Латаття біле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Латаття біле
Латаття біле
Латаття біле
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Порядок: Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина: Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід: Латаття (Nymphaea)
Вид: Латаття біле
Біноміальна назва
Nymphaea alba
L, 1753
Nymphaea alba range.svg
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Nymphaea alba
ITIS logo.jpg ITIS: 503972
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 34301
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Nymphaea alba

Лата́ття бі́ле (Nymphaea alba, інші назви: жіноче латаття, водяна лілія, водяний лопух, збаночки, листоплуг, ломич, лопатник, русальний квіт, умич білий, купава) — багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих. Окремі екземпляри живуть до 22 років. Єдина рослина, яка мільйони років без будь-яких морфологічних змін існує у флорі України. [1]

Поширення і екологія[ред.ред. код]

Росте в стоячих водоймах та водоймах з повільною течією. При пересиханні водойм плаваючі листя з довгими гнучкими черешками відмирають. Але через деякий час на кореневище з'являються маленькі листя на міцних прямостоящих черешках[2].

Єдиний в Україні вид цього роду, що росте в дикому стані, в Україні зустрічається порівняно рідко (за виключенням Волинського Полісся). Підлягає охороні, занесений до Червоної книги.

Тропікогенний рід лілей з’явився на земній кулі 70-80 млн. років тому у крейдяному періоді. Спочатку лілеї були суходольними рослинами, з прямостоячими стеблами. Оселялись вони на вологих місцях або поблизу водойм. По волі переселялись на мілководдя, де ростуть по нині. При переселенні у воду їх прямостояче стебло перетворилося на лежаче корневище, постійні корені замінилися додатковими. Дуже довгими стали черешки листків та квітоніжки, а квітки залишилися без змін. Збереглась рослина завдяки фізичним властивостям води, яка на дні водойм у найлютіші зими не охолоджується нижче +4 °C. [1]

Біологічні характеристики[ред.ред. код]

Загальний опис[ред.ред. код]

Водяна рослина; до дна водойми прикріплюється великим міцним кореневищем товщиною до 10 см, вкритим бурими лусками. Від нього на поверхню води на довгих черешках піднімаються плаваючі великі цілісні листки овальної форми з серцевидною основою.

Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні до 30 см завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі, до 16 см у діаметрі. Пелюстки білі, трохи довші за чашолистки, до центру зменшуються і поступово переходять у тичинки. Цвіте у червні — серпні. Плід — ягодоподібний, зелений, багатонасінний, його поверхня вкрита рубцями. Достигає у серпні — вересні.

Великі красиві квітки сидять по одній на кінцях довгих бурих квітконіжок, що також відходять від кореневища. Черешки і квітконіжки дуже міцні й еластичні. Всі частини квітки розміщуються по спіралі. Віночок з численних білих пелюсток оточений зеленими (із зовнішнього боку) і білуватими (з внутрішнього) чашолистками. Пелюстки зменшуються до середини і переходять у численні тичинки з довгими жовтими пиляками. В центрі квітки — маточка з оранжевою променистою приймочкою. Квітки на ніч ховаються у воду, але тільки-но зійде сонце, вони спливають на поверхню у вигляді великих овальних бутонів, які через деякий час поволі розкриваються у білосніжні квітки. О 5—6-й годині вечора квітки починають поволі закриватися і опускатися у воду.

Illustration Nymphaea alba0.jpg
Старі кореневища
Плід

Блискучі, глянсуваті листки латаття зверху покриті восковим нальотом і не змочуються водою. Обірвані черешки піднімаються на поверхню і плавають. Якщо занурити лист латаття під воду і з силою подути в кінець черешка, то на поверхні листової пластинки з'явиться велика кількість дрібних блискучих пухирців повітря. Справа в тому, що на поверхні листа до 11 мільйонів дрібних отворів - продихів. Їх можна бачити під мікроскопом на тонкому зрізі верхньої шкірки листа. Через продихи повітря проходить до підводного стебла. У сильну лупу можна бачити пучки голочок на зрізі черешка листа в кутах повітроносних судин. Ці голочки оберігають черешки латаття від поїдання равликами.[2]

Молоде листя, що не досягає поверхні води, — згорнуте в трубку.[2]

Кінчики пелюсток латаття виділяють мед. Їх відвідують жуки, мухи і бджоли. Комахи переносять пилок з квітки на квітку, запилюючи маточки.[2]

Після запилення квітка в'яне і виростає плід з чорним насінням. Підсмажені насіння латаття можна вживати як каву.[2]

Коли плід згниє, насіння не тонуть, а плавають, так як вони в білого латаття оточені білуватою оболонкою, наповненою повітрям, а у жовтого латаття м'якоть утримує насіння на поверхні води. Подує вітерець, і понесуться насіння латаття до іншого берега. Оболонку насіння білого латаття їдять і риби, які сприяють їх поширенню. Повітря з оболонки поступово виходить, і тоді насіння опускаються на дно. Але часто насіння потрапляють на дно не своєї рідної водойми, а якої-небудь іншої, далекої. Справа в тому, що плоди латаття складаються з соковитої, клейкої і вузької, як тісто, маси. Ця м'якоть плодів є улюбленими ласощами водяних курочок. Насіння налипають на лапки, дзьоб і пір'я курочок і переносяться ними в нові водойми.[2]

Живлення[ред.ред. код]

Під дією променів сонця в широких листках латаття з повітря (вуглекислого газу) і води утворюється крохмаль. Цей крохмаль перетворюється на цукор, розчин якого опускається по черешках листа до кореневища. Тут цукор знову перетворюється на крохмаль і відкладається в кореневище. Особливо великий запас крохмалю накопичується в кореневище до осені. Весною ж і на початку літа ці запаси крохмалю витрачаються на ріст листя, цвітіння і утворення плодів.[2]

Походження назви[ред.ред. код]

Назва роду походить від кельтського слова, що означає «білий» (у багатьох видів лілії віночок білий). Можливо, що назва походить від римської назви цього роду. Видова назва пов'язана з тлумаченням алхіміків про те, що рослина нібито походить з Марса.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Кореневище білого латаття містить багато поживних речовин: крохмалю 49 відсотків, білка 8 відсотків і цукру до 20 відсотків. В кореневищі латаття міститься багато дубильних речовин, що оберігають його від гниття у воді.[2]

Господарське значення[ред.ред. код]

З кореневища білого латаття можна отримати борошно[2].

Цибулини білого латаття їстівні, нагадують за смаком їстівний каштан. Квіти медоносні, запилюються переважно нічними метеликами.

Для виготовлення лікарських форм заготовляють кореневища, квітки і листя. Листя збирають під час цвітіння рослини, кореневища виривають від початку цвітіння і до похолодання. Кореневище містить алкалоїди (німфеїн), флавоноїди, дубильні речовини, вітаміни (А, В, С), органічні кислоти. У пелюстках квіток є флавоноїди (кемпферол, кверцетин); у насінні — дубильні речовини, карденолід, німфалін, жирна олія.

Галенові препарати стимулююче діють на шлунково-кишковий тракт, нормалізують функцію нирок і печінки, знижують артеріальний тиск. Застосовують при анацидних гастритах, гепатитах, холециститах, злоякісних пухлинах, кровотечах, невралгії, міалгії, захворюваннях шкіри.

Внутрішньо — настій пелюсток латаття (4 ст ложки сировини на 200 мл окропу) приймати по 1 ст ложці кожні 2 год при захворюваннях серця, шлунково-кишкового тракту.

Зовнішньо — настій свіжих пелюсток (2 ст ложки на 500 мл окропу, кип'ятити 20 хв, настоювати 10 год) служить для вмивання лиця при вуграх, ластовинні.

Латаття в культурі[ред.ред. код]

Легенди про латаття біле[ред.ред. код]

В Італії, поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар — страховисько одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки — золоті коси красуні. Щороку красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.

Слов'яни називали латаття біле одолень-травою. Її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю — нечисту силу у воді, і на поляницю — нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, «коли треба чиєсь серце присушити». Ще латаття називали русалчиним цвітом: в уяві слов'ян білі квітки символізували красу звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище — русалчин хвіст. Один з червневих тижнів у слов'ян називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають «простоволосими дівами» і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку — це повинно було відлякувати русалок.

Монети та марки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Маценко Г.О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. Тернопіль - 2000 р.
  2. а б в г д е ж и к Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» - Ленинград, 1964, - 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Орлики звичайні Це незавершена стаття про квіткових.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.