєво Все забув і, втративши бажання назад повернутись, Раптом захотів осторонь лотофагів залишитися, щоб смачний Лотос збирати, назавжди відмовившись від своєї вітчизни. Силою їх, плачущих, до наших суден притягнувши, наказав я Міцно їх там прив'язати до корабельних лавок; іншим же Вірним товаришам дав наказ, анітрохи не зволікаючи, Всім на проворні сісти кораблі, щоб з них нікотрий, Лотосом солодким спокушений, від повернення додому не зрікся. Все на судна зібралися і, сівши на лавках біля весел,

Разом могутніми веслами спінили темні води.

В Індії[ред.ред. код]

Квіти лотоса єгипетського (Nymphaea lotus)
Квіти латаття сніжно-білого (Nymphaea candida)

«Лотос — друг сонця, — писали також і в священних книгах Індії. — Коли місяць зі своїми холодними променями зникає, лотос розкривається».

В Індії лотос теж вважався священним. Стародавні індуси представляли землю у вигляді квітки лотоса. Бог індусів Брама, як і єгипетський бог Озіріс, зображується лежачим на листі лотоса; храми, присвячені їм, також прикрашаються лотосами. У міфі індусів богиня родючості Лакшмі перепливає океан на квітці лотоса. «Квіти лотоса — корабель, на якому потопаючий серед океану життя може знайти порятунок». Лотос розводять в Індії та Китаї, висіваючи насіння в мул ставків і каналів.[1]

Один з видів (Nelumbo nucifera) священного лотоса Єгипту та Індії зростає не тільки в цих країнах. Листя ціього лотоса, що мають вид перекинутих ковпачків на довгих черешках, що стирчать з води, і його великі рожеві і пурпурні квітки можна побачити в гирлі Волги, у районі Астрахані, в дрібних затонах Каспійського моря, в гирлах річок Кури й Тереку в Закавказзі. Лотос росте і на Далекому Сході.[1]

В Північній Америці[ред.ред. код]

Північноамериканські Індіанці створили гарне сказання: латаття утворилося з іскор, які впали з Полярної і «Вечірньої» зірок у той час, коли вони зіткнулись, сперечались між собою з-за володіння стрілою, яку в хвилину смерті пустив в небо великий індіанський вождь.[1]

В Європі[ред.ред. код]

В середні віки в Європі створювалися казки про ельфів — маленьких лісових чоловічків, що катаються, як на корабликах, в чашолистки латаття[1].

В Італії поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар-страховисько і одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки — золоті коси красуні. Щороку красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.

Латаття називали «лебединою квіткою». Фризи вірили, що ті, у кого зображені сім квіток латаття на гербі замку, щиті або прапорі, ставали непереможними.[1]

З Древньої Греції дійшли до нас перекази про гарних водяних дівчат, називаємих німфами.

Там чином, Латаття сніжно-біле на латині називається «німфея кандіда» (Nymphaea candida), що в перекладі означає «німфа біла». Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеум» (Nuphar luteum). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеум» — жовта.[1] Вікторію амазонську (Victoria amazonica) Річард Шомбург {близько 1837 р.} назвав «німфея вікторія», на честь англійської королеви.[1]

В «Травневій ночі» Гоголя з'являлися русалки з вінками з латаття на голові. У слов'янських народів латаття здавна вважалося «русалчиною квіткою». Гарна біла квітка з плямистим, як зміїний або риб'ячий хвіст, кореневищем була перетворена народною фантазією в русалку — прекрасну дівчину з риб'ячим хвостом.[1]

Своєрідно використовували латаття наші предки. Насіння її вживалися ченцями і відлюдниками як засіб, що заспокоює нерви, від судом і запаморочення, співаками — для посилення і зміцнення голосу. Для поліпшення апетиту сушене кореневище латаття підвішували над ліжком хворого. Відваром квіток латаття лікували зубний біль.[1]

За старих часів рекомендувалося рвати квіти латаття з ласкавими словами, заткнувши вуха. Ні в якому разі не дозволялося зрізати їх, так як при цьому нібито стебло латаття спливає кров'ю, а той, хто це зробить, буде бачити важкі, кошмарні сни. З кореневищем латаття в руках пастухи обходили поле, щоб при випасанні оберегти худобу від пропажі.[1]

Деякі види латаття[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.