Латиші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Латиші
Latvian song festival by Dainis Matisons, 2008.jpg
Загальна кількість бл. 1,530,000 [1]
Найбільші розселення Латвія:
   1,320,600

США:
   87,564 (2000)[2]
Росія:
   35,000
Австралія:
   18,938 [3]
Ірландія:
   18,008[4]
Канада:
   20,000

Бразілія:
   20,000
Близькі етнічні групи Литовці
Мова Латиська
Релігія Лютеранство, католицизм

Латиші (латис. latvieši) — народ балтійської групи, що становить 59% населення Латвії. Основна мова — латиська балтійської групи індоєвропейської родини. З XIII століття латиші перебували під німецьким пануванням, потім під шведським, з 1795 — російським, в 1990 здобули незалежність.

Історія[ред.ред. код]

Предками латишів були балтські племена, що оселилися на території Латвії в 3-2-м тисячоріччі до нашої ери. На початку 1-го тисячоріччя нашої ери сформувалися близькі в культурних відносинах етнічні утворення:

В 10-12 століттях на землях латгалів виникають перші державні утворення — князівства Талава, Ерсика й Кокнесе. З кінця 12 століття почалася німецька колонізація Латвії, що завершилася включенням її в землі Ливонського ордена й інших німецьких князівств.

На території Латвії поширилося католицтво, з 1-ї половини 16 століття — протестантизм. В 1561 більша частина Латвії стала залежної від Великого князівства Литовського, пізніше — Речі Посполитої. В 1629 році західна частина відійшла до Швеції.

В 18 столітті в результаті Північної війни й розділів Польщі 1772 й 1795 Латвія включена до складу Російської імперії.

У середині 19 століття на основі середньолатиського діалекту сформувалася літературна мова. В 1920 році Латвія здобула незалежність, але в 1940 завойована СРСР. 1990 року ВР Латвії ухвалила Декларацію про її незалежність.

Культура[ред.ред. код]

Традиційні заняття — землеробство (жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, коноплі, бобові, картопля, у Латгалії — льон) і тваринництво (велика рогата молочна худоба, вівці, свині, коні), на узбережжі — рибальство. Традиційні ремесла — обробка дерева, шкіри, металу, бурштину, ткацтво. У латишів різних областей — Латгалії, Курземе, Відземе, Земгалії й ін. зберігаються особливості в культурі.

Житло[ред.ред. код]

Традиційні поселення — однодворки (віенсетас), на сході — села рядового і вуличного планування (циемс, саджа). Розташування будівель садиби (жилий будинок — істаба, господарські будівлі — кліть, клуня, хлів, лазня) у різних районах по-різному.

Основний тип традиційного житла — зруб на фундаменті з дикого каменю. Дахи двосхилі (у Відземе й Курземе — і чотирьохскатні), із соломи, очерету або дранки. Житлові приміщення розташовувалися по обох сторони сіней (намс) з кухнею. Латгальская істаба, близька до росіянці й білоруській курній хаті, має вигляд двох самостійних зрубів з російською піччю, з'єднаних холодними сіньми (синцес). В 1920-30-х роках поширилися багатокамерні сільські будинки типу котеджів. Наприкінці 1940-х років почалося переселення латишів з хуторів у селища, місцезнаходження яких в основному збігалося з колишніми волосними центрами.

Одяг[ред.ред. код]

Традиційний жіночий костюм — довга тунікоподібна сорочка, смугаста або картата спідниця, наплічна накидка (віллайне). Були місцеві розходження в покрої, розцвіченні й прикрасі одягу. У Видземі сорочки прикрашалися мережкою, накидки — білі, головний убір дівчин — червоний вінок, що розшитий бісером, замужніх — білий вишитий чепець. У Земгалії сорочка прикрашалася білою вишивкою, спідниця — особливим браним («квітковим») візерунком, накидка — багатим тканим візерунком; на голові носили шовкову хустку, що зав'язувалася в дівчин позаду, у заміжніх — під підборіддям; дівчини також носили металеві вінки, заміжні жінки — тюлеві чіпці. Курземський костюм (зберігався довше інших, аж до середини 20 століття) відрізнявся металевими поясами, яскраво-синіми накидками з металевими прикрасами, пряжками-сактами. На голові носили металеві або ткані на твердому каркасі вишиті бісером вінки. Латгальский костюм складався із сорочки із червоним браним або вишитим візерунком, картатої (на півночі — білої) спідниці, білої накидки із синьо-зеленою вишивкою, лляного наплічного покривала (снатене). Головний убір дівчин — червоний вишитий бісером вінок, заміжніх — білий вишитий чепець. Аугшземський костюм окремими рисами подібний до латгальського, відземського і земгальського: сорочка із прямими поликами (на відміну від інших латиських жіночих сорочок) прикрашалася червоною вишивкою, спідниця — картата або у світлу смужку, головний убір — полотняний (наматс), по святах надягали фартух.

Чоловічий одяг більш одноманітний, складався з каптана (білих, сірих або синього), штанів (одного кольору з каптаном або картатих), сорочки, пояса, шарфа, шапки, рукавичок. Штани заправлялися в шкарпетки з кольоровим одворотом, взуття — чоботи або постоли. По святах обов'язково одягався чорний або сірий капелюх — ратене. І чоловічі й жіночі сорочки сколювалися в коміра металевою пряжкою. З 2-ї половини 19 століття традиційний костюм почав виходити із уживання.

Страви[ред.ред. код]

Традиційна їжа — борошно, крупи, горох, боби. Хліб пекли кислий, в основному з житнього борошна. З товченого конопельного насіння готували так зване молоко, що слугувало приправою до картоплі й каш. Традиційні страви — юшки із круп (путра) і овочів (капусти), каші, галушки з гороху або бобів, у свята — пироги зі шпигом, печиво, м'ясні страви (наприклад, на Різдво й Новий рік — свиняча голова з кислою капустою, на Великдень — яйця й холодець), на Іванів день (Ліго) — «янів сир» із сиру. Традиційні напої — збитень із житнього борошна, ячмінне пиво, березовий і кленовий соки.

Традиції та фольклор[ред.ред. код]

Родина — була патрилінійна. Звичайне господарство переходило до старшого сина, інші спадкоємці одержували свою частку грішми, на які навчалися ремеслу, одержували освіту, ішли на заробітки в міста або в батраки. Було поширено приймачество.

Найрозвиненіші види прикладного мистецтва — художнє ткацтво, вишивка, в'язання, плетиво, різьблення по дереву, виробництво керамічних виробів, обробка металу, янтарю, тиснення по шкірі. Усна народна творчість включає: казки (тейки), перекази, анекдоти, загадки, прислів'я, приказки. Багатий пісенний фольклор — дайни (пісні трудові, сатиричні, побутові, календарні й ін.). Основні музичні інструменти — кокле (тип гуслів), смуйгас (волинка), скрипка, сопілка й ін. Народні пісні є найважливішою частиною репертуару пісенних свят, що регулярно проводяться з 1873.

Видатні латиші[ред.ред. код]

  • Письменник: Райніс (Яніс Пліекшанс, 18651929), відомий латиський письменник, діяч культури, політик, автор численних видань віршів, поем, п'єс й ін. Райніс названий «людиною 20 століття Латвії».
  • Композитори: Андрейс Юр'янс (18561922) і Язепс Вітолс (18631948) — основоположники національного стилю в латиській інструментальній музиці.
    Раймонд Паулс — видатний естрадний композитор і громадський діяч.
  • Художники: Яніс Розенталс (18661916) і Вілхелмс Пурвітіс (1872—1945) — найвідоміші латиські художники. Яніс Розенталс — основоположник латиського портретного живопису. Багато зробив для розвитку латиського пейзажу Вілхелмс Пурвітіс, завдяки йому цей жанр навіки зайняв своє місце в європейському живописі.
  • Учені: Давид Хіеронім Грінделіс (1776—1836) — перший природознавець Латвії, хімік, фармацевт і лікар.
  • Спортсмени: Яніс Лусіс (1939) — єдиний спортсмен Латвії (метання списа), що завоював три олімпійські медалі (золоту, срібну, бронзову). Уляна Семенова (1952) — найвидатніша баскетболістка в історії олімпійських ігор, триразова чемпіонка світу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. [2]
  3. [3]
  4. [4]

Мережні посилання[ред.ред. код]