Латиші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Латиші
Latvian song festival by Dainis Matisons, 2008.jpg
Загальна кількість бл. 1,530,000 [1]
Найбільші розселення Латвія:
   1,320,600

США:
   87,564 (2000)[2]
Росія:
   35,000
Австралія:
   18,938 [3]
Ірландія:
   18,008[4]
Канада:
   20,000

Бразілія:
   20,000
Близькі етнічні групи Литовці
Мова Латиська
Релігія Лютеранство, католицизм

Латиші (латис. latvieši) — народ балтійської групи, що становить 59% населення Латвії. Основна мова — латиська балтійської групи індоєвропейської родини. З XIII століття латиші перебували під німецьким пануванням, потім під шведським, з 1795 — російським, в 1990 здобули незалежність.

Історія[ред.ред. код]

Предками латишів були балтські племена, що оселилися на території Латвії в 3-2-м тисячоріччі до нашої ери. На початку 1-го тисячоріччя нашої ери сформувалися близькі в культурних відносинах етнічні утворення:

В 10-12 століттях на землях латгалів виникають перші державні утворення — князівства Талава, Ерсика й Кокнесе. З кінця 12 століття почалася німецька колонізація Латвії, що завершилася включенням її в землі Ливонського ордена й інших німецьких князівств.

На території Латвії поширилося католицтво, з 1-ї половини 16 століття — протестантизм. В 1561 більша частина Латвії стала залежної від Великого князівства Литовського, пізніше — Речі Посполитої. В 1629 році західна частина відійшла до Швеції.

В 18 столітті в результаті Північної війни й розділів Польщі 1772 й 1795 Латвія включена до складу Російської імперії.

У середині 19 століття на основі середньолатиського діалекту сформувалася літературна мова. В 1920 році Латвія здобула незалежність, але в 1940 завойована СРСР. 1990 року ВР Латвії ухвалила Декларацію про її незалежність.

Культура[ред.ред. код]

Традиційні заняття — землеробство (жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, коноплі, бобові, картопля, у Латгалії — льон) і тваринництво (велика рогата молочна худоба, вівці, свині, коні), на узбережжі — рибальство. Традиційні ремесла — обробка дерева, шкіри, металу, янтарю, ткацтво. У латишів різних областей — Латгалії, Курземе, Відземе, Земгалії й ін. зберігаються особливості в культурі.

Житло[ред.ред. код]

Традиційні поселення — однодворки (віенсетас), на сході — села рядового і вуличного планування (циемс, саджа). Розташування будівель садиби (жилий будинок — істаба, господарські будівлі — кліть, клуня, хлів, лазня) у різних районах по-різному.

Основний тип традиційного житла — зруб на фундаменті з дикого каменю. Дахи двосхилі (у Відземе й Курземе — і чотирьохскатні), із соломи, очерету або дранки. Житлові приміщення розташовувалися по обох сторони сіней (намс) з кухнею. Латгальская істаба, близька до росіянці й білоруській курній хаті, має вигляд двох самостійних зрубів з російською піччю, з'єднаних холодними сіньми (синцес). В 1920-30-х роках поширилися багатокамерні сільські будинки типу котеджів. Наприкінці 1940-х років почалося переселення латишів з хуторів у селища, місцезнаходження яких в основному збігалося з колишніми волосними центрами.

Одяг[ред.ред. код]

Традиційний жіночий костюм — довга тунікоподібна сорочка, смугаста або картата спідниця, наплічна накидка (віллайне). Були місцеві розходження в покрої, розцвіченні й прикрасі одягу. У Видземі сорочки прикрашалися мережкою, накидки — білі, головний убір дівчин — червоний вінок, що розшитий бісером, замужніх — білий вишитий чепець. У Земгалії сорочка прикрашалася білою вишивкою, спідниця — особливим браним («квітковим») візерунком, накидка — багатим тканим візерунком; на голові носили шовкову хустку, що зав'язувалася в дівчин позаду, у заміжніх — під підборіддям; дівчини також носили металеві вінки, заміжні жінки — тюлеві чіпці. Курземський костюм (зберігався довше інших, аж до середини 20 століття) відрізнявся металевими поясами, яскраво-синіми накидками з металевими прикрасами, пряжками-сактами. На голові носили металеві або ткані на твердому каркасі вишиті бісером вінки. Латгальский костюм складався із сорочки із червоним браним або вишитим візерунком, картатої (на півночі — білої) спідниці, білої накидки із синьо-зеленою вишивкою, лляного наплічного покривала (снатене). Головний убір дівчин — червоний вишитий бісером вінок, заміжніх — білий вишитий чепець. Аугшземський костюм окремими рисами подібний до латгальського, відземського і земгальського: сорочка із прямими поликами (на відміну від інших латиських жіночих сорочок) прикрашалася червоною вишивкою, спідниця — картата або у світлу смужку, головний убір — полотняний (наматс), по святах надягали фартух.

Чоловічий одяг більш одноманітний, складався з каптана (білих, сірих або синього), штанів (одного кольору з каптаном або картатих), сорочки, пояса, шарфа, шапки, рукавичок. Штани заправлялися в шкарпетки з кольоровим одворотом, взуття — чоботи або постоли. По святах обов'язково одягався чорний або сірий капелюх — ратене. І чоловічі й жіночі сорочки сколювалися в коміра металевою пряжкою. З 2-ї половини 19 століття традиційний костюм почав виходити із уживання.

Страви[ред.ред. код]

Традиційна їжа — борошно, крупи, горох, боби. Хліб пекли кислий, в основному з житнього борошна. З товченого конопельного насіння готовили так називане молоко, що служило приправою до картоплі й каш. Традиційні страви — юшки із круп (путра) і овочів (капости), каші, галушки з гороху або бобів, у свята — піроги зі шпигом, печиво, м'ясні страви (наприклад, на Різдво й Новий рік — свиняча голова з кислою капустою, на Великдень — яйця й холодець), на Іванів день (Ліго) — «янів сир» із сиру. Традиційні напої — збитень із житнього борошна, ячмінне пиво, березовий і кленовий соки.

Традиції та фольклор[ред.ред. код]

Родина — мала патрилінійна. Звичайне господарство переходило до старшого сина, інші спадкоємці одержували свою частку грішми, на які навчалися ремеслу, одержували освіту, ішли на заробітки в міста або в батраки. Було поширено приймачество.

Найрозвиненіші види прикладного мистецтва — художнє ткацтво, вишивка, в'язання, плетиво, різьблення по дереву, виробництво керамічних виробів, обробка металу, янтарю, тиснення по шкірі. Усна народна творчість включає казки (тейки), перекази, анекдоти, загадки, прислів'я, приказки. Багатий пісенний фольклор — дайни (пісні трудові, сатиричні, побутові, календарні й ін.). Основні музичні інструменти — кокле (тип гуслів), смуйгас (волинка), скрипка, сопілка й ін. Народні пісні є найважливішою частиною репертуару пісенних свят, що регулярно проводяться з 1873.

Видатні латиші[ред.ред. код]

  • Письменник: Райніс (Яніс Пліекшанс, 18651929), відомий латиський письменник, діяч культури, політик, автор численних видань віршів, поем, п'єс й ін. Райніс названий «людиною 20 століття Латвії».
  • Композитори: Андрейс Юр'янс (18561922) і Язепс Вітолс (18631948) — основоположники національного стилю в латиській інструментальній музиці.
    Раймонд Паулс — видатний естрадний композитор і громадський діяч.
  • Художники: Яніс Розенталс (18661916) і Вілхелмс Пурвітіс (1872—1945) — найвідоміші латиські художники. Яніс Розенталс — основоположник латиського портретного живопису. Багато зробив для розвитку латиського пейзажу Вілхелмс Пурвітіс, завдяки йому цей жанр навіки зайняв своє місце в європейському живописі.
  • Учені: Давид Хіеронім Грінделіс (1776—1836) — перший природознавець Латвії, хімік, фармацевт і лікар.
  • Спортсмени: Яніс Лусіс (1939) — єдиний спортсмен Латвії (метання списа), що завоював три олімпійські медалі (золоту, срібну, бронзову). Уляна Семенова (1952) — найвидатніша баскетболістка в історії олімпійських ігор, триразова чемпіонка світу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. [2]
  3. [3]
  4. [4]

Мережні посилання[ред.ред. код]