Латинське дієвідмінювання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дієвідмінювання – це зміна форм дієслова, завдяки чому воно передає інформацію про дію. Дієслова змінюються за особами, числами, родами, часами, видами і станами. В латинській мові є чотири системи відмінювання дієслова (дієвідміни), а також підгрупу дієслів 3-ої дієвідміни із суфіксом -i- в недоконаних часах (можна сказати, п’ять дієвідмін). Як в більшості мов дієслова можуть мати активний та пасивний стан. До того ж у латинські мові є відкладені та напіввідкладені дієслова, що мають пасивну форму, але активне значення; є також недостатні дієслова, які мають лише деякі форми. Поза відмінами існують неправильні дієслова, які змінюються не за правилами.

В словнику записують чотири форми латинського дієслова:

  1. перша особа однини теперішнього часу активного стану
  2. перша особа однини минулого доконаного часу (перфекта) активного стану
  3. супін
  4. інфінітив теперішнього часу активного стану

В деяких словниках на другому місці подають форму інфінітива.

Зміст

Граматичні категорії латинського дієслова[ред.ред. код]

Латинські дієслова мають такі граматичні категорії:

1. Два стани – активний і пасивний
2. Два види – доконаний і недоконаний
3. Три способи – дійсний, умовний, наказовий
4. Чотири неозначені форми – інфінітив, ґерундій, дієприкметник, супін
5. Шість часів
6. Два числа – однина і множина
7. Три особи – перша, друга і третя

Чотири дієвідміни[ред.ред. код]

Існує чотири системи відмінювання дієслів, вони називаються дієвідмінами. Кожне дієслово (окрім винятків) належать до якоїсь однієї дієвідміни. Це впливає на три основні форми дієслова, від яких за допомогою додавання кінцівок утворюються усі інші форми. Дієвідміну визначають за голосним, на який закінчується основа дієслова (тобто інфінітив без закінчення –re).

  • Перша дієвідміна – дієслова з основою на -ā (інфінітив на -āre)
  • Друга дієвідміна – дієслова з основою на довгий -ē (інфінітив на -ēre)
  • Третя дієвідміна – дієслова з основою на кроткий -ě (інфінітив на -ěre); дієслова із основою на -io відмінюються дещо інакше
  • Четверта дієвідміна – дієслова з основою на -ī (інфінітив на -īre).

Способи дієслова[ред.ред. код]

Є три способи дієслова:

  • дійсний (індикатив, indicativus)
  • умовний (кон’юнктив, coniunctivus)
  • наказовий (імператив, imperativus)

Особові закінчення[ред.ред. код]

В усіх часах дієслова мають особові закінчення. Презенс, імперфект, плюсквамперфект, футур перший і футур другий мають однакові закінчення в активному стані. Перфект, плюсквамперфект і футур другий не мають закінчень в пасивному стані, оскільки утворюють його за допомогою пасивного дієприкметника і особової форми неправильного дієслова esse (бути). Перфект має особливі закінчення активного стану.

Активний стан Пасивний стан
Однина Множина Однина Множина
Презенс та інші Перша особа ō, m mus or, r mur
Друга особа s tis ris (re) minī
Третя особа t nt tur ntur
Активний стан
Однина Множина
Перфект Перша особа ī imus
Друга особа istī istis
Третя особа it ērunt (ēre)

Недоконаний вид[ред.ред. код]

До недоконаного виду належать три часи: презенс (теперішній), імперфект (минулий недоконаний) і футур перший (майбутній недоконаний). Всі форми цих часів утворюються шляхом додавання кінцівок до основи інфінітиву. Основу інфінітиву отримують, відкинувши закінчення -re (для третьої дієвідміни -ěre). Для прикладів буде використано такі дієслова:

1ша дієвідміна: portō, portāre, portāvī, portātum — носити
2га дієвідміна: terreō, terrēre, terruī, territum — лякати, проганяти
3тя дієвідміна: petō, petere, petīvī, petītum — прагнути, вимагати
4та дієвідміна: audiō, audīre, audīvī, audītum – чути, слухати

Відкинувши закінчення -re у дієслів першої, другої та четвертої дієвідмін, отримаємо основи цих дієслів: portāre – re = portā, terrēre – re = terrē, audīre – re = audī. Щодо дієслів третьої дієвідміни, то, аби отримати їх основу, треба відкинути закінчення разом із кінцевим голосним: petěre – ěre = pet.

Презенс[ред.ред. код]

Теперішній час (tempus praesens) в латинській мові передає незавершену дію, що відбувається в поточний момент.

Індикатив (презенс)[ред.ред. код]

Теперішній час дійсного способу (praesens indicativi) передає лише факти, тобто те, що є насправді, об'єктивну дійсність. Portāmus – ми несемо.

  • У дієсловах третьої дієвідміни між основою і особовим закінченням виникає у всіх особах крім першої однини (я) та третьої множини (вони) сполучний голосний -i-. В третій особі множини третьої та четвертої дієвідмін між основою та особовим закінченням виникає голосний -u-.
  • В першій особі однини (я) дієслова першої дієвідміни, набуваючи , втрачають .

В усіх інших випадках особові закінчення приєднуються до основи дієслова.

Теперішній час дійсного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portō portāmus terreō terrēmus petō petimus audiō audīmus
Друга особа portās portātis terrēs terrētis petis petitis audīs audītis
Третя особа portat portant terret terrent petit petunt audit audiunt

Закінчення пасивного стану «вивертають» дієслово навиворіт. Якщо portō – я несу, то portor – мене несуть, я є несений.

Теперішній час дійсного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portor portāmur terreor terrēmur petor petimur audior audīmur
Друга особа portāris portāminī terrēris terrēminī peteris petiminī audīris audīminī
Третя особа portātur portantur terrētur terrentur petitur petuntur audītur audiuntur

Зауваження: в другій особі однини (ти) дієслів тртьої дієвідміни (тут petere) сполучним голосним є e (peteris, не petiris).

Кон'юнктив (презенс)[ред.ред. код]

Теперішній час умовного способу (praesens coniunctivi) в незалежних реченнях може передавати заохочення (c. hortativus) – ми, наказ (c. imperativus) – ти, він, вона, воно, ви, вони, заборону (c. prohibitivus) – ти, ви, побажання (c. optativus) – всі особи, можливість (c. potentialis) - всі особи, сумнів (c. dubitativus) – я, ми, припущення (c. concessivus) – всі особи.

Особові закінчення в теперішньому часі умовного способу такі ж, як у дійсному способі (за винятком першої особи однини, де на місці закінчення -o закінчення -m). При цьому перед закінченнями з'являються нові суфікси, що й відрізняє ці способи між собою у теперішньому часі:

  • Перша дієвідміна – замість ae
  • Друга дієвідміна - з'являється суфікс a
  • Третя дієвідміна - з'являється суфікс a
  • Четверта дієвідміна - з'являється суфікс a.
Теперішній час умовного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portem portēmus terream terreāmus petam petāmus audiam audiāmus
Друга особа portēs portētis terreās terreātis petās petātis audiās audiātis
Третя особа portet portent terreat terreant petat petant audiat audiant

Замінюючи закінчення активного стану закінченнями пасивного, отримуємо пасивний стан умовного способу.

Теперішній час умовного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа porter portēmur terrear terreāmur petar petāmur audiar audiāmur
Друга особа portēris portēminī terreāris terreāminī petāris petāminī audiāris audiāminī
Третя особа portētur portentur terreātur terreantur petātur petantur audiātur audiantur

Імператив (презенс)[ред.ред. код]

Теперішній час наказового способу (praesens imperativi) виражає наказ, прохання чи пораду. Вживається лише з другою особою.

  • В однині закінчення немає, вживається основа дієслова.
Теперішній час наказового способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Друга особа portā portāte terrē terrēte pete petite audī audīte

Пасивний стан наказового способу вживається вкрай рідко. Наказ portāminī можна перекласти як будьте пренесеними.

  • В однині вживається інфінітив, а в множині – форма другої особи множини дійсного способу.
Теперішній час наказового способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Друга особа portāre portāminī terrēre terrēminī petere petiminī audīre audīminī

Імперфект[ред.ред. код]

Минулий недоконаний час (tempus imperfectum) виражає незавершену дію, що відбувалася в минулому. Відмінними рисами форм цього часу є суфікс ba в дійсному способі та суфікс re в умовному способі (з довгим чи коротким a/e залежно від закінчення).

Індикатив (імперфект)[ред.ред. код]

Дійсний спосіб (imperfectum indicativi) виражає незавершену дію, що відбувалася в минулому: portābam – я ніс/носив.

  • В дійсному способі минулого недоконаного часу перед особовими закінченнями з'являється суфікс ba.
Минулий недоконаний час дійсного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portābam portābāmus terrēbam terrēbāmus petēbam petēbāmus audiēbam audiēbāmus
Друга особа portābās portābātis terrēbās terrēbātis petēbās petēbātis audiēbās audiēbātis
Третя особа portābat portābant terrēbat terrēbant petēbat petēbant audiēbat audiēbant

Пасив утворюється за тими ж правилами, що й у теперішньому часі дійсного способу. Portābar – мене було несено.

Минулий недоконаний час дійсного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portābar portābāmur terrēbar terrēbāmur petēbar petēbāmur audiēbar audiēbāmur
Друга особа portābāris portābāminī terrēbāris terrēbāminī petēbāris petēbāminī audiēbāris audiēbāminī
Третя особа portābātur portābantur terrēbātur terrēbantur petēbātur petēbantur audiēbātur audiēbantur

Кон'юнктив (імперфект)[ред.ред. код]

Умовний спосіб минулого часу недоконаного виду (imperfectum coniunctivi) у незалежних реченнях може передавати побажання (c. optativus) – всі особи, сумнів (c. dubitativus) – я, ми.

Особові закінчення умовного способу такі ж, як у теперішньому часі умовного способу. Закінчення додають до інфінітива теперішнього часу. Те саме стосується утворення пасивного стану.

Минулий недоконаний час умовного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portārem portāremus terrērem terrēremus peterem peteremus audīrem audīremus
Друга особа portāres portāretis terrēres terrēretis peteres peteretis audīres audīretis
Третя особа portāret portārent terrēret terrērent peteret peterent audīret audīrent
Минулий недоконаний час умовного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portārer portāremur terrērer terrēremur petar petāmur audīrer audīremur
Друга особа portāreris portāreminī terrēreris t terrēreminī petāris petāminī audīreris audīreminī
Третя особа portāretur portārentur terrēretur terrērentur petātur petantur audīretur audīrentur

Футур перший[ред.ред. код]

Майбутній недоконаний час (tempus futurum primum, tempus futurum simplex) виражає незавершену дію в майбутньому.

Індикатив (футур)[ред.ред. код]

Дійсний спосіб майбутнього недоконаного (futurum primum indicativi) часу утворюється шляхом додавання суфіксів -b- зі сполучними голосними -i- чи -u- для першої та другої дієвідмін та суфіксів -a- чи -e- для третьої та четвертої дієвідмін. До цих суфіксів додають особові закінчення (для першої-другої дієвідмін перша особа однини активного стану -o, для третьої-четвертої – -m). Те саме стосується і пасивного стану. Наприклад: portābō – я носитиму, portābor – мене носитимуть.

Майбутній недоконаний час дійсного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portābō portābimus terrēbō terrēbimus petam petēmus audiam audiēmus
Друга особа portābis portābitis terrēbis terrēbitis petēs petētis audiēs audiētis
Третя особа portābit portābunt terrēbit terrēbunt petet petent audiet audient
Майбутній недоконаний час дійсного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portābor portābimur terrēbor terrēbimur petar petēmur audiar audiēmur
Друга особа portāberis portābiminī terrēberis terrēbiminī petēris petēminī audiēris audiēminī
Третя особа portābitur portābuntur terrēbitur terrēbuntur petētur petentur audiētur audientur

Імператив (футур)[ред.ред. код]

Наказовий спосіб майбутнього часу (futurum primum imperativi) широко вживається в юридичній мові, зокрема, у формулах римського права, також у приписах та моральних настановах, звернених до не вказаної особи.

Має форми другої та третьої осіб, утворюється шляхом додавання до основи інфінітива закінчень -to (ти, він, вона, воно), -tote (ви) чи -nto (вони). У дієсловах третьої відміни виникає сполучний голосний -u- (перед закінченням третьої особи множини вони) та -i- (перед закінченнями решти осіб). У дієсловах четвертої дієвідміни також виникає сполучний голосний -u- в третій особі множини.

Майбутній час наказового способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Друга особа portātō portātōte terrētō terrētōte petitō petitōte audītō audītōte
Третя особа portātō portantō terrētō terrentō petitō petuntō audītō audiuntō

Для пасивного стану не властива форма другої особи множини.

Майбутній час наказового способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Друга особа portātor —— terrētor —— petitor —— audītor ——
Третя особа portātor portantor terrētor terrentor petitor petuntor audītor audiuntor

Доконаний вид[ред.ред. код]

До доконаного виду належать три часи: перфект (минулий доконаний), плюсквамперфект (давноминулий) і футур другий (майбутній доконаний). Дієвідмінювання в цих часах відбувається двома шляхами, різними для двох станів (активного і пасивного). Для прикладів буде використано такі дієслова:

1ша дієвідміна: portō, portāre, portāvī, portātum — носити
2га дієвідміна: terreō, terrēre, terruī, territum — лякати, проганяти
3тя дієвідміна: petō, petere, petīvī, petītum — прагнути, вимагати
4та дієвідміна: audiō, audīre, audīvī, audītum – чути, слухати

В активному стані до основи перфекта додаються особові закінчення. Основу перфекта отримуємо відкинувши закінчення –ī в першій особі перфекта: portavi – i = portav. В пасивному стані дієслова утворюють конструкції за допомогою пасивного дієприкметника та дієслова esse (бути), яке власне і вказує на особу.

Наказовий спосіб в часах доконаного виду не утворюється.

Перфект[ред.ред. код]

Минулий доконаний час (tempus perfectum) стосується дії, завершеної в минулому. Особові закінчення в дійсному і умовному способах різні.

Індикатив (перфект)[ред.ред. код]

Минулий доконаний час дійсного способу (perfectum indicativi) виражає дію, що вже відбулася в минулому. Якщо ж дія почалася в минулому і триває досі, використовують імперфект. Portāvī можна перекласти як Я приніс.

  • Слід зауважити, що закінчення активного стану перфекта є особливими і не повторюються в жодному іншому часі.
Минулий доконаний час дійсного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portāvī portāvimus terruī terruimus petīvī petīvimus audīvī audīvimus
Друга особа portāvistī portāvistis terruistī terruistis petīvistī petīvistis audīvistī audīvistis
Третя особа portāvit portāvērunt terruit terruērunt petīvit petīvērunt audīvit audīvērunt

В пасивному стані пасивний дієприкметник вживається з дієсловом esse (бути), при чому esse відмінюється в теперішньому час дійсного способу (sum, es, est...).

Минулий доконаний час дійсного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portātus sum portātī sumus territus sum territī sumus petītus sum petītī sumus audītus sum audītī sumus
Друга особа portātus es portātī estis territus es territī estis petītus es petītī estis audītus es audītī estis
Третя особа portātus est portātī sunt territus est territī sunt petītus est petītī sunt audītus est audītī sunt

Кон'юнктив (перфект)[ред.ред. код]

Минулий доконаний час умовного способу (perfectum coniunctivi) в незалежних реченнях може передавати заборону (c. prohibitivus) – ти, ви, можливість (c. potentialis) - всі особи, припущення (c. concessivus) – всі особи.

  • Особові закінчення типові для умовного способу. Між основою і закінченням виникає суфікс eri.
Минулий доконаний час умовного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portāverim portāverīmus terruerim terruerīmus petīverim petīverīmus audīverim audīverīmus
Друга особа portāverīs portāverītis terruerīs terruerītis petīverīs petīverītis audīverīs audīverītis
Третя особа portāverit portāverint terruerit terruerint petīverit petīverint audīverit audīverint

В пасивному стані дієслово esse відмінюється в теперішньому часі умовного способу (sim, sis, sit...).

Минулий час умовного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portātus sim portātī sīmus territus sim territī sīmus petītus sim petītī sīmus audītus sim audītī sīmus
Друга особа portātus sīs portātī sītis territus sīs territī sītis petītus sīs petītī sītis audītus sīs audītī sītis
Третя особа portātus sit portātī sint territus sit territī sint petītus sit petītī sint audītus sit audītī sint

Плюсквамперфект[ред.ред. код]

Давноминулий час (tempus plus quam perfectum) стосується дії, яка відбулася перед уже здійсненою дією. Форми цього часу відрізняються суфіксами era в дійсному способі та isse в умовному.

Індикатив (плюсквамперфект)[ред.ред. код]

Давноминулий час дійсного способу (plusquamperfectum indicativi) в латинській мові, як і в українській, виражає дію, що передувала іншій завершеній дії (перфект). Його утворюють, додаючи до основи перфекта суфікс era та особові закінчення. Це можна пояснити як поєднання основи перфекта з дієсловом esse в імперфекті (portav+eram/eras/erat...). Portāveram перекладають як Я був ніс/носив.

Давноминулий час дйсного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portāveram portāverāmus terrueram terruerāmus petīveram petīverāmus audīveram audīverāmus
Друга особа portāverās portāverātis terruerās terrurerātis petīverās petīverātis audīverās audīverātis
Третя особа portāverat portāverant terruerat terruerant petīverat petīverant audīverat audīverant

В пасивному стані дієслово esse відмінюється в минулому недоконаному часі (імперфекті) (eram, eras, erat...). Portātus eramМене було несли.

Давноминулий час дійсного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portātus eram portātī erāmus territus eram territī erāmus petītus eram petītī erāmus audītus eram audītī erāmus
Друга особа portātus erās portātī erātis territus erās territī erātis petītus erās petītī erātis audītus erās audītī erātis
Третя особа portātus erat portātī erant territus erat territī erant petītus erat petītī erant audītus erat audītī erant

Кон'юнктив (плюсквамперфект)[ред.ред. код]

Давноминулий час умовного способу (plusquamperfectum coniunctivi) в незалежних реченнях може передавати побажання (c. optativus) – всі особи або можливість (c. potentialis) - всі особи. Його утворюють додаванням до основи перфекта суфікса isse та особових закінчень.

Давноминулий час умовного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portāvissem portāvissēmus terruissem terruissēmus petīvissem petīvissēmus audīvissem audīvissēmus
Друга особа portāvissēs portāvissētis terruissēs terruissētis petīvissēs petīvissētis audīvissēs audīvissētis
Третя особа portāvisset portāvissent terruisset terruissent petīvisset petīvissent audīvisset audīvissent

В пасивному стані поруч із пасивним дієприкметником дієслово esse відмінюється в минулому недоконаному часі умовного способу (essem, esses, esset... ).

Давноминулий час умовного способу пасивного стану
portāre terrēre
Однина Множина Однина Множина
перша особа portātus essem portātī essēmus territus essem territī essēmus
Друга особа portātus essēs portātī essētis territus essēs territī essētis
Третя особа portātus esset portātī essent territus esset territī essent
petere audīre
Однина Множина Однина Множина
Перша особа petītus essem petītī essēmus audītus essem audītī essēmus
Друга особа petītus essēs petītī essētis audītus essēs audītī essētis
Третя особа petītus esset petītī essent audītus esset audītī essent

Футур другий[ред.ред. код]

Майбутній доконаний час (tempus futurum secundum, tempus futurum exactum) стосується дії, що завершиться в майбутньому, перш ніж почнеться інша дія. Цей час єдиний, що вживається лише в одному способі.

Індикатив (футур другий)[ред.ред. код]

Дійсний спосіб (futurum secundum indicativi) є єдиним способом майбутнього доконаного часу. Як було сказано, цей час визначає дію, що завершиться в майбутньому раніше за початок іншої дії.

Майбутній доконаний час дійсного способу активного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portāverō portāverimus terruerō terruerimus petīverō petīverimus audīverō audīverimus
Друга особа portāveris portāveritis terrueris terrueritis petīveris petīveritis audīveris audīveritis
Третя особа portāverit portāverint terruerit terruerint petīverit petīverint audīverit audīverint

Як і у всіх доконаних часах, у майбутньому часі пасивний стан утворюють за допомогою пасивного дієприкметника та дієслова esse, яке відмінюється в майбутньому недоконаному часі.

Майбутній доконаний час дійсного способу пасивного стану
portāre terrēre petere audīre
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа portātus erō portātī erimus territus erō territī erimus petītus erō petītī erimus audītus erō audītī erimus
Друга особа portātus eris portātī eritis territus eris territī eritis petītus eris petītī eritis audītus eris audītī eritis
Третя особа portātus erit portātī erunt territus erit territī erunt petītus erit petītī erunt audītus erit audītī erunt

Незавершені форми[ред.ред. код]

До незавершених форм латинського дієслова належать дієприкметник, інфінітив, супін, ґерундій та ґерундив. Для прикладів використаємо такі дієслова:

1ша дієвідміна: portō, portāre, portāvī, portātum — носити
2га дієвідміна: terreō, terrēre, terruī, territum — лякати, проганяти
3тя дієвідміна: petō, petere, petīvī, petītum — прагнути, вимагати
4та дієвідміна: audiō, audīre, audīvī, audītum – чути, слухати

Дієприкметник[ред.ред. код]

Дивись також Дієприкметник

В латинській мові існує три види дієприкметника: теперішній активний, минулий пасивний та майбутній активний.

  • Дієприкметник теперішнього часу активного стану (particirium praesentis activi) відмінюється як прикметник третьої відміни. Дієслова першої та другої дієвідмін утворюють його шляхом додавання до основи інфінітива суфікса -nt. У третій та четвертій дієвідмінах між основою та суфіксом виникає e, тобто основа інфінітива набуває суфікс -ent. Puer portāns означає Хлопець, що несе.
  • Дієприкметник минулого часу пасивного стану (participium perfecti passivi) утворюють від основи супіна, додаючи відмінкові закінчення прикметника першої-другої відмін, за зразком якого він відмінюється. Puer portātus перекладають як Принесений хлопець.
  • Дієприкметник майбутнього часу активного стану (participium futuri activi) утворюють також від основи супіна та відмінкових закінчень прикметника першої-другої відмін, а між основою і закінченням виникає суфікс -ur-. Цей дієприкметник виражає намір, задум або бажання означуваного. Puer portātūrus можна перекласти як хлопець, що вирішив нести/ хоче нести/ думає нести).
Дієприкметники
portāre terrēre petere audīre
Теперішній активний portāns, –antis terrēns, –entis petēns, –entis audiēns, –entis
Минулий пасивний portātus, –a, –um territus, –a, –um petītus, –a, –um audītus, –a, –um
Майбутній активний portātūrus, –a, –um territūrus, –a, –um petītūrus, –a, –um audītūrus, –a, –um

Форми інфінітива[ред.ред. код]

Дивись також Інфінітив

В латинській мові розвинулося шість форм інфінітива. Більшість із них найчастіше вживається в конструкції інфінітив із акузативом (в українській мові відповідає з'ясувальному підрядному реченню) задля розрізнення відтінків змісту. Отже, існують активний і пасивний інфінітиви теперішнього, минулого та майбутнього часів.

  • Інфінітив теперішнього часу активного стану подають у словниках як четверту або другу форму. Він завжди має закінчення -re.
    • Portare означає нести.
  • Інфінітив теперішнього часу пасивного стану для дієслів першої, другої та четвертої дієвідмін утворюють додаванням до основи теперішнього часу закінчення ri. До основи дієслів третьої дієвідміни додають закінчення i.
    • Portari означає бути несеним.
  • Інфінітив перфекта активного стану утворюють додаванням закінчення isse до основи перфекта. Точного відповідника цієї і наступних форм інфінітива в українській мові немає.
    • Portavisse означає носити в минулому.
  • Інфінітив перфекта пасивного стану утворюють шляхом поєднанням пасивного дієприкметника минулого часу з інфінітивом дієслова бути (esse).
    • Portatus esse означає бути несеним у минулому.
  • Інфінітив майбутнього часу активного стану утворюють шляхом поєднанням активного дієприкметника майбутнього часу із інфінітивом дієслова бути (esse).
    • Portaturus esse означає нести в майбутньому.
  • Інфінітив майбутнього часу пасивного стану утворюють шляхом поєднанням супіна зі словом iri.
    • Portatum iri означає бути несеним у майбутньому.
Форми інфінітива
portāre terrēre petere audīre
Теперішній активний portāre terrēre petere audīre
Теперішній пасивний portārī terrērī petī audīrī
Минулий активний portāvisse terruisse petīvisse audīvisse
Минулий пасивний portātus esse territus esse petītus esse audītus esse
Майбутній активний portātūrus esse territūrus esse petītūrus esse audītūrus esse
Майбутній пасивний portātum īrī territum īrī petītum īrī audītum īrī

Супін[ред.ред. код]

Дивись також Супін

Супін (supinum) – це віддієслівний іменник, який відмінюється як іменник четвертої відміни. При цьому супіну притаманні лише два відмінки – знахідний (Accusativus) і відкладний Ablativus). Форму супіна записують після першої особи префекта (третя або четверта форма дієслова).

  • Супін у знахідному відмінку (інакше супін I) вживають при дієсловах руху, виражаючи мету руху.
    • Vado auditum magistrum. — Я йду, аби послухати вчителя.
  • Супін у відкладному відмінку (або супін II) вживають з деякими прислівниками, після яких можна поставити питання у якому відношенні? відносно чого?
    • De eo horrible dictu. — Про це страшно сказати.
Супін
portāre terrēre petere audīre
Знахідний portātum territum petītum audītum
Відкладний portātū territū petītū audītū

Ґерундій[ред.ред. код]

Дивись також Ґерундій

Ґерундій (gerundium) – це віддієслівний іменник, який утворюють схоже до активного дієприкметника теперішнього часу. А саме, до основи дієслів першої та другої дієвідмін додають суфікс nd, а до основи дієслів третьої та четвертої дієвідмін – end. Ґерундій вживають в усіх відмінках однини, при чому називним відмінком фактично є інфінітив теперішнього часу. Відмінюється він за правилами середнього роду другої відміни іменників. Наприклад:

  • ars legendi (родовий) – мистецтво читання, do operam legendo (давальний) – докладаю зусиль до читання, paratus sum ad legendum (знахідний) – я готовий до читання, legendo memoriam exerceo (відкладний) – читаючи я треную пам'ять.
Ґерундій
portāre terrēre petere audīre
Родовий portandī terrendī petendī audiendī
Давальний portandō terrendō petendō audiendō
Знахідний portandum terrendum petendum audiendum
Відкладний portandō terrendō petendō audiendō

Ґерундій живають тоді, коли немає додатка. Натомість коли є додаток, вживають ґерундив. Наприклад: paratus ad oppugnandum – "готовий до нападу", paratus ad hostes oppugnandos – "готовий до нападу ворогів".

Ґерундив[ред.ред. код]

Дивись також Ґерундив

Ґерундив в ізольованій формі набуває значення пасивного дієприкметника недоконаного виду. Утворення ґерундива схоже на утворення ґерундія: до того ж суфікса nd (end) додають прикметникові закінчення. Відмінюється ґерундив як прикметник першої-другої відміни. Існує два випадки у вживанні ґерундія: як означення іменника та в описовій дієвідміні пасивного стану.

  • Liber legendus — читана книга.
  • Hic liber mihi legendus est. — Я маю прочитати цю книгу (ця книга має бути прочитана мені).
Ґерундив
portāre terrēre petere audīre
portandus, –a, –um terrendus, –a, –um petendus, –a, –um audiendus, –a, –um

Описові дієвідміни[ред.ред. код]

Існує дві описові дієвідміни (coniugationes periphrasticae) – активна і пасивна.

Активна описова дієвідміна[ред.ред. код]

Активний дієприкметник майбутнього часу у поєднанні з дієсловом-зв'язкою утворюють конструкцію, яку називають описова дієвідміна активного стану (coniugatio periphrastica activa). Вона виражає задум, намір чи бажання підмета. Час наміру виражає дієслово-зв'язка. Наприклад:

  • Marcus sibi domum aedificaturus est. — Марк має намір збудувати собі дім.
  • Marcus sibi domum aedificaturus erat. — Марк вирішив збудувати собі дім.

Умовний спосіб виражає припущення:

  • Marcus sibi domum aedificaturus sit. — Можливо, Марк має намір збудувати собі дім.

Пасивна описова дієвідміна[ред.ред. код]

Ґерундив у поєднанні з дієсловом-зв'язкою складає так звану описову дієвідміну пасивного стану (coniugatio periphrastica passiva). Ця конструкція виражає необхідність виконання дії для логічного підмета, який вжито в давальному відмінку.

  • Domus Marco (Dativus) aedificandus est. — Маркові треба збудувати дім.
  • Domus Marco aedificandus erat. — Маркові треба було збудувати дім.

У безособовій конструкції, де виконавця дії (давальний відмінок) не вказано, ґерундив вживають у середньому роді:

  • Pacta servanda sunt. — Треба дотримуватися угод.
  • Domi aedificanda sunt. — Треба будувати будинки.

Винятки у відмінюванні дієслів та недостатні дієслова[ред.ред. код]

Неправильні дієслова[ред.ред. код]

В латинській мові є незначна кількість дієслів, відмінювання яких не підпадає під загальну парадигму дієвідмінювання. Ось вони:

sum, fui, futurus, esse — бути, існувати
eo, ivi / ii, itum, ire — іти
volo, volui, –, velle — хотіти, бажати
nolo, nolui, –, nolle — не хотіти, відмовлятися
malo, malui, –, malle — надавати перевагу
fero, tuli, latum, ferre — носити, приносити
fio, factus sum, fieri — виникати, робитися
edo, edi, esum, edere – їсти
do, edi, datum, dare — давати

Дієслово esse[ред.ред. код]

Дійсний спосіб Умовний спосіб Наказовий спосіб
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Теперішній час Перша особа sum sumus sim simus
Друга особа es estis sis sitis es este
Третя особа est sunt sit sint
Дійсний спосіб Умовний спосіб Наказовий спосіб
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Минулий недоконаний час Перша особа eram eramus essem essemus
Друга особа eras eratis esses essetis
Третя особа erat erant esset essent
Дійсний спосіб Умовний спосіб Наказовий спосіб
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Майбутній недоконаний час Перша особа ero erimus
Друга особа eris eritis esto estote
Третя особа erit erunt esto sunto
Дійсний спосіб Умовний спосіб Наказовий спосіб
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Минулий доконаний час Перша особа fui fuimus fuerim fuerimus
Друга особа fuisti fuistis fueris fueritis
Третя особа fuit fuerunt fuerit fuerint
Дійсний спосіб Умовний спосіб Наказовий спосіб
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Давноминулий час Перша особа fueram fueramus fuissem fuissemus
Друга особа fueras fueratis fuisses fuissetis
Третя особа fuerat fuerant fuisset fuissent
Дійсний спосіб Умовний спосіб Наказовий спосіб
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Майбутній доконаний час Перша особа fuero fuerimus
Друга особа fueris fueritis
Третя особа fuerit fuerint

Відкладені та напіввідкладені дієслова[ред.ред. код]

Відкладні дієслова – це такі дієслова, що вживаються лише у пасивній формі, при цьому маючи активне значення. В латинській мові їх є понад 200. Подібні дієслова є й в українській мові: українське дивитися має постфікс -ся, який не надає йому зворотності значення дії; при цьому не існує дієслова дивити). У словниках записують три форми відкладених дієслів: першу особу теперішнього часу, першу особу минулого доконаного часу (пасивний дієприкметник минулого часу із дієсловом бути у формі (я) є) та інфінітив (пасивний):

1ша дієвідміна: arbitror, arbitratus sum, arbitrari — мислити, вважати
2га дієвідміна: polliceor, pollicitus sum, polliceri — обіцяти
3тя дієвідміна: loquor, locutus sum, loqui — говорити
4та дієвідміна: orior, ortus sum, oriri – виникати

Відмінюються відкладені дієслова так само, як і звичайні, але лише у пасивному стані. Хоча вони не мають форм активного стану, неможливо сказати слово сказано за допомогою дієслова loqui, а verbum loquitur означає слово каже. Відкладені дієслова мають кілька неособових форм активного стану:

  • дієприкметник теперішнього часу активного стану: arbitrans – мислячий
  • інфінітив майбутнього часу активного стану: arbitraturus esse – подумати у майбутньому
  • ґерундій: (modus) arbitrandi – (спосіб) мислення

Напіввідкладені дієслова – це ті, що у часах, утворених від основи інфінітива мають активні форми, а у часах, утворених від основи перфекта – пасивні. При цьому їх значення завжди лише активне. Наприклад: gaudeo, gavisus sum, gaudere – радіти. В часах недоконаного виду напіввідкладені дієслова відмінюються як активні форми, а в часах доконаного виду – як пасивні.

Дієслова третьої відміни на -io[ред.ред. код]

До третьої дієвідміни належить нечисленна група дієслів, чия основа теперішнього часу закінчується не на приголосний, а на -i-, при тому, що основа інфінітива закінчується таки на приголосний (як і у більшості дієслів 3-ої дієвідміни). Такі дієслова трапляються також серед відкладених. Найуживаніші серед них:

capio, cepi, captum, capere — брати, ловити
cupio, cupivi, cupitum, cupere — бажати
facio, feci, factum, facere — робити
fugio, fugi, fugitum, fugere — тікати, уникати
jacio, jeci, jactum, jacere — кидати
pario, peperi, partum, parere — народжувати
rapio, rapui, raptum, rapere — захоплювати
specio, spexi, spectum, specere — дивитися
sapio, sapivi, –, sapere — бути розумним
gradior, gressus sum, gradi (відкл.) — іти
morior, mortuus sum, mori (відкл.) — помирати
patior, passus sum, pati (відкл.) — терпіти

При відмінюванні особові закінчення у часах недоконаного виду додають до основи теперішнього часу, а в інших часах – до основи перфекта. При цьому:

  • у 2-ій особі однини теперішнього часу перед закінченням -ris кінцевий голосний -i- переходить в -e-: morior, moreris, moritur...
    у 3-ій особі множини теперішнього часу перед закінченням -nt та -ntur з’являється голосний -u-: capimus, capitis, capiunt...

Отже, ці дієслова поводяться як дієслова 4-ої дієвідміни в:

теперішньому часі дійсного способу (я, він…)capiō, capiunt, і т.д.
минулому недоконаному часі дійсного способуcapiēbam, capiēbāmus, і т.д.
майбутньому недоконаному часі дійсного способуcapiam, capiēmus, і т.д.
теперішньому часі умовного способуcapiam, capiāmus, і т.д.
майбутньому часі наказового способу (вони)capiuntō, і т.д.
активному дієприкметнику теперішнього часуcapiēns, –entis
ґерундіюcapiendī, capiendum, і т.д.
ґерундивіcapiendus, –a, –um

Недостатні дієслова[ред.ред. код]

Недостатні дієслова утворюють не всі, а лише деякі часові чи особові форми.

Деякі з них мають форми лише доконаного виду, але значення недоконаного. Таким чином перфект стає презенсом, плюсквамперфект – імперфектом, а футур другий – футуром першим. До таких належать:

coepi, coepisse — починати
odi, odisse — ненавидіти
memini, meminisse — пам’ятати

Odi означає ненавиджу.

Інші відмінюються неправильно.

aio — я стверджую, я говорю[ред.ред. код]

Дієвідмінювання дієслова āiō
Теперішній час
дійсного способу
Минулий недоконаний час
дійсного способу
Теперішній час
умовного способу
Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа āiō —— āiēbam āiēbāmus —— ——
Друга особа aīs —— āiēbās āiēbātis āias* ——
Третя особа aīt āiunt āiēbat āiēbant āiat āiant*
Активний дієприкметник теперішнього часу:āiēns, –entis

inquam — я говорю[ред.ред. код]

Дієвідмінювання дієслова inquam
Теперішній час
дійсного способу
Майбутній час
дійсного способу
Минулий доконаний час
дійсного способу
Минулий недоконаний час
дійсного способу
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа inquam inquimus —— —— inquii —— —— ——
Друга особа inquis —— inquiēs inquisti —— —— —— ——
Третя особа inquit inquiunt inquiet —— inquit —— inquiebat ——

fari — розмовляти[ред.ред. код]

Дієвідмінювання дієслова fārī
Теперішній час
дійсного способу
Майбутній час
дійсного способу
Минулий доконаний час
дійсного способу
Давноминулий час
дійсного способу
Теперішній час
наказового способу
Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина Однина Множина
Перша особа for —— fābor —— fātus sum —— fātus eram —— —— ——
Друга особа —— —— —— —— —— —— —— —— fāre ——
Третя особа fātur fantur fābitur —— —— —— —— —— —— ——
Наказовий - fare
Активний дієприкметник иеперішнього часуfāns, fantis
Активний інфінітив теперішнього часуfārī
Пасивний інфінітив теперішнього часу - farier
Супін — (acc.) fātum, (abl.) fātū
Ґерундій — (gen.) fandī, (dat. and abl.) fandō, no accusative
Ґерундивfandus, –a, –um

Безособові дієслова[ред.ред. код]

Безособові дієслова вживають у двох формах:

  • у 3-ій особі однини
    у інфінітиві

Серед них розрізняють три групи:

  • ті, які є відокремленими формами звичайних дієслів:
    tonat – гримить (tono, tonui, –, tonare – гриміти)
  • ті, які існують лише у безособовій формі:
    licet, licuit, licere – можна, дозволено
  • ті, які мають і особову, і безособову форми, але їх значення при цьому різне:
    звич.: consto, constiti, constaturus, constare – складатися, безособ.: constat, constitit – відомо.

Винятки в утворенні активних дієприкметників майбутнього часу[ред.ред. код]

Зазвичай активні дієприкметники майбутнього часу утворюються шляхом заміни закінчення супіна -um на -urus. Але є винятки з цього правила:

активний
інфінітив
тепер. часу
супін активний
дієприкмет.
майбут.
iuvāre iūtum iuvātūrus
lavāre lautum lavātūrus
parere partum paritūrus
ruere rutum ruitūrus
secāre sectum secātūrus
fruī fructum fruitūrus
morī mortuum moritūrus
orīrī ortum oritūrus

Джерела[ред.ред. код]

  • Яковенко Наталя, Миронова Валентина. Латинська мова: Підручник. Видання друге, доповнене. Львів, 2002
  • Литвинов Володимир Дмитрович. Довідник з граматики латинської мови. К., 2008
  • Скорина Л. П. Латинсько-український, українсько-латинський словник / Л. П. Скорина, О. А. Скорина. — К.: Обереги, 2004. — 448 с. — (Сер. «Abecedarium»).